128. Характер участи україни в процесах мтм обумовлений низкою чинників, серед которих варто назвати її географічне становище, політико-економічне і соціальне становище, історичні традиції тощо.

Україна за географічним становищем є своєрідним буфером між державами СНД і східноєвропейськими країнами, що в свою чергу мають границі з державами ЄС. Тому через україну проходять шляхи міграції робочої сили з східних країн СНД і країн Азії до центральної Європи. Частина мігрантів залишається в Україні, поповнюючи кількість безробітних.

З іншого боку, існує значний досвід міграції українського населення до західно- європейських країн , США, Канади і Австралії. Перша хвиля міграції до цих країн почалась на початку нашого століття в західній україні . Певна кількість населення емігрувала в 20-і-30-і роки. Причинами цієї міграції були нищета і безробіття, а також війни. Сьогодні перші два фактори є основною причиною трудової міграції з україни. Головними реціпієнтами української робочої сили є Німеччина, США, деякі інші європейські країни. Слід зауважити, що в межах цього процесу існують два потоки працівників – потік низкокваліфікованої робочої сили і потік висококваліфікованих працівників, що отримав назву “відтік умів”. Останній найбільш шкодить науковому потенціалу України, оскільки в рамках цього потоку Україну залишають найперспективніші вчені і спеціалісти.

Трудова міграція між країнами колишнього СРСР зараз практично зникла за умови практичної ідентичності економічних умов, рівня зарплати тощо.

129.МЕІ – це процес економічної взаємодії країн, що призводить до зближеня господарських механизмів, що приймає форму міждержавних угод і регулюється міждержавними органами.

Цілі МЕІ :

використання переваг ефекту масштаба за рахунок зниження трансакційних витрат і розширення розміру ринку;

створення надійного зовнішньополітичного середовища;

рішення завдань торгівельної політики;

сприяння структурної перебудові економіки;

підтримка молодих галузей національної промисловості.

Рівні інтеграції :

зона преференційної торгівлі (зниження тарифів в торгівлі між країнами –учасницями)

зона вільної торгівлі ( скасування тарифів в торгівлі між країнами –учасницями при збереженні зовнішніх тарифів)

митний союз (зона вільної торгівлі + спільний митний тариф і заходи регулювання торгівлі з третіми країнами)

спільний ринок (митний союз + вільний рух факторів виробництва в його межах)

Економічний союз (спільний ринок + координація макроекономічної політики і уніфікація законодавства в економічній сфері)

Політичний союз ( передбачає практичну втрату суверенності держав і передання більшості повноважень наддержавним органам управління – фактично створення нової держави)

Фактори, що сприяють розвиткові інтеграційного процесу:

Схожість рівнів економічного розвитку країн;

географічна близкість і наявність історично склавшихся економічних зв‘язків;

спільні економічні проблеми та інш.

130. Ще у 1961 році Бела Балласа дав таке визначення інтеграції: з одного боку – це відносини, що характеризуються відсутністю дискримінації іноземних суб’єктів бізнесу на території іноземних економік, що інтегруються, а з іншого – це процес стирання відмінностей в умовах господарювання(бізнесу) між країнами, що інтегруються.

Рівні: макрорівень(міждержавні інтеграційні угруповання) і мікрорівень(внутрішньофірмові ринки).

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. Горизонтальна – виникає при злитті фірм, що виробляють однорідну продукцію з метою її подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Вертикальна – об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають ТНК. На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об’єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик – явище екон-го регіоналізму.

На макрорівні розрізняють такі форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли 2 або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами.

Митний союз являє собою угоду двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян(робочої сили).

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів вир-ва доповнюється гармонізацією внутрішньої і зовнішньої екон-ної політики

Політичний союз – на основі економічногосоюзу, де поруч з економічною забезпечується і політична інтеграція.

Типи При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів, міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції у сфері вир-ва.

131.Інтеграція з одного боку – це відносини, що характеризуються відсутністю дискримінації іноземних суб’єктів бізнесу на території іноземних економік, що інтегруються, а з іншого – це процес стирання відмінностей в умовах господарювання(бізнесу) між країнами, що інтегруються. Існує 2 типи міжнародної екон-ної інтеграції: торговельна і виробнича.

Міжнародна торговельна інтеграція розвивається тоді, коли міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто при утворенні зон преференційної торгівлі, вільної торгівлі, митних союзів.

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли 2 або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовий приклад – Преференційна система Британського Співтовариства (1932), що об’єднювала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типові приклади: Європейська асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної торгівлі “США-Канада”(1988), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз являє собою угоду двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли в Бенілюксі (з 1948), в ЄС (з 1968).

132. Передумовами для створення ІУ в регіоні є політико-економічна і соціальна однорідність країн регіону, сталі економічні зв’язки між ними на взаємовигідних началах , значний досвід відносин в минулому тощо. Ще одним важливим фактором є наявність сильної конкуренції країн даного регону з іншими країнами і їх угрупуваннями в галузях міжнародної торгівлі, науки і техники тощо.

Первинними формами інтеграційних угрупувань є зони преференційної та вільної торгівлі. Вони дозволяють максимізувати обсяги міжнародної торгівлі між країнами –учасницями, стимулювати виробників-резидентів цих країн до розширення виробництва і кооперації, захистити їх від небажаної конкуренції з боку виробників з третіх країн, особливо в галузях, спрямованих на виробництво споживчих товарів. Поступово більшість таких угрупувань переходять до форми митних союзів, що усилюють захист внутрішнього ринку країн-участниць. Подальша інтеграція потребує створення координаційних і управляючих установ з широким спектром повноважень, при цьому уряди країн частоково позбавлюються самостійності в галузі економічної і зовнішньої політики. Цей крок часто є неприйнятним для урядів країн за різних причин ( питання безпеки, проведення економічних реформ тощо). Тому такі форми інтеграції , як спільний ринок, валютний і економічний союз в чистому вигляді зустрічаються досить рідко.

Ефективність ІУ можна оцінити за економічним ефектом, що спричинило його утворення. Показниками можуть бути темпи зростання обсягів експорту взагалі і в країни-учасниці зокрема, зниження обсягів імпорту з третіх країн, розширення вітчизняного виробництва і розвиток галузей економіки, що раніше були в кризовому стані за умов конкуренції з іноземними виробниками. Розвиток економіки виражається в зростанні ВВП і інших макроекономічних показників, зменшенні безробіття тощо.

