Загальна характеристика бальнеологічних ресурсів
Бальнеологічні ресурси включають в себе лікувальні властивості мінеральних вод, грязей та озокериту. Традиції використання цих властивостей нараховують не одну тисячу років і саме бальнеологічні ресурси, стали основою формування курортного господарства. Перші бальнеологічні курорти (про які є писемні згадки) виникли на о. Евбея (Греція). В Україні перші заклади, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці, Одесі (1829), БерМінВодах (1862), Моршині (1877).
Основний вид бальнеологічних ресурсів - це мінеральна вода, як природна вода, що має лікувальні властивості внаслідок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів [2].
Для правильної всебічної оцінки мінеральних вод, повинні враховуватися всі їх основні фізико-хімічні особливості. Хімічний склад мінеральних вод можна точно визначити і відтворити в лабораторних умовах, проте лікувальна дія природних мінеральних вод, сформованих за рахунок вимивання хімічних елементів з геологічних порід протягом тривалого періоду не може бути адекватною штучним водам.
У 1911 р. на нараді бальнеологів у м. Науггеймі (Німеччина) було вирішено вважати мінеральною ту воду, в якій вміст твердих розчинених речовин (мінералізація) становить понад 1 г/м, або наявні вуглекислий газ та інші фармакологічні складники.
У різних країнах застосовують різні підходи до визначення і класифікації мінеральних лікувальних вод. Звичайно до групи мінеральних вод відносять природні води з мінералізацією більше І г/дм³ і які мають лікувальний вшив на організм людини. Хоча термін "мінеральні води" також часто застосовують для характеристики природних вод, що містять промислові концентрації цінних компонентів. Інколи до мінеральних відносять також води евапоритових басейнів.
Лікувальна дія не завжди притаманна водам з мінералізацією понад - І г/дм³. Зокрема всесвітньо відома своїми лікувальними властивостями "Нафтуся" за хімічним складом є прісною водою гідрокарбонатного кальцієво-магнієвого складу із загальною концентрацією водорозчинених солей 0,6-0,8 г/дм3.
У деяких країнах Західної Європи до мінеральних відносять винятково води, що бають бальнеотерапевтичний ефект, незалежно від вмісту в них певних компонентів. В інших випадках води вважаються мінеральними, якщо містять певні кількості терапевтично-активних компонентів. В більшості країн до мінеральних відносять води із вмістом солей понад ї г/дм3, вважаючи, що термін „мінеральна вода" повинен відповідати терміну "лікувальна".
До лікувальних вод часто відносять так звані термальні води, тобто води, температура яких або вища за середньорічну, або перевищує певну, довільно прийняту температуру (в різних країнах від 12 до 35°С).
В Україні віднесення підземної води до мінеральної грунтується на сучасних критеріях оцінки їх фізіологічної дії, тобто виходять із загальноприйнятого змісту цього терміну. В. Шестопаловим запропоновано таке визначення: "Мінеральні води -це природні підземні води, які справляють на організм людини лікувальну дію. обумовлену підвищеним вмістом основних компонентів (гідрокарбонатів, сульфатів, хлоридів, кальцію, магнію, натрію, калію) та специфічних компонентів (газового складу, мікрокомпонентного тощо) або специфічними властивостями (радіоактивність, температура, реакція води - рН, структура води), що в тією чи іншою мірою відрізняється від дії питної води".
Оцінка лікувальних властивостей мінеральних вод має здійснюватись фармакологічним та експериментально-клінічним шляхом. Але виявлену мінеральну воду можна оцінити заздалегідь на основі принципу аналогії, тобто, порівнюючи її з відомими водами, які пройшли бальнеологічну оцінку. Для віднесення досліджуваної води до відомої використовують різні класифікації та систематизації мінеральних вод. В.В. Іванов та Г.О. Невраєв [1] запропонували показники та норми оцінки лікувальних мінеральних вод, які зі змінами та доповненнями використовують тепер.
В основу виділення основних типів мінеральних вод на території України покладено сучасні критерії оцінки природних вод з точки зору їх фізіологічної дії. Такими критеріями є: загальна мінералізація вод; іонний склад вод; вміст терапевтично-активних мікрокомпонентів; вміст органічної речовини; газовий склад і газонасиченість вод; активна реакція вод, що характеризується величиною рН; температура вод; радіоактивність вод.
