15 Липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій».

За характером походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняються надзвичайні ситуації:

— техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

— природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

— соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомун-ікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

— воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних й інженерних комунікацій тощо.

Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1. Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

2. Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

3. Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, що виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, що виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, які не входять до затверджених переліків потенційно-небезпечних об'єктів.

4. Надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна ситуація, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація як природних, так і техногенних надзвичайних ситуацій може бути проведена за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях — все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До них належать у першу чергу хімічно небезпечні об'єкти, радіаційно небезпечні об'єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічно небезпечні об'єкти. Останні роки значно зросла також небезпека від аварій та катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру заведено класифікувати за такими основними ознаками:

— за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонального і загальнодержавного рівня);

— за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації — у сільському господарстві; у лісовому господарстві; у заповідній території об'єкти особливого природоохоронного значення; у водоймах; матеріальних об'єктах — об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та населення — персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів тощо).

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Розглянемо більш детально надзвичайні ситуації техногенного характеру.

Транспортні аварії (катастрофи)

Щорічно в Україні перевозиться транспортом загального користування понад 900 млн тонн вантажів (у тому числі велика кількість небезпечних) і понад 3 млрд пасажирів. На залізничний транспорт припадає близько 60 % вантажних перевезень, автомобільний — 26 %, річковий і морський — 14 %.

Через те, що транспортом перевозяться і потенційно небезпечні вантажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речовини — 15 % від загального обсягу вантажів), небезпека життю і здоров'ю людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондів усіх видів транспорту. Рівень зношення транспортних засобів становить понад 50 %, а на деяких підприємствах і значно більше, велика кількість транспортних засобів підлягає списанню.

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт, що свідчить про високу потенційну небезпечність транспорту як галузі господарства. 1998 р. сталося 109 аварій та надзвичайних подій на транспорті, внаслідок яких загинуло 64 та потерпіло 80 людей.

Залізничний транспорт

Залізнична аварія — аварія на залізниці, що призвела до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень, псування однієї чи декількох одиниць рухомого складу аж до вилучення його з обігу і (чи) спричинила повне припинення руху на час, що перевищує нормативний.

Аварія потягу — зіткнення пасажирського або вантажного потягу з іншим потягом чи іншою перешкодою, сходження з рейок рухомого складу потягу, що призвело до отримання тілесних ушкоджень чи загибелі людей, пошкодження рухомого складу аж до вилучення його з обігу, а також якщо цілковита перерва руху на окремій дільниці перевищує нормативний час усунення наслідків зіткнення чи сходження рухомого складу.

Основними причинами аварій та катастроф на залізничному транспорті є: несправності колій рухомого складу; засобів сигналізації, централізації та блокування; помилки диспетчерів; неуважність та халатність машиністів.

Найчастіше виникають надзвичайні ситуації при сходженні рухомого складу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключаються розмиви залізничних колій, обвали, осипи, зсуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів, таких як: гази, легкозаймисті, вибухонебезпечні, отруйні та радіоактивні речовини, виникають вибухи, пожежі цистерн та інших вагонів.

За останні роки різко зменшилося оновлення основних фондів залізничного транспорту. Якщо 1996 р. було закуплено 17 пасажирських вагонів, то в 1997 р. не закуплено жодного. Рівень зношення пасажирських вагонів становить 60 %. Відпрацювали нормативний строк і підлягають списанню 50 % вагонів елек-тро- і 35 % — дизельних поїздів. Підлягає заміні понад 20 % залізничних колій, 16 % залізничних колій перебувають в аварійному стані. Стан технічних засобів не гарантує безпечну експлуатацію залізничного транспорту. Кількість аварій і катастроф на залізничному транспорті 1997 p., в порівнянні з 1996, практично не змінилось (катастроф і аварій відповідно у 1996 р. 7/13, у 1997 — 4/27). Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно відзначити елементарні помилки обслуговуючого персоналу, що призводять до аварій і катастроф.

Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небезпечні.

Морський та річковий транспорт

Корабельна аварія, катастрофа — аварія морського (річкового) об'єкта, внаслідок якої він затонув або сталося його повне конструктивне зруйнування.

Зіткнення морських (річкових) об'єктів — зближення морських (річкових) об'єктів до фізичного контакту між ними, яке супроводжується завданням шкоди цим об'єктам, їх технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам.

Катастрофа може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна річкою, по акваторії моря (озера).

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном або із палями мостів, перекидання, пожежа, витікання небезпечних речовин, порушення норм експлуатації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та ін. Складна обстановка може виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому морі.

Найбільша небезпека виникає тоді, коли виходять з ладу спускові пристрої. Причиною цього може бути швидкоплинність аварії, раптове перекидання корабля чи його надмірний крен. Неможливість покинути в таких випадках корабель призводить до того, що пасажири втрачають шанси на спасіння і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному транспорті в Україні в останні роки визначалось: збільшенням кількості порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден — 22 роки, а за останні 11 років Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Зараз десятки морських суден з екіпажами переважно без засобів існування перебувають в іноземних портах, що може призвести до виникнення надзвичайної ситуації на цих суднах.

Авіаційний транспорт

Авіаційна катастрофа — небезпечна подія на повітряному судні, у польоті чи аеродромному циклі, внаслідок якої гинуть, зазнають тілесних ушкоджень чи безвісти зникають люди, зруйновано чи зіпсовано повітряне судно або матеріальні цінності, які на ньому перевозилися, наземні споруди.

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і гелікоптерами) набуло величезних масштабів у всіх розвинутих країнах, у тому числі й в Україні.

Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці аж до вимикання двигунів.

В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного рівня, а при катастрофі, крім цього, ще маємо і людські жертви.

У зв'язку з тим, що число пасажирів, що розміщуються в сучасному літаку, значно збільшилося, зросло і число жертв авіакатастроф. Наприклад, максимальне число потерпілих може становити: на літаку АН-2 — 12, на АН-24 — 47, на Як-42 — 113, ТУ-154 — 168, ІЛ-86 — 324 особи.

Дорожньо-транспортні пригоди

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) — подія, що сталася під час руху транспортного засобу та призвела до загибелі чи поранення людей або до матеріальних збитків.

Протягом останніх років на дорогах України щороку трапляються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. На автомобільному транспорті, враховуючи і приватний, лише за 1997 р. сталося 37,94 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 5988, травмовано 41,96 тис. людей. Дорожньо-транспортних надзвичайних ситуацій зареєстровано 118, в яких загинуло 234 та травмовано 464 особи (до надзвичайних ситуацій віднесені ДТП з приватним автотранспортом, наслідком яких була загибель 3 та більше людей, або кількість потерпілих 5 та більше людей). 1998 р. внаслідок 100 дорожньо-транспортних подій загинуло 250 та потерпіли 222 людини.

Причини дорожньо-транспортних подій можуть бути різноманітні. Це насамперед порушення правил дорожнього руху, технічні несправності автомобілів, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка осіб, що керують автомобілем, слабка їх реакція. Нерідко причиною аварій і катастроф стає нетверезий стан водія. До серйозних дорожньо-транспортних подій призводить невиконання правил перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи трапляються відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутні знаки про попередження небезпеки. Все це разом призводить до великих втрат. Причинами дорожньо-транспортних подій є також відсутність дорожніх знаків або несправність сигналізації на залізничних переїздах; низький технічний стан автомобілів; перевищення швидкості руху; взаємодії водій—пішохід та ін.

Радіаційно небезпечні об'єкти

Потенційно небезпечний об'єкт — об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють загрозу виникнення НС.

Аварія з викидом (розливом) радіоактивних речовин — аварія на радіаційно небезпечному об'єкті, що спричинила викид (розлив) радіоактивних речовин за межі встановлених захисних бар'єрів і (чи) потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує встановлені норми і загрожує довкіллю.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце посідають радіаційно небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, являють собою особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають у зв'язку з цим дотримання специфічних заходів попередження і захисту. Оскільки небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не припустити ураження (зараження) людей через їхню необізнаність і недостатню захищеність.

До типових РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідницькі та проектні організації, що працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та ін.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та понад 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі і медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.

Радіаційні аварії — це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, у кількостях понад установлену межу їх безпечної експлуатації.

Атомні електростанції. Найбільш небезпечними з усіх аварій на РНО є аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що призводить до радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Для території України транскордонну потенційну небезпеку становлять аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав.

Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіоактивних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами. Проте при аваріях на атомних реакторах можуть виникати пошкодження конструкцій, технологічних ліній, пожежі, викиди у навколишнє середовище радіоактивних речовин, а також опромінення людей. 1998 р. на АЕС сталося 44 надзвичайні події об'єктового характеру, постраждала одна людина.

Радіоактивні відходи (РАВ). На території України розташовано понад 8000 різних установ та організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів.

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:

1. АЕС (накопичено 70 000 м3 РАВ).

2. Уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн тонн РАВ).

3. Медичні, наукові, промислові, інші підприємства та організації. Виконання робіт із збирання, транспортування, переробки і тимчасового зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від усіх цих підприємств і організацій, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, здійснює Українське державне об'єднання «Радон» (накопичено 5000 м3 РАВ).

4. Зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м3 РАВ).

Важливим завданням сьогодні є здійснення перепоховання твердих радіоактивних відходів із сховищ та реконструкцій. Поховання джерел іонізуючого (гамма- та нейтронного) випромінювання має проводитися тільки у спеціалізованих сховищах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел, проте в Україні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах. На сьогоднішній день сховища для твердих РАВ заповнені майже повністю або на 80...90 % на більшості спецпідприємств, крім Харківського та Львівського спецкомбінатів.

Підприємства з видобутку та переробки уранової руди

Аварія на підземній споруді — небезпечна подія на шахті, гірничій виробці, підземному складі чи сховищі, у транспортному тунелі чи рекреаційній печері, пов'язана з раптовим повним чи частковим руйнуванням споруд, що створює загрозу життю і здоров'ю людей, які там перебувають, і (чи) завдає матеріальних збитків.

Підприємства з видобутку та переробки уранових руд розташовані у Дніпропетровській, Кіровоградській та Миколаївській областях і належать до виробничого об'єднання «Східний гірни-чозбагачувальний комбінат» (ВО СГЗК). Видобування уранової руди, головним чином, провадиться на Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. 1996 р. передано для промислового використання Новокостянтинівське родовище. Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже декілька років не експлуатуються, і там тривають рекультиваційні роботи, після чого землі будуть передані у господарське використання.

Переробка уранових руд з метою отримання закису-окису урану виконується на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, розташованому у промзоні міста Жовті Води Дніпропетровської області. Характерним для уранодобування та уранопере-робки є те, що майже всі їх відходи — джерела радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Хімічно небезпечні об'єкти

Потенційно небезпечні хімічні речовини та біологічні препарати — хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного походження, що виготовляють на території України чи отримують з-за кордону для використання у господарстві і побуті та які негативно впливають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, а також довкілля, у зв'язку з чим ці речовини та препарати обов'язково вносять до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних препаратів.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об'єкти. При аваріях або зруйнуванні цих об'єктів можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

1. Заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки й агрегати, що виробляють або використовують СДОР.

2. Заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів.

3. Виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР.

4. Підприємства, що мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, де використовують хлор або аміак.

5. Залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР.

6. Транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти.

7. Склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.

8. Склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Основними причинами виробничих аварій на хімічно небезпечних об'єктах можуть бути:

— поломки деталей, вузлів, устаткування, місткостей, трубопроводів;

— несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

— неполадки у системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;

— порушення герметичності зварних швів і з'єднувальних фланців;

— організаційні і людські помилки;

— пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;

— акти обману, саботажу або диверсій виробничого персоналу або сторонніх осіб;

— зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Існує можливість виникнення значних аварій, якщо наявне витікання (викид) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може бути наслідком таких обставин:

— заповнення резервуарів для зберігання понад норму при

помилках в роботі персоналу і вихід з ладу систем безпеки, що контролюють рівень;

— пошкодження вагона-цистерни з хімічно небезпечними речовинами або місткостей для їх зберігання внаслідок виходу з ладу систем безпеки, що контролюють тиск;

— розрив шлангових з'єднань у системі розвантаження;

— полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання;

— витікання хімічно небезпечних речовин із насосів;

— витікання хімічно небезпечних речовин із труб, використання непридатних матеріалів, екзотермічні реакції через вихід з ладу системи безпеки;

— втрата енергії при виготовленні деталей обладнання, відмова у роботі машин та ін.

Головним чинником ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі — 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

I ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає понад 75 тис. чол.) — 76 об'єктів;

II ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 40 до 75 тис. чол.) — 60 одиниць;

III ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 40 тис. чол.) — 1134 одиниці;

IV ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного з них не виходять за межі об'єкта) — 540 одиниць.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн чол. (38,5 % від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до І ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження перебуває понад 50 % мешканців) віднесено 154 АТО, до II ступеня хімічної небезпеки (від ЗО до 50 % мешканців) — 47 АТО; до III ступеня (від 10 до ЗО %) _ Ю8 АТО.

Велику частку потоку товарів становить продукція хімічної гірничодобувної та переробної промисловостей, які в основному ґрунтуються на оперуванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вважав ще славнозвісний Парацельс (1493—1541), «Всі речовини отруйні; немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє отруту і ліки...»

Виробництво, транспортування і зберігання СДОР суворо регламентується спеціальними правилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробничих споруд, складів, місткостей, технологічних ліній, трубопроводів та ін. Як результат цього великі кількості СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище: на поверхню ґрунту, різноманітні об'єкти, в атмосферу і поширитися на території населених пунктів, що може спричинити масові отруєння робітників виробництва і населення. 1998 р. внаслідок 22 аварій з викидом (загрозою викиду) загинув 1 та потерпіло 26 людей.

Небезпека ураження людей може виникнути при ліквідації хімічної зброї, складовою частиною якої є високотоксичні бойові отруйні речовини.

Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється у часі та просторі.

У народному господарстві України діє понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн тонн твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин.

Вибухи, і як їх наслідок — пожежі, трапляються на об'єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопроводах.

У процесі виробництва за певних умов стають небезпечними і легко спалахують деревний, вугільний, торф'яний, алюмінієвий, борошняний та зерновий пил, а також пил з бавовнику та льону.

Переважна кількість вибухопожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафто-газопромисли і вугільні шахти, у тому числі надкатегорійні за метаном та вибухонебезпекою вугільного пилу. Щороку на дим та попіл перетворюються цінності на мільярди гривень. Кожної години у вогні гине 1 і близько 20 людей отримують опіки та травми. Внаслідок 121 пожежі (вибухів) на промислових об'єктах та на транспорті загинуло 141 та потерпіло 154 людини. Крім того, зареєстровано 83 побутові пожежі (вибухи), внаслідок яких загинуло 134 та потерпіло 99 людей.

Газо-, нафто- та продуктопроводи

Аварія на трубопроводі — аварія на трасі трубопроводу, пов'язана з викидом (розливом) шкідливих хімічних чи поже-жовибухонебезпечних речовин, що призвела до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень або завдала шкоди довкіллю. Залежно від виду транспортного продукту розрізняють аварії на газопроводах, нафтопроводах, продукто-проводах та інших трубопроводах.

Протяжність магістральних газопроводів по території України становить понад 35,2 тис. км, магістральних нафтопроводів — 3,9 тис. км. їх роботу забезпечує 31 компресорна нафтоперекачувальна і 89 компресорних газоперекачувальних станцій. Протяжність продуктопроводів становить 3,3 тис. км.

Аналіз стану основних фондів та технічного обладнання нафто-, газо- і продуктопроводів показує, що існуюча їх мережа до теперішнього часу виробила свій ресурс і без вжиття заходів до її відновлення найближчим часом може призвести до значного підвищення аварійності в цій галузі економіки. При цьому 4,79 тис. км (14 %) лінійної частини магістральних газопроводів відпрацювали свій амортизаційний строк, а 15 тис. км (44 %) мають малонадійні та неякісні антикорозійні покриття з полімерних стрічкових матеріалів, що призводить до інтенсивної корозії металу труб. Потреба в оновленні лінійної частини магістральних газопроводів становить 500 км на рік. Фактичне виконання робіт з капітального ремонту та реконструкції газотранспортної системи майже у 10 разів нижче від потреби.

Об'єкти комунального господарства

Досить критичне становище в країні склалося у комунальному господарстві. Сучасний стан водопровідно-каналізаційного господарства (далі ВКГ) характеризується незадовільним технічним станом споруд, обладнання, недосконалістю структури управління галуззю та нормативно-правової бази для забезпечення її надійного й ефективного функціонування.

Четверта частина водопровідних очисних споруд і мереж (у вартісному вираженні) фактично відпрацювала термін експлуатації, 22 % мереж перебуває в аварійному стані. Скінчився термін експлуатації кожної п'ятої насосної станції. Фактично закінчився строк експлуатації половини насосних агрегатів, з яких 40 % потребує заміни. Планово-запобіжний ремонт виконується на 73 %. Кількість аварій на водопровідних мережах України значно перевищує відповідний рівень у країнах Європи. У системах каналізації амортизовано 26 % мереж і 7 % насосних станцій, а також 48 % насосних агрегатів, 46 %[ з яких потребує заміни. Планово-попереджувальний ремонт| виконується лише наполовину.

На сьогодні у водойми скидається без попереднього очищення близько 250 м3/добу стічних вод.

Понад 1250 сільських населених пунктів забезпечується привізною питною водою.

Майже половина підземної води подається комунальними водопроводами з відхиленням від стандарту: має підвищену загальну жорсткість, підвищений вміст сухого залишку, заліза, марганцю, фтору, нітратів і аміачних сполук та ін.

Надходження у водні об'єкти значної кількості небезпечних і отруйних речовин, скидання міських та промислових стічних вод, зливових стоків із забудованих територій, промислових об'єктів та сільськогосподарських угідь, пошкодження на водопровідних (до 2 одиниць за рік на кілометр) та каналізаційних (до 0,3 одиниці за рік на кілометр) мережах значно погіршують екологічний стан джерел водопостачання. Обмежені технічні можливості в очищенні питної води і забезпеченні нею в достатній кількості населення Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської та ряду інших областей, міста Севастополя призводять до небезпеки виникнення та поширення інфекційних захворювань.

Нині 344 870 об'єктів комунального господарства підлягає обстеженню для визначення їх технічного стану. Непридатними для подальшої експлуатації визначено 900 об'єктів, з них 250 об'єктів та 4370 км інженерних мереж перебувають у вкрай загрозливому технічному стані.

Сьогодні в Україні експлуатується понад 17 000 мостів. Майже всі вони не мають відповідного нагляду, їх стан не контролюється. На шляхах загального користування 34 % мостів побудовано до 1961 p., хоча розрахунковий термін служби не перевищує ЗО...40 років.

Понад 80 % енергоблоків на теплових електричних станціях України вже відпрацювали свій розрахунковий ресурс, а 48 % перевищили граничний ресурс. 40...50 тис. км електромереж введені в експлуатацію до 1970 р. і практично відпрацювали свій ресурс.

В Україні експлуатуються тільки в основних галузях промисловості понад 35 млн тонн несучих металевих конструкцій і понад 259 млн м3 залізобетонних конструкцій. Вони сконцентровані насамперед на об'єктах базових галузей: чорної металургії, вугледобувної, енергетичної, хімічної, нафтогазової, машинобудівної, суднобудівної. Конструкції мають значне фізичне зношення.

Такий стан з будівлями і спорудами, що введені в експлуатацію не тільки 50...70 років тому, а й за останні 10...20 років, свідчить, що в їх утриманні немає належного порядку, відповідної системи, яка б забезпечувала кваліфіковану екс-плуата-цію, інженерну діагностику їх стану, вчасного ремонту, рено-вації та попереджувала б аварії, забезпечуючи тим самим збереження народного надбання, безпеку, небажані порушення в екології навколишнього природного середовища.