133. Сьогодні Європейський союз нараховує 15 держав-членів із загальною чисельністю населення понад 370 млн. чол. Державами-членами ЄС є Австрія, Бельгія Греція, Великобританія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

Урочисто декларацію про ЄС було прийнято в Штудгарті 1983р., а1985 завершено розробку « Білої книги», де сформульовано цілі і строки створення європейського спільного ринку.

1986р до ЄС вступають Португалія і Іспанія. Приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Починаючи з 1987р.: усуваються митні формальності, які ще залишились; усуваються відмінності в технічних стандартах; відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень; нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткуваня; усуваються ліміти на послуги; усуваються валютні обмеження, що залишились; усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.

1991 року підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастріхтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачалося створення Економічного і валютного союзу, врегулювання спільної зовнішньої політики і безпеки, запровадження європейського громадянства.

1995 р вступили Австрія ,Фінляндія, Швеція.

У цілому створення ЕВС передбачало три послідовні етапи: підготовчий (до 31 грудня 1993 р.); організаційний, (до 31 грудня 1998 р.) та завершальний (до липня 2002 р.).

На першому етапі було знято всі або майже всі обмеження щодо перемі­щення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку. а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів відповідно до встановлених критеріїв.

На другому етапі було розроблено юридичну базу майбутньої Європейсь­кої Системи Центральних Банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми щодо стабілізації державних фінансів.

У березні 1998 р. Європейською Комісією було визначено і оголошено склад учасників "зони ЄВРО"'. До неї ввійшло 11 країн - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Порту­галія, Австрія та Фінляндія.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап створення ЕВС, який триватиме до липня 2002 р. Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків,перехід до єдиної валюти ЄВРО та проведення єдиної валютної політики.

Дбаючи про надійність своєї валюти, країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги(критерії конвергенції) щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користува­тися ЄВРО (1992 р., м. Маастрихт, Нідерланди):

- дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

- сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,5 %) більш як на 1,5 %;

- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок має не перевищувати 2 % від середнього рівня цих ставок трьох країн із найстабільнішими цінами (приблизно 9 %);

- країни, що переходять на нову європейську валюту, мають не менш ніж 2 роки дотримуватися обумовлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем, які становлять ± 2,25%.

На сьогодні лише Німеччина і Франція відповідають усім вищевказаним критеріям. Перспективи: Великобританія та Швеція приєднаються до ЄВС у 2003 році, Греція розраховує на 2001 р., а жителі Данії проголосували проти союзу. З 2000 року перша хвиля нових членів - Польща, Чехія, Угорщина, Сло­венія, Естонія, Кіпр.

134. Третій етап реалізації цілей ЄС почася з укладення 17.02.92 р. М.У. про ЄС міністрами іноземних справ країн-членів Європейської співдружності. Угода була ратифікована до 01.11.93 р. в усіх країнах-членах і відкрила новий етап в розвитку ЄС – його трансформацію в економічний і валютний союз. Згідно з М.У. ЄС наділяється наступними важливими функціями: 1)введення єдиної європейської валюти; 2)посилення координації єдиної економ. політики, насамперед бюджетної; 3)захист спльного ринку, який засновано на принципі вільної і справедливої конкуренції; 4)підтримування рівного доступу до коштів багатих і бідних регіонів у рамках ЄС; 5)підтримання законності і правопорядку; 6)управління єдиною зовнішньою політикою, включаючи формування загальної оборонної безпеки. Особлива увага приділялася введенню єдиної валюти, як логічному завершенню економічної інтеграції в ЄС. М.У. передбачала формування валютного і економічного союзу трьома етапами: 1)вільний рух капіталів. На цьому етапі вирішувалося завдання по зниженню темпу інфляції і скороченню дефіциту бюджета. 2)створенння Європейського валютного інституту і підготовка створення єдиної європейської валюти. На цьому етапі приділялася увага координації грошово-кредитної політики країн-членів ЄС, надання допомоги по оздоровленню нац. економ. країнам, параметри економ. розвитку яких не відповідали спільно розробленим вимогам. 3) етап мав початися 1.01.97. р., коли країни ЄС (>7) досягнуть необхідного рівня конвергенції.

135. ЧЕС було створено 25.06.1992 року . До його складу увійшли 11 держав ( Азербайджан, Вірменія, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Україна, Румунія, Туреччина).

Цілі ЧЕС:

розвиток добросусідських відносин між державами-членами;

поглиблення співробітництва між країнами – членами та з іншими зацікавленими державами;

сприяння економічному, технологічному і соціальному прогресу, вільному підприємництву тощо;

охорона спеціфічних економічних інтересів держав-учасниць, особливо тих, що знаходяться на етапі переходу до ринкової економіки;

розвиток науки, промисловості і т.д.

Керівним органом ЧЕС є щорічні зустрічі міністрів іноземних справ держав-членів.

Сучасна діяльність ЧЕС полягає в реалізації взаємовигідних проектів в таких галузях , як транспорт, зв’язок, стандартизація товарів, енергетика, сільське господарство та інш. В рамках цієї діяльності до реалізації проектів залучаються приватні компанії з країн-членів.

Планується здійснення заходів за напрямками підтримки малого і середнього бізнесу, поліпшення екологічної ситуації в регіоні, удосконалення інформаційної інфраструктури.

В межах ЧЕС був створений Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Він займається короткостроковим кредитуванням торгівлі між країнами регіону та довгостроковим кредитуванням інвестиційних проектів, залучаючи до цього комерційні банки країн –членів ЧЕС.

Враховуючи значний досвід торгівельних стосунків між країнами регіону створення ЧЕС можна розцінювати як крок до подальшого зближення цих країн.

136. З початку 90-х років Венгрія, Польща, Словакія і Чехія активно включились в процеси лібералізації зовн торгівлі . В 1992 році ці країни підписали Центрально- європейську угоду про вільну торгівлю. Основою для створення цього інтеграц угрупування є бажання поступового входження до політичної і економічної системи Європейського Союзу. В 1996 році до угоди приєдналась Словенія. Угода передбачає створення зони вільної торгівлі промисловими товарами шляхом поступової ліквідації митних тарифів та інших обмежень. Відносно сільськогосподарської продукції лібералізація носить частковий характер і стосується деяких продуктів. Згідно угоді країни-учасниці не можуть в односторонньому порядку підвищувати митні тарифи або створювати інши бар‘єри взаємній торгівлі. Основною метою створення інтеграц об‘єднання є захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції.

Позитивним ітогом даної угоди є створення стабільнихумов діяльності на національних ринках країн-учасниць як для національних виробників.

