Тема: СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС: ЗАКОНОМІРНОСТІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПРОТИРІЧЧЯ

План . Проблема спрямованості розвитку суспільства

2. Критерії і закономірності суспільного прогресу

3. Теорія суспільно-економічної формації

4. Технократичні концепції прогресу

5. Філософія культурно-цивілізаційного циклизма

1. Проблема спрямованості розвитку суспільства

Відомо, що розвиток - це процес спрямованих, закономір­них змін матеріальних і ідеальних об'єктів. Чи існує провід­ний напрямок у розвитку людства і який він? З безлічі точок зору на цю проблему виділимо і охарактеризуємо три поляр­них.

1). Найпоширеніша позиція в суспільствознавстві прові­дним напрямком розвитку суспільства вважає прогрес - тенденцію поліпшення, вдосконалювання однієї або декількох сфер громадського життя. Історія може туп­цювати на місці і навіть іти іноді назад, але, в остаточному підсумку, тенденція прогресу невблаганно прокладає собі дорогу через всі протиріччя і конфлікти. Людство йде по сходам прогресу нагору, до світлого майбутнього. Різні тео­рії прогресу відрізняються критерієм виділення ступенів {фаз історії) і їх кількістю. Наприклад, Г.Гегель залежно від ступеня свободи в історії суспільства виділяє чотири ступе­ня {дивись схему 36). Схема 36 Ступені світового історичного прогресу по Гегелю

Східний світ

Свобода де-снота

Грецький світ

Свобода для деяких; прин­цип прекрасної індивідуальнос­ті

Римський світ

Свобода для деяких; принцип абс­трактної за­гальності

Германський світ

Повна свобо­да. Правова держава Завершуєть­ся розвиток {доходить до абсолюту)

Карл Маркс відповідно до типу виробничих відносин виді-ляс п'ять ступенів (ливись схему 37).

Схема 37 Ступені суспільного прогресу по К. Марксу

Комуністична

Буржуазна

Феодальна

Рабовлас-

Первісно ницька

община

формація

У К.Маркса, на відміну від замкнутої схеми Г.Гегеля, істо­ричний процес відкритий у майбутнє. Комуністичної форма­ції поки що немає. Більше того, К.Маркс неодноразово підкре­слював, що комунізм це не ідеальний завершений стан суспі­льства, а нескінченний шлях до нього.

2). Протилежна позиція провідним напрямком вважає

регрес - рух вниз, погіршення стану суспільства. Історик ан­тичності Гесіод в книзі "Праці і дні" писав, що людство пере­жило п'ять основних стадій, щораз як би спускаючись по схо­дам історії на одну ступінь наниз. Почавши золотим, пройшо­вши срібний і інші століття, воно виявилося у залізному. Спо­конвічний стан людського роду - "золоте століття" - ера без­хмарного щастя, всього було вдосталь, земля давала все, не треба було працювати, кожен жив безтурботно, проводячи свій час у банкетах і достатку. У залізний вік, який став зараз долею людини, люди проводять свої дні в праці, турботах і су­мі. Такої ж точки зору дотримувалися, наприклад, Л.Сенека, Ж.Ж.Руссо. В XX столітті "розчарування в прогресі", відро­дження апокаліпсичних очікувань пов'язані з усвідомленням і прогнозуванням глобальних проблем. Песимістичні прогнози прийдешніх катастроф є не просто передчуттям, а прорахову­ються на математичних і кібернетичних моделях.

Незважаючи на протилежність, перша і друга позиції єдині в загальному підході до історії. Розвиток людства розгляда­ється як єдиний закономірний процес; за основу береться ес­калаторна модель історії. Всі народи рухаються по одному ескалаторі (нагору або вниз) перебуваючи на різних його сту­пенях (хтось обігнав і виїхав уперед, а хтось відстав, але від­сталий пройде ті ж самі ступені).

3). Третя позиція - протилежна першим двом, у ній запе­речується єдність історичного прогресу. Методологічним принципом пояснення історії є ідея циклічності і деревоподі­бна модель існування людських культур. Історія людства представляється як відносно самостійний розвиток окремих культур (культури - окремі плоди на древі історії). Кожна культура, розвиваючись, проходить певні стадії, цикли у своєму розвитку.