Гідродинамічні аварії

Гідродинамічна аварія — аварія на гідротехнічній споруді, коли вода поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру.

Гідродинамічними аваріями, що мають місце в Україні, є: прориви гребель (дамб, шлюзів) з утворенням хвиль прориву та катастрофічних затоплень або з утворенням проривного паводку; аварійні спрацювання водосховищ ГЕС у зв'язку із загрозою прориву гідроспоруди.

Переобладнання берегів великих водосховищ надзвичайно інтенсивно відбувалось у перші роки після їх заповнення. Найбільших масштабів досягла зміна берегів на Канівському (373 км, що дорівнює 4,2 % всієї довжини берегової лінії); Кременчуцькому (25 % довжини берегової лінії). Дніпровському (195 км, 35 % довжини берегової лінії) і на Дніпродзержинському (115 км, 32 % берегової лінії) водосховищах. Значна частина берегової лінії захищена інженерними спорудами (по Дніпровському каскаду 611 км або 17 % усієї берегової лінії).

В Україні за даними Держкомгеології підтоплено близько 800 тис. га земель, що дорівнює 15 % території (у тому числі 200 тис. га в зонах зрошення). В зону підтоплення потрапляють 240 міст і селищ міського типу, 138 тис. приватних будинків. Розвиток цього негативного процесу на міських територіях характеризується великою різноманітністю причин: втрати води із водонесучих комунікацій, неорганізований поверхневий стік, ліквідація або погіршення фільтраційних властивостей ґрунтів природних дренажних систем (ярів, балок, русел невеликих річок тощо), зменшення випаровування у зв'язку з асфальтуванням, баражний ефект фундаментів, трас, колекторів, тунелів.

Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд: в зоні впливу Північно-Кримського каналу підтоплено 96 тис. га, Каховської зрошувальної системи — 5,1 тис. га, Каланчацької — 9,1 тис. га.

Підтоплення значних територій є результатом безгосподарного ставлення до їх освоєння, недостатнього вивчення інженерно-геологічних умов, відсутності необхідної уваги до проектування, будівництва та експлуатації об'єктів у складних інженерно-геологічних умовах.

Все це призводить до таких негативних наслідків, як: забруднення підземних вод, підвищення вологості і погіршення санітарного стану територій, засолення і заболочування ґрунтів, вимокання зелених насаджень, зниження урожайності сільгоспугідь, деформація будівель і споруд, виникнення таких процесів, як зсуви, просадки, карст, обвали.

Створення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій з великими водосховищами, хоча зменшує небезпеку затоплення територій під час повеней, проте створює небезпеку катастрофічного затоплення при прориві дамб цих водосховищ.

Зсуви

Об'єм ґрунту, який зміщується під час зсуву, може становити від декількох сотень до тисяч мільйонів кубометрів, а швидкість коливається від декількох метрів на рік до декількох метрів на секунду.

Від зсувів слід очікувати таких небезпек: руйнування і завалення житлових та виробничих будівель, потенційно небезпечних об'єктів, інженерних та дорожніх споруд, магістральних трубопроводів та ліній електромереж, систем життєзабезпечення, а також травмування та загибель людей. Крім того, зсуви створюють умови для перекриття рік, внаслідок чого можуть виникати катастрофічні паводки.

Заходи, яких повинні вживати ті, хто опиниться у можливій зоні зсуву. Готуйтеся до виникнення зсуву:

— уважно слухайте та вивчайте інформацію про обстановку, можливі місця та приблизні межі зсувів, а також інструкції про порядок дій у випадку загрози виникнення зсуву — це особливо необхідно знати тим, у кого будівлі розташовані на узвишші, на схилах або біля підніжжя гір та пагорбів; навколо глибоких ярів;

— повідомте за появи ознак зсуву органи місцевого самоврядування та органи цивільної оборони (ознакою зсуву є заклинювання дверей та вікон будівель, просочування води на зсувонебезпечних схилах та зміщення ґрунту); зберігайте спокій, уникайте паніки.

Дії під час зсуву:

— Отримавши інформацію про дане стихійне лихо, поводьтесь залежно від рівня загрози та швидкості зміщення зсуву. Зберігайте спокій, уникайте паніки.

— Підготуйтесь до евакуації, з'ясуйте у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування місце збору мешканців для евакуації.

— За наявності часу та незначної швидкості руху зсуву (декілька метрів на місяць): якщо можна, вивозьте своє майно у раніше намічене місце; відімкніть всі мережі постачання; щільно зачиніть вікна, двері, горищні люки і вентиляційні отвори; шибки захистіть віконницями або щитами.

— Рекомендується діяти негайно. Терміново евакуюйтесь у безпечне місце за швидкості руху зсуву понад 0,5—1,0 м на добу.

— Попередьте сусідів, надайте допомогу дітям, інвалідам та людям похилого віку. Вони підлягають евакуації в першу чергу.

— Швидко одягніться, візьміть документи та зберіть найбільш цінні і необхідні речі, невеликий запас продуктів харчування на декілька днів, ліки, кишеньковий ліхтарик та Радіоприймач на батарейках.

— Від'єднайте електроприлади від електромережі, вимкніть та систему нагрівання, загасіть вогонь у печах.

— Не користуйтесь ліфтом. Його може заклинити від перекосу будинку.

— Виведіть худобу на більш безпечну місцевість, а якщо немає часу, відчиніть хлів — дайте худобі можливість рятуватися.

Дії після зсуву:

— Зберігайте спокій, оцініть ситуацію.

— Допоможіть за можливості потерпілим, викличте медичну допомогу для тих, хто її потребує. Допоможіть при необхідності рятувальникам у відкопуванні та діставанні потерпілих із завалів.

— Переконайтесь, що ваше житло не зазнало ушкоджень. Будьте дуже обережні, може статися раптове обвалення.

— Перевірте зовнішнім оглядом стан мереж електро-, газо-та водопостачання.

— Перевірте, чи немає загрози пожежі. Не користуйтеся І відкритим вогнем, освітленням, нагрівальними приладами, газовими плитами і не вмикайте їх до того часу, доки не буде- j те впевнені, що немає витоку газу.

— Не користуйтеся без потреби телефоном, щоб він був вільним для зв'язку з вами.

— З'ясуйте у місцевих органах державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, які відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.

Землетрус

Чинники небезпеки землетрусів: руйнування будівельних конструкцій будинків та споруд; руйнування на потенційно небезпечних об'єктах, нафто- та газопроводах; утворення завалів; руйнування систем життєзабезпечення та розлами земної кори. Додатковою небезпекою є повторні поштовхи. Ми пропонуємо заходи, необхідні для виконання кожній людині, яка може опинитися у можливій зоні землетрусу.

Дії у випадку загрози виникнення землетрусу:

— Уважно слухайте інформацію про обстановку та інструкції про порядок дій, не користуйтеся без потреби телефоном.

— Зберігайте спокій, попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку. Навчіть дітей, як поводитися під час землетрусу. Дізнайтеся у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування місце збору мешканців для евакуації. Завчасно вирішіть, де буде місце зустрічі вашої родини у разі евакуації.

— Одягніться, візьміть документи та зберіть найбільш необхідні речі, невеликий запас продуктів харчування на декілька днів, питну воду, медикаменти, кишеньковий ліхтарик.

— Від'єднайте всі електроприлади від електромережі, вимкніть газ та систему нагрівання.

— Поставте на підлогу важчі та великі речі. Закріпіть речі, що можуть впасти і спричинити травми. Не ставте ліжко біля вікна з великим склом.

— Тримайте у зручному місці один або декілька вогнегасників. Тримайте шланги для поливу саду підключеними до кранів.

— З'ясуйте, чи не перебуває ваше житло або місце роботи під загрозою затоплення (у разі руйнування греблі), зсуву або дії іншого стихійного лиха.

— Виведіть худобу на більш безпечну місцевість. Дії під час землетрусу:

— Зберігайте спокій, уникайте паніки.

— Дійте негайно, як тільки відчуєте коливання ґрунту або споруди, головна небезпека, яка вам загрожує, — це предмети й уламки, що падають.

— Швидко залиште будинок та відійдіть від нього на відкрите місце, якщо ви перебуваєте на першому—другому поверсі.

— Негайно залиште кутові кімнати, якщо ви перебуваєте вище другого поверху.

— Негайно перейдіть у більш безпечне місце, якщо ви перебуваєте у приміщенні. Станьте в отворі внутрішніх дверей або у кутку кімнати, подалі від вікон і важких предметів.

— Не кидайтесь до сходів або до ліфта, якщо ви знаходитесь у висотній споруді вище п'ятого поверху. Вихід зі споруди найбільш буде заповнений людьми, а ліфти вийдуть з ладу.

— Вибігайте з будинку швидко, але обережно. Остерігайтесь уламків, електричних дротів та інших джерел небезпеки.

— Віддаліться від високих споруд, шляхопроводів, мостів та ліній електропередач.

— Зупиніться, якщо ви їдете автомобілем, відчиніть двері та залишайтеся в автомобілі до припинення коливань.

— Перевірте, чи немає поблизу потерпілих, сповістіть про них рятувальників та за можливості надайте допомогу.

Дії після землетрусу:

— Зберігайте спокій, заспокойте дітей та тих, хто дістав психічну травму в результаті землетрусу, оцініть ситуацію.

— Допоможіть за можливості потерпілим, викличте медичну допомогу тим, хто її потребує.

— Переконайтесь, що ваше житло не зазнало ушкоджень Будьте дуже обережні, може статися раптове обвалення, загрожує небезпека від витоку газу, від ліній електромереж, розбитого скла.

— Перевірте зовнішнім оглядом стан мереж електро-, газо-та водопостачання.

— Обов'язково кип'ятіть питну воду, вона може бути забруднена.

— Перевірте, чи немає загрози пожежі.

— Не користуйтеся відкритим вогнем, освітленням, нагрівальними приладами, газовими плитами і не вмикайте їх до того часу, доки не будете впевнені, що немає витоку газу.

— Не користуйтеся довго телефоном, окрім як для повідомлення про серйозну небезпеку.

— Не поспішайте з оглядом міста, не відвідуйте зони руйнувань, якщо там не потрібна ваша допомога.

— Уникайте морського узбережжя, де може виникнути небезпека від морських хвиль, спричинених сейсмічними поштовхами.

— Будьте готові до повторних поштовхів. Часто вони призводять до додаткових руйнувань.

— Дізнайтеся у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, які відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.

Сильний вітер, шквали та смерчі

Сильні вітри, шквали та смерчі — стихійне лихо, яке може статися будь-якої пори року, але найчастіше — у серпні і вересні. Синоптики відносять їх до надзвичайних подій із помірною швидкістю поширення, тому найчастіше оголошується штормове попередження.

Чинники небезпеки сильних вітрів, шквалів та смерчів: травмування, а інколи і загибель людей; руйнування інженерних споруд та систем життєзабезпечення, шляхів та мостів, промислових і житлових будівель, особливо їх верхніх поверхів і дахів; перекидання телеграфних стовпів, виривання дерев та утворення завалів; знищення садів та посівів на полях.

Сильні вітри, як правило, супроводжуються зливами, що спричиняє затоплення місцевості.

Заходи і дії, які необхідні для виконання кожному, хто опиниться у можливій зоні стихійного лиха та отримує штормове попередження:

__ Уважно слухайте інформацію по телебаченню та радіоприймачу про обстановку (час, напрямок руху та силу вітру), рекомендації про порядок дій. Не користуйтеся без потреби телефоном, який може знадобитися для якихось повідомлень.

— Зберігайте спокій, попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку.

— Підготуйте документи, одяг та зберіть найбільш необхідні й цінні речі, невеликий запас продуктів харчування на декілька днів, питну воду, медикаменти, кишеньковий ліхтарик, приймач на батарейках.

— Підготуйтесь до вимкнення електромережі, закрийте газові крани, загасіть вогонь у грубах.

— Приберіть господарське майно з двору та балконів у будинок (підвал), обріжте сухі дерева, що можуть завдати шкоди вашому житлу.

— Машину поставте у гараж.

— Поставте на підлогу речі, які можуть впасти і спричинити травми. Не ставте ліжко біля вікна з великими шибками.

— Щільно зачиніть вікна, двері, горищні люки і вентиляційні отвори; віконне скло заклейте (за можливості), захистіть віконницями або щитами;

— Навчіть дітей, як діяти під час стихійного лиха. Не відправляйте їх у такі дні у дитячий садок та школу.

— Перейдіть у більш стійку капітальну будівлю, сховайтеся в підвалі або віддаленому від дерев і будинків погребі.

— Худобу поставте у капітальному хліві, двері та ворота міцно зачиніть.

Якщо ви у човні та отримали штормове попередження або бачите наближення поганої погоди, негайно пливіть до берега. Дії під час стихійного лиха:

— Зберігайте спокій, уникайте паніки, за необхідності надайте допомогу інвалідам, дітям, людям похилого віку та сусідам. Зачиніть вікна та відійдіть від них подалі. Загасіть вогонь у грубах, вимкніть електро- та газопостачання. Зберіть документи, одяг, найбільш необхідні та цінні речі, продукти харчування на декілька днів, питну воду, медикаменти, ліхтарик, приймач на батарейках.

— Перейдіть у безпечне місце. Сховайтеся у внутрішніх приміщеннях — коридорі, ванній кімнаті, коморі або підвалі. Ввімкніть приймач, щоб отримувати інформацію. Не намагайтесь перейти в іншу будівлю — це небезпечно. Не користуйтеся ліфтами. Електромережу можуть раптово вимкнути.

— Обминайте хиткі дерева, будівлі та будинки з хитким

дахом, якщо лихо застало вас на вулиці. Вони руйнуються дуже швидко. За можливості заховайтеся в підвал найближчого будинку.

— Якщо ви на відкритій місцевості, щільно притисніться до землі на дні будь-якого заглиблення (яру, канави, кювету), захищаючи голову одягом чи гілками дерев.

— Зупиніться, якщо ви їдете автомобілем. Не ховайтеся у ньому, а виходьте і швидко ховайтеся у міцній будівлі або на дні будь-якого заглиблення.

— Уникайте різноманітних споруд підвищеного ризику, мостів, естакад, трубопроводів, ліній електромереж, водойм, потенційно небезпечних промислових об'єктів та дерев.

— Не наближайтесь до води подивитися на шторм, сильні вітри здіймають величезні хвилі на морі, які накочуються на берег. Ви можете загинути.

Дії після стихійного лиха:

— Зберігайте спокій, заспокойте дітей та тих, хто дістав психічну травму в результаті лиха, оцініть ситуацію.

— Допоможіть за можливості потерпілим, викличте медичну допомогу тим, хто її потребує.

— Переконайтесь, що ваше житло не зазнало ушкоджень. Перевірте зовнішнім оглядом стан мереж електро-, газо- та водопостачання.

— Не користуйтеся відкритим вогнем, освітленням, нагрівальними приладами, газовими плитами і не вмикайте їх до того часу, доки не будете впевнені, що немає витоку газу.

— Перевірте, чи не існує загрози пожежі. При необхідності сповістить пожежну охорону.

— Не виходьте відразу на вулицю — після того, як вітер стих, через кілька хвилин шквал може повторитися.

— Будьте дуже обережні, виходячи з будинку. Остерігайтесь: частин конструкцій та предметів, які нависають на будівлях; обірваних дротів від ліній електромереж; розбитого скла та інших джерел небезпеки.

— Тримайтеся подалі від будинків, стовпів електромереж, високих парканів тощо. Обов'язково кип'ятіть питну воду.

— Не користуйтеся довго телефоном, окрім як для повідомлення про серйозну небезпеку.

— Не користуйтеся ліфтами. Електромережу можуть вимкнути для ремонтних робіт.

— Не поспішайте з оглядом міста, не відвідуйте зони руйнувань, якщо там не потрібна ваша допомога.

— Дізнайтеся у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, які відповідають надання допомоги потерпілому населенню.

Сель. Лавина

Основна небезпека селевих потоків та снігових лавин проявляється у вигляді безпосередньої ударної дії на людей та на перешкоди (споруди, будівлі, системи життєзабезпечення).

Чинники небезпеки селів та лавин:

— Значна кількість травмувань і людських жертв.

— Завалювання грязе-кам'яною або сніговою масою та руйнування будинків і споруд, потенційно небезпечних об'єктів, шляхів, мостів, інженерних споруд, систем життєзабезпечення.

— Знищення будівель, споруд, виробничих комплексів, лісових масивів та значні збитки сільському господарству.

Заходи, необхідні для виконання кожній людині, яка може опинитися у можливій зоні селю або лавини. Дії населення при загрозі селю, лавини:

— Уважно слухайте інформацію по телебаченню та радіоприймачу про обстановку, рекомендації про порядок дій.

— Зберігайте спокій, попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку.

— Запам'ятайте, що від селевого потоку можна врятуватися, лише уникнувши його. За наявності часу заздалегідь організовується запобіжна евакуація населення.

— Підготуйте документи, одяг та зберіть найбільш необхідні й цінні речі, невеликий запас продуктів харчування на декілька днів, питну воду, медикаменти, кишеньковий ліхтарик, приймач на батарейках.

— Вимкніть електро- та водопостачання, закрийте газові крани, загасіть вогонь у грубах.

— Зачиніть щільно вікна, двері, вентиляційні та інші отвори. Винесіть із будинку легкозаймисті та отруйні речовини, за можливості заховайте їх у ямах чи погребах.

— Виходьте самостійно в безпечні підвищені місця у разі екстреної евакуації (маршрут евакуації має бути відомим заздалегідь).

Дії населення у разі сходження селевого потоку:

— Зберігайте спокій, уникайте паніки, за необхідності надайте допомогу інвалідам, дітям, людям похилого віку та сусідам.

— Почувши шум потоку, негайно підніміться з дна лощини вгору не менше, ніж на 50—100 метрів. Тому, кого застав селевий потік, врятуватися, як правило, не вдається.

— Пам'ятайте, що під час руху селевого потоку розкочується каміння великої маси на значні відстані.

Дії населення у разі сходження снігової лавини:

— Зберігайте спокій, уникайте паніки, за необхідності надайте допомогу інвалідам, дітям, людям похилого віку та сусідам.

— Почувши шум снігової лавини, негайно заховайтеся за скелю, дерево, ляжте на землю, захистіть руками голову, притисніть коліна до живота, орієнтуючи своє тіло за рухом лавини, і дихайте через одяг.

Вас захопила та зносить лавина:

— виконуйте плавальні рухи і принаймні (за можливості) з краю лавини, де швидкість руху менша;

— спробуйте створити простір навколо обличчя і грудної клітини, у разі зупинки лавини це допоможе вашому диханню;

— не кричіть, якщо виявились всередині лавини, сніг повністю поглинає звуки, а крик та безглузді рухи лише позбавлять вас сил, кисню та тепла;

— не панікуйте та не дозволяйте собі заснути;

— пам'ятайте, що вас шукають і можуть врятувати упродовж деякого часу.

Дії населення після сходження селевого потоку та снігової лавини:

— Повідомте за можливості про лихо органи місцевої влади найближчого населеного пункту, якщо ви опинилися поза зоною сходження лавини.

— Зберігайте спокій, заспокойте дітей та тих, хто дістав психічну травму в результаті селю (лавини), оцініть ситуацію.

— Вибравшись з-під лавинного снігу самостійно чи за допомогою рятувальників, обстежте своє тіло, зверніться до лікаря, навіть якщо ви вважаєте себе здоровим.

— Допоможіть за можливості потерпілим, викличте медичну допомогу тим, хто її потребує.

