5. Які методи оптимізації оборотного капіталу дозволяють оздоровити баланс підприємства?

Нормування – це один із основних методів оптимізації рівня оборотних активів, що усуває їх незбалансованість. Адже незбалансованість оборотних активів може викликати:

а) у випадку їх дефіциту:

затримки в постачанні сировиною і матеріалами і, як наслідок, – збільшення тривалості виробничого циклу і зростання витрат;

зниження обсягів продаж через недостатність запасів готової продукції;

додаткові витрати на вирішення задач фінансування.

б) надлишок оборотних активів:

фізичне або моральне старіння запасів;

зростання витрат на зберігання надлишків запасів;

банкрутство боржників;

збільшення податку на майно з причини наявності великого обсягу ТМЦ і готової продукції;

зменшення реальної вартості дебіторської заборгованості і грошових коштів з причини інфляції.

Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормативу власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець року, кварталу. Нормування оборотних активів може здійснюватись трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів.

Метод прямого розрахунку дозволяє найбільш точно визначити потребу в оборотних активах, так як враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків. Обґрунтований розрахунок здійснюється за кожним елементом оборотних активів з врахуванням завдань виробничого плану, постачання та збуту.

Аналітичний метод визначення потреби в оборотних активах базується на здійсненні розрахунків з врахуванням середніх фактичних залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування з врахуванням зайвих і непотрібних запасів, неліквідів, які, можливо, мали місце в попередньому періоді.

Коефіцієнтний метод дозволяє здійснити розрахунок потреби в оборотних активах з врахуванням тенденцій і співвідношень в змінах обсягу виробництва та окремих видів запасів і затрат. Частина з них знаходиться в прямій пропорційній залежності від змін в обсягу виробництва  –  сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, незавершене виробництво, готова продукція на складі, інша ж частина залежить в значно меншій мірі – малоцінні і швидкозношувані предмети, запчастини для ремонтів, витрати майбутніх періодів тощо. Співвідношення, що склалися в минулому, з використанням відповідних коефіцієнтів, екстраполюються, на майбутній період.

В практиці нормування оборотних активів допускається використання комбінованого підходу у застосуванні вказаних методів. Але при цьому слід пам’ятати про деякі умовності при застосуванні аналітичного і коефіцієнтного методів, і тому їх слід використовувати для коригування встановлених норм та нормативів в часових проміжках до чергового розрахунку із застосуванням методу прямого розрахунку.

Метод АВС – метод, згідно з яким всю номенклатуру запасів, використовуваних на

виробництві, залежно від їх цінності поділяють на 3 категорії:

− група А – запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості, але в натуральному вираженні

використовуються в малих кількостях (у зарубіжній практиці ці види сировини (матеріалів)

займають 50% у загальній структурі витрат на виробництво продукції);

− група В – запаси із середньою вартістю і середньою кількістю їх використання у

виробничому процесі (частка цієї групи сировини перевищує 25% закупівель);

444

− група С містить різноманітний асортимент запасів, які одночасно є незначними з погляду

їх вартості у грошовому вираженні.

У процесі управління товарно-матеріальними запасами найбільша увага приділяється

сировині групи А, меншою мірою – групам В і С. Оскільки в структурі собівартості продукції найбільшу питому вагу становлять витрати на

сировину та матеріали, то вітчизняним підприємствам доцільно проводити АВС-аналіз цього

елемента витрат. Крім того, використовуючи метод АВС, промислові підприємства мають

можливість шукати резерви зниження собівартості у розрізі окремих центрів затрат, інвестиційних

проектів чи видів продукції.

З метою оптимізації запасів на практиці поряд із цим методом використовують метод XYZ,

який поділяє сировину (матеріали) на 3 класи залежно від рівномірності їх споживання у

виробництві.

Оптимізація оборотного капіталу – це вибір з усіх можливих варіантів прогнозованого обсягу

оборотного капіталу найкращого, який сприятиме досягненню максимального ефекту.

Оптимізація структури оборотного капіталу ґрунтується на оптимізації розміру кожного

окремого елементу, а саме: запасів, боргів дебітора та грошових коштів, що є на рахунках

підприємства і передбачає:

– аналіз і планування співвідношення власних і позичених оборотних активів;

– планування потреби в кредитах і позиках;

– аналіз і планування потреби в окремих частинах оборотного капіталу, що забезпечують

матеріальні витрати й оплату праці [4, с.431].

У теорії оборотного капіталу використовують моделі оптимізації виробничих запасів і грошових коштів підприємств.