Ідея циклічності реалізована, наприклад, в теорії історич­ного круговороту Джамбаттисто Віко (італійський філософ, 1668-1744 рр.). Він представив історію як розвиток всіх націй по циклах, які складаються із трьох епох: божественної (без­державність, підпорядкування жерцям), героїчної (аристократична держава) і людської (демократична республіка або представницька монархія). Кожний цикл, проходячи стадії дитинства, юності і зрілості, закінчується загальною кризою і розпадом даного суспільства. Зміна епох здійснюється в силу суспільних переворотів.

Методологія культурно-цивілізаційного циклизма продов­жує розвиватися і у сучасній філософії історії (дивись розділ 5 цієї теми).

2. Критерії і закономірності суспільного прогресу

Більшість філософів і істориків вважають прогрес провід­ною тенденцією, головним напрямком розвитку суспільства.

Зміст суспільного прогресу. Суспільний прогрес - це процес удосконалювання сутнісних сил людини, розвиток зді­бностей, задоволення матеріальних і духовних потреб, збага­чення інтересів і прагнень.

Ціль суспільного прогресу - всебічний розвиток сутнісних сил кожної людини.

В цих формулюваннях відображена гуманістична спрямо­ваність прогресу; тобто людина є головною метою і змістом іс­торії.

Розвиток техніки, зростання виробництва, наукові відкрит­тя самі по собі не можуть служити показником прогресу, вони прогресивні лише в тому випадку, якщо поліпшують життя людини, сприяють його розвитку.

Критерії прогресу. По яким же ознакам, критеріям можна визначити рівень розвитку суспільства; яке суспільство більш прогресивне, яке-менш? І чи можна знайти єдиний критерій прогресу? На останнє питання існує дві протилежних відпові­ді-

Одні суспільствознавці вважають, що не можна (або важко) говорити про загальний, єдиний критерій прогресу. В кожній сфері суспільного життя діють специфічні закономірності, які і визначають особливий критерій: економічний, технічний, науковий, соціальний, політичний, моральний, естетичний і інші. Важко по одному й тому ж критерію, вважають вони, ви­значати рівень розвитку, наприклад, техніки і моральності.

Інші вважають, що оскільки існує єдиний історичний про­цес, повинен бути і комплексний критерій його оцінки. Ви­словлюються різні точки зору по проблемі головного крите­рію прогресу: ^ - рівень розвитку продуктивних сил, насамперед техніки і

технології - (технократичні концепції); ^ - тип виробничих відносин (марксизм); -/ - рівень продуктивності суспільної праці (валовий націона­льний продукт (ВНП) на душу населення в рік - використо­вується в міжнародній економічній статистиці); ^ - рівень споживання (рівень життя, якість життя); ^ - спосіб розподілу готового продукту (наскільки реалізовані

при цьому принципи справедливості і рівноправності); -/ - ступінь свободи особи;

^ - кількість і структура використання вільного часу; ^ - ступінь свідомості і використання суспільних законів; ^ - щастя людини як універсальний моральний критерій прогресу (ступінь реалізації сутнісних сил людини).

Перші в цьому списку - технічні і економічні критерії ма­ють перевагу в тому, що вони виражаються в досить точних, конкретних кількісних показниках, а це необхідний елемент у будь-якій процедурі порівняння. Мінус їх у тому, що вони лише побічно торкаються головної фігури прогресу - людини. Такі комплексні, гуманістичні критерії, як воля і щастя, відби­вають суть, зміст людського буття, але важко піддаються іден­тифікації. Кожен із названих критеріїв можна взяти як голо­вну ланку в ланцюзі і потім витягти весь ланцюг.

Спробуйте зробити це, як логічна вправа.

Закономірності прогресу. З ідеї єдності світової історії випливає положення про загальні закономірності прогресу. Назвемо деякі з них:

/. Суспільний прогрес завжди суперечливий, здійснюєть­ся за допомогою боротьби старого і нового (консервативної і революційної сил) і тому має непрямолінійний характер. Історія ніколи не йшла гладко, рівномірно; всередині провідної прогресивної тенденції завжди є елементи регресу, застою.