— Допоможіть при потребі рятувальникам у пошуку і рятуванні потерпілих.

— Повідомте родичів про свій стан та місцеперебування. Не користуйтеся довго телефоном, окрім як для повідомлення про серйозну небезпеку.

— Переконайтесь, що ваше житло не зазнало ушкоджень. Перевірте зовнішнім оглядом стан мереж електро-, газо- та водопостачання. Не користуйтеся відкритим вогнем, освітленням, нагрівальними приладами, газовими плитами і не вмикайте їх до того часу, доки не будете впевнені, що немає витоку газу.

— Тримайтеся подалі від будинків, стовпів електромереж, високих парканів.

— Не поспішайте з оглядом населеного пункту, не відвідуйте зони руйнувань, якщо там не потрібна ваша допомога.

— Дізнайтеся у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, які відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.

Повінь. Паводок

Чинники небезпеки повеней та паводків: руйнування будинків та будівель, мостів; розмивання залізничних та автомобільних доріг; аварії на інженерних мережах; знищення посівів; жертви серед населення та загибель тварин.

Внаслідок повені, паводку починається просідання будинків та землі, виникають зсуви та обвали.

Заходи, необхідні кожній людині, яка може опинитися у зоні можливого затоплення:

— повідомлення подають шляхом включення сирени та переривчастих гудків підприємств та транспортних засобів — це сигнал «Увага всім». Негайно ввімкніть радіоприймач або телевізор;

— уважно прослухайте інформацію про надзвичайну ситуацію та інструкції про порядок дій, не користуйтеся без потреби телефоном, щоб він був вільним для зв'язку з вами;

— зберігайте спокій, попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку;

— дізнайтеся у місцевих органах державної влади та місцевого самоврядування про місце збору мешканців для евакуації та готуйтеся до неї;

— підготуйте документи, одяг, найбільш необхідні речі, запас продуктів харчування на декілька днів, медикаменти. Складіть усе у валізу. Документи зберігайте у водонепроникному пакеті;

— від'єднайте всі споживачі електричного струму від електромережі, перекрийте газ;

— перенесіть більш цінні речі та продовольство на верхні поверхи або підніміть на верхні полиці;

— переженіть худобу, яка є у вашому господарстві, на підвищену місцевість.

Дії в зоні раптового затоплення під час повені, паводка:

— зберігайте спокій, уникайте паніки;

— швидко зберіть документи, коштовності, ліки, продукти та необхідні речі;

— надайте допомогу дітям, інвалідам та людям похилого віку. Вони підлягають евакуації в першу чергу;

— за можливості негайно залиште зону затоплення;

— перед виходом із будинку вимкніть електрику та перекрийте газ, загасіть вогонь у грубах. Зачиніть вікна та двері, якщо є час — закрийте вікна та двері першого поверху дошками (щитами);

— відчиніть хлів — дайте худобі можливість рятуватися;

— підніміться на верхні поверхи. Якщо будинок одноповерховий — займіть горішні приміщення;

— до прибуття допомоги залишайтесь на верхніх поверхах, дахах, деревах чи інших підвищеннях, сигналізуйте рятівникам, щоб вони мали змогу швидко вас знайти;

— перевірте, чи немає поблизу потерпілих, надайте їм за можливості допомогу;

— потрапивши у воду, зніміть з себе важкий одяг і взуття, відшукайте поблизу предмети, якими можна скористатися до одержання допомоги;

— не переповнюйте рятувальні засоби (катери, човни, плоти та ін.).

Дії після повені, паводка:

— переконайтесь, що ваше житло не зазнало внаслідок повені ніяких ушкоджень та не загрожує заваленням, відсутні провалини в будинку і навколо нього, не розбите скло і немає небезпечних уламків та сміття;

— не користуйтесь електромережею до повного осушення будинку;

— обов'язково кип'ятіть питну воду, особливо з джерел водопостачання, що були підтоплені;

— просушіть будинок, проведіть ретельне очищення та дезінфекцію забрудненого посуду і домашніх речей та прилеглої до будинку території;

— здійснюйте осушення затоплених підвальних приміщень поетапно, з розрахунку 1/3 об'єму води на добу;

— електроприладами можна користуватися тільки після їх ретельного просушування;

— заборонено вживати продукти, що були підтоплені водою під час повені. Позбудьтеся їх та консервації, що була затоплена водою і дістала ушкодження;

__усе підтоплене майно підлягає дезінфекції;

__дізнайтеся у місцевих органах державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.

Пожежа

Якщо виникла пожежа — відлік часу йде на секунди, тому необхідно заздалегідь знати, де розміщуються засоби пожеже-гасіння та як ними користуватися.

Під час пожежі остерігайтеся: високої температури, задимленості та загазованості, обвалу конструкцій будинків і споруд, вибухів технологічного обладнання і приладів, падіння обгорілих дерев і провалів. Небезпечно входити в зону задимлення.

Заходи щодо рятування потерпілих з палаючих будинків та під час гасіння пожежі:

— перед тим, як увійти у приміщення, що горить, накрийтесь мокрою ковдрою, будь-яким одягом чи компактною тканиною;

— двері в задимлене приміщення відчиняйте обережно, щоб уникнути спалахування від великого притоку свіжого повітря;

— в дуже задимленому приміщенні рухайтесь рачки або пригинаючись; для захисту від чадного газу необхідно дихати через зволожену тканину; в першу чергу рятуйте дітей, інвалідів та старих людей;

— пам'ятайте, що маленькі діти від страху часто ховаються під ліжко, в шафу та забиваються у куток;

— виходити із осередку пожежі необхідно в той бік, звідки віє вітер;

— побачивши людину, на якій горить одяг, зваліть її на землю та швидко накиньте пальто, плащ або будь-яку ковдру чи покривало (бажано зволожене) і щільно притисніть до тіла, за необхідності викличте медичну допомогу;

— якщо загорівся ваш одяг, падайте на землю і перевертайтесь, щоб збити полум'я, ні в якому разі не біжіть — це ще більше роздмухує вогонь;

— під час гасіння пожежі використовуйте вогнегасники, пожежні гідранти, а також воду, пісок, землю, кошму, ковд-ри та інші засоби, пристосовані для гасіння вогню;

— бензин, гас, органічні олії та розчинники, що загорілися, гасіть тільки за допомогою пристосованих видів вогнегасників, засипайте піском або ґрунтом, а якщо осередок пожежі невеликий, накрийте його азбестовим чи брезентовим покривалом, зволоженою тканиною чи одягом;

— якщо горить електричне обладнання або проводка вимкніть рубильник, вимикач або електричні пробки, а потім починайте гасити вогонь.

Пожежа застала вас у приміщенні:

— ви прокинулись від шуму пожежі і запаху диму, не сідайте в ліжку, а скотіться з нього прямо на підлогу;

— повзіть підлогою під хмарою диму до дверей вашого приміщення, але не відчиняйте їх відразу;

— обережно доторкніться до дверей тильним боком долоні, якщо двері не гарячі, то обережно відчиніть їх та швидко виходьте;

— якщо двері гарячі — не відчиняйте їх, дим та полум'я не дозволять вам вийти;

— щільно зачиніть двері, а всі щілини й отвори заткніть будь-якою тканиною, щоб уникнути подальшого проникнення диму, та повертайтесь рачки у глибину приміщення і вживайте заходів для порятунку;

— присядьте, глибоко вдихніть повітря, відчиніть вікно, вигляньте та кричіть: «Допоможіть, пожежа!»;

— ви не в змозі відчинити вікно — розбийте шибку твердим предметом та зверніть на себе увагу людей, які можуть викликати пожежну команду;

— якщо ви вибрались через двері, зачиніть їх і рачки рухайтесь до виходу із приміщення;

— обов'язково зачиніть за собою всі двері;

— під час пожежі заборонено користуватися ліфтами;

— якщо ви перебуваєте у висотному будинку, не біжіть вниз крізь вогонь, а користуйтеся можливістю врятуватися на даху будівлі.

У всіх випадках, якщо ви в змозі, зателефонуйте «01» і викличте пожежну команду.

Пожежі в лісах, степах та на торфовищах

Такі масові пожежі можуть виникати в спеку та при посу-хах від ударів блискавки, необережного поводження з вогнем, очищення поверхні землі випалюванням сухої трави та з інших причин. Вони можуть спричинити загоряння будівель в населених пунктах, дерев'яних мостів, дерев'яних стовпів ліній електромереж та зв'язку, складів нафтопродуктів та інших матеріалів, що горять, а також ураження людей та тварин.

Ви опинилися в осередку пожежі:

— не панікуйте та не приймайте поспішних, необдуманих рішень;

__не тікайте від полум'я, що швидко наближається, у протилежний від вогню бік, а дістаньтесь краю вогню проти вітру, закривши голову й обличчя одягом;

__ з небезпечної зони, до якої наближається полум'я, виходьте швидко, перпендикулярно напряму поширення вогню;

— якщо втекти від пожежі неможливо, то вийдіть на відкриту місцевість або галявину, ввійдіть у водойму або накрийтесь мокрим одягом і дихайте повітрям, що над самою поверхнею землі, — воно тут менш задимлене, рот і ніс при цьому прикривайте одягом чи шматком будь-якої тканини;

— гасити полум'я невеликих низових пожеж можна, забиваючи його гілками листяних порід дерев, заливаючи водою, закидаючи вологим ґрунтом та затоптуючи ногами;

— під час гасіння пожежі не відходьте далеко від доріг та просік, не спускайте з ока інших учасників гасіння пожежі, підтримуйте з ними зв'язок за допомогою голосу;

— будьте обережні в місцях горіння високих дерев, вони можуть завалитися та травмувати вас;

— особливо будьте обережні у місцях торф'яних пожеж, пам'ятайте, що там можуть створюватися глибокі вирви, тому рухайтеся, за можливості перевіряючи палицею глибину виго-рівшого шару;

— після виходу із осередку пожежі повідомте місцеву адміністрацію та пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.

Якщо людина знає правила поводження під час пожежі, то вона в змозі не лише вистояти за будь-яких обставин і врятувати своє життя, а й надати допомогу у рятуванні інших людей та зберегти матеріальні цінності.

Під стійкістю роботи виробничих об'єктів розуміють здатність об'єкта виготовляти встановлені види продукції в обсязі і номенклатурі, що відповідають вимогам певних планів в умовах надзвичайних ситуацій, а також пристосованість цього об'єкта до відновлення в умовах його ушкодження. Для об'єктів, які не пов'язані з виробництвом матеріальних цінностей, стійкість визначається їх здатністю виконувати свої функції.

Більш підготовленими до стійкої роботи будуть ті об'єкти, які реально оцінять чинники, що можуть формувати стан об'єкта і розвиток подій в умовах надзвичайних ситуацій.

Підвищення стійкості технічних систем і об'єктів досягається здебільшого організаційно-технічними заходами, яким завжди передували дослідження стійкості конкретного об'єкта

На першому етапі дослідження аналізують стійкість і уразливість його елементів в умовах надзвичайних ситуацій, а також оцінюють небезпеку виходу з ладу чи руйнування елементів, чи всього об'єкта в цілому. На цьому етапі аналізують:

— надійність устаткування і технологічних комплексів;

— наслідки аварій окремих систем виробництв;

— розповсюдження вибухової хвилі по території підприємства під час вибухів посудин, комунікацій, ядерних зарядів;

— розсівання речовин, що звільняються під час надзвичайних ситуацій;

• можливість вторинного утворення токсичних, пожежо-і вибухонебезпечних сумішей тощо.

Можна простежити та сформувати обставини, що призведуть до негативних наслідків. Кожного разу для виявлення впливів небезпечних чинників необхідно виявити склад чи тих елементів, на які впливають ті небезпеки, чи які беруть участь у формуванні впливів. Створення більш детального механізму аналізу й оцінки небезпек виходить за рамки цього підручника.

На другому етапі досліджень розробляються заходи з підвищення стійкості і підготовки об'єкта до відновлення його дії після надзвичайних ситуацій. У плані зазначаються об'єм і кошторис планованих робіт, джерела фінансування, основні матеріали та їх кількість, машини і механізми, робоча сила, відповідальні виконавці, термін виконання тощо.

Дослідження стійкого функціонування об'єкта починається задовго до початку його експлуатації. На стадії проектування це якоюсь мірою робить проектант. Таке саме дослідження об'єкта проводиться відповідними службами на стадії технічних, економічних, екологічних та інших видів експертиз. Кожна реконструкція чи розширення об'єкта також потребує нових досліджень щодо його стійкості. Отже, дослідження стійкості — це не одноразова дія, а тривалий, динамічний процес, який потребує постійної уваги з боку керівництва, технічного персоналу, служб цивільної оборони.

Будь-який виробничий об'єкт містить наземні будівлі і споруди основного і допоміжного виробництва, складські приміщення та приміщення адміністративно-побутового призначення. У будинках та спорудах основного і допоміжного виробниц-тва розміщується типове технологічне обладнання, мережі газо-, тепло-, електропостачання. Між собою приміщення і споруди з'єднані мережею внутрішнього транспорту, мережею енергоносіїв і системами зв'язку й управління. На території виробничих об'єктів можуть бути розташовані споруди автономних систем електро-і водопостачання, а також окремі технологічні пристрої, що знаходяться окремо від інших будівель і споруд. Будинки і споруди побудовані за типовими проектами з уніфікованих матеріалів. Проекти виробництва виконуються за єдиними нормами технологічного проектування, що зумовлює середній рівень Щільності забудови (звичайно ЗО—60 %). Все це дає підстави вважати, що для всіх об'єктів, незалежно від профілю виробництва і призначення, характерні загальні чинники, що впливають на стійкість об'єкта, його роботу в умовах НС.

На працездатність виробничого об'єкта мають негативний вплив специфічні умови і перш за все — район його знаходжен ня. Він визначає рівень і вірогідність впливу небезпечних чинників природного походження (сейсмічний вплив, селі, зсуви тайфуни, цунамі, кількість гроз, липневих дощів та ін.). Тому велика увага приділяється дослідженню й аналізу району розташування об'єкта. Одночасно з'ясовуються метеорологічні умови району (кількість опадів, напрямки дії пануючих вітрів, максимальна і мінімальна температура найбільш спекотного та найбільш холодного місяців, вивчається рельєф місцевості, характер ґрунту, глибина залягання ґрунтових вод, їх хімічний склад). На стійкість об'єкта впливають: характер забудови території (структура, тип, щільність забудови), наявність розташованих поблизу об'єкта суміжних виробництв, транспортні магістралі, природничі умови місцевості (лісові масиви — джерела пожеж; водні об'єкти — можливі транспортні комунікації, вогнеогороджуючі зони і одночасно джерела повеней та ін.).

Район розташування може відігравати роль головного чинника в забезпеченні захисту і працездатності об'єкта в умовах необхідного виходу з експлуатації штатних шляхів подання сировини чи енергоносіїв. Наприклад, наявність річки поблизу об'єкта дозволяє при порушенні шляхових і трубопровідних магістралей здійснити подачу матеріалів, сировини і комплектуючих водним транспортом.

Під час вивчення стійкості об'єкта дають характеристику будинкам основного і допоміжного виробництва, а також будинкам, які не беруть участь у виробництві основної продукції у випадках НС. Визначають основні особливості їх конструкції, технічні відомості, поверховість, розміри, вид каркасу, стикові заповнення, світові прорізи, покрівлю, перекриття, ступень зношення, вогнетривкість будинків, кількість робітників і службовців, які одночасно працюють у приміщеннях (найбільша робоча зміна), наявність убудованих в будинок сховищ чи сховищ, які знаходяться поблизу від основних будинків, наявність в будинках засобів евакуації та їх пропускна здатність.

Під час оцінки внутрішнього планування території об'єкта визначається вплив щільності і типу забудови на можливість виникнення і розповсюдження пожеж, утворення звалищ біля входів у схованках і проходів між будинками. Особливу увагу звертають на відділки, де можуть виникнути другорядні чинники ураження. Такими джерелами є: місткості з ЛЗР і СДЯР, склади ВР і вибухонебезпечне технологічне устаткування; технологічні комунікації, руйнування яких може спричинити пожежі, вибухи і загазованість, склади легкозаймистих матеріалів, аміачні пристрої та ін.

Чинники прогнозування наслідків таких процесів:

._ витікання тяжких і легких газів чи токсичного диму;

__ розсіювання продуктів горіння у внутрішніх приміщеннях;

__ пожежі цистерн, колодязів, фонтанів;

__нагрівання і випарювання рідини в басейнах та місткостях;

— вплив на людину продуктів горіння та інших хімічних

речовин;

— радіаційного теплообігу під час пожеж;

— утворення ударної хвилі в результаті вибухів пари ЛЗР, посудин, що працюють під тиском, вибухів у зачинених і відчинених приміщеннях;

— розповсюдження полум'я в будинках і спорудах об'єкта тощо.

Технологічний процес вивчається за обліком специфіки виробництва за час НС (зміни технології, часткове припинення виробництва, переключення на виробництво нової продукції та ін.). Оцінюється мінімум і можливість заміни енергоносіїв, можливість автономної роботи окремих одиниць обладнання об'єкта; запас і місце розташування СДЯР, ЛЗР та ін.; засоби безаварійної зупинки виробництва в умовах НС. Особливу увагу необхідно приділяти вивченню систем газопостачання, оскільки руйнування цих систем може призвести до появи вторинних уражуючих чинників.

Під час дослідження систем управління на об'єкті вивчають розподіл сил і стан пунктів управління і надійності вузлів зв'язку; визначають джерела поповнення робочої сили, аналізують можливості взаємозаміни складу керівництва об'єкта.

Загальні положення

Конкретний план ліквідацій аварій 1 та 2 категорій має бути складений на всіх підприємствах (п. 82 «Положення...»*) незалежно від форм власності, коли є можливість її виникнення за переліком, встановленим ДБН.В. 1.2-1-95.

ДНАОП 0.00-4.03-01 «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року № 1094.

Складовими частинами плану ліквідації аварії, виходячи з п. 82 «Положення...», мають бути такі розділи (як обов'язкові):

а) можливі аварійні ситуації;

б) дії посадових осіб і працівників підприємства;

в) обов'язки працівників інших підприємств, установ і організацій, що залучаються до ліквідації аварії.

З огляду на п. 82 «Положення...» цей план повинен бути на підприємстві та організаціях, які беруть участь у розслідуванні, ліквідації аварії, ліквідації наслідків аварії, у лікувальних, енергопостачальних, транспортних службах, установах пожежної охорони та інших, хто має відношення до участі у вищезгаданих діях.

Додатком до цього плану повинні бути:

— генплан підприємства з позначками можливих аварій та аварійних ситуацій;

— підземні та наземні комунікації;

— схема шляхів сполучення на території та поза нею, а також майданчики паркування транспорту та за необхідності для посадки гелікоптерів;

— всі зміни, що здійснені на той час, коли сталася аварія у вищезгаданих документах цього пункту.

План має передбачати характер зв'язку між підрозділами під час аварійних ситуацій.

Пакет документації повинен також містити плани підприємств, споруд тощо, які знаходяться поблизу підприємства, де може статися нова аварія з ініціативи попередньої.

За узгодженням з підприємствами та установами, а також з органами держадміністрації необхідно розробити та затвердити схеми ліквідації аварії та її наслідків, де передбачити в складних випадках залучення людських резервів та техніки, транспорту тощо, інших підприємств й установ.

Розробити конкретну систему інформаційного повідомлення (за схемами нормативних документів про аварію) всіх рівнів держадміністрації, служб та утворень, що братимуть участь у розслідуванні і ліквідації аварії та її наслідків, а також вжити заходів щодо повідомлення населення через засоби масової інформації.

