19. Правила, порядок обчислення строків у кримінальному судочинстві

Перед тим, як перейти до правил обчислення строків у кримінальному процесі, слід особливо наголосити на тому, що процесуальні строки – поняття юридичне і тому вони повинні обчислюватися тими величинами, які прямо зазначені в законі.

За загальним правилом строки можна обчислювати відповідно до правил a die ad diem (від дня до дня – лат.) або a momenta ad momentum (від моменту до моменту – лат.). На перший погляд, доцільніше було б обчислювати строки від моменту до моменту, але на практиці через складність підрахунку (перебіг строку, який обчислюється годинами, може починатися з неповної години, і в цьому разі визначення кінцевого моменту строку буде ускладнене підрахунком хвилин та секунд) це правило не застосовується. Законодавець встановив правило, згідно з яким “при обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк” (ч. 1 ст. 89 КПК), тобто початок перебігу строку і початок його обчислення в системі обчислення строків у кримінальному процесі не збігаються – перебіг починається раніше, ніж обчислення, розрив між ними залежить від встановленого в законі масштабу обчислення процесуальних строків: година, доба (день), місяць, рік.

Процесуальні строки встановлюються шляхом зазначення не тільки певної одиниці часу (день, місяць тощо), але й певного етапу процесу (наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 28 КПК цивільний позов може бути пред’явлений, а відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК заява про відвід судді – подані до початку судового слідства; згідно з ч. 1 ст. 254 КПК копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді).

Інколи в КПК строк провадження процесуальної дії не окреслюється перебігом часу, але пов’язується з настанням певного юридичного факту (наприклад, ч. 1 ст. 80 КПК встановлено, що речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи).

Взагалі слід зазначити, що правила обчислення строків, які сформульовані в ст. 89 КПК, є загальними правилами, так як вказана стаття міститься у першому розділі КПК – “Загальні положення”. Отже, вказані правила підлягають застосуванню при обчисленні строків встановлених кримінально-процесуальним законом на всіх стадіях процесу, адже ч. 1 ст. 89 КПК прямо наголошує: “Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються...”. Прицьому слід наголосити, що у ст. 89 КПК при обчисленні строків йдеться про час їх закінчення, початок обчислення (перебігу) строків необхідно шукати в інших нормах кримінально-процесуального закону.

Приписи КПК про строки регламентують тривалість строків, порядок їх обчислення та наслідки закінчення строків. У кримінально-процесуальному законодавстві України строки встановлюються, продовжуються й поновлюються.

Характерною рисою законодавчої регламентації кримінально-процесуальних строків, які сприяють якнайшвидшому виконанню по кожній кримінальній справі завдань кримінального судочинства, є те, що, за загальним правилом, у нормах закону встановлена лише максимальна і не обмежена мінімальна межа проміжку часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія, прийняте те чи інше процесуальне рішення. Так, строк прийняття рішення по заяві або повідомленню про злочин визначений формулюванням “не пізніше триденного строку” (ч. 2 ст. 97 КПК), досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено “протягом двох місяців” (ч. 1 ст. 120 КПК), клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов’язаний розглянути в строк “не більше трьох діб” (ч. 1 ст. 129 КПК) тощо.

Зазначені формулювання перешкоджають довільному обчисленню строку і сприяють орієнтації правозастосувача на те, щоб за наявності об’єктивної можливості процесуальна дія була завершена якомога раніше, не чекаючи того моменту, коли настане граничний строк. Тим самим законодавець стимулює швидкість досудового розслідування та судового розгляду, яка відповідає як державним інтересам, так і інтересам обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача тощо.

20. Суд, суддя у кримінальному судочинстві України. Структура судової системи України з розгляду кримінальних справ.

Суд (суддя)- це єдиний орган держави, уповноважений здійснювати правосуддя, зокрема й у кримінальних справах (ст. 15 КПК України). Правосуддя здійснюють професійні судді й, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні.

Кримінальні справи розглядаються по першій, апеляційній і касаційній інстанціях, а також у порядку виключного провадження суддею одноособово, колегією суддів або судом присяжних (ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Суддя, що діє одноособово, користується правами суду і постановляє рішення від імені держави. При здійсненні правосуддя е кримінальних справах професійні судді, народні засідателі та присяжні мають однакові права.

Повноваження суду:

1) здійснення суддею одноособово попереднього розгляду кримінальної справи, прийняття відповідного рішення за його результатами, а також вирішення питань, пов'язаних з підготовкою справи до судового розгляду;

2) дослідження з дотриманням принципів кримінального процесу всіх обставин кримінальної справи під час судового розгляду, встановлення об'єктивної істини та вирішення справи по суті;

3) вирішення питання про винуватість або невинуватість підсудного через постановлення вироку;

4) порушення лише кримінальних справ приватного обвинувачення;

5) здійснення звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав;

6) вирішення питань, пов'язаних зі зверненням вироку до виконання, інших питань, пов'язаних з виконанням вироку, питань про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру;

7) здійснення судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень і дій органів досудового розслідування (надання дозволу на провадження певних процесуальних дій; розгляд скарг на дії та рішення органів дізнання, слідчого, прокурора);

8) скасування чи зміна вироку, ухвали або постанови суду вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку (апеляційного, касаційного чи виключного провадження).

