2. Взаємозв'язок поступовості і циклічності. В суспільстві, оскільки в ньому є такий елемент як історична пам'ять, закон заперечення здійснюється швидше (набагато більшеприкладів того, що "нове - це добре забуте старе").

3. Закон - тенденція нерівномірності суспільного прогресу.

Нерівномірність розуміється у двох основних аспектах:

а) нерівномірність розвитку окремих соціальних організмів (країн, народів, держав). В нашу епоху розрив, який все більш посилюється, у рівні життя між розвиненими країнами і краї­ нами, які розвиваються, називають однієї із глобальних про­блем.

б) нерівномірність також проявляється в різних темпах розвитку окремих сфер суспільного життя. В XX столітті, на­ приклад, чітко усвідомлене протиріччя між бурхливими тем­пами науково-технічного прогресу і відставанням розвитку в духовно-моральній сфері. Парадокс: люди духовно не готові, не дозріли до користування машинами, які самі створили (яскравий приклад - Чорнобиль).

4. Закон - тенденція прискорення темпів суспільного прогресу.

Особливо явно ця тенденція проявилася в ХХ-ХХІ століт­ тях. Ілюстрацією цього закону можуть служити такі цифри: ■/ ссавці існують на Землі - 50 мільйонів років;

■^ гомініди - 4 мільйони років;

^ Ьото заріепз - 40 тисяч років;

^ сільське господарство - 8 тисяч років;

^ промислова революція - 200 років;

^ науково-технічна революція - 50 років.

В нашому XXI столітті все більше відчувається людський вимір прогресу, проявляються такі бажані тенденції, як демо­кратизація, деідеологізація, інтернаціоналізація громадського життя, об'єднання людства і рух його до загальнолюдських духовних цінностей. Однак, є таке поняття як "плата за про­грес". В нашу епоху - це глобалізація багатьох проблем і про­тиріч (екологічна криза, гонка озброєнь і ін.). На жаль, дотепер актуальне зауваження К.Маркса, про те, що прогрес подібний до язичеського ідола, який не бажав пити нектар інакше, як із черепів убитих. І, проте, у людства завжди жива мрія про кра­ще майбутнє, а раз людина, по виразу Ф.Петрарки, бажає по­збутися свого жалюгідного стану, бажає щиро і цілком - таке бажання не може бути безуспішним.

3. Теорія суспільно-економічної формації

К.Маркс представив всесвітню історію як природничо-історичний, закономірний процес зміни суспільно-економічних формацій. Використовуючи як основний крите­рій прогресу - економічний - тип виробничих відносин (на­самперед, форму власності на засоби виробництва), К.Маркс в історії виділяє п'ять основних економічних формацій: первіс-но-общину, рабовласницьку, феодальну, буржуазну і комуніс­тичну.

Первіснообщинний лад - перша неантагоністична суспіль­но-економічна формація, через яку пройшли всі без винятку народи. В результаті її розпаду здійснився перехід до класо­вих, антагоністичних формацій. Серед ранніх щаблів класово­го суспільства деякі вчені, крім рабовласницького і феодаль­ного способів виробництва, виділяють особливий азіатський спосіб виробництва і відповідну йому формацію. Це питання залишається дискусійним, відкритим в суспільствознавстві і зараз.

"Буржуазні виробничі відносини, - писав К.Маркс, - є останньою антагоністичною формою суспільного процесу ви­робництва... Буржуазною суспільною формацією завершуєть­ся передісторія людського суспільства"' . На зміну їй повинна закономірно прийти, як передбачали К.Маркс і Ф.Енгельс, комуністична формація, яка відкриває справді людську істо­рію.

Суспільно-економічна формація - це історичний тип суспільства, цілісна соціальна система, яка розвивається і функціонує на основі характерного для неї способу мате­ріальних благ. Із двох основних елементів способу виробниц­тва (продуктивні сили і виробничі відносини) у марксизмі веду­чим вважаються - виробничі відносини, по ним визначається тип способу виробництва і, відповідно, тип формації. Сукуп­ність пануючих економічних виробничих відносин становить базис суспільства. Над базисом піднімається політична, юри­дична надбудова. Ці два елементи дають уявлення про систе­мний характер суспільних відносин; є методологічною осно­вою у вивченні структури формації (дивись схему 38).

Схема 38 Структура суспільно-економічної формації

	Духовне життя сус­пільства Політика і Право Соціальні відносини та інсти­тути НАДБУДОВА
Надбудова має від­носну самостійність і впливає на базис				Базис визначає над­будову (в матеріалі­змі цей зв'язок вва­жається головним)
	БАЗИС сукупність економі­чних виробничих відносин в структурі формації

Послідовна зміна суспільно-економічних формацій рухається протиріччям між новими, розвиненими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, які на певному щаблі перетворюються з форм розвитку в кайдани продуктивних сил. На основі аналізу цього протиріччя К.Марксом були сформу­льовані дві основні закономірності зміни формацій.

1. Жодна суспільно-економічна формація не гине раніше, ніж розів'ються всі продуктивні сили, для яких вона дає до­ сить простору, а нові більш високі виробничі відносини ніко­ли не з'являються раніше, ніж у лоні старого суспільства до­ зріють матеріальні умови їх існування.

2. Перехід від однієї формації до іншої здійснюється через соціальну революцію, яка розв'язує протиріччя в способі ви­робництва (між продуктивними силами і виробничими відноси­ нами) і в результаті цього змінюється вся система суспільних відносин.

Теорія суспільно-економічної формації є методом збагнен­ня всесвітньої історії в її єдності і різноманітті. Послідовна зміна формацій утворює магістральну лінію прогресу людства, формуючи його єдність. В той же час розвиток окремих країн і народів відрізняється значним різноманіттям, що проявляєть­ся:

• в тому, що не кожне конкретне суспільство проходить всі щаблі (наприклад, слов'янські народи минули стадію рабо­власництва);

• в існуванні регіональних особливостей, культурно-історичній специфіці прояву загальних закономірностей;

• у наявності різних перехідних форм від однієї формації до іншої; у перехідний період в суспільстві, як правило, співіс­нують різні суспільно-економічні уклади, які є залишками старої і паростками нової формації.

Аналізуючи новий історичний процес, К. Маркс виділяв також три основних типи суспільства: