Національні рухи на Сході та в Африці.
План:
Революція в Туреччині.
Національний рух у Китаї..
Національний рух в Індії.
Національно-визвольні процеси в Африці.
Література:
Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 10 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 234 – 249.
П.Б.Полянський. Всесвітня історія 10 кл. 1914-1939. Підручник. Київ «Генеза» 2003. стор. 200-215,.
3 П.Полянський. Всесвітня історія 10 клас. Київ «Генеза» 2010 р. Стор. 160-170.
1. Революція в Туреччині. Участь Туреччини у Першій світовій війні на боці Німеччини позначилася на країні й по завершенні війни. Територіальні й матеріальні втрати турок за умовами Севрського мирного договору 1920 р. (див. § 4. «Паризька мирна конференція»), введення на початку 1919 р. до Туреччини та у протоки Босфор і Дарданелли британських військ, грецька окупація Ізміра (Смірни) спричинили наростання націоналістичних настроїв серед турок.
Лідером турецьких націоналістів був генерал Мустафа Кемаль, який закликав націю до боротьби проти антантівської окупації країни. У відповідь на проголошення скликаним з ініціативи М. Кемаля в м. Анкарі восени 1919 р. турецьким меджлісом (парламентом) декларації незалежності на турецькій території висадилися грецькі й італійські війська, а британці увійшли до турецької столиці - Стамбула й поклали край діяльності бунтівного парламенту.
Залежний від Антанти турецький султан змушений був осудити діяльність М. Кемаля, чим налаштував проти себе більшість населення. Навесні 1920 р. меджліс, очолюваний М. Кемалем, відновив свою діяльність під назвою «Великі національні збори Туреччини» і сформував уряд.
Після того як у 1921 р. Туреччина уклала договір з Росією, турецькі та російські війська завдали поразки Вірменії, Грузії й Азербайджану, ліквідувавши їхню державну незалежність і порушивши територіальну цілісність. Наступного року ке-малійські війська завдали поразки грецькій армії й відновили турецький суверенітет над Ізміром. Місто було спалене, а багато греків-християн, що мешкали в ньому, були вирізані. На жаль, ця огидна різанина не стала поодиноким випадком під час грецько-турецької війни.
Кемаль Мустафа Ататюрк
(1881-1938) - засновник Турецької республіки та її незмінний президент у 1923-1938 pp. Народився у грецькому місті Салоніки. Служив офіцером в армії Османської імперії. Учасник «молодотурецької революції» 1908 р. Виявив військовий талант під час розгрому італійської армії біля Тріполі в 1911 р. та як захисник Дарданелл у роки Першої світової війни. У 1919 р. став командувачем турецької армії в Анатолії. Саме в Анатолії у 1919 р. розпочав кампанію зі звільнення Туреччини від постійного військового контролю з боку Антанти й окупації Греції на заході. Упродовж наступних місяців очолив національний рух за незалежність Туреччини.
Усі великі держави, за винятком Великої Британії, відсторонено спостерігали за стражданнями греків. Коли М. Кемаль перейшов до масованого наступу, він опинився віч-на-віч з британськими військами. Повномасштабна війна між Туреччиною й Великою Британією здавалася неуникною, та, на щастя для М. Кемаля, англійці вже достатньо навоювалися за роки Першої світової війни, а Д. Л. Джордж, який палко підтримував греків, уже був не при владі. У результаті з підписанням Лозаннського договору війна припинилася; міжнародним співтовариством було визнано незалежність Туреччини.
М. Кемаль став улюбленцем нації (при запровадженні в Туреччині прізвищ, його назвали Ататюрком - «батьком турків)» і ніхто й ніщо не могли перешкодити йому прибрати владу до своїх рук. Відтак на початку листопада 1922 p. М. Кемаль ініціював скасування влади султана, а в жовтні 1923 р. Туреччину було проголошено республікою.
Засади розбудови Турецької республіки
Республіканізм
Республіканські ідеї дали Ататюрку змогу об’єднати націю довкола гасла «Геть султана!» і заклали підвалини сучасного державного й політичного устрою країни.
Націоналізм
Націоналізм режиму Ататюрка був агресивнішим щодо інших країн, ніж щодо національних меншин, насамперед курдів у провінції Курдистан, у самій Туреччині.
Популізм
За відсутності в Турецькій республіці багатопартійної демократії, Ататюрк не міг мати опори у вигляді численних пропрезидентських політичних партій (йому слугувала лише створена в 1923 р. Народно-республіканська партія), тому звертався безпосередньо до народу для підтримки режиму.
Державництво
З метою створення конкурентоспроможної на континенті країни, Ататюрк проголошував Турецьку державу найважливішим інструментом змін на краще в економічному і суспільному житті своїх співвітчизників.
Відокремлення ісламу від держави
Полягало в обмеженні впливу ісламської релігії до винятково релігійних функцій. Державний устрій і управління, освіта й культура були виведені з-під ісламського впливу.
Реформізм
Прагнучи сформувати модерну турецьку націю, режим Ататюрка робив наголос на впровадження нових, найчастіше західноєвропейського зразка, методів управління державою, армією, суспільством у цілому.
Відповідно до Конституції 1924 р. президент країни (ним було обрано М. Кемаля) був главою виконавчої влади і з депутатів парламенту формував уряд та призначав прем'єр-міністра. Законодавча влада належала однопалатному меджлісу, депутати якого обиралися за двоступеневою мажоритарною системою.
Реформи Кемаля Ататюрка:
• Проголошення демократичних прав і свобод
• Надання в 1930 р. виборчих прав жінкам
• Зміна адміністративного управління на місцях (замість губерній запроваджувались округи)
• Іслам відокремлювався від школи і від держави
• Населенню дозволялося (й навіть заохочувалося) носити європейський одяг. Уперше турчанки змогли з'являтися на вулицях без паранджі (покривало на обличчі жінки)
• Запровадження європейського літочислення та календаря
• Відмова від арабської абетки й повернення до латинської
• Заборона багатоженства й запровадження громадянського шлюбу
• Заміна мусульманського законодавства цивільними кодексами за європейським зразком
• Відкриття середніх і вищих навчальних закладів
Режим Кемаля Ататюрка поєднував у собі як демократичні, так і тоталітарні риси. Останні втілювалися в політиці самозабезпечення країни, утиску прав національних і релігійних меншин, одержавленні профспілок, придушенні опозиції, значній увазі до переоснащення турецької армії. Проте Ататюрку вдалося досягти найголовнішого - стара, корумпована й недієва Туреччина залишилася в минулому і на політичній карті світу з'явилася країна, що швидкими темпами прогресувала.
Популізм (від латинського populus - народ) - діяльність і прийоми в політиці, засновані на заграванні з народом, гра на його труднощах, на показному звертанні до «народу» для отримання його підтримки вже, як правило, прийнятих рішень чи здійснених заходів.