21. Особливості повноважень прокурора на різних стадіях кримінального процесу.

Прокурор-це суб'єкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне обвинувачення у суді.

Формами реалізації повноважень прокурора у кримінальному процесі України є:

1. Підтримання державного обвинувачення у суді.

2. Здійснення нагляду за дотриманням законів органами, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

3.Здійснення нагляду за дотриманням законів при виконання судових рішень по кримінальних справах, а також при застосування інших заходів, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

4. Прокуратура продовжує виконувати функцію досудового слідства до завершення формування системи досудового слідства і введення в дію законів, які регулюють її функціонування.

У стадії порушення кримінальної справипрокурор здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю та відмови у порушенні кримінальної справи. Він має право сам порушити кримінальну справу (ст. 100 КПК України).

У стадії досудового розслідуванняпрокурор здійснює нагляд за законністю діяльності посадових осіб органів дізнання та досудового слідства незалежно від їхньої відомчої належності. Здійснюючи нагляд, він використовує широке коло повноважень,зокрема: він може вимагати для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які провадять дізнання; давати письмові вказівки про розслідування злочинів; вирішувати питання про допущення захисника до участі у справі; продовжувати строк розслідування у випадках і порядку, встановлених КПК тощо (ст. 227 КПК України). Після закінчення розслідування прокурор вирішує питання про затвердження обвинувального висновку та про направлення справи до суду (ст. 229 КПК України).

При провадженні досудового слідства санкція прокурора необхідна у наступних випадках:

1) відсторонення обвинуваченого від посади /ст. 147 КПК/;

2) провадження обшуку, за винятком житла чи іншого володіння особи /ч. 3 ст. 177 КПК/;

3) тимчасове залишення засудженого в СІЗО чи в тюрмі і переведення з ВТК в СІЗО чи в тюрму (ч. 1 ст. 410-1 КПК);

4) відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. 3 ст. 139 КПК).

Згода прокурора потрібна /всі матеріали направляються до суду/:

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки /ст. 7 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям /ст. 7-2 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим /ст. 8 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру /ст.ст. 9, 232-1 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки /ст. 10 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності /ст. 11-1 КПК/;

поміщення обвинуваченого в медичний заклад для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судово- психіатричної експертизи /ч. 1 ст. 205 КПК/;

поміщення особи, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспільно- небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років до приймальника розподільника до 30 діб /ч. 3 ст. 7-3КПК/;

провадження обшуку житла чи іншого володіння особи /ч.5 ст.177 КПК/;

обрання запобіжного заходу - тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-2 КПК/;

продовження строків тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-3 КПК/;

накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку /ч. 4 ст. 187 КПК/.

Прокурор затверджує:

1) постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи слідчому /ч. 1 ст. 104 КПК/;

2) постанову про направлення справи для провадження досудового слідства /ч.1 ст. 109 КПК/;

3) постанову слідчого про ексгумацію трупа /ч. 2 ст. 192 КПК/;

4) постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру /п. 1 ч. 1 ст. 418 КПК/;

5) обвинувальний висновок /п. 1 ч. 1 ст. 229 КПК/.

Також прокурор продовжує строки досудового слідства /ч. 2-3 ст. 120 КПК/ та строки тримання під вартою /ч. 2 ст. 156 КПК/, а також відновлює слідство в закритій справі / ст. 216 КПК/.

Усудових стадіях прокурор, який бере участь у розгляді справи, дотримуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону, покликаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи й постановлення судових рішень, які ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України „Про прокуратуру").

При попередньому розгляді справи суддею участь прокурора є обов'язковою, де він виступає з доповіддю щодо можливості призначення справи до судового розгляду, висловлює свою думку з приводу клопотань, заявлених іншими учасниками розгляду (ст. 240 КПК України).

Основною формою участі прокурора у судовому розгляді справи є підтримання ним державного обвинувачення. На прокурора покладається також обов'язок представляти у випадках, визначених законом, інтереси громадянина чи держави в суді. Крім цього, прокурор зобов'язаний реагувати на кожне порушення законності в судовому засіданні через звернення до суду з проханням про його усунення (ст. 264 КПК України).

Прокурор зобов'язаний внести апеляційне чи касаційне подання на вирок, постанову або ухвалу суду, а також подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо вони, на його думку, є незаконними та необґрунтованими. При розгляді справи в порядку апеляційного, касаційного чи виключного провадження прокурор обґрунтовує внесене подання, а також висловлює свої міркування щодо законності й обґрунтованості вироку або іншого судового рішення, оскарженого учасниками процесу.

У стадії виконання судових рішеньпрокурор здійснює нагляд за законністю їх виконання. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, є обов'язковими для всіх органів та осіб, які їх виконують (ст. 121 Конституції України, ст. 415 КПК України).