
- •1. Криза філософії середини XIX. Французький й англійський позитивізм.
- •1.1. О. Конт Засновник позитивізму—французький мислитель
- •1.2. Джон Стюарт Мілль (1806-1883) засновник позитивної логіки і методології науки. Робота: "Система логіки силогістичної й індуктивний
- •1.3. Герберт Спенсер (1820-1903)
- •2. Криза фізики. Емпіріокритицизм. (Мах, Авенаріус, Богданов, Освальд)
- •3.Виникнення і розвиток неопозитивізму. Львівсько-варшавська школа. Віденський гурток і логічний позитивізм.
- •3.1 • Неопозитивізм або логічний емпіризм - Рассел, Вітгенштейн, Шлік.
- •3.2. Львівська-Варшавська школа
- •3.3. Віденський гурток і логічний позитивізм.
- •4. Лінгвістична філософія 40-вих. Аналітична філософія 50-70-тих років (Вітгейнштейн, Дж. Райл, Дж. Остін, Сторсон). Постпозитивізм про розвиток науки ( Поппер, Кун, Лакатос, Фейєрбанд).
- •4.1. Лінгвістична філософія
- •4.2. Аналітична філософія
- •4.3. Постпозитивізм у філософії науки
- •4.4. К. Поппер
- •4.5. Імре Лакатос: концепція науково-дослідних програм
- •4.6. Релятивістський рух т. Кун: «нормальна» і «екстраординарна» науки
- •4.7. П. Фейєрабенд: критичний плюралізм
3.Виникнення і розвиток неопозитивізму. Львівсько-варшавська школа. Віденський гурток і логічний позитивізм.
3.1 • Неопозитивізм або логічний емпіризм - Рассел, Вітгенштейн, Шлік.
Карнап, Франк, Нейрат. Головним ідейним джерелом неопозитивізму був махізм. Але якщо махісти відстоювали "біолого-економістичну" теорію пізнання і бачили в науці метод впорядкування відчуттів(елементів). то неопозитивізм висунув нове розуміння наукового пізнання, як логічної конструкції на основі почуттєвих змістів (почуттєвих даних). Виключали з філософії метафізику. Філософія має право на існування не як мислення про світ, а як "логічний аналіз мови."і.
Позитивіст вважали основне питання філософії, а також інші корінні питання філософії нерозв'язними через слабість людського розуму. Махісти вважали,що основне питання філосоії займається і дозволяється навчанням про нейтральні елементи, неопозитивісти - заявляють, що й основне питання філософ і взагалі проблеми, що вважалися раніше філософськими, - це мнимі проблеми, які потрібно відкинути як позбавлені наукового змісту.
Усе наше знання про світ дають тільки конкретні науки. Філософія не може висловити про світ жодного нове положення, не може створити ніякої картини світу. Її задача – логічний аналіз і прояснення положення науки, у якій виражаються знання про світ.
Зведенню філософії до логічного аналізу неопозитивізм зобов'язаний Б. Расселу, що скористався при цьому досягненнями математичної логіки. Спробувавши дати строгі визначення математичним поняттям він прийшов до висновку, що вся математика зведена до логіки. Далі Рассел додав більш широке значення методу логічного аналізу й оголосив, що "логіка - це сутність філософії".
Ототожнюючи усю філософію з логічним аналізом, неопозитивізм виключають зі сффи філософії майже усю філософську проблематику і тим самим практично ліквідують філософію.
Однієї з найважливіших задач є відділення речень які мають сенс, від тих які позбавлені його з наукового погляду, тобто очистити науку від безглуздих речень. Неопозитивізм розрізняють 3 типи осмислення речень
1.висловлення про емпіричні факти (якщо говорять про факти і ні про що більш)
2. речення, що містять логічні наслідки цих висловлень і побудовані відповідно до логічних правил (можуть бути зведені до висловлень про емпіричні факти)
3. речення логіки і математики ( не містять висловлень про факти, не дають нового знання про світ, необхідні для формального перетворення вже наявного знання)
Щоб з'ясувати чи має речення зміст необхідний спец метод - верифікація Суть у порівнянні речень з дійсністю, вказівці конкретних умов, при яких воно істинне чи хибне. Метод перевірки ще і встановлює зміст речення "значення речення закладається в методі його перевірки" Фактична істина складається у відповідності висловлення факту. Речення ж типу "душа людини безсмертна" безглузді тому що не можуть бути перевірені.
Під фактами неопозитивізм розуміють відчуття, переживання, словом стани свідомості. Твердження про те, що троянда, аромат який я вдихаю, матеріальна, так само як твердження, що вона лише плід моєї уяви - однаково позбавлені змісту. Чи буду я вважати її матеріальної чи ідеальний це не вплине на факт, що я відчуваю її аромат і вона не стане від цього пахнути краще чи гірше". Значить у процес верифікації можна порівняти речення тільки з почуттєвими змістами і даними відчуттів чи переживань. Виявилося, що жоден науковий закон, жодне загальне твердження типу "усі люди смертні" не могли бути верифіковані, тому що верифікація завжди відноситься до конкретного емпіричного факту. У силу суб'єктивізму верифікація істини положення науки виявилися в залежності від оцінки кожного суб'єкта. Тому було запропоновано вважати речення верифікованими, якщо кілька авторитетних дослідників згодні вважати його таким. Тобто критерій істини - згода дослідників.
Потім було запропоновано для з'ясування істинності речення порівнювати його з іншим реченнями. Розуміння істини як відповідним фактам початок поступатися місцем погляду на істину як на погодженість речення із системою інших речень., що не могло бути основою знання.