Людські жертвопринесення

Людські жертвопринесення були досить поширені серед майя пост-класичного періоду. При тому вони не були особливістю культури майя, а ймовірно вони прийшли до майя під впливом тольтеків, народу центральної Мексики, звідки, здається людські жертвопринесення поширилися по всій Месоамериці. Причину появи такого явища можна знайти в теорії створення світу і людини, в книзі майя Пополь-Вух. Згідно вірувань майя боги створили людину щоби людина прославляла богів і годувала їх. Боги мали годуватися міфічною речовинию, яка знаходилася в крові й серці людей, яких приносили в жертву

Практика людського жертвопринесення існувала і в багатьох інших суспільствах світу та часто була пов'язана з канібалізмом, хоча й не знайдено свідоцтв канібалізму серед майя. Дуже поширеним було жертвопринесення кров'ю, таке як зображене на фресках в м. Бонампак. На фресках, зокрема зображені представники правльочого класу суспільства майя (як жінки, так і чоловіки), які приносять жертву ріжучи свій язик до крові. Жертвопринесення кров'ю цінилося богами більше за все.

Релігія ацтеків вся присвячена сонцю і ставить денне світило в центрі всього всесвіту. Зображення сонця - домінуючий мотив мистецтва ацтеків. Сонце зображується як круглий диск, краї якого утворюють стилізовані пір'я, промені, а також частини ієрогліфа, що означає поняття «коштовний камінь». На малюнку ми бачимо золоте сонце з цс! ггральньтм колом з пір'я птиці ксцаля. Це реліквія, добута в бою іспанцями. Поділ на чотири або вісім частин по сонячним або кардинальним точкам, яке можна побачити й на багатьох інших зображеннях сонця, наприклад на фризі храму в столиці тотонаков Ксмпоаллан, вказує на те, що в уявленнях індійців сонце, як і Земля і весь Всесвіт, поєднуються і збігаються з верховним божеством. «Кін» - ієрогліф майя, що позначає відрізок часу довжиною в день, спрощено стилізує сонце Цікаво помститися, що у індіанців Готті символом сонця виступає скунс, бо його запах настільки ж всепронікающ, як промені сонця, які розходяться по всьому світу щоб дати життя всім істотам - рослинам, тваринам, людям. Та ж ідея відображена в малюнку на спині скунса - «тувоттаот» («сонячний щит»). Скунс тримає в передніх лапах щипці, які в ритуальній церемонії використовуються, щоб перенести тліюче вугілля в чотири священні печери, де запалюють чотири священні вогню. Ці чотири вогню представлені невеликими відростками на краю вишнево-червоного кільця - ще одного символу сонця. Всередині цього кільця зображено кільце оранжевого кольору. Це - дарує життя тепло, в той час як внутрішнє біле кільце - нестерпний блиск і спопеляюча спека сонця. Орлині пір'я, які відходять від чотирьох вогнів і вказують на чотири сторони світу, символізують велике значення цієї церемонії - від ніс на всі чотири сторони простягаються промені сонця, що породжують чотири вогні. Легенда розповідає: якось юний герой племені наскапі, що живе на півострові Лабрадор, якого звали Чікапа, заліз на дерево. Варто було йому дмухнути на тоненький ствол, як дерево почало рости так, що нарешті стало зачіпати кроною небо. Тоді Чікапа зліз з дерева і знайшов чарівну стежку, по якій сонце кожен день подорожувало по небу. Чікапп сильно здивувався і зачаївся в засідці. Незабаром з'явилося сонце і сказало Чікапа: «Ну-ка, приберіть з моєї стежки!». Чікапа відповів: «А ти переліз через мене!» Сонце відмовлявся, але врешті-решт перелізли через Чікапа, при цьому спалило його ковдру, зроблене з шкури карібу. Чікапа розсердився і поставив сильця, куди сонце і попалося на наступний день. Йому довелося чимало потрудитися, щоб вибратися з тенет. Воно відкидало при цьому на всі боки промені і тіні, тобто день змінювався вночі. Чікапа вирішив допомогти сонцю і послав миша, яка швидко перегризла мотузки.  В іншій легенді розповідається, як Чікапа бере верх над місяцем. Згідно з міфом, раніше не було ночі, і сонце завжди стояло над обрієм. Тільки після втручання Чікапа день став чергуватися з ніччю. За уявленнями індіанців, Сонце і Місяць - одне і те ж світило, тільки люди бачать його з різних сторін. Обидва вони утворюють сонце, тільки воно, в свою чергу, буває денним і нічним, причому місяць - це і є «нічне» сонце. Якщо Сонце - це вогонь, то Місяць - це вода. Ацтеки малювали місяць у вигляді півмісяця, зробленого з кістки і за полнснного водою. Усередині півмісяця сидів кролик - ацтекам здавалося, що місячні плями нагадують фігуру кролика. Змія на малюнку підкреслює цей зв'язок з водою і з птахом Кецалькоатль. На фризі в храмі Кемпоаллан замість кролика зображений кам'яний ніж, оточений водою у місячній чаше.Іерогліф майя, знову в найпростішої стилізованій формі, зображує місячний полумесяц.На щиті племені дакота ми бачимо під місячним серпом вершника, оточеного чотирма відстають один від одного на рівні відстані кільцями, а на вазі племені мохіча, яке населяло Перу до інків - хижака в півмісяці. Мохіча, схоже, взагалі віддавали перевагу місячним богу, він то зображений у вигляді земної повелителя, якого несуть на носилках, то у вигляді керманича на сплетений з тростини плоту. Такі плоти досі в ходу у рибалок північного узбережжя.