137. Необхідність створення організації, яка б регулювала світову валютну систему з’явилась під час Великої депресії 30-х років. На початку 40-х років одночасно Д.Кейнсом та Х. Уайтом були внесені пропозиції щодо створення нової світової вал. системи, та відповідно постійно діючої орг-ї. МВФ почав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у складі 36 країн. МВФ створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. У своїй діяльності МВФ керується статутом. Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН. Цілі МВФ: сприяти міжнародному співробітництву з вал. питань, сприяти зростанню міжнародної торгівлі, сприяти стабільності валют, сприяти ліквідації валютних обмежень, надання ресурсів Фонду державам-членам. Стр-ра: Вищий орган-Рада керуючих (представники всіх країн-членів) – обов’язкові повноваження – прийом нових членів, перегляд квот, зміна вал. паритетів. Виконавча рада-відповідає за поточні справи. Директор-розпорядник-поточні справи і призначення вищих посадових осіб. Географічні департаменти-інформують Вик.раду про справи в країнах їхнього регіону. Департаменти функціональних і спец.послуг (з питань податків, юр. деп-т, стат деп.-т) Вступ: членство відкрито для будь-якої країни. Вступаючи країни забов’язані: постійно інформувати інші країни про заходи та кроки щодо визначення вартосі своїх грошей стосовно грошей інших країнвідмова від обмежень на обмін нац.грошей на інші валюти.дотримання політики що приведе до ↑ нац баг-ва і всіїє спільноти. Країна що вступаю вносить членський внесок (квота). Механізм фінансування-резервний транш та кредитний транш (229). Поетапне фінансування та пільгове фінансування що спрямоване на довгострокову допомогу країнам що розвиваються, та найбіднішим країнам. Механізм розширеного фінансування структурної перебудови створено для надання додаткових коштів найбіднішим країнам. Спеціальне фінансування. Механізм фінансування системних трансформацій створено для допомоги країнам-членам, які мають ускладнення зі здійсненням зовнішніх платежів внаслідок глибоких порушень традиційних торг.зв’язків. Україна в МВФ- статус члена МФВ отримала 1992 року. Квота становила 0,69%, 0,64% у 1999р. Україні було виділено системну трансформаційну позику (СТФ) 1994р та резервний кредит „стенд-бай” 1995. За умовами МФВ кошти СТФ використовувались на ↑ офіційних резервів НБУ, для підтримки курсу шляхом вал. інтервенцій, для фінансування нестачі вал. коштів у економіці для покриття потреби в імпорті. „Стенд-бай” спрямовувався на валютні резерви НБУ і покриття потреб платіжного балансу. 4 вересня 1998 р. була відкрита програма розширеного фiнансування, яка передбачала кредит сумою 2,5-2,7 млрд дол.на 3 роки. За результатами чергового аналiзу стану виконання виставлених Фондом умов i аудиту Нацiонального банку України фiнансування за програмою розш. фін тимчасово призупинене. Kpiм фiнансової, Україна отримує також консультативну i технiчну допомогу, поточну iнформацiю i видання з мiжнародних валютно-кредитних проблем.

138. ЄБРР створена у 1989 р. на основі Сток­гольмської конвенції. На відміну від ЄС, ЄБРР є регіональним економічним угрупованням зі збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Великобрита­нія, котра спочатку не приєдналася до шести країн Європейсько­го співтовариства, з власної ініціативи організувала ЄБРР, чле­нами якої у різні роки були Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Швей­царія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄБРР і приєдналися до Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири країни-учасниці: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швей­царія.

Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві.

Мета організації:

— сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової стабі­льності, раціональному використанню ресурсів;

— сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усу­ненню торгових бар'єрів;

— розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;

— сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, під­вищенню рівня життя в країнах-членах.

В організаційній структурі ЄБРР виділяються: Рада, постійні комітети та секретаріат.

У торгівлі між країнами-членами ЄБРР скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄБРР. Вона розг­лядає цю організацію як інструмент не лише інтеграції до ЄС, а й приєднання до ВТО.

139. ГАТТ була прийнята на Женевській конференції в 1947 році. Головною метою цієї організації є забезпечення стабільного зростання і зменшення ризику міжнародних торгівельних відносин. Для цього ГАТТ передбачає ліквідацію митних і інших торгових обмежень, усунення дискрімінації в міжнарод торгівлі, підвищення ефективності виробництва і торгівлі, залучення до міжнарод торгівлі країн, що розвиваються тощо. Ці положення містяться в принципах ГАТТ.

Функції ГАТТ в системі регулювання міжнар торгівлі є наступними:

вплив на зовнішньоекономічну політику держав шляхом розробки правил міжнародної торгівлі і впровадження їх в життя.;

проведення переговорів, що сприяють лібералізації торгівельних відносин і надання консультацій державам, що беруть в неї участь, щодо зовнішньоторгівельної політики;

врегулювання спорів, що виникають між державами в процесі міжнарод торгівлі.

Участь в ГАТТ є вигідною для держав, оскільки вони отримують переваги в торгівлі з державами –учасницями ГАТТ порівняно з тими, що не є такими.

ВТО – була створена згідно Уругвайського раунду. Вимоги до членства в ВТО є більш жорсткими. Країни, що є членами ВТО, мають дотримуватись всіх домовленостей ВТО, тоді як країни-учасниці ГАТТ не зв’язані з правовими наслідками, що з неї випливають (антидемпінговий кодекс, кодекс по субсидіях і т.д.), якщо вони не ратифікували їх.

Приєдання держави до ГАТТ/ВТО залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам цієї організації. Країни з перехідною економікою, наприклад, при вступі до ГАТТ /ВТО отримують відповідний статус і напротязі 7-10 років мають адаптуватись до існуючої системи.

140. Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами МПП, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави од світового госп-ва, до якої спричинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих СРСР і РЕВ, деформована зовнішньоекономічна політика й створені механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

Політико-правові: політичне визначення України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини; установлення прийнятої форми громадянства; перегляд існуючої практики політичних зв’язків з державами колишнього СРСР; пряма участь у глобальних і регіональних політичних процесах; формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні форму-ся завдяки чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету; оцінці економічного потенціалу і напрямків структурної перебудови; розробці та реалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення; оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовн-екон діяль-с; включення національної грошової одиниці в систему міжнародних розрахунків; розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

Соціально-культурні: відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України; формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти; розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Інфраструктурні: розвиток транспортних комунікацій, необхідних для норм-ної життєдіяльності суверенної держави; розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань: відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету; нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів; нерозвиненість ринкових відносин; інерція погіршення економічного стану; запас соціальної витримки населення, який виснажується.

