Гробниці

Перші поховальні споруди являли собою округлі та продовгуваті заглиблення, у які покійника вкладали в позі ембріона, подібно до того, як ховала померлих палеолітична людина.

Пізніше в північних областях, заселених землеробами, стали будувати гробниці, подібні до будинків. У той же час на півдні, у місцях проживання кочівників-пастухів, «житла» померлих відмічали фудами каміння, що стали прообразами курганів. Подальша еволюція поховальних споруд поєднувала риси обидвох типів захоронення.

Так, звичайна яма, вирита в землі, перекривається зовні каміння та піском, утворюючи масивний прямокутний блок, що підтримується стінами з цегли, зведеними із нахилом. Ця зовнішня будівля прямокутної форми згодом перетворилася в мастабу – надгробну споруду, що передувала пірамідам.

Давнє царство (30-24 ст. до н.е.) (Чернийчук Настя(вступление плюс архитектура)

Розквіт мистецтва Давнього (Стародавнього) Єгипту починається з 3 тисячоліття до н.е., після об’єднання країни. На чолі держави стає фараон. Широкого розмаху сягає обожнювання особи правителя та його необмеженої влади. Фараоні вважали синами сонця, що шанувалося як бог живих царів.

Подальшого розвитку набув давній заупокійний культ. Єгиптяни вірили, що людина наділена кількома душами. Однією з душ вони вважали двійника («ка»), з'єднання з яким означало подальше життя. Скульптури померлого ніби заміняли тлінне тіло, щоб душі було куди повернутися для возз'єднання з двійником. Тому скульптура Давнього Єгипту, пов'язана із поховальним культом, тяжіла до точного портретного зображення. Потойбічний світ не видавався єгиптянам похмурим. Померлий, поміщений в гробницю, ніби переселявся у новий будинок і жив там як звичайна людина.

Архітектура

Особливого значення у зв'язку із культом фараона набуло будівництво гігантських гробниць. За своїм характером ці гробниці походили від давніх осель. Вони складалися з підземного приміщення, куди ставили саркофаг, і мастаби - надземного пагорба, облицьованого цеглою. У грандіозності гробниць фараонів III династії позначилося бажання возвеличити у віках життя правителя, протиставити плинності земного життя ідею вічного життя після смерті.

Архітектура гробниць та храмів посіла в мистецтві Єгипту основне місце. Інші види мистецтва лише доповнювали її, утворюючи разом єдиний комплекс.

Пошуки найбільш досконалої та грандіозної форми гробниці можемо спостерігати в усипальниці-піраміді фараона Джосера в Саккарі (28 ст. До н. Е..), що досягала у висоту понад 60 м і складалася з семи потужних кам'яних сходинок, що зменшувалися догори. Зодчий Імхотеп, творець цієї споруди, звів піраміду посеред складного ансамблю дворів та храмів. Він виділив її серед навколишніх будівель, надавши їй рух угору. Однак тут ще не були досягнуті та ясність і простота, плавний підйом вгору, що виражені в пірамідах фараонів наступної IV династії.

Одним із «семи чудес світу» називали піраміди фараонів Хеопса, Хефрена і Мікеріна (28 ст. до н. е.) у Гізі. У свідомості людей наступних поколінь вони ототожнюються з усім мистецтвом Єгипту, із природою та образом цієї країни. Вони зведені серед пустелі зі світлого каменю. Їх образ втілив у собі велич і сміливість людського задуму залишити у віках результати роботи своїх рук і розуму. Величезна маса пірамід, складених із потужних кам'яних блоків, підпорядкована надзвичайно простій та зрозумілій думці. Кожна з пірамід у плані являє собою квадрат, а сторони її - трикутники. При яскравому сонці різкі та чіткі тіні ще більше підкреслюють раціональну ясність цих споруд, простота яких породжена не бідністю фантазії, а величезною майстерністю узагальнення, що виточувалася століттями.

Найграндіозніша з трьох - піраміда Хеопса. Її висота 146,6 м, довжина сторони основи - 233 м. Про те, скільки сил витрачено на цю споруду, свідчить опис Геродота, де йдеться про те, що тисячі людей будували десять років дорогу для підвезення кам'яних плит, а потім двадцять п'ять років - піраміду. Вона складена з двох мільйонів трьохсот тисяч блоків вагою від 2,5 до 30 тонн кожен. Уся поверхня піраміди Хеопса була облицьована гладкими вапняковими плитами, що додавали її вигляду особливу чіткість. Усередині знаходилася лише невелика камера, де містився саркофаг із мумією, коридори, що вели до неї та вузькі канали для вентиляції.

