7. Сучасні криміналістичні теорії та розвиток криміналістики на Україні.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба в глибоких кримінологічних дослідженнях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла й потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.

Концепція стратифікації з'явилася під упливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціальних груп, які створюються на різноаспектній основі (професійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до порушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є мігранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Відомо, наприклад, що питома вага серед злочинців мігрантів, які перебувають на території США нетривалий час, істотно перевищує відповідні показники серед інших верств населення. Раціональні методи концепції стратифікації були б доцільними для пізнання природи злочинів, які вчиняються на міжнаціональному ґрунті, а також для злочинів, що випливають із суперечностей між різними верствами населення. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін.

Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка - це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримінологія свого часу значно збагатилась ідеями інтеракціоністів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.

Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті засудження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Таврування виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законослухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших злочинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки для теорії, а й для формування кримінальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.

У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди примножують злочинність, повинні стати невіддільною складовою правової пропаганди.

Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США значного поширення набули прикладні кримінологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім'ї, організовану та "білокомірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетрадиційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.

В дореволюційний період кримінологія в Україні розвивалась як особливий розділ кримінально-правової теорії. Харківський професор М. Чубинський називав її кримінальною політикою. Того часу панували два напрями — соціологічний і традицій­ний нормативістський. Великого по­ширення дістали біологічні теорії злочинності (А. Дріль, М. Неклюдов) і психологічні (С. Познишев).

За радянських часів було підсилено позиції соціологічної кримінології. Вийшло друком багато праць з аналізу мораль­ної статистики, особи злочинця тощо як представників старої професури (М. Гернет, С. Познишев, А. Трайнін, М. Ісаєв, О. Жижиленко), так і їх учнів (Є. Френкель, Г. Волков, В. Внуков).

У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабі­нети, зокрема в Петрограді (1918 р.), Саратові (1922 р.) і Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку приму­сових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створе­но Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові.

У цей період інтенсивно вивчались соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійс­нювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії — "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922), "Преступность и самоубийство во время войньї и после нее" (М. Гернет, 1927), "Юньїе правонарушители" (В. Куфаєв, 1924), "Криминальная психология. Преступнье типь" (С. По-знишев, 1926). Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рік видавав збірник "Изучение преступности и пенитен-циарная практика". У 1926 р. було видано монографію харків­ського вченого Г. Волкова "Уголовное право и рефлексология". Численні статті узагальнювали психологічні й соціологічні спостереження щодо різних категорій злочинців, професійної, організованої та рецидивної злочинності. У вивченні злочин­ності того часу брали участь і практичні працівники суду, про­куратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.

Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерні відносна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розіб­ратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у властивостях особи правопорушника. Пироко використовува­лися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія реф­лексів Бехтєрєва і Павлова. Усе це суперечило диктаторському сталінському режиму й не вписувалося в офіційно визнані ленінські ствердження про корінну причину злочинності й не­забаром наслідки далися взнаки.

Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років ХХ ст. укра­їнська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення кримінологів у пропаганді класово ворожої теорії Ч. Ломброзо про природженого зло­чинця. Кримінологічні кабінети було ліквідовано, а інститути з вивчення злочинності реорганізовано в установи з вивчення кримінальної політики й кримінального права. Кримінологію спіткала доля генетики і кібернетики: її було оголошено "буржу­азною квазінаукою". У післявоєнні роки цьому сприяло також за­гострення полеміки в біології. Тоді перемогла "лисенковщина" з її теорією про вирішальну роль зовнішнього середовища в роз­витку організму. Ідея щодо пріоритетного впливу середовища утвердилась і в соціальних науках. Кримінологічні досліджен­ня було припинено на тривалий час.

Кримінологічна наука відроджувалася поступово починаючи з XX з'їзду КПРС. У пресі почали з'являтися статті, в яких на­голошувалося на необхідності відновлення досліджень злочин­ності й розробки попереджувальних заходів. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) кримі­налістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. — Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів попередження зло­чинності при Прокуратурі СРСР. У 1964 р. в юридичних ви­щих закладах освіти було введено курс кримінології.

В Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національній академії внутрішніх справ України) і значною мірою це було пов'язано з ім'ям профе­сора П. Михайленка. У 1964 р. він у співавторстві з І. Гельфан-дом написав монографію "Попередження злочинів — основа бо­ротьби за викорінення злочинності". Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній ака­демії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який вперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику Ук­раїни з 1972 по 1993 р.

Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.

У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об'єднанні й координації зусиль вче­них і практичних працівників щодо розвитку кримінології.

У цьому зв'язку необхідно зазначити також плідну діяль­ність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.

Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організо­ваної та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної зло­чинності, кримінальної психології. Потреби практики висува­ють кримінологічну науку на відповідне місце в системі право­охоронних органів.

Список використаних джерел:

1. Конституція України

2. Даньшин І. М., Голіна В. В., Кальман О. Г., Лисоєд О. В. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / І.М. Даньшин (ред.). — Х. : Право, 2003

3. Алексеев А. И., Аргунова Ю. Н., Ванюшкин С. В., Демидов Ю. Н., Долгова А. И. Криминология: Учебник для юрид. вузов / А.И. Долгова (ред.). — М. : ИНФРА-М-Норма, 1997

4. Джужа О. М., Михайленко П. П., Кулик О. Г., Александров Ю. В., Гринчак В. М. Кримінологія: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / Національна академія внутрішніх справ України {Київ} / Я.Ю. Кондратьєв (відп.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2002

5. Михайленко Петро Петрович. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України: Статті, доповіді, рецензії:У 3. т. — К. : Генеза, 1999

6. Иншаков Сергей Михайлович. Зарубежная криминология. — М. : Инфра-М, 1997

7. Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2002

8. Михайленко Петро Петрович. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України: Статті, доповіді, рецензії:У 3. т. — К. : Генеза, 1999.

19