141. Поле регіональних інтеграційних пріоритетів У включає ЦЄЗВТ, СНД, ЧЕС, ЄС, Балтійський ринок та ЄАВТ, що є елементами Європейського континентального ринку. На сьогодні в Є сформовано кілька регіональних та субрегіональних об”єднань. Центральне місце серед них займає ЄС, що об”єднує 15 європейських країн. На сьогодні в Європі складаються передумови для розвитку загальноЄ континентальної інтеграції з охопленням 35 країн.

Довгострокова мета зовн-екон політики У- вступ до ЄС; в середньостроковому плані У прагне до створення зони вільної торгівлі з ЄС та набуття статусу асоційованого члена в ЄС. Головний інструмент, що регулює відносини У з ЄС - Угода про партнерство і співробітництво (підписана 14 червня 1994; вступила в дію в 1998р.), яка передбачає більш активне політичне співробітництво та містить положення про створення зони вільної торгівлі. Проте, укр економіка кваліфікується як “економіка з держ системою торгівлі” і не містить схвалення економічних реформ в У. ЄАВТ (Європейська Асоціація вільної торгівлі)- створена в 1960 Австрією, Вбританією, Данією, Норвегією, Португалією, Швецією та Швейцарією. Країни виходили з ЄАВТ та вступали до ЄС. Зараз ЄАВТ включає лише три країни: Швейцарію, Ісландію та Норвегію. Ці країни поки-що не є членами ЄС через наявність багатих власних ресурсів.

З 1995р. Центрально-європейська угода про зону вільної торгівлі (CEFTA) включає 5 членів: Угорщину, Польщу, Чехію, Словаччину та Словенію. Мета - лібералізація взаємних товарообмінів та усунення дискримінаційних обмежень. Країни Центр та Східн Європи (ЦСЄ) - важливі торгово-економічні партнери У. За останні роки значно зросла роль двосторонніх стосунків між У та країнами ЦСЄ. Їм притаманні схожі проблеми, як наприклад створення сприятливого інвест клімату, нестача оборотних коштів. Пріоритетні напрямки вдосконалення інвест клімату: відновлення для СП податкових привілеїв, введення под пільг для частини прибутку, що інвестується, диференціація податкових пільг у галузевому розрізі, усунення подвійного оподаткування прибутку, який одержує іноземний учасник СП, формування системи страхування від політичних та економічних ризиків. І ЦСЄ, і У бажають інтегруватися до Зах Є. Але це важко зробити поодинці, більші шанси, якщо У та ЦСЄ об”єднають свої зусилля. Щоб стати повноправним членом CEFTA, необхідно виконати ряд умов : вступити до ГАТТ/ВТО, укласти договори про вільну торгівлю з кожною країною-членом, мати статус асоційованого члена ЄС.

Відносини між У та CEFTA зможуть успішно розвиватися, якщо зовн-ек зв”язки на рівні окремих п/п будуть стимулюватися державою , функції якої насамперед мають включати розширення поінформованості п/п із питань зовн-ек зв”язків з ЦСЄ (законодавство, митне та податкове регулювання, ситуації на окремих товарних ринках), вирішення проблем у сфері взаємних розрахунків.

Представники іноз капіталу вважають, що головні причини ризиків в У та країнах Східної Європи - це нестабільна політ та соц-економ ситуація, незавершеність організац-правових та економічних перетворень, висока регулююча роль держави.

В 1992р. державами Причорномор”я, а також Албанією, Азерб, Вірм та Грецією підписано Декларацію про причорноморське ек співробітництво. Головне завдання ЧЕС - оцінка існуючого потенціалу країн регіону та розробка на цій базі конкретних проектів співробітництва. Створено Чорноморський банк торгівлі та розвитку для фін інвест проектів та кредитування країн -акціонерів. Початковий розмір статутного капіталу банку склав 1 млрд дол. Частка У в ст капіталі ЧБТР- 13,5%. Основні завдання У в рамках причорноморського співробітництва полягають в розширенні експортної бази, орієнтованої на ринки сусідніх країн, налагодження з ними виробничо-коопераційних зв”язків і наук-тхн співробітництва, створення необхідної соц-економічної інфраструктури. Одне з вузьких місць У - транспортна проблема (нераціональна структура міжнародного вантажного сполучення, розрахована на перевезення масових експ та імп вантажів, невідповідність пропускної спроможності морських портів потребам зовнішньої торг, проблема модернізаціїх та збільшення числа залізниць та прикордонних переходів).

Особливості ЧЕС: - поетапний характер реалізації угод; - селективний підхід до участі в тих чи інших проектах; - м”який характер інтеграції, коли участь в ЧЕС не заважає країні вступати до будь-яких інших угруповань чи договорів.

Найважливішими зовн-ек партнерами У залишаються республіки колишнього СРСР, що тепер об”єднані в СНД, до якого ввійшли всі члени колишнього Союзу, крім Прибалтики.

Росія - четвертий найбільший іноз інвестор в У.

142. За останні роки значно зросла роль двосторонніх стосунків між У та країнами ЦСЄ. Їм притаманні схожі проблеми, як наприклад створення сприятливого інвест клімату, нестача оборотних коштів. Пріоритетні напрямки вдосконалення інвест клімату: відновлення для СП податкових привілеїв, введення под пільг для частини прибутку, що інвестується, диференціація податкових пільг у галузевому розрізі, усунення подвійного оподаткування прибутку, який одержує іноземний учасник СП, формування системи страхування від політичних та економічних ризиків. І ЦСЄ, і У бажають інтегруватися до Зах Є. Але це важко зробити поодинці, більші шанси, якщо У та ЦСЄ об”єднають свої зусилля. Щоб стати повноправним членом CEFTA, необхідно виконати ряд умов : вступити до ГАТТ/ВТО, укласти договори про вільну торгівлю з кожною країною-членом, мати статус асоційованого члена ЄС.

143. Інтеграція на сучасному етапі зумовлена переважно економічними мотивами. Лише об΄єднання НІмеччини може розглядатись в основному як прояв політичних, культурних та інших мотивів.

Дезінтеграція в своїй основі має дві причини. Перша це заперечення дійсністю самих причин інтеграційних процесів (тобто економічних причин). Інша причина полягає у тому, що в міру розвитку економіки та все повнішого задоволення потреб людини на перший план виступають чинники культурного середовища. При цьому той поріг є досить невизначеним. В цьому разі потреба в самоідентифікації нації може виникати за різного рівня розвитку країни.