В процесі ліквідації необхідно встановити тісний контакт з метеорологічною службою з метою отримання інформації про погодні умови та її зміни на час ліквідації аварії та її наслідків.

Передбачити налагодження охорони відповідними органами транспортних шляхів сполучення та території, де скоїлась аварія.

Повідомлення про аварію можна отримати:

__ від очевидця, що працює на підприємстві;

__ від очевидця, що не працює на підприємстві, але знаходився безпосередньо в зоні аварії;

__ від квартиронаймача чи очевидця, що знаходиться біля

житлового будинку чи іншої споруди;

— від показників спеціальних приладів (на значній відстані) чи сигналізації.

За часом ліквідації аварії можна поділити на дві частини:

— ліквідація аварії до прибуття професійних формувань;

— ліквідація аварії силами професійних формувань. Керівництво підприємства повинно підготувати інформацію

про кількість та місце розташування робітників у зоні аварії на постійних та тимчасових робочих місцях, склад ремонтних бригад, що виконують відповідні роботи, та місце їх знаходження, свідчення про осіб керівного складу, які за своїми обов'язками могли бути присутні в зоні аварії на той час.

Визначення можливого місця аварії на підприємстві зумовлює необхідність розробки плану, що передбачає формування, які забезпечать відповідні напрями роботи:

а) встановити причину аварії (оглянути місце аварії і зафіксувати стан перебігу подій на місці її скоєння);

б) розвідку стану в зоні аварії;

в) усунення причин поширення аварії;

г) організацію першої допомоги потерпілим та їх евакуацію;

д) приведення в дію засобів захисту та пожежогасіння;

є) встановити стійку систему зв'язку з діючими формуваннями;

ж) організувати охорону об'єкта;

к) виявити очевидців аварії та організувати їх опитування;

л) встановити необхідну проектно-технологічну документацію для визначення причин аварії та її ліквідації;

м) встановити напрями розгортання аварії, розробити та впровадити заходи щодо усунення можливостей розгортання аварії.

Кожне формування на підприємстві за призначенням повинно мати відповідні засоби захисту, спецодяг, спецвзуття та інші спеціальні пристосування для виконання робіт.

Працівники підприємства, що братимуть участь у ліквідації аварії, повинні пройти інструктаж та навчання з питань виконання робіт з рятування людей з-під уламків обладнання, будівельних конструкцій та ін.

Ліквідація аварії до прибуття професійних формувань

Керівником ліквідації аварії повинен бути керівник підприємства або особа за його дорученням, а за його відсутності __

заступник або керівник підрозділу, де скоїлася аварія.

Керівник ліквідації аварії зобов'язаний:

— установити своє керівництво по ліквідації аварії;

— виявити обставини аварії;

— ввести план ліквідації аварії в дію;

— ввести в дію повідомлення про аварію;

— ввести в дію формування підприємства, що передбачені планом ліквідації аварії за спеціальним сигналом (чи повідомленням);

— скласти уявлення про стан розвитку аварії;

— ввести в дію план евакуації з підприємства;

— встановити завдання керівників відповідних формувань підприємств за планом ліквідації та станом розвитку подій аварії;

— запровадити за необхідності коректування плану за змістом стану розвитку подій чи аварії.

Керівники формувань підприємства, відповідальні за різні напрями робіт в ліквідації аварії, повинні:

— зібрати склад формувань у відповідному місці за планом ліквідації аварії та станом розвитку подій;

— перевірити оснащення формувань, провести інструктаж з питань розподілу обов'язків на місці аварії, взаємодії та зв'язку;

— визначити оптимальні шляхи до місця аварії;

— приступити до виконання ліквідації аварії;

— постійно підтримувати зв'язок із керівником ліквідації аварії та повідомляти про зміни стану на місці аварії.

Виконання робіт в місці аварії:

— визначити місце знаходження потерпілих;

— скласти план проникнення на місце аварії;

— визначити джерела виникнення небезпечних чинників аварії;

— постійно контролювати можливість повторного виникнення аварійної ситуації;

— зупинити розвиток цих чинників;

— припинити постачання енергії, газу, води тощо, коли це є небезпечним чинником, що підтримує процеси розвитку аварії;

__ звільнити шляхи евакуації потерпілих;

__ визначити та застосувати оптимальні заходи звільнення

потерпілих;

__вести постійний контроль небезпек та шкідливостей, що

можуть завдати ушкоджень командам формувань під час їх рятувальної роботи. Виявлення обставин аварії.

Незалежно від того, за яких обставин сталася аварія, для визначення її причин керівникові ліквідації необхідно:

а) оглянути місце, де виникла аварія;

б) опитати очевидців та потерпілих;

в) вивчити документацію;

г) провести розрахунки, аналізи, експерименти.

Ці дії не обов'язково реалізовувати в зазначеній послідовності, в якій вони наведені в п. «а», «б», «в» та «г». Вибір послідовності залежить від конкретних обставин, в яких розслідується аварія, і характеру самої аварії.

Завданням огляду, де виникла аварія, є визначення ситуації, стану і положення речей, устаткування, приладів та іншого на місці аварії, щоб за ними разом із іншими чинниками встановити механізм події.

Огляд місця аварії проводиться негайно, а коли це неможливо, то необхідно впровадити заходи щодо зберігання цих обставин на момент виникнення аварії. Безпосередньо ці незмінні обставини дають змогу для встановлення істинних причин аварії та чинників, що цьому сприяли. Зміни стану місця події не тільки ускладнюють встановлення обставин, але іноді не дозволяють встановити їх зовсім.

Стан на місці аварії дозволяється змінювати тільки в дуже обмежених випадках: коли зберігання стану загрожує життю та здоров'ю людей, може спричинити пожежу, обвалення, унеможливлює продовження виконання технологічного процесу, який не повинен перериватися.

Перед оглядом необхідно:

— з'ясувати характер аварії та стан її розвитку;

— визначити, хто та за яких обставин виявив початок аварії (що привернуло увагу до початку аварії та травмуванню потерпілих, де вони та в яких позах знаходилися тощо);

— визначити зміни, які мали місце з моменту початку аварії. Об'єктами огляду є:

— стан та положення механізмів, обладнання, агрегатів, огорож, важелів та інше, їх справність, відповідність паспортам цього обладнання;

— відповідність об'єкта роботі, що виконується, вимогам безпеки, технології, стандартам та іншим нормативним актам-антропометричним і психофізіологічним характеристикам потерпілих;

— пристрої для відбудови нормальних умов та безпеки праці, засоби захисту та ін.;

— пристрої, що знижують небезпеку в районі місця аварії чи поблизу неї.

Конкретний виробничий стан безпосередньо підказує, з чого необхідно почати огляд й які процеси слід при цьому з'ясувати. Але завжди в будь-якому випадку необхідно виявити небезпечний чинник та його характеристики, щоб на другому етапі визначити перехід цього небезпечного чинника в аварійний.

Здебільшого тільки огляд місця аварії не дає можливості повного уявлення про її причини, тому для встановлення розгортання подій необхідно залучити очевидців, впроваджуючи їх ретельне опитування.

Опитування очевидців аварії

Опитування є необхідним складовим елементом розслідування аварій. Коло осіб, яких необхідно опитати, може бути будь-яким, однак ці особи повинні бути присутніми на час аварії на місці події.

Це можуть бути: потерпілі від аварії, робітники, які виконували свої трудові обов'язки на цьому місці, очевидці аварії, інженерно-технічні працівники, що відповідають за роботу відділків, де мала місце аварія та ін.

З усіх засобів отримання інформації опитування є складною процедурою, бо залежить від досвіду особи, що його веде, від того, кого опитують, його стану після аварії і можливостей послідовно описувати події. При опитуванні необхідно визначити, яка інформація відповідає дійсності, а яка пов'язана з емо-ційним станом очевидця. Це краще встановлюється, коли є де-кілька свідків, що знаходились поряд і мали змогу стежити одно-часно за одними подіями. При цьому необхідно виявити причину та ступінь невірогідності для повного усвідомлення дійсності. Результати опитування фіксуються у формі письмових пояснень.

Документи, що необхідно вивчити в процесі розслідування

Визначені документи можна умовно поділити на дві групи.

До першої групи належать документи, що мають нормативний характер. Це ті, що визначають вимоги до виробничого середовища та працівників. Додержання цих документів повинно забезпечити безпеку виконання виробничих процесів. До цієї групи належать:

__технічна, технологічна та організаційна документація;

__ паспорти обладнання, інструкції з охорони праці, креслення, технічні умови, маршрутні та операційні карти, карти організації праці на робочому місці, планувальні рішення розташування обладнання та ін.;

— накази та розпорядження по підприємству;

— тарифно-кваліфікаційні довідники;

— стандарти підприємства;

— норми та правила з охорони праці;

— приписи та ін.

До другої групи належать документи, які відбивають дійсний стан об'єктів і фіксують роботу, що впроваджує адміністрація з попередження нещасних випадків.

До цієї документації належать:

— журнали реєстрації видачі інструкцій;

— журнали проведення інструктажів з охорони праці;

— акти здійснення ремонту та на потаємні роботи;

— протоколи атестації осіб, які виконують роботи в небезпечних умовах;

— записні книжки майстрів, куди записуються факти порушення інструкцій з охорони праці з боку робітників та зміст вжитих заходів;

— доповідні записки;

— акти приймання обладнання, акти випробувань;

— пояснювальні записки очевидців та потерпілих;

— наряди-допущення, коли вони повинні бути за характером роботи;

— журнали приймання-здавання змін та ін.

У процесі вивчення документів визначається відповідність місцевих нормативних актів постановам, ДНАОП, правилам і нормам з техніки безпеки і виробничої санітарії, напрацюван-ня адміністрації з попередження травматизму та конкретний вплив діяльності чи бездіяльності на конкретну аварію. Обсяг документів, які підлягають вивченню при розслідуванні, залежить від специфіки виробництва, характеру аварії та інших особливостей розвитку аварійної ситуації.

Технічні розрахунки, аналізи та експеримент, що використовуються для визначення причин аварії

Для використання методів розрахунку, аналізу та експерименту до комісії з розслідування необхідно залучати спеціалістів із відповідних галузей знань.

Перед початком експерименту необхідно:

— відтворити з максимально можливою точністю обставини, явища, що досліджуються;

— переконатися, що проведення експерименту виключає небезпеку травмування учасників та осіб, що знаходяться на цьому місці, не може призвести до аварії, обрушення, загоряння та інших небезпечних наслідків;

— ретельно продумати та скласти план експерименту, визначивши в ньому мету та методи.

Приблизний перелік будівельних об'єктів, аварії, що належать до 1 та 2 категорії, наведені в ДБН В. 1.2-95.

Медицина катастроф

З метою забезпечувати медичну допомогу потерпілим у надзвичайних ситуаціях в нашій країні створено державну службу медицини катастроф (ДСМК). Правовою основою для реалізації цього забезпечення є Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 «Про утворення державної служби медицини катастроф» та «Положення про координаційні комісії державної служби медицини катастроф».

Служба функціонально поєднує призначені для ліквідації медико-санітарних наслідків ситуацій сили і засоби Міністерства охорони здоров'я, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства транспорту, системи охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, областей України, міст Києва та Севастополя (мал. 5.2).

Організаційно-методичне керівництво ДСМК покладається на Міністерство охорони здоров'я України, яке визначає за погодженням із зацікавленими міністерствами, відомствами та органами державної влади склад служби.

Апарат аналізу стану небезпеки

Основні поняття про небезпеки та їх співвідношення в системі основних уявлень безпеки життєдіяльності наведено в розділах II, НІ та ін. Ці уявлення дають змогу перейти до іншого важливого кроку — аналізу стану і розвитку небезпек. Аналіз передбачає використання окремих відповідних методів. Кожний метод дозволяє підійти до вирішення проблем аналізу з різних боків і здобути необхідні результати. Поєднання результатів під час використання сукупності методів створює більш широкі можливості в складанні повної і вірогідної картини виникнення і розвитку небезпек.

Метод аналізу джерела небезпек

Основою для подальшого розглядання понятійних уявлень є розуміння про існування небезпеки за терміном. Весь термін можна розглядати в системі станів: 1) до появи небезпеки; 2) під час появи небезпеки; 3) існування небезпеки; 4) придушення дії небезпеки; 5) ліквідація небезпеки.

1. До появи небезпек стан може бути охарактеризований наявністю (чи відсутністю) джерела небезпек. Аналіз існування джерела дає змогу сказати, чи може і коли відбудеться зародження небезпеки і почнеться її дія. Що стримує початок стану ліквідації безпеки (чи що стримує перехід джерел небезпек в стан, коли воно буде генерувати ці небезпеки, чи, навпаки, що забезпечує можливість цього переходу).

Відповідними умовами впливу на незмінність стану безпеки є: запобігання появі джерела небезпек; вплив на існуюче джерело з метою недопущення утворення небезпек (неприпустимість подолання умов безпеки); вплив на умови, що породжують виникнення небезпек в його джерелі.

Для цього необхідно знати механізми утворення, існування і генерування небезпек та їх джерел. Знати кінетику (послідовність) їх розвитку, щоб вибрати оптимальне місце і час втручання в розвиток і перебіг подій.

2. Під час появи небезпеки (це стан, коли заходи за змістом пункту «1» не були виконані) виникає необхідність мати якомога більше інформації про місце; межі дії; небезпечний чинник, що діє на людину, середовище; параметри (величину), Що оцінює дію; термін дії; основні характерні риси і властивості чинника; прогнозні уявлення про наслідки небезпеки.

Відповідними діями для зменшення впливу небезпеки є використання прогнозів для інформування людей, забезпечення заходів до їх захисту на рівні як колективного, так і особистого; попередження про можливі зміни в умовах життєдіяльності та оперативному управлінні, запобігання негативному впливу і поширенню небезпеки.

3. Існування небезпеки (її дія) — на цьому етапі необхідно визначити епіцентр (місце) цього існування, простір поширення і характеристику розташування небезпек (наявність місць з максимумом чи мінімумом характеристик небезпеки), наявність періоду подальшого розвитку, стабілізації чи зменшення небезпеки.

Відповідними діями є розробка заходів щодо зменшення розповсюдження небезпеки на основі вивчення механізмів чи умов, несприятливих для цього поширення, використання чинників, що стабілізують становище в зонах діючих небезпек і на джерела небезпек.

4. Придушення небезпеки — цей етап містить методи, заходи та їх послідовність, визначення місць початку придушення (епіцентр, периферія, комбінована дія), можливість появи та придушення нових небезпечних чинників як результат перших дій; зміст запобігань і правил при придушенні нових небезпечних чинників.

5. Ліквідація небезпеки — цей етап дає змогу відновити етап безпеки, визначити на практиці найбільш ефективні засоби її подолання, механізм її дії і поновити досвід з усіх питань відновлення безпеки.

Зміст, який наведено в пунктах «1...5» цього розділу, аналізує небезпеки, що виникли в середовищі. Під поняттям «середовище» маємо на увазі їх перелік, встановлений на мал. 2.5 (довкілля, виробниче середовище, середовище — де мають місце надзвичайні ситуації).

Метод побудови ступеневих моделей небезпек

Другим джерелом небезпек є людина. Небезпеки з причини, що ініціює людина, можуть виникати як результат її помилок, нерегламентованих дій, під час знаходження в небезпечній зоні, в результаті небезпечних дій, порушення трудових процесів тощо. Для аналізу стану небезпеки можна використовувати ступеневу модель виникнення нещасного випадку, наведену в двох варіантах (мал. 2.11 та мал. 2.12).

Метод вивчення основних і похідних логічних категорій безпеки життєдіяльності

Для розпізнання суті небезпек слід також використовувати метод відбудови взаємодій за допомогою основних і похідних логічних категорій (див. розд. II та III).

Метод вивчення причин та наслідків дії небезпек [21]

Звичайно за цим методом побудову розвитку подій починають з останньої стадії — таким чином, з факту наслідку після Дії небезпечного чинника. Доцільно побудувати орієнтований графік — «дерево причин».

«Дерево причин» — це відповіді на послідовно поставлені питання:

— якою попередньою подією X була безпосередньо викликана наступна подія У (так);

— коли ні, то які ще події (Xj, X2, Х3 ... Хп) викликали подію У? (табл. 5.1.), [21]).

Під час складання «дерева причин» слід контролювати логічну узгодженість подій, простежуючи ланцюг попередніх подій.

Наведемо конкретний випадок. У машинному дворі виробничого підприємства трактор необхідно агрегатувати з приче-

Зміст базових інформаційних елементів, що будують основу аналізу і перебігу небезпечних подій [21]

Тракторист заднім ходом наблизився трактором до причепа, трактор з працюючим двигуном почав здавати «назад» через наявність нахилу і притиснув тракториста до причепа

Фактично в даному випадку можна визначити причини, виходячи (мал. 5.3) з розгляду подій у двох напрямах (перебіг небезпечних подій і порушення відносно функціонування системи управління охороною праці):

— що було першопричиною нещасного випадку;

— що сприяло появі першопричини;

— що дало можливість перетворення першопричини на нещасний випадок;

Таблиця 5.1

Джерело інформації	Послідовність подій	Розподіл подій	Сполучення подій
Зміст визначення	Подія У має за причину попередню подію X	Дві чи більше подій Уі, Уі, .. У„, викликані попередньою причиною X	Попередні події і Х2 є причиною появи однієї події У
Зміст логічної ув'язки	Подія X необхідна і достатня умова для появи небезпечної події У	Подія X є необхідною і достатньою умовою для появи небезпечних подій У1 і У2	Тільки сполучення подій Хі, Xj... Х„ є необхідною і достатньою умовою для появи небезпечної події У
—Х1 утворення вибухонебезпечного середовища; Х2 — наявність іскри; У — вибух

— що сприяло появі можливості перетворення першопричини на нещасний випадок;

• яке порушення правил і функціонування системи управління охороною праці підприємств спричинило нещасний випадок.

Під час вивчення змісту і послідовності утворення небезпек за методами відтворення «дерево причин»; «дерево небезпек»; * Дерево відмов» та інше також можна одночасно включати визначення ситуацій за допомогою логічних операторів «І» чи «АБО», а події подавати у вигляді моделей (див. мал. 2.12).

Метрологічне забезпечення безпеки життєдіяльності

Метрологічне забезпечення безпеки життєдіяльності - це і система заходів із розробки і використання наукових та орга-І нізаційних основ проведення вимірювань; нормативно-техніч-1 ної документації; методів вимірювань; засобів вимірювань! і обробки даних з метою досягнення єдності і необхідної точ-І ності вимірювань і контролю параметрів небезпечних та шкідли-І вих чинників.

Заходи з метрологічного забезпечення спрямовані насампе-| ред на поліпшення контролю умов життєдіяльності, визначен-| ня показників безпеки виробничого обладнання і технологіч-І них процесів, методів вимірювання показників засобів індиві-| дуального захисту (313).

Метрологічне забезпечення у сфері безпеки життєдіяльності І здійснюється на основі положень ГОСТу 12.0.005-84 «ССБТ. Метрологическое обеспечение в области безопасности труда. [ Основньїе положення», стандартів «Государственной системні обеспечения единства измерений (ГСИ)», «Системи стандар-тов безопасности труда (ССБТ)», норм і вимог інших законо-| давчих актів.

З точки зору метрології суттєво важливе поняття парамет-1 ра (небезпечного та шкідливого чинника), що вимірюється і не підлягає кількісній оцінці. На відміну від невимірюваль-них параметрів (що може бути зроблено розрахунковими чи іншими методами), параметри, що вимірюються, контролюються безпосереднім вимірюванням.