Згідно віруванням інків, всі знання і ремесла були дані богом Віракоча. Подібно багатьом індіанським племенам, інки почитали його як білого бога, що прийшов з-за моря і потім повернувся в землі на сході сонця. Причому ні в одній легенді не сказано, що білий бог створив людей і землю. Ні, він тільки приніс знання, дав племенам закон (до речі, аналог десяти заповідей), а потім залишив їх, пообіцявши повернутися. Описуючи церемонію коронації, що існує в імперії інків, перші хроністи відзначають, що жрець наставляв імператора словами про те, що трон цей належить не йому, що він є лише намісником і хранителем ввіреного йому народу. Літописець також відзначає, що супутників перших завойовників відразу ж відвели у величезний храм, що розташовувався за містом. Багато хто поспішив туди в надії відшукати незчисленні скарби. Золота в храмі виявилося дійсно багато, проте ніхто не посмів доторкнутися до нього. Увійшовши до храму чужоземці всі як один почали осявати себе хресними знаменнями, бо перед ними висилась статуя св. Варфоломея, з дитинства знайома кожному іспанцеві! Тіж легенди говорили, що Білий Бог Віракоча прийшов в ці землі задовго до появи інків. Він проповідував людинолюбство, забороняв війни і криваві жертвоприношення. Віракоча інків, Кецалькоатль майя, все це імена одного Білого Бога, який також вважався за першого імператора і тих і інших. При нім були встановлені загальні норми моралі, закони, почали розвиватися ремесла і мистецтва. Проте, згідно все тій же легенді, Віракоча (Кецалькоатль) піддався на спокуси диявола, порушивши власні заборони і знехтував своїми релігійними обов'язками. Зрозумівши, що зробив не один важкий гріх, він присоромився і покинув обжиту землю разом зі своїми послідовниками. Він сів не корабель і відбув туди, звідки колись прийшов. Але раніше, твердо пообіцяв повернутися. Очевидно, вслід за Білим Богом інки також порахували себе в праві порушити деякі залишені ним заборони, і в пізній період свого існування повернулися до людського жертвопринесення для богів війни. Та і багато інших ритуалів теж не обходилися без кровопролиття. Саме цим конкістадори виправдовували руйнування міст, храмів, грабежі і жорстке підпорядкування індіанців іспанській імперії, називаючи їх культуру язичницькою, варварською, а значить такою, що підлягає знищенню.