Інтеграційні тенденції на макро рівені- ЄС, НАФТА, Угрупування країн Ппівденно-Східної Азії зумовлені посиленням глобальної конкуренції, а відповідно і необхідністю створення великих ринків, що могли б стати основою для конкурентоспроможності національних компаній об΄єднань країн. Це як розширює внутрішній ринок, так і стимулює ці компанії до об΄єднання, щоб краще протидіяти конкурентам з інших регіонів через ефект масштабу, об΄єднання зусиль у розробці нових технологій та продуктів.

Разом з тим спостерігаються численні точки, на Землі де відбуваються регіональні дезінтеграційні процеси зумовлені бажанням певних груп населення відокремитись від інших за національною чи релігійною ознакою, іноді основою є непропорційність розвитку країни.

Так сепаратистські настрої Північної Італії зумовлені перш за все тим, що вона переважно здійснює дотування інших регіонів країни за рахунок вищого рівня свого розвитку (північ є потужним промисловим районом, тодіяк південь переважно аграрний). Настрої у Квебеці, Країні Басків (Іспанія), Шотландії зумовлені відродженням національних почуттів у свідомості суспільства та відчуттям неповноти їх реалізації. Ольстер є прикладом конфлікту на релігійному ґрунті, що веде до дезінтеграції.

Що стосується СНД (та й колишнього РЕВ), то причиною тут переорієнтація виробничих зв΄язків, оскільки було змінено основи, на яких здійснювалось співробітництво. Фактично спочатку це були відносини СРСР- братні соціалістичні країни, які мали зиск від таких відносин переважно через нееквівалентність обміну. СРСР постачав сировинні продукти за адміністративно заниженими цінами. Перехід на ринкові відносини підірвав основу інтеграційних процесів. Аналогічно можна сказати, що провівши лібералізацію цін на нафту (фактичне підвищення у 300 разів за 1992 рік) Росія підірвала підгрунтя кооперації в рамках колишнього СРСР і спричинила дезінтеграційні процеси на цій території.

Зараз тут можна виділити нові інтеграційні сили – між державами Середньої Азії, між Росією та Білоруссю, Прибалтійські держави між собою та ЄС, Україна з планами інтеграції теє в ЄС.

144. Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами МПП, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави од світового госп-ва, до якої спричинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих СРСР і РЕВ, деформована зовнішньоекономічна політика й створені механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

145. Політико-правові: політичне визначення України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини; установлення прийнятої форми громадянства; перегляд існуючої практики політичних зв’язків з державами колишнього СРСР; пряма участь у глобальних і регіональних політичних процесах; формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

146. Євр. співтов-во визнало Укр.. як незалежну державу у 1991 році. У. відкрила представництво і посольст­во у Брюсселі, а Євр. комісія — представниц­тво в Києві. Україна стала правонаступницею Угоди про торгівлю та комерційне й ек. співр-во, укладеної між СРСР та Євр. співтовариством у грудні 1989 р. У Люксембурзі 14 червня 1994 р. була підписана Угода про партнерство і співро­бітництво між Україною і ЄС (УПС), яка набула чинності тільки 1 березня 1998 р. У зв'язку із затягуванням процесу ратифікації 1 червня 1995 р. сторони уклали Тимчасову угоду, що набула чинності 1 лютого 1996 р. і містила всі положення основної угоди щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. З березня 1995 р. почав діяти спільний комітет, утворений сторо­нами і призначений для моніторингу ек. і торг. співр-ва. 6 грудня 1996 р. Радою міністрів ЄС був прийня­тий План дій щодо України.

УПС визначає наміри та зобов'язання сторін щодо забезпе­чення партнерства та взаєморозуміння. Цілями партнерства, проголошеними Угодою між Співтов. і У., є:

—забезп-я у відповідних межах Пол. діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних Пол. відн.;

—сприяння розвиткові торгівлі, інвестицій і гармонійних ек.відносин між сторонами;

—створення основ взаємовигідного ек., соц., фін., цив., наук.-тех. та культур. співр-ва;

—підтримка зусиль У. до зміцнення демократії й розвит­ку її ек-ки та завершення переходу до ринк. ек-ки.

В Угоді сформул. положення щодо доступу на тов. ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Вона визначає 28 напрямів розвитку співпраці, серед яких: сприяння інвестиціям та їх захист, держ. закупівлі, видобувна промисл. і в-во сировини, наука та технології, космічна промисл., ядер­на безпека, транспорт, фін. послуги і гр.-кр. полі­тика, митна справа тощо.

ЄС є найбільшим інвестором і другим після Росії торговель­ним партнером України, а також найбільшим донором безоплат­ної фін. доп.

Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтрим­ки перехідного періоду у вигляді макрофін. допомоги (під­тримка балансу платежів) шляхом надання позик. Каналами надання допомоги слугували програма ТАСІS та інші спец програми.

Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом През. У. від 11 червня 1998 року. Для стимулювання ек. відносин між У. і ЄС потрібно усунути тор­говельні бар'єри та перешкоди для інвестицій, як це було обумо­влено в УПС між У. і ЄС. Націо­нальна програма інтеграції України в ЄС передбачає 17 напрямів, які заплановано реалізувати в три етапи. Перший етап — 2000 р., другий — 2001—2003 рр., третій — 2004—2007 рр. Наріжним каменем програми є гармонізація укр.. та євр. законодавства. Розроблена стратегія інтеграції У. до ЄС має за­безпечити входження держави до євр. пол., ек. і прав. простору та отр-я на цій основі статусу асом-го члена ЄС, що є гол. зов.пол. пріоритетом У. у сер.строковому вимірі.

Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС передбачають лібералізацію та синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам — на ринках ЄС, запрова­дження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників, ліквідацію об­межень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму тощо. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці віддається сфері транс'європейських транспортних, електроенергетичних та інформаційних мереж, співроб-ву в галузі юстиції, боротьбі з орг. злочинністю, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і с/г-ій кооперації тощо.

147. У ЄЕП входять Росія, Білорусія, Україна та Казахстан. Рішення про створення у лютому 2003 під час зустрічі голів держав. ВРУ схвалила концепцію у вересні 2003. Концепція ЄЕП – спільний ринок, передбачає узгоджену внутр. Та єдину зовн.-ек. Політику. У ЄЕП мають функціонувати єдиний механізм регул-ня економіки, податкової пол-ки, вал-фін. Пол-ки. У сфері ЗЕ пол-ки – спільні засоби тарифного і нетарифного регул-ня у торгівлі із третіми країнами. Росія наполягаєщоб усі 4 кр-ни одночасно вступили до орг-ї. Але Україна вже підписала 13 договорів і узгодила 95% тарифів. Тому Україна виступає за різношвидкісний поетапний вступ кожної країни. Орг структура: Вищий орган – Рада голів держав;Викон орган – Комісія; У Раді кожна країна матиме один голос, рішення на основі консенсусу. У комісії – зважениі голоси в залежності від економ потенціалу. Україна – проти.