Піраміди в Гізі становили частину грандіозного ансамблю. Вони були з'єднані з Нілом довгими коридорами. Гігантська фігура сфінкса, що стоїть на шляху до піраміди Хефрена, доповнює ансамбль. Вона складається з обличчя фараона та тулуба лева. Висічений з масиву єдиної скелі, сфінкс із широко відкритими очима, спрямованими у простір, не бачить нічого земного, немов стверджує ідею вічного спокою.

Скульптура (Алина)

Невід'ємну частину храму та гробниць складали статуї фараонів, знаті, придворних писарів. У зв'язку з культовим призначенням скульптур, усі вони були виконані в рамках найсуворіших канонів. Люди зображувалися в одноманітних, спокійних позах, немов застиглими в століттях. У більшості випадків – це фігура, що стоїть, із виставленою вперед лівою ногою, або фігура, що сидить, зображена фронтально, із руками, притиснутими до торсу. Незважаючи на суворі канони, скульптури Давнього царства вирізняються гострим реалізмом, часом сильною внутрішньою енергією, обличчя людей сповнені життєвої сили. Яскравий розпис, інкрустація очей гірським кришталем та ебеновим деревом ще більше оживляли ці скульптури. Скульптура писаря Каї (середина 3 тисячоліття до н. е.., Париж, Лувр), виконана з вапняку, вражає яскраво вираженою портретністю.

Дерев'яна статуя вельможі Каапера (середина 3 тисячоліття до н. е.., Каїр, Музей), що спирається на палицю і велично несе своє тіло, вирізняється правдивістю та індивідуалізацією. Розповідають, що робітники, які знайшли її при розкопках, дуже злякалися, адже подумали, що це жива людина – їх сільський староста.

Незважаючи на те, що канони обумовлювали чітку визначеність і скутість поз для різного типу портретів, майстри зуміли в ці нерухомі фігури внести краплини життя. Часто в гробницях трапляються сімейні портрети. Простота узагальнених форм, досконалість виконання притаманні парним статуям Рахотепа та його дружини Нофрет (початок 3 тисячоліття до н. е.., Каїр, Музей). Вони сидять на жорстких кубічних тронах із прямими спинками, роз'єднані одне від одного не лише відстанню, але й напрямком поглядів, спрямованих прямо перед собою. За традицією, чоловіча скульптура розфарбована червоно-коричневою фарбою, жіноча - жовтуватою, волосся - чорною, одяг - білою. Незважаючи на нерухомість і лаконічність, їх образи повні чарівності, чистоти та ясності.

Поєднання життєвої сили та майстерна обробка маси кам'яного блоку, із якого висічені скульптури, проявляються і в портретах фараонів, що стоять усередині гробниць та храмів. Пози їх канонічні. Ліва нога виставлена ​​вперед, ніби вони повільно здійснюють свій перший крок у вічність. Скульптури людей, що сидять, побудовані за принципами симетрії та рівноваги, часто вони сповнені внутрішньої напруги, як, наприклад, фараон Хафра (перша половина 3 тисячоліття до н. е.., Каїр, Музей), що завмер у гордій величі під охороною сокола - Гора, який розкинув над ним свої крила.

Рельєфи (Настя Кулик)

Рельєфи і розписи, що прикрашають стіни гробниць та храмів, також були пов'язані із поховальним культом. Їх розташовували з так, щоб утвердити площину стіни, підкреслити лаконізм та суворість архітектурного образу в цілому. Цим пояснюється відсутність багатопланової глибинної побудови, розгортання розповіді фризами по стіні, специфічне зображення фігур. Умовність у побудові рельєфів була пов'язана з тривалим художнім відбором образів; єгипетські майстри вибирали найбільш гострі та характерні точки зору на предмет, поєднуючи їх. Самі рельєфи зазвичай пласкі, вони майже не виступають над поверхнею стіни. Силует фігур завжди ясний і графічний, людина зображена так, що видно ширину плечей у фас та стрункість ніг, повернутих у профіль. Так, у дерев'яному рельєфі, що зображує зодчого Хесира (початок 3 тисячоліття до н. е., Каїр, Музей), весь образ - могутні плечі, розгорнуті за традиційною схемою на всю ширину, вузькі стегна, показані в профіль, густе волосся, сміливе та горде обличчя - підсилює відчуття надзвичайної внутрішньої сили цієї людини, красу і ритмічність його руху. Тонке моделювання ледь помітних об’ємів надає рельєфу особливої завершеності, пом'якшує жорсткість силуету.

Принцип фризового розвитку сюжету типовий для рельєфів Давнього царства. Він допомагає художнику відтворити сцену за сценою, різні епізоди, що розгортаються в часі. Повторення однакових фігур, що йдуть одна за одною, у рельєфі з мастаби Ахутхотепа, розташованих одна під одною, як рядок за рядком, надає відчуття плавності та значущості урочистої ходи, ритмічної краси ритуального танцю.