Розписи (настя Левчук)

Чистота ліній, стриманість ритмів, притаманна рельєфам, простежуються в розписах Давнього царства, наприклад у розписах з гробниці в Медумі (початок 3 тисячоліття до н. е., Каїр, Музей). У розписах стін застосовувалися зазвичай золотисті, оранжево-червоні, зелені, сині і бірюзові фарби, нанесені на суху поверхню. Часто спеціальні заглиблення заповнювалися кольоровими пастами, схожими на інкрустацію. Узагальнені контурні лінії підкреслювали площину стіни, монументальну цілісність ансамблю.

Художнє ремесло (Настя Левчук)

У цей час широко розвивалися художнє ремесло та дрібна пластика. Ювелірні вироби з дорогоцінних каменів - малахіту, бірюзи та сердоліку, дерев'яні меблі, прикрашені золотом, поєднували яскраві кольори з гармонією та суворою простотою форм, властивих усім виробам Давнього царства. Прекрасна за своєю цілісністю та пластичності голова сокола, увінчана царственою короною, виконана із золота та чорного обсидіану, відполіровані шматки якого дають відчуття живих та яскравих пташиних очей.

Мистецтво Давнього царства в кожному своєму прояві досягло високих результатів. Усі особливості образного світобачення, характерні для давньоєгипетської культури, були закладені в цей час.

Сади Давнього Египту (Вика)

Розвиток Єгипту тісно пов’язаний з долиною Нілу. У долині росли тамарикси та фінікові пальми, а вздовж берегів Нілу - очерети, папіруси, лотоси. Спекотний та посушливий клімат із гарячими вітрами та майже повною відсутністю опадів виключав можливість існування деревно-чагарникової рослинності на значних площах. Тому давніми єгиптянами була створена розвинена іригаційна система з каналами, що забезпечують водою поля, та гідротехнічні пристрої, які захищали міста й поселення від повеней під час розливу ріки. Давні єгиптяни користувалися шадуфами (шадуф - колодязь, із якого вода добувалася важільною системою журавля), і проводили воду по каналах для зрошення. Сади Стародавнього Єгипту були особливо необхідні в спекотні літні місяці, адже вони давали тінь.

  

 

За три тисячоліття існування єгипетської держави разом з розвитком містобудування, архітектури та рослинництва формувалося і садове мистецтво. Перші згадки про сади Єгипту можна віднести до періоду Давнього царства.

На садово-парковому мистецтві, безсумнівно, відбилася характерна риса палацових споруд Давнього Єгипту, - архітектурний ансамбль, що складається з ряду будинків та відкритих просторів, розташованих уздовж осі.

Сади створювали при храмах, палацах та житлових будинках заможної частини населення. Разом зі священними гаями та озелененими вулицями вони становили оформлення міст, що мали прямолінійну сітку плану. Вулиці, орієнтовані на палаци та храми, грали роль парадних доріг для процесій та мали значну ширину (до 40 м), розраховану на рух великої кількості людей. По обидва боки розташовувалися ряди пальм. При підході до храму дороги часто прикрашали фігурами сфінксів, іноді в поєднанні з пальмами. Використання такого прийому давало ритмічне чергування стовбурів, затінених ділянок дороги, скульптурних зображень.

 

 

 

На території храмового комплексу ця дорога ставала поздовжньою композиційною віссю, що є одночасно і віссю симетрії архітектурної композиції. На неї ніби нанизувалися простір та об’єми, які по мірі просування послідовно змінювалися в розмірах у бік збільшення або зменшення. У самому комплексі постійна зміна вражень досягалася завдяки ритмічному чергуванню відкритих, освітлених сонцем внутрішніх палаців з темними просторами інтер'єрів храму, його колонних залів та послідовної зміни їх розмірів під час руху.

 

  

 

Геометрична сітка планів міст, осьова побудова храмових комплексів, канонізоване використання принципу симетрії визначили характер єгипетського саду. Сад, зазвичай, мав квадратну форму і був обнесений стіною. Вхід відзначений пілонами і є початком осі, що замикається будинком, розташованим у глибині саду. Композиційна вісь - крита алея, або так звана пергола, що утворює тінисте склепіння завдяки винограду, який в’ється на ній. Симетрично до осьової дороги розміщені чотири прямокутні басейни та дві альтанки. По периметру - рядові насадження. Розглянутий сад-зразок регулярного стильового спрямування. Його специфічною рисою є наявність стіни-огорожі та внутрішніх стін, що оточують окремі ділянки: вхідний майданчик, перголу, водойми, насадження.

Карнакський храм, розташований в 2 км від сучасного Луксора, на місці давньоєгипетських Фів, є прикладом побудови ансамблю за традиційною поздовжньою віссю.

Сад давав тінь і прохолоду, забезпечував плодами та квітами, тут знаходилися священні рослини - лотос, папірус тощо. У рослинному асортименті, окрім місцевих видів, широко використовувалися інтродуценти - інжир, гранат, троянди, жасмин. Високо цінувалися дерева, що дають пахучі олії. Із трав'янистих були поширені гвоздики, волошки, маки.

Невід'ємною складовою садів Єгипту були водойми, розміри яких залежали від розмірів саду. Водойми, особливо великі, використовували для поливу рослин, розведення риби, водоплавної птиці, прогулянок на човнах, релігійних церемоній.

У цілому в Давньому Єгипті сформувалося садове мистецтво з чіткими композиційно-планувальними канонами:

- регулярным планом, що включає осьову побудову композиції та використання симетрії;

- формування замкнених композицій;  - наявність водойм; - використання ритму як композиційного прийому;  - використання алейних та рядових насаджень.