148. У ЄЕП входять Росія, Білорусія, Україна та Казахстан. Рішення про створення у лютому 2003 під час зустрічі голів держав. ВРУ схвалила концепцію у вересні 2003. Концепція ЄЕП – спільний ринок, передбачає узгоджену внутр. Та єдину зовн.-ек. Політику. У ЄЕП мають функціонувати єдиний механізм регул-ня економіки, податкової пол-ки, вал-фін. Пол-ки. У сфері ЗЕ пол-ки – спільні засоби тарифного і нетарифного регул-ня у торгівлі із третіми країнами. Росія наполягаєщоб усі 4 кр-ни одночасно вступили до орг-ї. Але Україна вже підписала 13 договорів і узгодила 95% тарифів. Тому Україна виступає за різношвидкісний поетапний вступ кожної країни. Орг структура: Вищий орган – Рада голів держав;Викон орган – Комісія; У Раді кожна країна матиме один голос, рішення на основі консенсусу. У комісії – зважениі голоси в залежності від економ потенціалу. Україна – проти.

149. ЄС продовжує своє розширення. Число його членів у цьому році зросте з 15 до 25. Адже з 1 травня 2004 до таких основоположних країн як Австрія, Бельгія, Великобр, Гр, Данія, Ірлан­дія, Ісп, Іт, Люкс, Нідерл, Нім, Португ, Фінл, Фр, Швеція приєднуються Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина та Кіпр. Однак розширення на цьому не завершується – у 2007 році планується також приєднання Болгарії та Румунії. Розраховує на вступ і Туреччина.

Новим 10 кр-ам було надано „оцінки” Європейською комісією(ЄК) у Брюсселі про здобуті досягнення та недоліки. Так однією з важливих перешкод є вимога щодо посилення боротьби з організ. злочинністю, корупцією та відмиванням грошей, яка була адресована всім вступаючим країнам окрім Мальти, Словенії та Кіпру, до речі, саме вони отр. найб. позитив. оцінки. Стосовно Естонії були відзначені недоліки в сф. с/г, рибальства і навк. с-ща; Мальті слід виправити незадовільне втілення євр. права перш за все у сф. с/г, і навк. с-ща, а також недоліки в упр-ні. Проблемними пит-ми Польщі, на думку ЄК, є митна, с/г-ка сф. та ох. навк. с-ща, необх. є і скорочення держ. доп. передусім в сталевій галузі. У Словаччині має невідкладно вдосконалитись втілення і реаліз-я проектів, фін-них ЄС. Слабк. сторонами Угорщ. є також с/г та регіон. пол-ка. Особл. ситуація склалась з Кіпром: ЄС може вести переговори лише з республікою корінного грец. народу, а незал-ть пн. частини острова, де домінує турец. нас-ня, не може бути визнана на міжн. рівні. Тому ЄС сподівається, що пол. ризик, пов’яз-й зі вступом Кіпру, через небезпеку розділення о-ва, буде вирішено якнайшвидше.

В цілому, основними цілями для вступаючих країн є змога вільного переміщ-ня роб. сили, відкриття і освоєння нов.. р-ків збуту, залучення знач. обсягів к-ловкладень, ек. зростання, приєднання до єд. валюти (хоча конкр. строки ще не визначено), а також намір отр-ти пев. субсидії. Наприклад, Польща, ВВП якої складає половину сук-го ВВП 10 нових членів і яка має майже 40 млн. чол.. населення, очікує отр. більше голосів в Раді міністрів аніж такі провідні кр-ни як Бр, Фр, Нім та Іт. Крім того, ця країна планує отр-ти для свого с/г такі самі субсидії як і решта „базових” кр-н ЄС, а це викликає конфл. Ситуації з Фр і Бр.

Для ЄС найб. розшир-ня за 46-річну історію є одночасно „історич. шансом і додатк. зобов’яз-ми”. Вагом. аргументом на користь розш-ня виступає пол. елемент, а саме гарант-ня союзом пол. стаб-ті, демокр-ї, дотрим-ня прав людини і захист меншин. Грош. кош. в обсязі 40 млрд. євро, які будуть витрачені в період 2004-2006 рр., на думку багатьох, є низькою платою за „об’єд-ня Євр.”

150. ГУАМ – створена за ініціативи України в 1997 р. в Страсбурзіспочатку як неформальне об’єднання держав ( Грузія, Україна , Азейбарджан, Молдова). В 1999 р. приєднався Узбекистан, а в 2002 р. від’єднався. Цілі: економічне спів робітництво країн-членів, забезпечення трансп. коридорів і комунікаційних систем між Азіатсько-Тихоокеанським регіоном та Європою, що йдуть в обхід Росії. 7 червня 2001 р. була підписана Хартія , яка визначила основні завдання організації: 1 – сприяння соц.- екон. розвитку; 2 – зміцнення і розширення торг. – економ. зв’язків; розвиток та ефективне використання в інтересах країн траспортно-комунікаційнихї магістралей; 4 – зміцнення регіональної безпеки в усіх сферах; 5 – розвиток відносин в науці, культурі; 6 – боротьба з міжнародним тероризмом; 7- взаємодія в рамках міжнародних організацій. Вищим орган: щорічна зустріч глав держав, виконавчий – засідання міністрів МЗС, 2 на рік, робочий орган – Комітет національних координаторів. Рішення приймаються – консенсусом.

151. У цілому створення ЄС передбачало три послідовні етапи: підготовчий (до 31 грудня 1993 р.); організаційний, (до 31 грудня 1998 р.) та завершальний (до липня 2002 р.).

На першому етапі було знято всі або майже всі обмеження щодо перемі­щення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку. а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів відповідно до встановлених критеріїв.

На другому етапі було розроблено юридичну базу майбутньої Європейсь­кої Системи Центральних Банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми щодо стабілізації державних фінансів.

У березні 1998 р. Європейською Комісією було визначено і оголошено склад учасників "зони ЄВРО"'. До неї ввійшло 11 країн - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Порту­галія, Австрія та Фінляндія.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап створення ЕВС, який триватиме до липня 2002 р. Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків,перехід до єдиної валюти ЄВРО та проведення єдиної валютної політики.

