4. Воєнні дії на території України. Бойовий шлях усс (Українських січових стрільців)

Бойові дії на території України розпочались у серпні 1914 р., коли російський Південно-Західний фронт завдав удару по Галичині (Га­лицька битва 18 серпня — 21 вересня 1914 р.). Кінцевою метою російських військ було оточити головні австро-угорські сили у прикор­донній смузі й розгромити їх, не давши відійти до Карпат. Австрійські війська відступали під натиском 8-ї армії Брусилова, відкриваючи росіянам шлях до Верхньої Сілезії — важливого району для Німеччини. За 33 дні Галицької битви російські армії просуну­лися на 200 км. 21 серпня вони оволоділи Львовом. Проте через брак артилерійських набоїв 21 вересня Південно-Західний фронт на­ступ припинив. У тих боях австрійці втратили 400 тис. вояків, а ро­сіяни — 230 тис. У резуль­таті цієї грандіозної битви російська армія оволоділа Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшла до Карпатських перевалів. Російські війська вступили до Львова, Чернівців. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню війська з інших фронтів Австро-Угорщина уникнула остаточного розгрому. Наступним успіхом російських військ стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті були взяті в полон ще 120 тис. австрійців і захоплені 400 гармат.

На завойованій теририторії російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» у житті населення краю. Так, у Галичині закривалися українські школи та інші навчальні заклади, культурні організації, запроваджувалися російська мова і російське законодавство. Почалось навернення греко-католиків у право­слав'я. Майже всіх представників української еліти, що залишилися в краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А Шептицьким вивезено вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни - літа 1915р. Уже в лютому австрій­ські частини вступили до Чернівців, 22 червня - до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину й Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Наступ австро-німецької Армії було зупинено на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль - Кременець - Дубно. Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, депорта­цією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин додалися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков охарактеризував російську політику в Галичині «європейським скандалом». Навесні 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Брусилова завдали несподіваного удару, який увійшов в історію як Брусиловський прорив. Російські війська розпочали наступ 22 травня 1916 р. і після нетривалої артпідготовки просунулись по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн осіб вбитих і поранених, понад 400 тис. військовополонених. Російські війська втратили близько 500 тис. осіб. Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною цілий рік. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий ро­сійський уряд, прагнучи зміцнити внутрішнє становище країни, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом і новими жертвами. Контрудар австро-німецьких військ примусив російські війська повністю зали­шити Галичину, відійти навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення Берестейського миру (січень 1918 р.).

У серпні - вересні 1914 р. у Галичині з добровольців було сформо­вано леґіон Українських січових стрільців (УСС). Основний його конти­нгент склали молоді вихованці українських воєнізованих організацій: «Со­кіл» - спортивно-громадської; «Січ» - пожежної; «Пласт» - учнівсько-шкільної. Австрійський уряд, стурбований наявністю такого великого національно свідомого військового формування, зарахував до УСС лише 2,5 тис. осіб. Бойове хрещення «усуси» (так, за абревіатурою УСС, називали україн­ських січових стрільців) прийняли 25 вересня 1914 р., захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір, де вела наступ дивізія кубанських козаків. Зважаючи на те, що головною метою «усусів» була національно-визвольна боротьба за незалежну Україну, австрійці намагалися обмежити контакти стрільців з українським населенням Прикарпаття та Закарпаття. Крім того, австрійське командування навіть планувало взагалі позбутися українського формування, розчленувавши його на розвідувальні загони по 20 чоловік, що повинні були переходити лінію фронту й вести бойові дії в тилу ворога. Зрозуміло, що людські втрати в таких військових операціях були дуже великими. Однак у жовтні -листопаді 1914 р. потужний наступ російських військ змусив австрійське командування змінити свій план розпорошення УСС, і воно кинуло в бій весь український леґіон. У той час, коли десятки тисяч насильно мобілізованих солдатів австро-угорської армії (в тому числі й українці) не бажали воювати, «усуси» пока­зали себе найзавзятішими солдатами. Австрійське командування змінило своє ставлення до них.Усусів» на­городжували, доручали їм найвідповідніші завдання. УСС відзначились у боях за гору Маківка (березень 1915 р.), у звільненні Галичини від російської окупації. Бої за Маківку в 1915 р. визначили перелом у військових діях на користь німецько-австро-угорських союзників. Вони перейшли в наступ, і в їхньому складі «усуси» вже в червні першими вийшли до Галича - давньої столиці Гали­чини, піднявши на честь перемоги свій жовто-блакитний прапор. У липні 1915 р. із двох військових підрозділів (куренів) леґіону УСС і щойно створеного куреня було сформовано 1-й полк УСС кількістю 2200 бійців на чолі з отаманом Г. Коссаком. Під час участі полку в оборонних боях у серпні -листопаді «усуси» знову відзначилися. Тепер і німецьке ко­мандування зазначало, що полк УСС - «кращий підрозділ всієї австро-угорської армії». Але людські втрати були такими великими, що залишки полку відвели на переформування в тил. На фронт «усуси» повернулися на початку травня 1916 р. А наприкінці місяця велика делегація полку УСС прямо з окопів виїхала на похорон І. Франка (його сини Петро й Тарас одними з перших вступили в УСС і бра­ли участь у боях). Фронтова делеґація «усусів» несла вінок із багатознач­ним написом: «Великому Каменяреві - Ми ламаємо скелю».

Протягом серпня - вересня 1916 р. полк УСС прикривав залізничну колію Підгайці - Бережани на Тернопільщині. На горі Лисоня, де «усуси» вели героїчні оборонні бої українські легіонери знову здобули славу, але зазнали непоправних втрат.Потрапивши в оточення сил ворога, що переважали, полк УСС припинив існування. Залишки полку були переведені на Волинь, де стрільців зобов'язали допомагати австрійській окупаційній владі поповнювати австрійську армію рекрутами а місцевого населення. Скориставшись цим, Січові стрільці відразу розпочали велику освітню роботу. Так, вони організували близько 100 початко­вих шкіл і працювали там учителями. Після переформування полку в лютому 1917 р. січовики повернулися на фронт під м. Бережани. У березні—жовтні 1918р. полк УСС під командуванням сотника О. Микитки, згідно з умовами Берестейського миру 1918 р., у складі австро-угорської армії здійснив похід у Наддніпрянську Україну (Жмеринка—Херсон—Олександрівськ). На початку жовтня 1918 р. полк УСС було переведено на Буковину, у Чернівці. Після про­голошення ЗУНР у листопаді 1918 р. полк було передислоковано до Львова, де він став ядром Української галицької армії (УГА).

Література

1. БердичевськийЯ. М. Щупак І.Я. Історія України в запитаннях і відповідях. – Запоріжжя:Прем’єр, 1999

2. БердичевськийЯ. М. Щупак І.Я. Історія України та Всесвітня історія в запитаннях і відповідях. – Запоріжжя:Прем’єр, 2001.

3. Бойко О.Д. Історія України. К.: Академвидав, 2005. – С. 225-244, 308-312

4. Гісем О.В. Мартинюк О.О.Історія України. Довідник для передекзаменаційної підготовки – Харків: Веста, 2006..

5. Гісем О.В. Мартинюк О.О.Історія України. Довідник. – Тернопіль: Навчальна книга- Богдан, 2003. – С.207-218, 300-309.

6. Історія України / Під заг.ред. В.А.Смолія. – К.: Альтернатива, 1997. – С.166-170,148-150, 177-183

7. Ладиченко Т.В. Історія України ХХ ст.. Зразки відповідей до екзаменаційних білетів. – К, 2005.

8. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела, 2005. – С. 154-155, 159-160, 171-173