У сфері безпеки життєдіяльності все метрологічне забезпечення має ґрунтуватися на сукупності санітарно-гігієнічних норм, затверджених Міністерством охорони здоров'я. Однак це можливо тільки в умовах, коли встановлені норми задовольняють основним вимогам метрології.

Ці вимоги передусім встановлюються вказівками необхідної точності вимірювань нормованих величин. Відповідно до цього визначаються вимоги до характеристик вимірювальних приладів, методик вимірювань тощо відносно їх точності. Відсутність даних про значення потрібної точності чи недостатньо обґрунтовані значення призводять до серйозних економічних та соціальних наслідків.

Так, надмірність вимог до точності вимірювань спричиняє додаткові витрати на проектування, виготовлення, купівлю, експлуатацію і ремонт коштовних, складних і менш надійних приладів підвищеного класу точності. Слід завжди знати, що коштовність приладів з підвищенням точності вимірювань «тягне» до зростання ціни в об'ємах, що дорівнює геометричній прогресії. Крім того, виробництво таких приладів у достатній кількості зумовлює великі труднощі, що заздалегідь програмує їх дефіцитність. Використання високоточних приладів потребує кваліфікованого персоналу, а їх ремонт і перевірка — додаткових витрат часу і коштів. Тому, маючи на увазі адаптивні можливості людського організму (а також високий коефіцієнт запасу, прийнятий за установленими санітарно-гігієнічними нормами), слід за можливості утримуватися від надлишкових вимог до точності вимірювання.

У ході аналізу санітарно-гігієнічних норм визначено, що більшість з них взагалі не мають вимог до точності вимірювань. Так, в «Нормах радіаційної небезпеки» НРБУ-97 та інших не міститься жодних вказівок щодо того, з якою точністю мають вимірюватись рівні всіх видів іонізуючих випромінювань. Не доведена необхідна точність вимірювань для таких важливих видів небезпечних і шкідливих чинників, як сферична опромінюваність, ультра- та інфразвукові коливання, рівень ультрафіолетової радіації та ін.

Надзвичайно важливо, щоб було встановлено значення небезпечних і шкідливих чинників щодо рівня, який не утворює будь-яких шкідливостей (фонове значення). Нижня межа вимірювання рівня, що характеризує поріг чутливості вимірювального приладу, має дуже важливе значення, від якого суттєво залежить вибір методики вимірювання, а також коштовність і складність засобу вимірювання.

Найбільш прогресивним підходом до вимірювання параметрів небезпечних і шкідливих чинників є дозиметрія. В світовій практиці широко використовуються дозиметри для оцінки не тільки рівня іонізуючих випромінювань, а й віброа-кустичних, електромагнітних та інших параметрів.

Комплексне уявлення про розвиток метрології дозволяє бачити сьогодні цю науку як єдиний процес «вимірювання — оцінка — прийняття рішень». У цьому випадку кожна складова має значення:

— «Вимірювання» — процедура отримання набору параметрів, необхідних і достатніх для однозначного і співвіднесеного розглядання об'єкта, що дозволяє багаторазово використовувати цей набір уявлень.

— «Оцінка» — процедура аналізу і вибору альтернатив за Допомогою співвідношення будь-яких ознак стану об'єктів з ознаками його розвитку, а також зі змінами навколишнього середовища.

— «Прийняття рішень» — процедура затвердження альтернатив, обраних як результат оцінки на основі синтезу можливих рішень.

До основних визначень належать:

Параметр — якісно-кількісна характеристика, що відображає властивості об'єкта на певному рівні знань.

Показник — значення параметрів у якісному чи кількісному вигляді, що характеризує стан об'єкта за даним параметром в термін часу, що розглядається.

Ознака — параметр (низка параметрів), показник (низка показників) чи їх сполучення, що необхідні для рішення конкретного завдання.

Самостійними характеристиками параметра є одиниця і метод вимірювання. Коли вони розрізняються, то параметрів з однією назвою буде стільки, скільки є відмінностей.

Роль метрологічного забезпечення в безпеці життєдіяльності можна визначити як провідну, що дозволяє на етапі оцінки стану безпеки здійснити оцінку і визначити, в яких саме умовах запроваджує свою діяльність людина.

Принципи забезпечення безпеки завдяки впровадженню зберігаючих технологій

Принципи забезпечення безпеки формуються з реальностей співвідношення антропогенних впливів і ступеня відновних здатностей природи. За певних значень навантаження на навколишнє середовище змінюється характер екологічної рівноваги, спочатку локально, потім регіонально і в кінцевому підсумку — глобально. Чим вищий дисбаланс між силою антропогенних впливів і відновною здатністю природи, тим значніші природоохоронні зусилля, що підвищуються за експонентою. Це спричиняє зміну відносин між економічними і природоохоронними («екологічними») цілями в послідовності, позначеній на мал. 5.4.

Аналізуючи мал. 5.4, необхідно усвідомлювати, що етап сьогодення відповідає стану, коли охорона середовища є глобальною проблемою для політичних рішень. Екологічний стан вже диктує напрями розвитку за завданням заради виживання.

Основними забруднювачами навколишнього середовища є теплові викиди і залишки згоряння теплоенергетичних пристроїв. З іншого боку, будь-яке виробництво дедалі більше відчуває тиск паливної кризи. В глобальному плані позбавлення означених проблем пов'язано з переорієнтацією в еко-лого-економічній політиці. Суть цього полягає в переході (для підприємств АПК) від виробництва, яке є споживачем енергії, в галузь, яка є виробником цієї енергії на рівні особистого енергетичного забезпечення, а для виробничих підприємств — в переході на енергозберігаючі технології.

Такий принцип формує відсутність руйнування середовища через зменшення здобування палива (споживання невідновлюваних ресурсів, відповідного руйнування літосфери) і вирішить питання захищеності людини.

Реалізація такого рівня в еколого-економічній політиці ґрунтується на розумінні шляхів кардинального рішення проблеми взаємодії енергетики і навколишнього середовища завдяки використанню джерел енергії, що можуть бути поновленими. Цей шлях передбачає використання альтернативної енергетики.

Альтернативна енергетика — це отримання енергії не з традиційних копалин (вугілля, нафти, сланців, газу та ін.), а від Сонця, геотермальних джерел шляхом використання різниці в температурах та ін. Більша частина джерел альтернативної енергетики має особливість порівняно більшого екологічного співвідношення між собою, ніж традиційна енергетика (мал. 5.5) [8].

Аналіз змісту видів альтернативної енергетики показує, що перспективними для України є:

— виробництво біомаси (повсюдно);

— біогаз (повсюдно);

— вітроенергетика (окремі райони — узбережжя та гірські Райони);

— вторинна енергетика (райони з підвищеними металургійними будівельними та іншими потужностями, а також місця знаходження ГЕС, АЕС, ТЕС);

— джерела термальної енергії (Крим і Передкарпаття1 t = 40...200 °С, мінералізація до 35 г/л — має річний паливний еквівалент 1,5 млн Т.У.П./рік; t = 5...200 °С; мінералізація до 10 г/л — має річний паливний еквівалент 0,62 млв Т.У.П./рік).

Визначені джерела енергії, що можуть бути реально і широко використовуватися в будь-якій виробничій галузі, — Де біогаз, вторинна енергетика і вітроенергетика. Для досягнення більшого успіху ці методи необхідно застосувати комплексно, на основі розробки спеціальних технологій у відповідності зі зберігаючими технологіями.

До технологій альтернативної енергетики належать: тепло-комбінування, використання низькотемпературних вторинних енергетичних ресурсів, маловідходні технології та ін.

Використання альтернативної енергетики і відповідних енергозберігаючих і маловідходних технологій дає змогу поліпшити характеристики навколишнього середовища, зменшити можливість аварій (що характерно для здобування паливних ресурсів), зменшити вплив на людину небезпечних і шкідливих чинників та вилучити людину з небезпечного простору.

Модель людини, придатної до професійної діяльності (на прикладі оператора самохідної техніки)

Функціонування оператора, що керує самохідною технікою, є складною системою взаємодій різного рівня. Оператору доводиться вирішувати одночасно ряд завдань будь-якого рівня в дуже малий термін часу. За малий термін оператор програмує послідовність відповідних рішень і змін в умовах руху, виконання технологічних операцій та ін. Його робота формується під впливом системи високорівневих цілей (цілі загального характеру щодо отримання виробничої продукції) і цілей, пов'язаних з конкретними питаннями щоденної роботи. Зміст функцій оператора міститься між цими цілями та завданнями високого та найнижчого рівня. Загальний зміст роботи оператора може бути представлений у вигляді блоків (мал. 5.6).

1. Блок, що формує взаємодію «людини-оператора» і «машини». У зміст блоку закладена ієрархічна модель управління машиною зі зворотним зв'язком.

2. Блок сприйняття подій, інформації, стану та ін. Розподіл сприйняття людини-оператора має два напрями:

а) щодо загального виконання робіт;

б) щодо подій, які можуть становити виробничу небезпеку.

3. Блок пам'яті (фізіологічна характеристика оператора), який має можливість використати необхідну інформацію.

4. Блок переробки інформації, заснований на засадах вилучення і використання тієї інформації для формування уявлень «що треба робити» за конкретними операціями.

5. Блок прийняття рішень.

6. Блок поведінки оператора, заснований на сукупності елементів професійної підготовки. Складається за ієрархією цих елементів.

Кожен з наведених блоків може бути уявлений за відповідними моделями, які фактично представляють зміст одного чи декількох таких блоків. На мал. 5.6 показано, що «людина» та «машина», передусім взаємодіючи з цілями і завданнями найнижчого рівня, формують систему відносин щодо кожної конструктивної складової машини. На мал. 5.7 наведено зміст таких ієрархічних взаємодій з об'єктами різного характеру змісту. В першу чергу це об'єкти машини, що поділяються таким чином:

- активні — якими керує оператор;

— пасивні (відносно впливу оператора) — дверцята та ін.;

— що взаємодіють з оператором і машиною — сидіння;

— що заважають чи сприяють праці оператора — прилади, що формують стан мікроклімату;

— чинники, що несуть інформацію;

— шлях (поле).

Вся система взаємозв'язків будується на оцінюванні можливої небезпеки. Тому в кожному русі, дії, рішенні, виконанні елементів технологічних процесів присутній і діє механізм попередження, який реалізує сам оператор за алгоритмом (мал. 5.8). У нашому варіанті — відбудова моделі оператора — він представлений у поширеній інтерпретації мал. 2.12. Це дає можливість глибше уявити діяльність оператора в режимі «самозахисту».

Блок взаємодії людини з машиною будується на основі сприйняття оператором інформаційних потоків, які мають місце при його взаємодії з машиною. Зміст цих потоків слід розглядати за розподілом відносно початку робіт, під час роботи і при зупинках (чи закінченні роботи). Це пов'язано з тим, що огляд перед початком роботи дозволяє переконатися у відсутності небезпек, які зашкодять роботі, чи зовсім її унеможливлять. Під час роботи інформаційний потік частково змінюється за часом (як результат переміщення в межах поля чи дороги), а частково залишається постійним відносно роботи машини. При зупинках (чи закінченні робіт) знову оператор повинен визначити свій стан і можливість подальшого виконання робіт.

Подальшими складовими взаємодій є: рульове управління, кабіна, машина, поле і завдання. В процесі взаємодій з нижньою складовою частиною має місце затримка за часом, який дорівнює термінам, що залежать від самого оператора.

В процесі взаємодій між терміном отримання інформації й відповідною реакцією оператора минає певний час, пов'язаний з переробкою ним інформації і прийняттям рішення, а також час, який відображає «реакцію» машин на реалізовані управлінські дії оператора. Помилки оператора в деяких випадках також можуть збільшувати тривалість взаємодії оператора й елементів машини.

Затримка у виконанні основних операцій із керування машиною є однією з найважливіших характеристик професіоналізму працівника, пов'язаних зі сприйняттям дійсності. В свою чергу це є ще одним із компонентів замкнутої системи ручно-го управління — зворотним зв'язком (мал. 5.9).

Затримки з вини оператора так чи інакше демонструють його можливості у засвоєнні знань, умінь, навичок, психофізіологічних і антропологічних можливостей і набутого ним досвіду виконання елементів операцій.

Затримки в роботі оператора можуть також статися через його помилки. Якщо помилка не тягне за собою незворотних подій у вигляді аварії, нещасного випадку та ін., то можливі варіанти виправлення помилок за варіантами мал. 5.10, де наведено повний механізм ліквідації помилок оператора у вигляді кругообігу подій з боку людини.

В реальних умовах виробництва (обробітку ґрунту, виконанні транспортних робіт та ін.) оператор використовує свої знання, уміння, навички, але приймає рішення (про зміну режимів руху, маневрування та ін.) в дуже короткий термін. У зв'язку з цим можна стверджувати, що кожного разу ми маємо справу з двома моделями роботи оператора: статичною і динамічною (мал. 5.11).

Людина-оператор за професією відрізняється від інших тим, що має професійно орієнтовані знання, уміння, навички, що можуть бути реалізовані через штучно набуті професійно орієнтовані психофізіологічні й антропологічні можливості.

Статична модель стану оператора має рівневий характер. На кожному рівні стан характеризується двома складовими, що відображають можливості оператора виконувати окремі операції чи сукупності їх елементів у визначеній послідовності (це визначає зміст першого рівня).

На другому рівні реалізується процес поповнення новими елементами умінь, знань, навичок і одночасно цей рівень свідчить про можливість оператора збільшити арсенал своїх можливостей, вписати нове в існуюче старе — відносно засвоєних елементів першого рівня.

Виходячи з визначеної статичної моделі, можна сказати, що засвоєння оператором нових елементів виробничих процесів пов'язано з реалізацією його психофізіологічних і антропологічних можливостей. Таким чином, освоєння другого рівня є результатом реалізації певних можливостей і суть другого періоду полягає в поєднанні нових знань, умінь і навичок з можливостями оператора.

Другою складовою першого рівня (позиція І б), мал. 5.11) є сукупне використання простих елементів трудових процесів, що реалізуються у практиці у будь-якій послідовності.

Другий рівень у моделі відтворює процес поновлення арсеналу професійної здатності оператора завдяки його психофізіологічним і антропологічним можливостям (відповідно позиції II а) і II б) мал. 5.11). Для першої складової на цьому рівні — це засвоєння нових окремих простих елементів, а на другому — вже комплексне їх використання.

Третій рівень статичної моделі встановлює смисл того, що відповідає найвищому рівню професійних можливостей оператора. Це відбувається тоді, коли високий рівень професіоналізму стає поведінкою оператора. Проте на третьому рівні також є дві складові — перша, коли поведінка оператора заснована на правилах (стандартні події), і друга, коли поведінка оператора заснована на системних уміннях (уявлення).

Найвищим рівнем уявлення загальної моделі роботи (стану) оператора було б представлення сумісного (єдиного) комплексу статичної і динамічної моделі, але для повного уявлення необхідно використовувати спеціальні (глибокі) знання у сфері фізіології, медицини, кібернетики тощо. Тому ми обмежуємось тільки поняттями, що можуть бути сприйняті на рівні загальних підходів безпеки життєдіяльності. Ми вводили тільки основні елементи динамічної моделі, які дають можливість спостерігати доступні базові уявлення. До таких уявлень належать чинники, що утворюють мотивацію необхідності прийняття рішень — встановлення можливої небезпеки. До цих елементів належать спостерігання за перебігом подій у процесі керування машинами та іншою технікою, розпізнання небезпеки, відбирання найбільш значущих чинників небезпеки.

Крім того, оператор, визначаючи ці елементи, накопичує в своєму досвіді нові знання, уміння, навички, які є базовими для поновлення і забезпечення уявлень статичної моделі оператора.

Принципи захисту людини

Принципи захисту людини пов'язані з історичним розвитком держави. На цей час в основу захисту людини покладено адресний принцип. За цим принципом заходи захисту мають найбільшу можливість захистити конкретну людину, знайти конкретні засоби і заходи для поліпшення її стану.

Згідно з цим принципом глобальна система захисту підпорядкована регіональним і локальним завданням. Інакше цей принцип може бути сформульований — «мислити глобально — Діяти локально».

Регіональний розвиток вміщує функцію раннього сповіщення несприятливостей екологічних і виробничих тенденцій і подальшої реалізації гарантій їх мінімізації. За концентрова- І ною думкою це означає, що «Незнання наслідків не звільняє суспільство від відповідальності за порушення природного середовища».

За принципами структуризації захисту людини відносно розвитку її життєдіяльності в будь-якій сфері безпеки розподіляють під час:

1) проектування і побудови виробничих підприємств (машин, обладнання, споруд, будов, технологій та ін.) в залежності від їх техноємності (що робиться за принципом еколого-економічного збалансування);

2) експлуатації території виробничого підприємства (машин, обладнання, споруд, будівель, технологій та ін.);

3) ремонту й обслуговування;

4) тимчасового припинення робіт;

5) виникнення і ліквідації аварії.

Розгляд принципу захисту людини за визначеним розподілом дає можливість забезпечити подальшу концентрацію захисту людини на виробництві та інших аспектах її життєдіяльності.

Яскравим прикладом може служити забезпечення безпеки на рівні елемента приміщення — робочого місця (мал. 5.12). і

Фактично робоче місце — це простір знаходження працівника (координати простору). Кожного разу, коли пра-цівник виконує елементи своєї діяльності на робочому місці в будь-якій послідовності, то ця послідовність є елементом визначення часу. Таким чином, людина має свої певні координати і потребує безпеки через захист за визначеними координатами. Виходячи з цього треба підкреслити, що захист прив'язаний до координат часу і простору. Прив'язка до координат є також адресним захистом. З іншого боку, особливістю захисту є його прив'язка в часі і просторі.

Заходи захисту здебільшого розподіляються на технічні й організаційні. В практиці забезпечення безпеки людини їх співвідношення має визначальний характер. Безпека, що досягається завдяки технічним засобам при їх експлуатації, завжди під час впровадження має організаційні елементи, бо перевірка їх стану, здатності, незмінності захисних властивостей належать до заходів організаційного характеру. На деяких етапах організаційні заходи передбачають використання вимірювального обладнання. Тому обладнання, що використовується, має пройти метрологічне випробовування. Таким чином, перед нами постає цілісна картина, яка за своїм загальним змістом є технологією забезпечення безпеки життєдіяльності.

Засоби захисту в умовах виробництва

Виробниче освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення робочих приміщень полягають у створенні комфортних умов для роботи зорового аналізатора за допомогою приладів штучного освітлення. За джерело освітлення використовують:

Лампи розжарювання — це джерела світла, в яких світлова енергія утворюється завдяки світінню вольфрамової нитки, нагрітої до температури 2500...3000 °С електричним струмом, що проходить через неї. Спектр випромінювання ламп розжарювання за розподілом енергії відрізняється від денного світла, особливо у жовто-червоній ділянці. Цей недолік ламп розжарювання позбавляє їх можливості застосовувати на роботах, де необхідно розрізняти кольори і формувати їхні відтінки. Лампи розжарювання мають виражену осліплюючу дію й у зв'язку з цим вимагають вжиття заходів щодо запобігання розвитку блискості. Крім того, вони є джерелами тепла, що за певних умов може бути причиною формування несприятливих умов мікроклімату на робочому місці.

Лампи розжарювання порівняно швидко амортизуються; їхній повний термін служби не перевищує 800... 1000 год, після чого освітленість різко спадає і змінюється спектральний склад випромінюваного світла. Цінністю цих джерел світла, використовуваних у виробництві, є їхня простота в експлуатації.

Газорозрядні лампи. У газорозрядних лампах використовують явище електролюмінесценції — випромінювання світлової енергії газами або парою металів при проходженні крізь них електричного струму. До них належать такі лампи: дугові ртутні низького тиску (люмінесцентні), дугові ртутні високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ), ксенонові.