Дбаючи про надійність своєї валюти, країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги(критерії конвергенції) щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користува­тися ЄВРО (1992 р., м. Маастрихт, Нідерланди):

- дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

- сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,5 %) більш як на 1,5 %;

- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок має не перевищувати 2 % від середнього рівня цих ставок трьох країн із найстабільнішими цінами (приблизно 9 %);

- країни, що переходять на нову європейську валюту, мають не менш ніж 2 роки дотримуватися обумовлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем, які становлять ± 2,25%.

На сьогодні лише Німеччина і Франція відповідають усім вищевказаним критеріям. Перспективи: Великобританія та Швеція приєднаються до ЄВС у 2003 році, Греція розраховує на 2001 р., а жителі Данії проголосували проти союзу. З 2000 року перша хвиля нових членів - Польща, Чехія, Угорщина, Сло­венія, Естонія, Кіпр.

152. 25 червня 1992 р. у Стамбулі глави 11 держав і урядів ( Азейбарджану , Албанії, Вірменії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови, росії, Румунії, Туреччини, України) підписали декларацію про Чорноморське економічне співробітництво, яка визначала загальні рамки цього міждерж. об’єднання. Цілі згідно цього документу: 1- претворення Чорного моря в море миру та добробуту шляхом розвитку дружніх відносин; 2 – поглиблення дво- та багатостороннього співробітництва; 3 – сприяння економічному, соціальному, технологічному прогресу , вільному підприємництву; 4 – охорона специфічиних економічних інтересів країн-учасниць, особливо країн з перехідною економікою;5 – використання всіх можливостей для розвитку та диверсифікації їхнього співробітництва в усіх сферах. Статус спостерігачів в ЧЕС – Польща, Туніс, Єгипет, італія, Франція , Німеччина.5 червня 1998 р. був підписан статут Чес , набув чинності 1 травня 1999 р. (ОЧЕС). В статуті визначено співпраця в таких сферах: торгівля та екон. розвиток , туризм, наука і техніка, с/г, зв’язок , банківська справа та фінанси, енергетика, транспорт, охорона здоров’я і фармацевтика і т.д. Органи: Рада міністрів МЗС, Постійний міжнародний секрітаріат, Парламентська асмблея ЧЕС, Ділова рада ЧЕС, Міжнародний центр чорноморських досліджень.

153. Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом През. У. від 11 червня 1998 року. Для стимулювання ек. відносин між У. і ЄС потрібно усунути тор­говельні бар'єри та перешкоди для інвестицій, як це було обумо­влено в УПС між У. і ЄС. Націо­нальна програма інтеграції України в ЄС передбачає 17 напрямів, які заплановано реалізувати в три етапи. Перший етап — 2000 р., другий — 2001—2003 рр., третій — 2004—2007 рр. Наріжним каменем програми є гармонізація укр.. та євр. законодавства. Розроблена стратегія інтеграції У. до ЄС має за­безпечити входження держави до євр. пол., ек. і прав. простору та отр-я на цій основі статусу асом-го члена ЄС, що є гол. зов.пол. пріоритетом У. у сер.строковому вимірі.

Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС передбачають лібералізацію та синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам — на ринках ЄС, запрова­дження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників, ліквідацію об­межень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму тощо. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці віддається сфері транс'європейських транспортних, електроенергетичних та інформаційних мереж, співроб-ву в галузі юстиції, боротьбі з орг. злочинністю, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і с/г-ій кооперації тощо.

154. За часів СРСР всі країни СНД були частиною єдиного господарського комплексу, що керувався на адміністративно-командних засадах. Після його розпаду більшість господарських зв‘язків було розірвано за причини їх первинної економічної неефективності та введення митних і нетарифних обмежень експортно-імпортних операцій між країнами СНД. Однак передумови створення інтеграційного угрупування в межах СНД існують . До них належать великий досвід економічних і політичних відносин, схожість ступеню розвитку економіки, наявність існуючих з часів СРСР взаємозалежних виробничих комплексів тощо.

Базовим принципом інтеграції країн СНД має бути формування економічно ефективних і взаємовигідних господарських звязків між країнами .

В Статуті СНД, прийнятому в 1993 році, вказані приоритетні напрямки економічного співробітництва :

формування спільного економічного простору на базі вільного руху товарів і факторів виробництва;

розвиток систем комунікацій;

стимулювання і захист інвестицій;

створення спільного інформаційного простору;

здійснення спільних екологічних програм ;

координація кредитно-фінансової політики;

координація соціальної політики та інш.

Передбачається також можливість скасування тарифних бар‘єрів і створення єдиної платіжної і клірінгової системи .

Однак в зв‘язку з реформуванням економік країн СНД і існуючими внутрішніми спеціфічними проблемами в кожній країні практичне втілення в життя багатьох з перерахованих напрямків співробітництва зараз є нереальним.

155. Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами МПП, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави од світового госп-ва, до якої спричинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих СРСР і РЕВ, деформована зовнішньоекономічна політика й створені механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

Політико-правові: політичне визначення України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини; установлення прийнятої форми громадянства; перегляд існуючої практики політичних зв’язків з державами колишнього СРСР; пряма участь у глобальних і регіональних політичних процесах; формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні форму-ся завдяки чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету; оцінці економічного потенціалу і напрямків структурної перебудови; розробці та реалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення; оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовн-екон діяль-с; включення національної грошової одиниці в систему міжнародних розрахунків; розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

Соціально-культурні: відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України; формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти; розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Інфраструктурні: розвиток транспортних комунікацій, необхідних для норм-ної життєдіяльності суверенної держави; розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

156. ЗЗа часів СРСР всі країни СНД були частиною єдиного господарського комплексу, що керувався на адміністративно-командних засадах. Після його розпаду більшість господарських зв‘язків було розірвано за причини їх первинної економічної неефективності та введення митних і нетарифних обмежень експортно-імпортних операцій між країнами СНД. Однак передумови створення інтеграційного угрупування в межах СНД існують . До них належать великий досвід економічних і політичних відносин, схожість ступеню розвитку економіки, наявність існуючих з часів СРСР взаємозалежних виробничих комплексів тощо.

Базовим принципом інтеграції країн СНД має бути формування економічно ефективних і взаємовигідних господарських звязків між країнами .

В Статуті СНД, прийнятому в 1993 році, вказані приоритетні напрямки економічного співробітництва :

формування спільного економічного простору на базі вільного руху товарів і факторів виробництва;

розвиток систем комунікацій;

стимулювання і захист інвестицій;

створення спільного інформаційного простору;

здійснення спільних екологічних програм ;

координація кредитно-фінансової політики;

координація соціальної політики та інш.

