Руська трійця

Розвиток капіталістичних відносин та загострення ситуації на селі у першій пол. ХІХ ст. сприяли посиленню суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях. У 30–40 р. центром національного руху стає Львів, де діє громадсько-культурне об’єднання “Руська трійця”. Засновники об’єднання – Маркіян Шашкевич (1811–1843), Іван Вагілевич (1811–1866) та Яків Головацький (1814–1888), у той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Вони глибоко переживали територіальну розчленованість України і щиро вболівали за гіркою долею народу.

Учасники “Руської трійці” ставили собі за мету поширення масової національної свідомості та впровадження української мови і культури в усі сфери громадського життя. Найважливішою пам’яткою галицької суспільної думки є виданий “Руською трійцею” у 1837 р. альманах “Русалка Дністровая”. До нього ввійшли народні пісні, думи, казки, поетичні, публіцистичні та науково-історичні твори. Тут виразно проголошувалась ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, возвеличувалась національно-визвольна боротьба, поетизувались народні герої та подвиги козацтва, маніфестувалась нескореність духу українського народу.

У 1848–1849 р. у більшості європейських країн відбулися революційні події, котрі завершили розпочатий у попередні століття процес переходу від середньовіччя до модерної доби. Завдяки революції майже повсюдно було покінчено з панщиною та різними формами середньовічної залежності селян, що зумовило вперше в історії широку участь народних мас у політичному житті. В європейських країнах розпочалося становлення громадянських суспільств.

Невід’ємною складовою частиною революції стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної і Центральної Європи, боротьба цих народів за соціальне і культурне відродження.

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях очолила верхівка греко-католицького духовенства, яка разом з українською інтелігенцією 2 травня 1848 р. у Львові створила першу українську національну організацію – Головну Руську Раду (ГРР). Її головою став греко-католицький єпископ Григорій Яхимович. Рада взяла на себе функції українського національного уряду і представляла інтереси українського населення Галичини перед центральним урядом протягом 1848–1851 рр. 15 травня 1848 р. Рада почала видавати “Зорю галицьку” – першу у Львові газету українською мовою. У відозві до українського народу, котра була надрукована в першому номері газети, Рада проголосила, що українці Галичини і Наддніпрянщини – це єдиний народ.

За ініціативою ГРР було прийнято національну символіку галицьких українців – синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому полі.

Рада всю свою діяльність спрямовувала на проведення культурно-національних реформ для українського населення Австрійської імперії, з метою забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.

Революційні події 1848 р. дали поштовх подальшому піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії провести радикальні зміни в аграрних відносинах. Імператорським указом від 17 квітня 1848 р. оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині. З 1 липня 1848 р. дію указу поширено на Буковину. Згідно з ухвалою Угорського сейму (березень 1848 р.), підтвердженою імператорським указом (2 березня 1853 р.), стало вільним і селянство Закарпаття.

Суть селянської реформи фактично зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості феодальних повинностей.

Формально селяни мали зберегти за собою землі, якими користувалися до реформи, але під час роздачі наділів поміщикам були відведені кращі землі. У руках поміщиків на Східній Галичині опинилося 44% земельної площі, на Буковині – 54%, на Закарпатті – 70%. До того ж селяни мусили сплачувати поміщикам за користування лісами та пасовищами, якими до реформи користувалися безкоштовно. Це означало, що юридично вільний селянин потрапив у економічне кріпацтво.