Люмінесцентні, або газорозрядні дугові ртутні низького тиску, лампи, наповнені парами металів і аргоном, що перебувають під тиском 0,4...0,5 кПа (3...4 мм рт. ст.). Світіння настає тільки при нагріванні електродів (вольфрамова нитка, покрита пастою з оксидів лужноземельних металів) до 800...1000 °С.

Останнім часом на виробництві використовують люмінесцентні лампи денного світла (ЛД), лампи денного світла з поліпшеною кольоропередачею (ЛДК), лампи холодного білого кольору (ЛХБ), лампи теплого білого (ЛТБ) і білого кольорів (ЛБ). Найближчим до природного світла є випромінювання ЛДК і ЛД. ЛБ дають випромінювання з меншим вмістом хвиль у синьо-фіолетовому діапазоні, їхнє світіння має жовтуватий відтінок. ЛХБ займають проміжне положення між ЛД і ЛБ.

Люмінесцентні лампи мають гігієнічні, світлотехнічні й економічні переваги у порівнянні з лампами розжарювання, а саме: 1) більшу освітленість (у 3...4 рази), що зумовлює їхню високу економічність; 2) тривалий термін служби (4000...5000 год); 3) велику поверхню, що забезпечує рівномірний розподіл освітленості в робочій зоні; 4) кольоропередачу, наближену до денного світла.

Крім позитивних якостей, люмінесцентні лампи мають і недоліки: пульсація світлового потоку, шум дроселів, чутливість до температури навколишнього середовища.

Найпоширеніші останнім часом ртутні дугові лампи високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ).

Вибираючи джерело світла для освітлення виробничих приміщень, слід керуватись такими рекомендаціями:

1. Лампи розжарювання слід застосовувати для грубих робіт, де освітленість нормується малими рівнями і не потрібна правильна оцінка кольоросприйняття. Доцільно використовувати їх на вибухо- і пожежонебезпечних роботах, оскільки вони мають вдало сконструйовану відповідну арматуру.

2. Люмінесцентні лампи слід застосовувати у приміщеннях, де виконуються точні і особливо точні роботи, а також при підвищених вимогах до кольоросприйняття. При цьому ЛХБ, ЛД, ЛЛК доцільно застосовувати тільки тоді, коли ставляться спеціальні вимоги до визначення кольору і відтінків. У решті випадків можна рекомендувати ЛБ.

ДРЛ і ДРІ використовують для освітлення виробничих приміщень з високими перекриттями, з виділеннями пилу, газу, кіптяви і скрізь, де не потрібно розрізняти кольори не тільки деталей, а й тла.

При цьому слід зазначити, що вмикання в систему освітлення з лампами ДРЛ ламп розжарювання (10...20 % від загальної освітленості) поліпшує кольоросприйняття, що розширює можливість використання ламп ДРЛ при організації виробничого освітлення.

У слово світильник входить поняття джерела світла й освітлювальної арматури.

Конструктивні рішення світильника зумовлюють тип джерела світла, необхідний світлорозподіл, умови середовища, архітектурні вимоги.

Для приміщень з великим вмістом вологи і пилу виготовляють волого- і пилозахисні світильники, розраховані на роботу у вибухонебезпечному середовищі.

Світильники також класифікують за способом їх встановлення. Розрізняють стельові, підвісні, настінні, вмонтовані у будівельні елементи тощо.

Типи світильників відрізняються джерелом світла, світло-розподілом, конструктивними рішеннями, призначенням тощо.

Світильники з лампами розжарювання характеризує наявність однієї лампи, у них малі габарити і великі потужності.

Найтиповішими прикладами виробничих світильників з лампами розжарювання є світильники, зображені на мал. 5.13.

Світильники з люмінесцентними лампами мають, як правило, кілька ламп і пускорегулюючий пристрій; їх з'єднують у суцільні ряди.

Світильники з люмінесцентними лампами серії ПВЛМ використовують у вологих, запилених, пожежонебезпечних при і міщеннях. Випускають з відбивачами, розсіювачами, з ґратками і без них. ЛСО — представники підвісних світильників розсіяного світла: використовують для освітлення у приміщеннях заввишки не менше від 3,5 м.

Світильники з лампами ДРЛ для внутрішніх приміщень І наближаються за своєю конструкцією до світильників ламп розжарювання.

Вибір світильників залежить від умов зорової роботи, яких вимагає технологія виробництва.

У гігієнічному плані система загального освітлення раціональніша, оскільки створює сприятливу світлову обстановку в полі зору і в усьому приміщенні. Відмова від місцевих світильників — сучасна прогресивна тенденція в системі організації | на виробництві.

Місцеве освітлення застосовують на виробництві тільки в комбінації із загальним для створення високих рівнів освітленості на обмеженій робочій поверхні.

Розміщення світильників може бути рівномірним (однорядне, квадратне, шахове) і локальним. Рівномірно світильники розміщують тоді, коли робота проводиться у будь-якій точці цеху, при рівномірному розміщенні обладнання, комбінованому освітленні. Локальне розміщення світильників використовують у тому випадку, коли неможливо організувати місцеве освітлення, а окремі ділянки потребують високого рівня освітленості.

Виробнича вентиляція — організований повітрообмін, який сприяє підтримуванню необхідних гігієнічних і технологічних параметрів повітря у виробничих приміщеннях, підземних гірничих виробках, кабінах операторів та інших приміщеннях.

Повітря виробничих приміщень за своїм хімічним складом і фізичним станом істотно відрізняється від надвірного, оскільки технологічні процеси й обладнання нерідко є джерелами надмірного виділення пари, газів, пилу, тепла, вологи тощо.

Нормалізацію виробничого мікроклімату, запобігання надходженню шкідливих речовин у повітря робочих приміщень насамперед забезпечують удосконаленням технологічних процесів і обладнання, застосуванням комплексу технологічних і санітарно-технічних оздоровчих заходів. Серед заходів, спрямованих на боротьбу з несприятливими чинниками виробничого середовища, вентиляція відіграє допоміжну роль.

Повітрообмін при механічній вентиляції здійснюють за допомогою вентиляційних систем (припливних і витяжних), які складаються з різноманітних вентиляційних установок, що мають єдине призначення. Вентиляційною установкою називають агрегат, що складається з електродвигуна, збудника руху повітря, повітроводів.

Механічну вентиляцію застосовують у тому випадку, коли природна вентиляція не забезпечує такого стану повітря, якого вимагають гігієнічні нормативи. До переваг механічної вентиляції належать можливість розподілу припливного повітря відповідно до заданих умов у визначені ділянки і зони приміщення та виведення повітря з будь-якої зони приміщення. Змішане повітря може піддаватись обробленню: припливне — нагріванню, охолодженню, висушуванню, очищенню; те, що виводиться, — очищенню. Повітрообмін за такого виду вентиляції може бути сталим у будь-яку пору року. За потреби його можна змінити.

За природної вентиляції повітрообмін відбувається внаслідок різниці температур, а отже, різниці питомої ваги повітря приміщення і зовнішнього повітря, тобто під дією гравітаційних сил (тепловий натиск) і вітру (вітровий натиск).

Організовану і керовану природну вентиляцію називають аерацією, її основна позитивна якість полягає у можливості здійснювати великі повітрообміни при невеликих енергетичних витратах, що особливо ефективно при значному надлишку тепла, а також в обслуговуванні невеликою кількістю персоналу.

Основні недоліки аерації: значні коливання повітрообміну, спричинені змінюванням теплового і вітрового натисків, складність у подаванні свіжого повітря до всіх робочих місць, неможливість обробки повітря, як того, що подається, так і того, що виводиться, обмежене використання аерації через зменшення теплового натиску при невеликому надлишку тепла у приміщенні взимку.

Залежно від способу організації повітрообміну вентиляція може бути місцевою (витяжною, припливною) і загальнообмін-ною. Місцева витяжна вентиляція призначена для локалізації і видалення забрудненого повітря безпосередньо від місць утворення або виходу шкідливих виділень. Таке влаштування вентиляції не дозволяє шкідливим виділенням поширюватись і забруднювати великі об'єми повітря приміщення, обмежуючи таким чином зону поширення шкідливостей. При цьому Джерело шкідливих виділень поміщають в укриття, всередині якого створюють розрідження, що перешкоджає проникненню шкідливостей у приміщення. Пристрої місцевої витяжної вентиляції видаляють велику кількість шкідливих утворень при малому об'ємі вивідного повітря, що є економічно вигідним й ефективним.

Засоби і заходи захисту від враження електричним струмом

Захисне заземлення — це умисне електричне з'єднання із землею металевих неструмопровідних частин, які можуть підпасти під напругу внаслідок замкнення на корпус.

Захисне заземлення є найпоширенішим заходом захисту в мережах з ізольованою неитраллю напругою до 1000 Вів мережах понад 1000 В незалежно від режиму роботи нейтралі джерела живлення. Широке застосування заземлення пов'язано з його простим влаштуванням і високою надійністю.

Принцип дії полягає в тому, що навмисно створене електричне з'єднання між металевим корпусом та ґрунтом має невеликий опір у порівнянні з опором тіла людини і дозволяє зменшити силу струму, який проходить через тіло людини до допустимої величини.

Заземлювальний пристрій складається із заземлювача і провідників, які з'єднують обладнання (корпуси) із заземлювачем. Заземлювач — це провідник чи група провідників, що утворюють конструкцію цього групового заземлювача (пристрою). Цей пристрій має безпосередній контакт з ґрунтом. Найчастіше штучні заземлювачі виконують у вигляді вертикальних електродів, з'єднаних горизонтальними. Для цього заздалегідь риють траншею глибиною 0,7...0,8 м і за допомогою спеціальних пристроїв забивають вертикальні заземлювачі діаметром 12...20 мм. До верхніх кінців зварюванням приварюють горизонтальні заземлювачі. Ґрунт, яким засипається траншея, має бути щільно утрамбований. Це робиться для зменшення опору розтікання струму заземлювачів.

Конструкція заземлюючого пристрою розробляється після відповідних попередніх розрахунків.

Занулення — навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним дротом металевих частин, які можуть підпасти під напругу в результаті аварії. Занулення застосовується в електроустановках напругою до 1000 В з глухозаземленою неитраллю.

Принцип дії занулення — навмисно виконаний за допомогою нульового захисного дроту металевий зв'язок корпусів або обладнання з заземленою неитраллю джерела живлення. Будь-яке замикання на корпус перетворює на однофазне коротке замикання з подальшим автоматичним вимиканням аварійної дільниці від мережі апаратами захисту.

Склад конструктивних елементів занулення: нульовий дріт мережі живлення, заземлення нейтралі джерела живлення (робоче заземлення), повторне заземлення нульового дроту та захисний апарат.

Захисним вимкненням називається швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне вимикання електроустаткування під час аварії.

Основною особливістю захисного вимкнення як засобу є те, що він має високу чутливість, невелику тривалість вимкнення, яке дорівнює 0,05...0,2 с.

Сфера застосування захисного вимкнення — у мережах будь-якої напруги із будь-яким режимом роботи нейтралі, найчастіше в мережах напругою 1000 В.

Забезпечення безпеки від враження електричним струмом формує використання малої напруги (не більше 42 В). Джерелом живлення тут можуть бути знижувальні трансформатори, перетворювачі частоти та акумулятори. Мала напруга використовується для живлення електроприймачів порівняно невеликої потужності: ручні електричні машини, лампи, місцеве освітлення, електрифіковані дитячі іграшки тощо. На виробництві малу напругу використовують в особливо небезпечних приміщеннях (12 В), а також не більше 42 В у приміщеннях підвищеної небезпеки.

Електрична ізоляція струмопровідних частин електроустановок є основним засобом захисту від випадкового доторкання до струмопровідних частин обладнання. Високий опір ізоляції створює безпечні умови експлуатації, запобігає виникненню пожеж від електричної дуги, знижує витрати електроенергії від витікання струму через ізоляцію, поліпшує умови роботи електроустановок і стан їх безпеки.

Блокування, сигналізація, маркування

Блокування здійснюється завдяки використанню спеціальних пристроїв, які запобігають потраплянню людей під напругу через помилкові дії. Цей надійний засіб захисту від проникнення в небезпечну зону, де розташовано небезпечне обладнання. Завдяки застосуванню блокувань відбувається автоматичне вимикання напруги в усіх елементах обладнання.

Сигналізація безпеки попереджує людей про небезпеку.

Маркування застосовують для розпізнання призначення та належності частин обладнання.

Засоби захисту в умовах експлуатації вантажопідйомного обладнання

Під час проектування машин виконання вимог безпеки досягається за допомогою пристроїв, які забезпечують безпеку обладнання та машин у разі помилок машиніста чи несподіваної появи небезпеки. За призначенням прилади і пристрої безпеки заведено розподіляти на гальма, контрольно-запобіжні блокувальні, сигнальні, огороджувальні пристрої, аварійні зупинки.

Гальма. Засновані на використанні сили тертя, що виникає між рухомими і нерухомими елементами. Безпека вантажопідйомних машин багато в чому залежить від правильного вибору й експлуатації гальм. Залежно від конструкції і форми контактуючих елементів гальма використовують колодкові, стрічкові і дискові.

У вантажопідйомному обладнанні гальма передбачені в механізмах підйому вантажу, вильоту стріли, повороту і переміщення крана. Гальмування кабін ліфтів при обриві троса здійснюється уловлювачами.

Контрольно-запобіжні пристрої у вантажопідйомних машинах використовують будь-якої конструкції. За призначенням бувають показники вітрового тиску, вильоту стріли, крену крана, наближення до повітряних струмопровідних мереж та ін.; противигнанні захвати; обмежувач висоти підйому, вильоту стріли; повороту і шляху, вантажопідйому і вантажного моменту, швидкості; буферні пристрої.

Контрольно-запобіжні пристрої можуть виконувати функції контролю небезпечного чинника (швидкості повітря, наявності електричного струму, величини вантажу, вантажного моменту, швидкості чи спільного функціонування вимірювача і запобіжного механізму).

Допустиме положення елементів конструкції фіксується контактами безпеки (кінцеві вимикачі). Щоб уникнути ударів під час зупинки рушійних частин, використовують буферні пристрої.

Сигнальні пристрої використовуються для попередження працівників про виникнення небезпеки. Вони можуть бути світлові, звукові і комбіновані.

Огороджувальні пристрої — передбачені для запобігання потраплянню людей в небезпечну зону. Залежно від призначення і конструкції вантажопідйомної машини небезпеку для людей можуть утворювати її відкриті частини, що здійснюють обертання чи поступальний рух, світлове і теплове чи ультрафіолетове випромінювання, можливе падіння з висоти, а також несподіване зрушення. Огороджувальні пристрої бувають найрізноманітніших конструкцій: огороджувальні кожухи, щити, сітки на жорстких каркасах, поруччя та ін. Суцільні огороджувальні пристрої за необхідності стеження можуть бути виготовлені з прозорих матеріалів (оргскло, текстоліт тощо).

Блокувальні пристрої забезпечують вимикання машини чи механізму в разі проникнення людини в небезпечну зону, відмови обладнання чи виходу параметрів енергоносія за дозволені межі.

Засоби індивідуального захисту (313) застосовують для запобігання або зменшення впливу на працівників небезпечних виробничих і кліматичних чинників, тобто для створення безпечних умов праці і підвищення її продуктивності. 313 повинні забезпечувати найсприятливіші для організму людини співвідношення з навколишнім середовищем, оптимальні умови для трудової діяльності, ефективний захист працівника, зручність в експлуатації і відповідати вимогам технічної естетики й ергономіки. їх використовують у тих випадках, коли безпеку робіт не можна забезпечити конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями і санітарно-технічними засобами захисту.

Залежно від призначення (ГОСТ 12.4.011-89 «ССБТ. Сред-ства защитьі работающих. Общие требования и классифика-ция») засоби індивідуального захисту поділяють на такі класи: 1) засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски); 2) ізолюючі костюми (пнев-мокостюми, гідроізолюючі костюми, скафандри); 3) спеціальний одяг (комбінезони, напівкомбінезони, куртки, штани, костюми, халати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники); 4) спеціальне взуття (чоботи, напівчоботи, ботфорти, черевики, напівчеревики, туфлі, калоші, боти, бахили); 5) засоби захисту рук (рукавиці, рукавички); 6) засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, капелюхи); 7) засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки); 8) засоби захисту органів слуху (протишумні шоломи, вкладки, навушники, що закривають вушну раковину); 9) засоби захисту очей (захисні окуляри, щитки і маски); 10) засоби захисту від падіння з висоти та інші захисні засоби (запобіжні пояси, діелектричні килимки, наколінники, наплеч-ники, налокотники, рукавички, чоботи, калоші, боти); 11) захисні дерматологічні засоби (миючі пасти, креми, мазі).

Асортимент 313, який випускають останнім часом, перебуває в основному на рівні кращих світових зразків, а деякі вироби, наприклад протипилові респіратори, перевищують їх.

Робітники і службовці, зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, в особливих температурних умовах або пов'язаних із забрудненням виробничого середовища, отримують безкоштовно за встановленими галузевими нормами спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Надання першої допомоги потерпілим

Якщо людина потрапила в катастрофу, треба передусім звільнити потерпілого, винести його з небезпечної зони, вжити потрібних заходів щодо відновлення життєво важливих функцій організму і запобігти ускладненням, що становлять загрозу для життя людини. Крім того, слід подбати про раціональне транспортування потерпілого в лікувальну установу, де йому буде надано кваліфіковану медичну допомогу.

До прибуття медичних працівників хворого найкраще покласти на спину, підстеливши під нього одяг, чохли тощо, голову повернути набік. Якщо ушкоджена грудна клітка, переламані ребра і внаслідок того дихання утруднене, потерпілому слід надати напівсидячого положення, підклавши під спину й голову будь-які речі.

Переносити потерпілого до надання першої допомоги можна тільки в разі крайньої потреби. Бажано найневідкладніші заходи (зупинення кровотечі, штучне дихання, накладання транспортних шин та ін.) вживати на місці аварії. Роздягати потерпілого слід обережно, не змінюючи положення тіла, і лише тоді, коли одяг утруднює дихання або треба покласти на рану стерильну пов'язку чи зупинити кровотечу. Накладаючи шину на руку чи ногу, одягу не знімають, щоб уникнути зайвої травматизації й переохолодження хворого.

Порушення дихання і серцевої діяльності

У потерпілих часто порушуються дихання й серцева діяльність. Скажімо, при закупорюванні трахеї та бронхів блювотними масами, згустками крові (при пораненні шиї, обличчя), водою при утопленні не надходить повітря до легень. Крім того, дихання може припинитися, коли людина непритомніє і через розслаблення м'язів у неї западає корінь язика, прикриваючи вхід у гортань; при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм, крововиливу в мозок, множинних переломів ребер; при ушкодженні легень і плеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірних покривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (іноді рідшають), а через деякий час, якщо не буде подано потрібної допомоги, припиняються зовсім.

Насамперед перевіряють порожнину рота і пробують відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу.

Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чи не припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання. Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, на дорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілого розгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвести підборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання.

Найефективнішим способом штучного дихання є вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий спосіб називають «рот до рота» або «рот до носа». У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.

Штучне дихання способом «рот до рота» роблять так. Той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями йому ніс; прикривши рот потерпілого марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувши рот до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих (мал. 5.14). Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної

клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритий. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 15...20 Разів на хвилину.

Так само роблять штучне

Дихання способом «рот до носа», тільки повітря вдувають через способом «рот до рота» ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні S-подібні повітроводи, що забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів.

Мал. 5.14. Штучне дихання

Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1...2 хв. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1...1.5 год, принаймні доти, доки на місце аварії не прибудуть медичні працівники.

Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість і знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожні 60 с особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому.

Часом при тяжких ушкодженнях припинюється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ синюшні. Через 5...6 хв після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніш як через 4...5 хв після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. З цією метою роблять штучне дихання і непрямий (закритий) масаж серця.

Роблячи непрямий масаж серця (мал. 5.15), потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорога та ін.). Той, хто надає допомогу, стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого і, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині груднини, робить так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4...5 см у напрямі до хребта. При цьому стискується серце між грудниною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60 разів на хвилину.

Дітям, особливо молодшого віку, непрямий масаж серця можна робити однією рукою або навіть двома пальцями, але частоту поштовхів треба збільшити до 100...120 разів на хвилину.

Іноді непрямий масаж серця поєднують із штучним диханням. Щоправда, це потребує чималих зусиль. Тому бажано, щоб потерпілим у стані клінічної смерті допомогу надавали двоє: один робить непрямий масаж серця, другий — штучне дихання. Після кожного вдування повітря в легені потерпілого чотири рази натискують на груднину. Під час вдування повітря не можна стискувати грудну клітку.

Непрямий масаж серця і штучне дихання звичайно може робити й одна людина. У такому разі після кожного вдування повітря в рот або в ніс натискують чотири рази на груднину.

Показником ефективності непрямого масажу серця і штучного дихання є порожевіння шкірних покривів, звуження зіниць, поява на великих артеріях (стегновій, сонній) синхронно натискуванню на груднину пульсових поштовхів і, нарешті, відновлення самостійного дихання й серцебиття. Непрямий масаж серця і штучне дихання слід проводити до відновлення серцевої діяльності й дихання. Коли вони не дають ефекту, то їх припиняють тільки після огляду потерпілого медичним працівником.

Нерідко у потерпілих під час тяжких і численних ушкоджень виникає травматичний шок, який становить загрозу для життя і потребує невідкладних заходів, щоб підтримати дуже пригнічені найважливіші функції організму. Травматичний шок звичайно настає безпосередньо після ушкодження й є складний комплексом змін, у походженні яких основну роль відіграють надмірні больові подразнення, втрата великої кількості крові, порушення функцій нервової системи, дихання, ендокринних залоз тощо.

Травматичний шок може розвинутися і через деякий час після ушкодження внаслідок виснаження захисних реакцій організму. Це буває звичайно тоді, коли потерпілому не надали своєчасно першої допомоги або коли він одержав додаткову травму під час невмілого перенесення чи перевезення його не-пристосованим транспортом.

Шок найчастіше виникає при великих ранах, що супроводжуються значною втратою крові, при переломах кісток таза гомілки, стегна, особливо відкритих, ушкодженнях черепа грудної клітки і живота, ускладнених розривом внутрішніх органів і кровотечею, а також при великих опіках тощо.

Дуже важливо своєчасно розпізнати травматичний шок. Тому треба знати його основні ознаки. Дехто відразу ж після травми стає неспокійним, збудженим, голосно стогне, скаржиться на сильний біль. При цьому загальний стан хворого може бути задовільним. Збудження триває недовго і нерідко лишається непоміченим.

Частіше потерпілі, в яких розвинувся травматичний шок, пригнічені, не звертають уваги на людей, які оточують їх, малорухливі, на запитання відповідають дуже тихо. Шкірні покриви в них бліді, іноді вкриті липким потом, риси обличчя загострені, кінцівки на дотик холодні. Незважаючи на тяжкий загальний стан, свідомість, як правило, не затьмарена. Дихання швидке, поверхневе, пульс прискорюється й слабне внаслідок порушення серцевої діяльності й зниження кров'яного тиску. Якщо хворому не надати допомоги, то він досить швидко може вмерти.

Отже, потерпілому при травматичному шоку потрібно терміново зупинити кровотечу, в разі потреби накласти шину, стерильну пов'язку на рану або обпечену ділянку тіла. Потерпілого треба зручно покласти, не піднімаючи високо голови, якомога тепліше вкрити. Якщо немає підозри на ушкодження органів черевної порожнини, хворому можна дати випити трохи теплого чаю або кави.

Внаслідок недостатнього кровопостачання головного мозку потерпілий часом раптово непритомніє, при цьому він блідне, на обличчі в нього виступає піт. Дихання поверхневе, сповільнене, пульс — швидкий, важко промацується. Іноді перед цим настають запаморочення, слабкість, шум у вухах. У хворого темніє в очах, йому бракує повітря.

Причинами знепритомніння бувають нервово-психічні потрясіння (страх, переляк тощо), гострий біль внаслідок травми. Хоча знепритомнення триває недовго, слід вжити невідкладних заходів для поліпшення кровопостачання головного мозку. Для цього потерпілого кладуть так, щоб голова була опущена, а ноги трохи підняті догори, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання. Обличчя хворого збризкують холодною водою, дають йому понюхати ватний тампон або шматочок марлі, змочений нашатирним спиртом. Крім того, вживають заходів для зупинення кровотечі, накладають шини і пов'язки.

Коли потерпілий довго не приходить до пам'яті чи знову непритомніє і стан його погіршується, можна вважати, що маємо справу з ушкодженням черепа або органів черевної порожнини, що супроводяться внутрішньою кровотечею.

Утоплення

Усі повинні знати прийоми надання першої допомоги утопленикам. Якщо в потерпілого, якого витягли з води, свідомість не затьмарена, зберігається дихання й серцебиття, то передусім треба зупинити кровотечу з рани, накласти стерильну пов'язку, а при переломі кінцівок — іммобілізуючу пов'язку. В потерпілого, який наковтався води, бажано викликати блювання (подразненням кореня язика і задньої стінки глотки). По змозі хворого потрібно звільнити від мокрого одягу, витерти його, переодягнути в сухе, закутати ковдрою.

Коли врятований не виявляє ознак життя, то слід пальцем, обмотаним носовою хусточкою або марлею, очистити порожнину рота й глотки від піску та бруду, розстебнути комір і пояс. Потім спробувати видалити воду з дихальних шляхів і шлунка. Для цього той, хто надає допомогу, кладе потерпілого грудьми на своє зігнуте в коліні стегно, так, щоб голова його була спущена вниз, а потім кілька разів натискує на нижню частину спини (мал. 5.16).

Після того потерпілого кладуть на землю спиною і розпочинають штучне дихання способом «рот до рота» або «рот до носа», з дихальних шляхів і шлунка а також непрямий масаж серця, виконуючи їх до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності.

Якщо ці функції організму не вдається відновити, масаж і штучне дихання роблять аж до прибуття медичних працівників.

Поранення і кровотечі

Залежно від виду предмета, яким поранено людину, форми і характеру ушкодження тканин рани поділяють на колоті різані,, рвані, розміжчені, забиті тощо. Вони можуть бути забруднені клаптиками одягу, піском, уламками скла та ін. При цьому в рану іноді потрапляють збудники гнійного зараження, газової гангрени, правця. Буває, що різні предмети проникають у черевну або грудну порожнину, всередину черепа, що може призвести до ушкодження внутрішніх органів (печінки, легень, мозку та ін.).

Будь-яке поранення викликає гострий біль, у ділянці травми починається кровотеча, краї уражених тканин розходяться.

Найбільшу загрозу для життя потерпілого становить кровотеча з ушкодженої кровоносної судини.

Кровоносні судини поділяють на артерії, вени і капіляри. При ушкодженні артерій з рани витікає яскраво-червона кров — іде переривчастою цівкою. Коли поранено великі артерії, наприклад шиї, плеча, стегна, кровотеча може бути масивною. І якщо негайно не зупинити її, людина вмирає.

Венозна кров темно-червона, витікає рівномірно, не пульсуючи, і швидко заповнює рану. Венозна кровотеча так само, як і артеріальна, може бути значною і становити серйозну небезпеку.

Капілярна кровотеча найчастіше спостерігається при поверхових ранах і саднах. Рана поступово заповнюється краплями крові. У людей з нормальною здатністю крові зсідатися така кровотеча припиняється сама собою. Трапляються кровотечі й змішаного характеру, особливо при глибоких і великих за обсягом пораненнях, коли ушкоджуються різні кровоносні судини.

У потерпілих внаслідок ушкодження внутрішніх органів (наприклад, легень, печінки, селезінки) виникає внутрішня кровотеча: кров збирається у порожнинах тіла, просякає тканини.

Внутрішню кровотечу виявити нелегко. Як при зовнішній, так і внутрішній кровотечі спостерігаються певні ознаки великої крововтрати: блідість обличчя і слизових оболонок губ; швидке, прискорене дихання; пульс 100 ударів на хвилину та більше; похолодіння кінцівок, запаморочення, позіхання, слабкість, короткочасна непритомність.

Надаючи першу допомогу потерпілому, слід, не гаючи часу, зупинити кровотечу. Застосовують різні способи тимчасового зупинення кровотечі (остаточно кровотечу зупиняють звичайно в лікувальній установі).

1. Накладання на рану стискуючої стерильної пов'язки. Якщо поранено руку або ногу, то, наклавши пов'язку, поранену кінцівку треба підняти догори або надати їй підвищеного положення. При невеликих венозних і капілярних кровотечах ці заходи досить ефективні.

2. Притиснення артерій до кістки вище від місця ушкодження. Артерії притискують там, де вони розташовані ближче до поверхні тіла (мал. 5.17). Роблять це великим або чотирма іншими пальцями. Стискування артерій пальцями потребує певних зусиль. А під час транспортування потерпілого стискувати артерії досить незручно. Тому, якщо є змога, накладають джгут або стискуючу пов'язку.

3. Надання кінцівкам певного положення. Коли дуже зігнути ногу в колінному суглобі, то можна зупинити кровотечу із судин стопи й гомілки. Максимально зігнувши руку, зупиняють кровотечу з рани в ділянці передпліччя й ліктьового суглоба. Зігнуті кінцівки перев'язують бинтом, косинкою, ременем тощо, поклавши перед цим в підколінну ямку або в ліктьовий згин невеликий валик з бинта чи вати (мал. 5.18).

Кровотечу з рани в пахвовій ділянці можна зупинити, якщо максимально відвести за спину і зв'язати обидві руки, зігнуті в ліктьових суглобах. При цьому ключиці наближаються до першого ребра і стискують підключичну артерію.

4. Накладання джгута. У разі ушкодження великих кровоносних судин кінцівок найбільш надійним способом зупинення кровотечі є накладання гумового еластичного або пневматичного джгута, а також зробленого джгута-закрутки.

Ознаками правильно накладеного джгута є припинення кровотечі й пульсу в місцях промацування артерій нижче від накладення джгута, воскувата блідість шкіри кінцівки. Джгут, накладений слабко, не стискує артерій, а тільки перешкоджає відпливу венозної крові. При цьому кровотеча не припиняється, іноді навіть посилюється, кінцівка стає синюшною. В такому разі джгут замінюють іншим або Мал. 5.20. Тимчасове зупинення накладають той самий знову, кровотечі джгутом-закруткою але трохи вище або нижче від попереднього місця. Надмірне перетягування кінцівки джгутом може ушкодити м'які тканини, в тому числі й нервові стовбури.

Стискувати кінцівку джгутом можна не більш як 1,5...2 год, оскільки тривале знекровлення призводить до стійкого порушення функції і навіть до змертвіння тканин кінцівки. Транспортуючи потерпілого із джгутом у лікувальну установу, до одежі або до бинта прикріплюють записку, в якій зазначають час накладення джгута.

Тривале стискування кінцівки джгутом нерідко викликає значні больові відчуття. Тому бажано через кожні ЗО...40 хв послаблювати джгути на 2...З хв, спочатку притиснувши артерію пальцями до кістки. Потім джгут знову затягують або перекладають його, трохи відступивши від попереднього місця.

Якщо в аптечці немає стандартного джгута, то застосовують джгут-закрутку (мал. 5.20). Для цього використовують ґумовий шланг, косинку, рушник, шарф, краватку тощо. Кінці саморобного джгута міцно зав'язують, вставляють під нього дерев'яну чи іншу паличку і закручують петлю до повного зупинення кровотечі. Щоб джгут не розкрутився, паличку прив'язують до кінцівки.

Закрутку так само, як і джгут, можна накладати на стегно, гомілку, плече або передпліччя. Оскільки закрутка тисне сильніше, ніж еластичний джгут, то не варто застосовувати її в ділянці середньої третини плеча, де існує найбільша небезпека ушкодження нерва. Закрутку можна залишити на кінцівці не більш як 1,5...2 год. Невдовзі після перетягування кінцівки джгутом, особливо закруткою, нерідко з'являється сильний біль. Отже, хворого треба негайно доставити в лікарню.

Після того як вдалося зупинити кровотечу, слід ужити відповідних заходів, щоб запобігти додатковому забрудненню рани мікробами та її травмуванню під час транспортування потерпілого. Шкіру навколо рани протирають спиртом, одеколоном і змазують йодом або розчином брильянтової зелені. Поверхню рани очищають. Будь-яку рану, крім садна або подряпини, перев'язують. Для цього найкраще використовувати спеціальні пакети, що складаються із стерильних ватно-марлевих поду-шочок і бинта, а також стерильні бинти і марлеві серветки. Ці перев'язні матеріали є в наборі автомобільної аптечки першої Допомоги.

Під час накладання пов'язки треба дотримувати певних правил. Насамперед потерпілого кладуть або садовлять у зручній позі.

Накладаючи пов'язку на ділянку суглобів, нозі чи руці надають такого положення, в якому вона буде під час транспортування. Наприклад, бинтуючи ділянку ліктьового суглоба, руку хворого згинають у цьому суглобі під кутом, близьким до прямого.

Пов'язка має вкривати всю рану і рівномірно охоплювати ділянку ушкодження. Якщо пов'язка накладена слабко, то вона сповзе. Коли рану забинтувати дуже тісно, то потерпілий невдовзі відчуватиме біль, зумовлений стискуванням кінцівки і порушенням кровообігу в ній.

Накладаючи пов'язку на кінцівку, пальці звичайно лишають відкритими, що дає змогу контролювати стан кровообігу в перев'язаній кінцівці за забарвленням нігтів. Якщо пов'язка накладена правильно, вони рожевого кольору, коли нога чи рука перев'язана дуже тісно, нігті стають синюшними.

Індивідуальний пакет розкривають безпосередньо перед накладанням пов'язки. Стерильний бинт виймають так, щоб руками не торкатися тих його місць, які потім вкриватимуть рану (мал. 5.21, а).

Удари

Ударів найчастіше зазнають голова й кінцівки. Ознаки удару — біль, припухлість, синець, порушення функції кінцівки. Інтенсивність і тривалість болю залежить від тяжкості й розмірів зони ушкодження та локалізації його. Чим більша сила травмуючого чинника, тим більша зона ушкодження, тим сильніший і триваліший біль. Особливо сильний біль спостерігається при ударах ділянок тіла із значною іннервацією (живіт, промежина, обличчя та ін.). Внаслідок сильного удару людина може знепритомніти. Часом настає навіть травматичний шок. У ділянці удару порушується цілісність кровоносних судин, тому стається крововилив у тканини і з'являються припухлість і синець, величина якого залежить від розміру зруйнованої кровоносної судини та від забитого місця. Синці звичайно інтенсивніші там, де є пухка підшкірна жирова клітковина, наприклад на обличчі, плечі.

Внаслідок більш-менш тривалого стискування (двома автомашинами, деформованими частинами кабіни та ін.) ушкоджуються м'язи, кровоносні судини й нерви. Найчастіше таких травм зазнають ноги. Тривале стискування м'яких тканин може спричинити загальні порушення в організмі. Спочатку звільнена від стискування кінцівка бліда, із синюшними плямами, в місці стиснення можуть бути синці, садна. Незабаром вона набрякає, стає багряно-синюшною, втрачає здатність рухатися- Крім того, зникає пульс на артерії, порушується чутливість.

Одночасно в людини розвивається стан, подібний до травма-1 тичного шоку, викликаний порушенням кровообігу і надхо-| дженням у кров продуктів розпаду ушкоджених тканин, що при- зводить до порушення функції нирок та отруєння організму. І

Потерпілому накладають на кінцівку транспортну шину і! джгут (вище від місця стискування). Ушкоджену кінцівку об-| кладають льодом, снігом або серветками, змоченими в холодній воді. Транспортують хворого в лікувальну установу в горизон-І тальному положенні, краще на ношах.

Переломи і вивихи кісток

Травми, за яких порушується цілісність кістки, називають-І ся переломами. Переломи кісток бувають закриті й відкриті] Якщо в ділянці перелому утворюється рана, то такий перелом називають відкритим. Ознаки перелому кінцівки: порушення функції та зміна її форми, різкий біль, ненормальна рухливістн у місці ушкодження, тріск або хрускіт у ділянці перелому! В момент травми потерпілий відчуває різкий біль. У стані спо-І кою біль послаблюється, але під час найменшого руху травмо-j ваною кінцівкою чи промацування місця перелому знову noj силюється.

Зміна форми кінцівки в ділянці перелому в основному зале| жить від ступеня зміщення відламків. Чим більше вони зміщенії тим помітніша деформація кінцівки. Однак і при переломах бея зміщення відламків форма ушкодженої ділянки змінюється внаслідок припухлості й крововиливу в м'які тканини.

Ненормальна рухомість і хрускіт у ділянці травми — найві-рогідніші ознаки перелому, але ні в якому разі не слід робити спроб виявити їх під час обстеження потерпілого на місці аварії.

При нещасних випадках у потерпілих нерідко бувають переломи хребта, частіше в шийному відділі. Ознаками перелому хребта є біль у спині або шиї, обмеження рухомості в ушкодженому відділі. Через біль потерпілий не може самостійно встати, ходити. При ушкодженні спинного мозку може порушитися чутливість нижче від місця перелому, кінцівка втрачає здатність рухатися, настає параліч, розлади функції тазових органів.

Слід пам'ятати, що не завжди ознаки перелому чітко виражені і тільки медик може відрізнити його від удару. В такому разі треба керуватися правилом: обсяг першої допомоги має відповідати тяжчому ушкодженню, тобто переломові.

Іммобілізація (знерухомлення) відламків кісток зменшує біль, запобігає відкритому переломові, додатковому травмуванню м'язів, кровоносних судин і нервів, зменшує небезпеку розвитку травматичного шоку.

Надаючи першу допомогу потерпілим, найкраще використовувати стандартні транспортні шини, які є в усіх медичних установах, на санітарних постах і на пунктах першої допомоги: фанерні, драбинчасті (дротяні), дерев'яні шини Дітеріхса, пластмасові тощо. Останнім часом вітчизняна промисловість випускає пневматичні шини у вигляді герметичної надувної камери із застібкою-змійкою і трубкою для нагнітання повітря. Ці шини легко накладати, вони дають змогу спостерігати за станом кінцівок, не заважають рентгенологічному дослідженню.

Якщо стандартних шин немає, то використовують дошки, палки, гілки, цупкий картон або ушкоджену ногу прибинтовують до здорової, а руку — до грудної клітки.

Накладати шини краще вдвох: один обережно тримає і легко витягує ушкоджену кінцівку (щоб запобігти зміщенню відламків і посиленню болю), а другий прибинтовує шину. Шини повинні захоплювати не тільки ушкоджену ділянку, а й принаймні два суміжні суглоби — вище і нижче від місця перелому.

Не слід виправляти відламки, переносити потерпілого до накладення йому транспортних шин, бо при цьому можна завдати додаткової травми, ушкодити кровоносні судини й нерви, закритий перелом може стати відкритим тощо. При відкритих переломах спочатку перев'язують рани, а потім прибинтовують шини. Ні в якому разі не можна накладати шину на голу кінцівку.

Треба обмотати її (або шину) марлею, бинтом, рушником та ін.