За даними наукових досліджень, у складі підземних вод міститься понад 80 хімічних елементів таблиці Менделєєва. Головних компонентів, які складають основну масу мінеральних речовин, розчинених у підземних водах, небагато – всього сім: натрій, кальцій, магній, калій, хлор, сульфати і гідрокарбонати.
Лікувальними мінеральними водами прийнято вважати лише ті підземні води, які завдяки великому вмісту розчинних газів, високій загальній мінералізації, наявності певних терапевтичних іонів або підвищеній температурі придатні для використання в лікувальних цілях.
Головною установою в Україні, яка займається вивченням впливу мінеральних вод на здоров'я людини і затверджує рекомендації щодо використання тих чи інших джерел для лікувальних цілей, є Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров’я України в Одесі.
Запаси мінеральних вод України потребують подальшого уточнення, оскільки дані різних джерел дуже відрізняються. Більш-менш достовірними є дані про найбільш вагомий курортно-бальнеологічний регіон України - Карпатський, де нараховується біля 800 джерел мінеральної води з сумарним дебітом понад 57,5 тис. м3, що становить приблизно чверть всіх водопунктів України та 15 % їх сумарного дебіту. Експлуатаційні ж запаси розвідані і затверджені лише для 16 родовищ. Лише запаси мінеральної води в Українських Карпатах можуть забезпечити оздоровлення і лікування понад 7 млн. чол. на рік [3].
У санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону широко застосовують озокерит (гірський віск), який являє собою суміш високомолекулярних вуглеводів, смол і асфальтенів, що й визначає лікувальні властивості цієї паливної корисної копалини. Більшість родовищ озокериту в Україні приурочені до Передкарпаття. Саме тут знаходяться найбільші у світі: Бориславське (експлуатується з 1856 року) та Трускавецьке родовища. На території Львівської області прояви озокериту є також в смт. Стара Сіль та с. Івана Франка. Родовища Івано-Фрнківщини (Дзвиняцьке, Старунське) переважно виведені з експлуатації.
На основі використання мінеральних вод, лікувальних грязей та озокериту в Україні сформувалась світового значення мережа бальнеологічних, бальнеогрязьових, грязьових курортів.
В Україні виділено також перспективні санаторно-курортні зони, зокрема: Верхньосиневидненська, Грозівська на Львівщині; Ужоцька, Велико-Більчанська в Закарпатті; Мізунська на Івано-Франківщині; Путильська, Брусницька на Буковині; Грем'яцька на Волині та ін.
Мінеральні води та лікувальні грязі є дуже примхливими природними утвореннями. Генезис деяких з них залишається невивченим, оскільки процес утворення відбувається під впливом сукупності геологічних, гідрологічних, морфологічних, кліматичних, фізико-хімічних, біологічних чинників. Однак, встановлено, що зміна хоча б одного з факторів формування або компонентів навколишніх природних комплексів може негативно вплинути на їх якість та утворення в майбутньому. Так, зокрема дуже негативні наслідки на процес грязеутворення мало з'єднання з морем Хаджибейського лиману та оз. Саки. Тому особливо високі вимоги ставляться до господарської діяльності в районах їх поширення. Більшість джерел мінеральної води та родовищ лікувальних грязей входять до природних та біосферних заповідників, національних природних парків, водно-болотних угідь або оголошено заказниками, пам'ятками природи, заповідними урочищами.
Отже, Україна відносно багата якісними та унікальними джерелами мінеральних вод, родовищами лікувальних грязей та озокериту, які мають територіальне поширення по всіх областях, однак особлива територіальна концентрація і різноманітність складу характерна для:
мінеральні води - Карпатський регіон, північ лісостепу та Азово-Чорноморське узбережжя;
лікувальні грязі - південь України та Західне Полісся;
oзокерит - Львівська область.
На основі їх застосування функціонують відомі бальнеологічні курорти (Трускавець, Миргород, Немирів, Кваси, Хмільник, Саки, Євпаторія тощо), окремі санаторії, водолікарні, профілакторії в усіх областях України.