3. Кримінологічні погляди в епоху Середньовіччя

Далі наступила епоха панування церкви, умови для розвитку наукового знання практично зникли із закінченням можливості вільно викладати свої переконання та критично відноситись до досягнутого. Пануючим стало вчення про те, що все дано людині від Бога, а в основі злочину лежить або зла воля, або призначене від Бога - злий дух, який поселився в нього.

В цей час звертають на себе увагу позиції каноністів та середньоосвідчених криміналістів. Без сумніву, їх досвід повчальний.

Каноністи рішуче заперечували смертну кару, на перший план ставили таку мету покарання, як виправлення злочинців, і здавалось, у своїх вченнях не звертали увагу на ідею відплати. Навіть релігія, на їх думку, не повинна охоронятись стратою. Проте на практиці пізніше запанував погляд, за яким церква не має права застосовувати страту, але так право може бути їй надано владою у випадках вивчення тяжких злочинів.

Водночас, слід звернути увагу на погляди Фоми Аквінського (1225-1274), на думку котрого добропорядні особи взмозі регулювати свою поведінку, орієнтуючись на закон природний. Загроза ж покарання необхідна для осіб, які не підлягають переконанню12. Цікаві роздуми Томи Аквінського про особливий вид злочинності - злочинність влади. Вплив на цю злочинність на основі законів, головним гарантом яких є влада заможних, дуже складний. Залишається лише вжити рішучих заходів: якщо монарх, носій усієї повноти влади, порушує свої священні обов'язки перед Богом і народом, то його можна усунути насильно. У людей немає іншого вибору, адже монарх стоїть над законами, та їм не підкоряється.    Реформатори церкви - Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564), — заперечуючи християнські постулати аскетизму та борючись з користю та корисливістю, сприяли загостренню конфлікту між багатими та бідними. У країнах протестантизму (Англії, Швеції, Данії та ін.) були прийняті суворі закони проти збіднілих громадян (жебраків, бродяг). У цих країнах одного факту бідності було достатньо для того, щоби потрапити на шибеницю: бродяг вішали надзвичайно багато.

Середньовічна практика боротьби зі злочинністю мала досить похмурий характер, однак елементи теоретичних вишукувань, вироблених її ідеологами, й донині можна виявити в основі практики впливу на злочинність. До таких належать:

• розгляд злочинності як прояву зла;

• учення про свободу волі як основу каральної практики;

• концепція особливого внутрішнього та зовнішнього станів злочинців і можливості ранньої їх діагностики.

До кінця XV ст. кримінально-правові науки перебували в повній залежності від церкви, але пізніше поступово утворився світський стан юристів, зокрема й криміналістів. Однак криміналісти переважно мали тоді вузькопрактичну мету, давали для потреб практики систематизований матеріал, але не прагнули піднятися над цією практикою, осмислити її, віднайти для неї свіжі ідеї, нові напрямки. Отже, цей період оцінювався як повний занепад кримінально-політичних ідей, відсутність якого-небудь кроку вперед у цьому аспекті порівняно зі стародавнім світом.