 Релігія інків займала велике місце в житті стародавніх народів області Анд. Найбільш стародавнього походження були пережитки тотемізму. Громади носили назви тварин: Пумамарка (громада пуми), Кондормарка (громада кондора), Уаманмарка (громада яструба) збереглося культове ставлення до деяких тварин. Близько до тотемізму стояло релігійне уособлення рослин, в першу чергу картоплі, як культури, яка грала величезну роль в житті перуанців. До нас дійшли зображення духів цієї рослини у скульптурній кераміці - посудини у вигляді бульб. Велике місце займав культ предків.     З культом предків був пов'язаний і звичай муміфікування померлих. Мумії в ошатних одежах з прикрасами та побутовим начинням зберігалися в гробницях, часто висічених в скелях. Особливого розвитку досяг культ мумій правителів: вони були оточені ритуальним шануванням у храмах, жерці простували з ними під час великих свят. Їм приписувалася надприродна могутність, їх брали в походи і виносили на полі битви. У всіх племен області Анд існував культ сил природи. Очевидно, разом з розвитком землеробства і тваринництва виник культ матері-землі, що називався Пачай-мама (мовою кечуа паче - земля).     Інки заснували державний культ з ієрархією жерців. Очевидно, жерці узагальнили і розвинули далі вже існуючі міфи і створили цикл космогонічної міфології. Згідно з ним, бог-творець - Віракоча створив світ і людей на озері (очевидно, на озері Тітікака). Після створення світу він зник за морем, залишивши сина Пачакамака. Інки підтримували і розповсюджували серед підкорених народів уявлення про походження їх легендарного предка Манко Капака від сонця. Верховний інка вважався живим уособленням бога сонця (Інті), божественною істотою, що володіє в силу цього необмеженою владою. Найбільшим культовим центром був храм Сонця в Куско, званий також «Золоте подвір'я», тому що стіни центрального залу святилища були викладені золотими плитками. Тут містилися три ідола - Віракочі, Сонця і Місяця.  Храми володіли величезними багатствами, великим числом служителів і майстрів, архітекторів, ювелірів і скульпторів. Цими багатствами користувалися жерці вищої ієрархії.  Основний зміст культу інків полягав в жертовному ритуалі. Під час численних свят, приурочених до різним моментів аграрного циклу, відбувалися різноманітні жертвопринесення, головним чином тваринами. У надзвичайних випадках - на святкуванні в момент вступу на престол нового верховного інки, під час землетрусу, посухи, повальної хвороби, під час війни - у жертву приносилися люди, військовополонені або діти, взяті у вигляді данини з підкорених племен.  Розвиток позитивних знань у інків досяг значного рівня, як про це свідчить їх металургія і дорожня справу. Для вимірювання простору існували міри, засновані на розмірах частин людського тіла. Найменшою мірою довжини була довжина пальця, потім міра, що дорівнює відстані від відігнутого великого пальця до вказівного. Найбільш поширеною мірою для вимірювання землі бла міра у 162 см. Для рахунку вживалася рахункова дошка, абак. Дошка поділялася на смуги, відділення, в яких пересувалися рахункові одиниці, круглі камінці. Час дня визначався положенням сонця. У побуті застосовувався вимір часу терміном, необхідним для того, щоб зварилася картопля (приблизно 1 годину).  Інки обожнювали небесні світила, тому астрономія була у них пов'язана з релігією. У них існував календар; вони мали уявлення про сонячний і про місячний рік. За положенням сонця спостерігали для визначення термінів сільськогосподарського циклу. З цією метою були збудовані чотири башти на сході і на заході від Куско. Спостереження проводилися і в самому Куско, в центрі міста, на великій площі, де була збудована висока платформа. Інки застосовували деякі наукові прийоми лікування хвороб, хоча широко була поширена і практика магічного знахарства. Крім використання багатьох лікарських рослин, відомі були і хірургічні методи, такі, наприклад, як трепанація черепа. У інків були школи для хлопчиків з середовища знаті - як інків, так і підкорених племен. Срок навчання був чотирирічний. Перший рік присвячувався вивченню мови кечуа, другий - релігійного комплексу та календаря, третій і четвертий роки йшли на вивчення так званих стос, знаків, що служили «Вузловим письмом». Стоси складалися з вовняної або бавовняної мотузки, до якої під прямим кутом були прив'язані рядами шнури , іноді до 100, що звисали у вигляді бахроми. На цих шнурах зав'язувалися вузли на різній відстані від основної мотузки. Форма вузлів і їх кількість позначали числа. Одинарні вузли, далі всього розташовані від головної мотузки, представляли одиниці, наступний ряд - десятки, потім сотні і тисячі; найбільші величини розташовувалися ближче всього до основної мотузки. Колір шнурів позначав певні предмети: наприклад, картопля символізувалася бурим кольором, срібло - білим, золото - жовтим. Стоси вживалися головним чином для передачі повідомлень про збирання посадовими особами податі, але служили і для фіксування статистичних даних загального характеру, календарних дат і навіть історичних фактів. Існували фахівці, які вміли добре користуватися стосами; вони повинні були на першу вимогу верховного інки і його наближених повідомляти ті чи інші відомості, орієнтуючись за відповідно зав'язаними вузлами. Стоси були умовною системою передачі відомостей, але вона не має нічого спільного з писемністю.До останнього десятиліття в науці було поширене уявлення про те, що народи області Анд не створили писемності. Дійсно, на відміну від майя та ацтеків інки не залишили писемних пам'яток. Однак дослідження археологічних, етнографічних та історичних джерел змушує по-новому поставити питання про писемність інків. У розписі ваз культури мочіка фігурують боби з особливими знаками. Деякі вчені вважають, що знаки на бобах мали символічне, умовне значення, подібно ідеограмі. Можливо, що ці боби зі значками служили для ворожіння. Деякі хроністи епохи завоювання повідомляють про існування у інків таємної писемності. Один з них пише, що в особливому приміщенні в храмі Сонця знаходилися розписані дошки, на яких були зафіксовані події історії повелителів інків. Інший хроніст розповідає, що коли у 1570 р. віце-король Перу наказав зібрати і записати все відоме про історію Перу, то було встановлено, що давня історія інків була відображена на великих дошках, вставлених в золоті рами і зберігалися в приміщенні поблизу храму Сонця. Доступ до них був заборонений всім, крім царюючих інків та спеціально призначених зберігачів-історіографів. Сучасні дослідники культури інків вважають доведеними, що у інків існувала писемність. Можливо, що це був картинний лист, піктографія, але вона не збереглася через те, що обрамлені в золото «картини» були відразу знищені іспанцями, які захопили їх заради золотих рамок. Поетична творчість в стародавньому Перу розвивалася в кількох напрямках. Збереглися в уривках гімни (наприклад, гімн Віракочі), міфічні оповіді, поеми історичного змісту. Найбільш значним поетичним твором стародавнього Перу було поема, пізніше перероблена на драму, - «Ольянтай». У ній оспівуються героїчні подвиги вождя одного з племен, правителя Антісуйо, повсталого проти верховного інки. У поемі, очевидно, знайшли художнє відображення події та подання періоду утворення держави інків - боротьба окремих племен проти підпорядкування їх централізованої влади інкської деспоті.