Передбачається також можливість скасування тарифних бар‘єрів і створення єдиної платіжної і клірінгової системи .

Однак в зв‘язку з реформуванням економік країн СНД і існуючими внутрішніми спеціфічними проблемами в кожній країні практичне втілення в життя багатьох з перерахованих напрямків співробітництва зараз є нереальним.

157. Євр. співтов-во визнало Укр.. як незалежну державу у 1991 році. У. відкрила представництво і посольст­во у Брюсселі, а Євр. комісія — представниц­тво в Києві. Україна стала правонаступницею Угоди про торгівлю та комерційне й ек. співр-во, укладеної між СРСР та Євр. співтовариством у грудні 1989 р. У Люксембурзі 14 червня 1994 р. була підписана Угода про партнерство і співро­бітництво між Україною і ЄС (УПС), яка набула чинності тільки 1 березня 1998 р. У зв'язку із затягуванням процесу ратифікації 1 червня 1995 р. сторони уклали Тимчасову угоду, що набула чинності 1 лютого 1996 р. і містила всі положення основної угоди щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. З березня 1995 р. почав діяти спільний комітет, утворений сторо­нами і призначений для моніторингу ек. і торг. співр-ва. 6 грудня 1996 р. Радою міністрів ЄС був прийня­тий План дій щодо України.

УПС визначає наміри та зобов'язання сторін щодо забезпе­чення партнерства та взаєморозуміння. Цілями партнерства, проголошеними Угодою між Співтов. і У., є:

—забезп-я у відповідних межах Пол. діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних Пол. відн.;

—сприяння розвиткові торгівлі, інвестицій і гармонійних ек.відносин між сторонами;

—створення основ взаємовигідного ек., соц., фін., цив., наук.-тех. та культур. співр-ва;

—підтримка зусиль У. до зміцнення демократії й розвит­ку її ек-ки та завершення переходу до ринк. ек-ки.

В Угоді сформул. положення щодо доступу на тов. ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Вона визначає 28 напрямів розвитку співпраці, серед яких: сприяння інвестиціям та їх захист, держ. закупівлі, видобувна промисл. і в-во сировини, наука та технології, космічна промисл., ядер­на безпека, транспорт, фін. послуги і гр.-кр. полі­тика, митна справа тощо.

ЄС є найбільшим інвестором і другим після Росії торговель­ним партнером України, а також найбільшим донором безоплат­ної фін. доп.

Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтрим­ки перехідного періоду у вигляді макрофін. допомоги (під­тримка балансу платежів) шляхом надання позик. Каналами надання допомоги слугували програма ТАСІS та інші спец програми.

Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом През. У. від 11 червня 1998 року. Для стимулювання ек. відносин між У. і ЄС потрібно усунути тор­говельні бар'єри та перешкоди для інвестицій, як це було обумо­влено в УПС між У. і ЄС. Націо­нальна програма інтеграції України в ЄС передбачає 17 напрямів, які заплановано реалізувати в три етапи. Перший етап — 2000 р., другий — 2001—2003 рр., третій — 2004—2007 рр. Наріжним каменем програми є гармонізація укр.. та євр. законодавства. Розроблена стратегія інтеграції У. до ЄС має за­безпечити входження держави до євр. пол., ек. і прав. простору та отр-я на цій основі статусу асом-го члена ЄС, що є гол. зов.пол. пріоритетом У. у сер.строковому вимірі.

Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС передбачають лібералізацію та синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам — на ринках ЄС, запрова­дження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників, ліквідацію об­межень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму тощо. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці віддається сфері транс'європейських транспортних, електроенергетичних та інформаційних мереж, співроб-ву в галузі юстиції, боротьбі з орг. злочинністю, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і с/г-ій кооперації тощо.

158. Міжнпародне співробітництво необходиться без суттєвого важеля-ТНК. Позицію України в системі міжнародного виробництва можна визначити за двома напрямками: внутрішній, тобто стимулювання створення власних транснаціональних структур (зокрема, створення фінансово-промислових груп); - зовнішній, тобто стимулювання притоку прямих іноземних інвестицій та включення укр підв у ланцюги зарубіжних корпорацій. Щодо реалізації першого напрямку, в Укр на сьогоднішній день лише відбувається формування нормативно-правової бази, що визначає сутність, структуру та порядок створення і діяльності ФПГ, в тому числі тарнснаціональних. Передбачається створення понад 40 укр-рос-ких ФПГ. Що стосується другого напрямку, то його реалізація пов’язана з розроюкою і впровадженням ефективної системи регулювання за притоком і розміщенням іноземних інвестицій та створення сприятливого інвестиційного клімату в країні. В екку Укр у 1992-1998 рр було залучено лише близько 2,8 млрд дол прямих інвестицій.На жаль, наша країна поки є лише спостерігачем процесу інтеграції та глобалізації ТНК. Цьому заважає досить багато чинників, серед яких можна виділити цілу низку ризиків: політико-законодавчих, валютно-фінансових, інфраструктурних, екологічних. Можна виділити наступні потенційні переваги, які здатні принести в Укр ТНК: модернізація ввва, покращення загального уравлінського рівня, антикризові гарантії, можливість ефективного використання структури ТНК, створення нових робочих місць, залучення передових технологій тощо..З негативних фаторів слід відзначити, що Укр доведеться протягом тривалого часу миритися з ситуацією, що провідні укр виробники у складі ТНК будуть перебувати на другому плані. Разом зх тим, можна буде відзначити посилення залежності Укр економіки від провідних корпорацій світу. Для Укр на сьогоднішній день основним напрямком в державній політиці може стати залучення самостійних фліалів, які використовують стратегії простої інтеграції, або стратегії, орієнтовані на обслуговування ринків приймаючих країн. Адже досвід свідчить, що такі компанії, як «Кока-кола», «Еппл комп’ютер», «AT&T» реалізують в Укр саме ці стратегії. Це дозволить найближчим часом говорити про експансію в нашу країну інтелекту, технологій,капіталу з боку провідних ТНК світу, що в свою чергу стане потужною рушійною силою в реалізації стратегії економічного зростання держави.

Також не слід забувати й про негативний вплив ТНК,що вони з собою несуть-це впровадження інтересів (політичних,економічних,соціальних) інших країн через діяльність ТНК ,тобто відбувається підтримка зарубіжних ТНК з боку їхнії країн.

Слід зауважити, що не маючи власних потужних ТНК, Україна не може виступати конкурентноспроможним гравцем на світовому ринку в умовах його глобалізації та інтернаціоналізації. Отже, дане завдання повинно стати для Укр одним із пріоритетних.