1. Характер першої світової війни та ставлення до неї українських політичних сил та громадських організацій

Напередодні Першої світової війни українські землі були у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Обидві імперії проводили політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Населення України перевищувало 48 осіб,2/3 жителів України (33 млн осіб) складали українці, а решту — національні меншини: росіяни (10%),євреї (понад 4 %), поляки, угорці, болгари тощо. У сільській місцевості проживало близько 80 % жителів України, у місті — до 20%. Українці в містах України становили близько 1/3 населення.

Перша світова війна була наслідком загострення політичних, еконо­мічних і колоніальних протиріч великих держав, які напередодні війни утворили два військово-політичні блоки — Антанту(Великобританія, Франція, Росія) і Троїстий союз(Австро-Угорщина, Німеччина, Італія, згодом Туреччина і Румунія). Перша світова війна мала загарбницький харак­тер з боку обох ворогуючих блоків. Всі учасники блоків мали агресивні наміри приєднання чужих тери­торій та встановлення контролю над джерелами сировини і ринками збуту. Об'єктом їх експансії були і українські землі. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія, Османська імперія.

Росія, яка на міжнародній арені декларувала себе захисником слов'янських народів, прагнула об'єднати всі землі колишньої Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям з метою придушити гніздо «мазепинства», яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Австро-Угорщина претендувала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини й вилучених з Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини. У Німеччині широкі плани щодо України розроблялись як з боку військових, так і з боку промисловців і політиків: розгромити Російську імперію, відвоювати Ук­раїну, долучивши її разом із Прибалтикою, Польщею та Кавказом до складу майбутньої світової імперії. Про це свідчать слова "сталевого короля" А. Тіссена, що пролунали на початку Першої світової війни: "Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції..., частину Польщі та Донецький басейн з Одесою, Кримом, Приазов'ям".

Війна обернулась колосальною трагедією для українського народу. 3,5 млн українців було мобілізовано до російської армії, а 250 тис. українців Галичини й Буковини — до австро-угорської. Розкол на прибічників і противників війни відбувся як між українцями воюючих сторін, так і в рамках Російської та Австро-Угорської імперій.

Створена у Львові Головна українсь­ка рада на чолі з К.Левицьким. вже 3 серпня 1914р. звернулася до галицьких українців із маніфестом, у якому закликала їх стати на бік Австро-Угорщини: "... Побіда Австро-Угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб'є година визволення України". Головна Українська Рада (ГУР) - це міжпартійний блок із представників радикальної, соціал-демократичної, націонал демократичної партій. У травні 1915р. Головна Українська Рада реорганізувалася у Відні в Загаль­ну Українську Раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада домагалася від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холмщини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтри­мала ідеї незалежної України, але задовольнила низку другорядних вимог, зокрема щодо організації окремих таборів для військовополонених українців. У таборах за­сновували школи, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням україн­ської національної самосвідомості Також за підтримку Троїстого союзу агітував створений у серпні 1914 р. у Львові групою емігрантів із Наддніпрянщини Союз визволення України (СВУ) Організаторами СВУ були діячі Української соціал-демократичної партії (УСДРП) — А. Жук, В.Дорошенко, Д.Донцов, і Української соціал-демократичної спілки (Спілки) - М.Маленевський (Бакос) та О. Скоропис-Йолтуховський. У разі поразки Росії він сподівався домогтися незалежності України. У жовтні 1914 р. СВУ видав програму "Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно монархічною формою правління. СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. 1915р. члени СВУ почали видання українською мовою у столиці Болгарії газету «Робітничий прапор», розгорнули агітаційно - пропогандистську роботу в таборах військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ здійснював велику пропогандистську діяльність. Діячі СВУ виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро - Угорщині, а й у Німеч­чині, Болгарії. Вони налагодили регулярні видання українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською та іншими мовами багатьох науково - популярних видань з історичного мину­лого та сучасного України. Історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим серед українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави.

Натомість заснований у Києві галицькими москвофілами "Карпато-русский освободительньій комитет" ратував за підтримку Росії, закликав галичан вітати російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структури під час окупації Галичини.

Частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою підтримала Росію у війні. Редактор журналу «Украинская жизнь"у Москві С. Петлюра закликав українців чесно виконувати свій обов'язок перед російською державою. У питан­нях зовнішньої політики С. Петлюра закликав орієнтуватися па Антанту.

Частина Товариства українських поступовців(ТУП)( його Київська Рада) пропонувала українцям дотримуватися нейтралітету у війні;

Частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) на чолі з В.Виниченком засудила війну і виступила за поразку Росії, виголошуючи гасла: “Геть війну! Хай живе автономна Україна!”

Початок війни негативно позначився на становищі українців як на теренах західноукраїнських земель, так і в Наддніпрянщині. Авст­рійська влада чинила утиски українському населенню, вбачаючи в ньому по­тенційних прибічників росіян, організовувалися концентраційні табори для "неблагонадійних" (лише до табору Телергоф було запроторено до 30 тис. українців). Російський уряд під приводом боротьби проти "мазепинства" повів боротьбу проти українства в цілому. У Києві було закрито всі україно­мовні часописи: "Літературно-науковий вісник", "Українську хату", тижневик "Село", газету "Рада". Активних українських журналістів і видавців висилали до Сибіру, зокрема лідера українського Руху М. Грушевського було заслано до Симбірська. Внаслідок поразки 1915 р. російський уряд став ліберальнішим щодо українців із Наддніпрянщини. Визнавши, що головна причина поразки російських військ полягає в поганій підготовці та постачанні, царський уряд дозволив громадську допомогу. Невдовзі виникли могутні організації — "Союз міст", "Земський союз", "Воєнно-промисловий комітет". Царський уряд надавав їм кошти, на які вони створювали майстерні, споряджали санітарні потя­ги, організовували шпиталі. Влітку 1915 р. кияни домоглися дозволу уряду на заснування "Товариства допомоги населенню півдня Росії, що постраждало від воєнних дій". Це товариство ставило перед собою широке завдання: організацію шкіл для дітей біженців (людей, які змушені були внаслі­док бойових дій відступати з західноукраїнських земель), допомогу арештованим, засланцям, хворим. Багато українців вступило до "Комі­тету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст", головою якого став український громадський діяч барон Штейнгель. "Союз міст" виділяв значні кошти на допомогу біженцям, опікувався українсь­ким населенням Галичини, організацією українських шкіл і лікарень.