Перелом ключиці супроводжується різким болем у надпліччі, який посилюється, коли рухати рукою. Плече опущене донизу. В ділянці перелому з'являється припухлість, східчаста деформація. Надаючи першу допомогу потерпілому, в пахвову ямку кладуть вату або бинт, а руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, підвішують на косинці (мал. 5.27). Надійніше звичайно ушкоджену руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, міцно прибинтувати до грудної клітки (мал. 5.28, а). Якщо немає тяжких ушкоджень, то хворого можна транспортувати в положенні сидячи.

Різкий біль спричиняють також переломи плечової кістки в ділянці середньої третини плеча. Крім того, спостерігається виражена деформація, ненормальна рухомість. Ознаки перелому плечової кістки в ділянці верхньої третини плеча менш помітні. Тому такий перелом важче розпізнати.

При переломах плечової кістки накладають транспортну дротяну шину, захоплюючи надпліччя, плече й передпліччя, зігнуте в ліктьовому суглобі (мал. 5.29). Шину вигинають відповідно до рівня плечового й ліктьового суглобів, закріплюють її на плечі й передпліччі бинтом або косинкою, прибинтовують до грудної клітки в ділянці надпліччя. І після того руку підвішують на шиї. Коли транспортної шини на місці пригоди немає, то руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, прибинтовують до тулуба. Потерпілого можна транспортувати в положенні сидячи.

Якщо стався перелом кісток передпліччя із зміщенням відламків, то, крім різкого болю і порушення функції руки, спостерігається викривлення, яке при переломах у середній частині має дугоподібний, а в нижній третині — багнетоподіб-ний вигляд.

Кістки передпліччя при переломах у верхній і середній третині його знерухомлюють транспортною шиною, яку накладають на заднє-зовнішню поверхню руки, зігнутої в ліктьовому суглобі, захоплюючи плече, передпліччя й кисть (мал. 5.30). При переломах кісток передпліччя в нижній третині накладають фанерну чи іншу шину на долонну поверхню передпліччя від ліктьового суглоба до основи пальців. А після того руку підвішують на косинці (мал. 5.31).

Для знерухомлення кісток кисті й пальців використовують пневматичну, фанерну або картонну шину, яку накладають на долонну поверхню передпліччя, кисті і пальців, надаючи їм напівзігнутого положення.

Характерними ознаками перелому стегнової кістки є різкий біль, неможливість підняти ногу, викривлення її, вивернення стопи назовні. Переломи стегнової кістки, як правило, супроводяться погіршанням загального стану хворого. Нерідко розвивається травматичний шок.

Потерпілим накладають спеціальні транспортні шини або дротяні чи дерев'яні: одну — на внутрішню поверхню ноги від пахвини до стопи, а другу — на зовнішню поверхню ноги й тулуба від пахвової ямки до стопи. Якщо шини короткі, то з двох роблять одну потрібного розміру. Шини прикріплюють спочатку на стегні й гомілці, а потім — до тулуба бинтами або косинками. Перевозять потерпілих у положенні лежачи на спині.

У ділянці перелому кісток гомілки, найчастіше на передній поверхні її, бувають садна, розчавлення й відшарування шкіри, рани різної форми і величини. Спочатку перев'язують рани, а потім накладають стандартну транспортну шину/на задню поверхню кінцівки, захоплюючи колінний і гомілковостопний суглоби, а також стопу (мал. 5.34). При потребі використовують дві фанерні чи дерев'яні шини (накладають їх на внутрішню і зовнішню поверхню ноги від стопи до середини стегна), ушкоджену ногу прибинтовують до здорової. Потерпілого перевозять до лікарні на ношах.

Переломи кісток таза нерідко супроводяться ушкодженням внутрішніх органів і травматичним шоком. Надаючи першу Допомогу, хворого кладуть спиною на тверду поверхню (дошки, фанера, тверді ноші), зігнувши йому ноги в колінних суглобах, під коліна підкладають валик, згорнутий з ковдри чи одягу.

Переломи кісток стопи звичайно бувають у пішоходів внаслідок наїзду колесом автомашини. Стопа напухає, порушуються її функції, хворий відчуває різкий біль. При такому переломі накладають пневматичну (мал. 5.35) або драбинчасту шину на задню поверхню гомілки й стопи.

Потерпілого, у якого стався перелом хребта, треба передусім правильно покласти на рівну тверду поверхню — на дошку, дерев'яний щит, ноші з твердим покриттям, ноші іммобілізуючі вакуумні. Піднімати й перекладати такого хворого повинно не менш як троє людей. При ушкодженні шийного відділу хребта хворого кладуть на спину, під шию і плечі вмощують подушку або валик, зроблений з одягу.

При переломі грудних і поперекових хребців потерпілого кладуть на спину або на живіт, підмостивши під верхній відділ грудної клітки і голову подушку або валик з одягу. Якщо хворого при переломі хребта доводиться транспортувати на м'яких ношах, то його кладуть на живіт (мал. 5.36).

Крім переломів кісток, у потерпілих іноді спостерігаються ушкодження суглобів кінцівок: удар у ділянці суглоба, розтяг і розрив зв'язок, вивих. Найтяжчим серед них є вивих, при якому зміщуються кістки в суглобі, розривається суглобова сумка і зв'язки, а кінці кісток, що утворюють суглоб, набувають неприродного положення. Виникає домітна деформація в ділянці суглоба. Кістки, змістившись, можуть тиснути на нервові стовбури. Через те при найменшій спробі змінити положення кінцівки хворий відчуває різкий біль. Він змушений перебувати в певній позі. Наприклад, якщо вивих стався у плечовому суглобі, то потерпілий, нахилившись у бік ушкодженої руки, тримає її у відведеному від тулуба положенні, зігнувши в ліктьовому суглобі; якщо в колінному суглобі, то хворий лежить на спині, й ушкоджена нижня кінцівка, зігнута в колінному суглобі, повернута до середини.

Ні в якому разі не можна виправляти положення вивихнутої кінцівки, тому що невмілі й грубі маніпуляції, як правило, призводять до ушкодження кровоносних судин і нервових стовбурів. Основне — забезпечити нерухомість ушкодженої кінцівки, не змінюючи її неправильного положення. При вивиху в плечовому й ліктьовому суглобах можна накласти драбинчасту шину, як при переломі плеча, або підвісити ушкоджену руку на косинці; при вивиху в колінному суглобі застосовують транспортні шини. Потерпілого, в якого виявлено вивих у колінному суглобі, транспортують лежачи на ношах.

Травми голови

Травми голови бувають різні: удари, рани м'яких частин голови, струси мозку. В потерпілого при ударах м'яких частин голови звичайно не буває порушення загального стану. Струси мозку супроводяться непритомністю, запамороченням, нудотою, блюванням. Якщо травма легка, стан непритомності триває кілька секунд, якщо тяжка, — кілька годин і навіть днів. Опритомнівши, потерпілий часто не може згадати обставин нещасного випадку, а іноді й подій, що безпосередньо передували цьому.

Хворому, в якого стався струс мозку, потрібно забезпечити максимальний спокій, зручно покласти його на спину, голову трохи підняти. Якщо потерпілий блює, то його голову повертають набік, а якщо непритомний, видаляють блювотні маси з рота і глотки. До голови прикладають пузир із снігом чи холодною водою або змочену в холодній воді хустку, рушник та ін.

Перевозять такого хворого в лікувальну установу в горизонтальному положенні.

Коли потерпілий довго не приходить до пам'яті, то можна припустити, що в нього перелом кісток черепа, стиснення мозку, крововилив під оболонки або в речовину мозку. Стан хворого при цьому тяжкий. Дихання утруднене, хрипке, клекочуче; спочатку пульс уповільнений, а пізніше — швидкий; хворий блює, з рота і носа в нього іноді йде кров або піниста рідина. При переломах основи черепа з вух може виділятися кров'яниста або світла мозкова рідина. Треба стежити, щоб не було западання язика й закупорення верхніх дихальних шляхів блювотними масами. Для цього голову потерпілого повертають набік, підтримують щелепу й періодично звільняють порожнину рота від блювотних мас.

Травми грудної клітки і живота

Найтяжчими звичайно є травми грудної клітки і живота, бо при них нерідко ушкоджуються органи грудної й черевної порожнини, внаслідок чого може настати внутрішня кровотеча і розвинутися травматичний шок.

Травми грудної клітки і живота виникають у пішоходів через наїзд на них транспортних засобів, у водіїв та пасажирів під час падіння з автомашини, що перекинулася. Отже, ці травми, як правило, — наслідок удару або стиснення грудної клітки. Тому в потерпілих найчастіше бувають удари грудної клітки, переломи одного або кількох ребер, ушкодження легень і плеври, серця і великих кровоносних судин.

При травмі грудної клітки хворий відчуває різкий біль у грудях, що посилюється під час вдиху і видиху. Особливо сильний біль виникає при переломі ребер, що нерідко супроводиться ушкодженнями плеври — оболонки, що вкриває грудну клітку зсередини.

Навіть не дуже тяжкі травми грудної клітки утруднюють Дихання. Особливо важко дихати при переломі ребер, ушкодженні плеври та легень. Дихання прискорюється, стає поверхневим, іноді хрипким. З'являється синюшне забарвлення губ, шкірних покривів обличчя, шиї. Одночасно із порушенням дихання настає розлад серцевої діяльності. Пульс досягає 100...120 Ударів на хвилину. Якщо розривається тканина легень, стан потерпілого, як правило, дуже тяжкий. У плевральній порожнині скупчується повітря, і легеня не бере участі в диханні. Крім того, виникає масивний крововилив, що супроводиться ознаками внутрішньої кровотечі (блідість шкірних покривів слабкість, запаморочення, швидкий слабкий пульс).

Коли загальний стан потерпілого задовільний (при ударах грудної клітки, поодиноких переломах ребер), досить забезпечити йому спокій, надавши напівсидячого положення. Якщо у хворого виявлено множинні переломи ребер, ушкодження плеври й легень, то його кладуть на спину, трохи піднявши верхню частину тулуба. При необхідності проводять штучне дихання. На рану грудної клітки, особливо тоді, коли крізь неї в плевральну порожнину потрапляє повітря, накладають стерильну пов'язку, щільно притиснувши її до рани. І це треба зробити негайно, щоб припинити надходження повітря.

Внаслідок удару або стиснення живота і нижньої частини грудної клітки у потерпілого можуть бути ушкоджені органи черевної порожнини.

Ознаки травми живота значною мірою залежать від того, який орган ушкоджено. Внутрішні органи, що містяться в черевній порожнині, поділяються на так звані паренхіматозні (печінка, селезінка, нирки) і порожнисті (шлунок, кишки, сечовий міхур). Ушкодження паренхіматозних органів, як правило, супроводиться внутрішньою кровотечею. При розриві кишечника або шлунка розвивається гнійне запалення слизової оболонки очеревини. Ушкодження органів черевної порожнини нерідко супроводиться травматичним шоком.

Якщо ушкоджено органи черевної порожнини, потерпілий скаржиться на сильний біль у шлунку, в правому або лівому підребер'ї, на слабкість, запаморочення, спрагу. При розриві печінки або селезінки швидко наростають ознаки внутрішньої кровотечі: блідість, похолодіння шкірних покривів, запаморочення, швидкий слабкий пульс. Хворий час від часу непритомніє. Розрив шлунка і кишок супроводиться різким болем у животі, відчуттям спраги. У хворого з'являються нудота, гикавка, блювання; пульс прискорений (до 100...120 ударів на хвилину), дихання поверхневе, швидке. Зміна положення тіла посилює біль у животі. На обличчі потерпілого з'являється страдницький вираз. Біль посилюється також, якщо натиснути на передню стінку живота.

При ушкодженні сечового міхура біль локалізується внизу живота, з'являються болючі позиви до сечовиділення, іноді виділення сечі затримується.

Виявивши у потерпілого травму органів черевної порожнини, треба покласти його на спину, голову і верхню частину тулуба трохи підняти, ноги зігнути в кульшових і колінних суглобах. Таким хворим не можна дозволяти пити, їсти, приймати ліки. Якщо є ознаки внутрішньої кровотечі, голову піднімати не потрібно. На живіт бажано покласти ґумовий пузир із льодом або снігом.

Опіки

Опік — це ушкодження тканин, спричинене дією на тіло полум'я, пари, киплячих рідин, розжарених або розтоплених металів, концентрованих кислот, лугів, радіоактивного опромінення та ін. Опіки поділяють на термічні, хімічні, променеві.

Під час автомобільних катастроф у потерпілих звичайно виникають термічні опіки різної тяжкості. Розрізняють опіки чотирьох ступенів. Опік І ступеня супроводиться почервонінням і набряклістю шкіри, пекучим болем у ділянці ушкодження. Опік II ступеня характеризується появою на почервонілій шкірі пухирів різної величини, наповнених прозорою або трохи каламутною рідиною, інтенсивним болем. При опіках III ступеня настає глибоке ушкодження шкіри. Хворий відчуває різкий біль. На шкірі утворюються твердий струп, що покриває ділянки змертвілої тканини. Найтяжчими є опіки IV ступеня, за яких ушкоджуються шкіра, м'язи, сухожилля. Іноді вони обвуглюються.

Опіки, що займають понад 10 % поверхні тіла, звичайно супроводяться тяжким порушенням загального стану потерпілого — шоком. Хворий неспокійний, скаржиться на сильний біль, просить пити. Пульс прискорений (до 100...120 ударів на хвилину), дихання поверхневе, швидке. Внаслідок всмоктування продуктів розпаду ушкоджених тканин невдовзі настає отруєння організму, що виявляється апатією, нудотою, блюванням, прискоренням пульсу.

Потерпілого насамперед треба швидко винести із небезпечної зони, погасити на ньому одяг вогнегасником, водою чи Цупкою тканиною — чохлом, брезентом, ковдрою, пальтом тощо. Полум'я з одягу можна збити, притискаючи потерпілого до землі, дорожнього покриття. Одяг, що тліє, треба обережно зняти, спочатку розрізавши або розірвавши. Частини одягу, що прилипли до поверхні опіку, відривати не слід, бо Це може завдати потерпілому сильного болю і погіршити його стан. При обмежених опіках І ступеня обпечену ділянку обтирають спиртом або одеколоном, а потім накладають на неї стерильну пов'язку.

Пухирі, що з'явилися на шкірі, розривати не треба, досить обробити їх спиртом і на уражене місце накласти стерильну пов'язку. Коли площа ушкодження велика, потрібно загорнути потерпілого в чисте простирадло, закутати ковдрою або іншими теплими речами. На обличчя пов'язку можна не накладати, досить прикрити його від пилу стерильною серветкою.

Відмороження

Відмороження — це ушкодження тканин внаслідок дії низьких температур. Найчастіше відморожують обличчя, ніс, вуха, кисті рук і стопи. Розрізняють чотири ступені відмороження. При відмороженні І ступеня хворобливе відчуття холоду змінюється онімінням, а уражена ділянка тіла стає блідою, нечутливою. Після зігрівання з'являється почервоніння і синюшність, набряклість шкіри. Відмороження II ступеня характеризується появою на уражених ділянках після зігрівання пухирів, наповнених прозорою кров'янистою рідиною, більшою набряклістю. При відмороженнях III ступеня настає змертвіння всіх шарів шкіри; при відмороженнях IV ступеня — шкіри і тканин, що лежать глибше, а також кісток.

Перша допомога передбачає зігрівання як відмороженої частини тіла, так і всього організму. Хворого треба перевести в тепле приміщення, дати теплого чаю, кави, вина або горілки. Відморожену частину обережно розтирають чистими руками (руки потрібно добре вимити, протерти спиртом або одеколоном).!! Розтирати хворого снігом не рекомендується. Коли відновиться кровообіг, з'являться чутливість, почервоніння, відчуття тепла, уражену ділянку протирають спиртом чи одеколоном і накладають стерильну пов'язку. Відморожену ділянку, на якій є пухирі, змертвіння шкіри, розтирати не можна, слід тільки накласти стерильну пов'язку. Змащувати відморожені ділянки жиром, мазями не рекомендується. Потрібно вжити відповідних заходів, щоб запобігти повторному охолодженню хворого.

Електротравми, ураження блискавкою

У місцях ураження електричним струмом та блискавкою виникають невеликі рани з твердими краями сіро-жовтого кольору, що нагадують термічний опік НІ ступеня. При незначній електротравмі з'являються короткочасна непритомність, запаморочення, біль у ділянці серця, при тяжких ураженнях бувають судорожні скорочення м'язів, тривала непритомність, припиняється дихання, серцева діяльність. Шкірні покриви бліді або синюшні. У потерпілого може настати клінічна смерть. Тому врятування його життя залежить від того, наскільки швидко й ефективно буде надано першу допомогу.

Передусім слід негайно припинити дію струму, вимкнути його, якщо це можливо, або відкинути електричний провід палкою, дошкою тощо.

Після припинення дії електроструму потерпілому, навіть при легких ураженнях, потрібний спокій. При необхідності роблять штучне дихання способом «рот до рота» і непрямий масаж серця до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності, принаймні до прибуття на місце пригоди медичних працівників. Ділянки ураження електрострумом закривають сухою стерильною пов'язкою.

Аналогічні заходи проводять при ураженні блискавкою.

Висновки

■ Аналіз аварій техногенного характеру показує, що зростання складності техніки, технології та ін. спричиняє подальше збільшення рівня травматизму. Це свідчить про необхідність комплексного і системного підходу в побудові систем захисту і попередження можливих аварій.

■ Надзвичайні ситуації класифікуються відповідно до територіального поширення, обсягу заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули. За класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) загальнодержавного рівня;

2) регіонального рівня;

3) місцевого рівня;

4) об'єктного рівня.

■ 3 метою запобігання аваріям розроблено заходи, що дозволяють придушити або уникнути можливості їх виникнення. Розроблена система захисту містить:

— принципи захисту людини;

— апарат аналізу стану і розвитку небезпек;

— метрологічне забезпечення оцінки параметрів БЖ;

— вимоги безпеки до кваліфікації працівників на рівні відповідних моделей, що описують їх функціонування.

■ В умовах виникнення аварій необхідні такі заходи:

— найшвидше припинення аварій;

— долікарська допомога потерпілим.

Терміни та їх визначення

Аварійна ситуація — різновид небезпечної ситуації, що об'єктивно вимагає термінових і правильних превентивних заходів.

Нозоареал — ареал хвороби, це територія, де має місце чи були зареєстровані у найближчому минулому осередки тієї чи іншої хвороби людини, тварин, рослин або їх груп (груповий нозоареал).

Окремий локальний осередок захворювання — нозоосередок.

Ситуація — сукупність подій, обставин, які мають розвинення за часом і простором та певні наслідки.

Хімічна аварія — це незапланований і некерований викид токсичних речовин, який виникає внаслідок вибуху, пожежі чи поломок технологічного обладнання, транспортної ємності або транспортного трубопроводу, що негативно впливає на навколишнє середовище, людину.

Контрольні запитання

1. Які види природних небезпек мають місце на території України?

2. За якими показниками класифікують надзвичайні ситуації?

3. Які специфічні причини виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру мають місце на території України?

4. Які заходи запобігання впливу небезпек використовують під час сходу селів, лавин, дії паводків, повеней і пожеж?

5. Завдяки чому є можливість підвищити стійкість виробничих об'єктів, що входить до складу заходів з ліквідації аварій?

6. За яким змістом (напрямами) виконується аналіз дії джерел небезпек?

7. Які існують принципи захисту людини від виробничих небезпек?

8. За якими напрямами здійснюються заходи від впливу виробничих небезпек?

9. Як застосувати штучне дихання?

10. Яким чином можна припинити кровотечу у потерпілого.