Терміни та їх визначення

Безпека — відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдавати будь-якої шкоди.

Безпека життєдіяльності людини — відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдавати шкоди організмові людини за будь-яких умов її існування.

Концепція (лат. conceptio — сукупність, система) — система поглядів на те чи інше явище, процес; засіб розуміння, тлумачення будь-яких явищ, подій; провідна ідея теорії.

Культурний вплив — ситуація, коли розроблені і визначені суспільством цінності, соціальні встановлення, норми і шаблони примушують людей поводитися певним чином.

Система (грецьк. агіаттцш — складання, об'єднання) — сукупність якісно визначених елементів (зміст системи), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Найважливіші властивості системи — нероздільність і цілісність.

Структура (лат. structurа, — будова, розуміння, порядок) — засіб закономірних зв'язків, речей і явищ природи і суспільства, мислення і пізнання; сукупність суттєвих зв'язків між певними складовими цілого, що забезпечує цілісність поєднання; внутрішню побудову будь-чого. Структура є законом існування і функціонування систем, забезпечує збереження основних властивостей при їх різноманітних змінах, складає основу подоби різних об'єктів, здебільшого тих, які відрізняються один від одного (речей, явищ).

Структуризація системи — етап системного аналізу, який складається з того, що вся сукупність об'єктів і процесів, які мають відношення до встановленої мети, розподіляється на особисто досліджувану систему і навколишнє середовище, потім визначаються окремі складові системи, що вивчаються, а можливі зовнішні системи уявляються у вигляді сукупності елементарних впливів.

Контрольні запитання

1. Що за змістом встановлює дисципліна БЖ?

2. Які нормативні документи встановлюють зміст дисципліни БЖДЛ?

3. Яку структуру має концепція БЖДЛ?

4. Який зміст пріоритетів має дисципліна БЖ?

5. Що є основними об'єктами вивчення дисципліни БЖ?

6. Які тенденції розвитку суспільства впливають на стан БЖ?

7. На що впливають зміни в навколишньому середовищі?

8. Які наслідки мають впливи хімічних елементів чи групи їх сполук?

9. Якими основними термінами оперує БЖ?

10. Про що свідчить високий рівень травматизму на підприємствах?

Розділ II. Теоретичні основи (їх елементи), що формують систему знань дисципліни «Безпека життєдіяльності»

Ознайомившись із змістом розділу, Ви маєте змогу:

■ Сформулювати поняття про ознаки, що складають розподіл змісту будь-якої теорії.

■ Охарактеризувати стиль мислення в БЖ.

■ Визначити зміст розглядання впливу небезпечних і шкідливих факторів на людину відносно середовищ її існування.

■ Уявити зміст формування понятійного поля дисципліни БЖ.

• Скласти уявлення про можливість використання основних і похідних логічних категорій для пояснення змісту ситуацій, які розгортаються в процесі забезпечення БЖ.

■ Визначити напрями використання законів, принципів, аксіом і правил в ситуаціях встановлення безпеки життєдіяльності.

■ Охарактеризувати зміст класифікацій, які використовуються в БЖ з метою деталізації накопичених знань.

■ Отримати системні уявлення про зміст і побудову ло-гіко-інформаційних моделей в БЖДЛ.

■ Встановити основні критерії оцінки стану життєдіяльності

На цей час безпека життєдіяльності не має розвиненої теорії, яка б характеризувалась злагодженими конкретними сукупностями ідей, поглядів, концепцій. Однак окремі її елементи існують і можуть бути використані за призначенням. Характерним для будови теорії є те, що всі її твердження поділяються на дві групи [6]. Перша з них — вихідна, формулює фундаментальні закони чи властивості об'єкта і складає основи теорії. Друга група — похідна — формулює закони і властивості, що залежать від фундаментальних. Глибина теорії залежить від щільності логіки, зміст якої покладено в основу ув'язки другої групи тверджень відносно першої.

Конкретно до першої групи належать сформульовані нижче закони, принципи, правила та аксіоми з безпеки життєдіяльності, а також центральний об'єкт нашого вивчення — людина (її стан) — фундаментальні її властивості (фізіологічні, біологічні та ін.).

У пізнавальному відношенні — теорія узагальнює об'єктивні факти, ґрунтуючись на описанні і поясненні закономірностей реальної дійсності. Теорія (її основи) формує стиль мислення, який завжди є конкретним для будь-якої науки.

Основний стиль мислення в безпеці життєдіяльності складається з виявлення загроз для людини; визначення характеру й ознак впливу на людину, а також змін в її стані, що мають місце як результат такого впливу; оцінки діючих загроз; виявлення діючих (чи необхідності розробки нових) нормативно-законодавчих актів, що регулюють безпеку за наявності конкретних загроз; розробка заходів безпеки; методи і зміст оцінки заходів безпеки; реалізація всіх вищезгаданих складових шляхом відбудови і функціонування системи управління безпекою життєдіяльності.

Базовими уявленнями дисципліни «Безпека життєдіяльності» є знання щодо стану людини, які в своїй більшості подаються у вигляді термінів і визначень. Зміни у стані людини формують зміни в середовищі як позитивних, так негативних явищ. Негативні явища в найгіршому вигляді можуть спричинитися катастрофами, аваріями, загибеллю людей та ін.

Небезпека — це процеси, явища, речі, які мають негативний вплив на життя і здоров'я людини. Небезпеки за характером можуть мати природне й антропогенне походження. Природні небезпеки зумовлені стихійними явищами, кліматичними умовами, рельєфом місцевості та ін.

У більшості випадків діяльність людини негативно впливає на довкілля. Людина, вирішуючи свої завдання матеріального забезпечення, безперервно завдає шкоди середовищу. Інтенсифікація діяльності людини підвищує рівень і кількість антропогенних небезпек — у вигляді виникнення небезпечних та шкідливих чинників.

Усі види небезпек, які формуються у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, змінюють його стан. Середовище за своїм характером знаходиться у стані тривалої динамічної рівноваги та є складною саморегулювальною системою. При цьому сфери біологічної стійкості характеризуються достатньо вузькими межами змін небезпечних (у т.ч. травмуючих і шкідливих) чинників середовища.

Фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні (соціальні) чинники як небезпечні і шкідливі в процесі праці людини класифікує ГОСТ 12.0.003—74.

Шкідливий чинник — негативний вплив на людину, який призводить до погіршення самопочуття чи захворювань.

Травмуючий чинник — негативний вплив на людину, який призводить до травм чи летального (смертельного) наслідку.

На мал. 2.1 наведено характер залежності екологічної системи від інтенсивності дії чинників середовища (екологічних факторів). Стійкість екологічних систем до екстремальних впливів визначається, крім інтенсивності впливу шкідливого чи небезпечного чинника (його об'єму, чи концентрації, чи тривалості дії), також здатністю цих чинників до руйнування навколишнього середовища і ступенем їх біотрансформацій в організмах.

Таблиця 2.1 Класифікація чинників середовища

За часом еволюційний історичний діючий	За періодичністю періодичний неперіодичний	3 черговості виникнення первинний вторинний
За походженням космічний абіотичний (абіогенний) біогенний біотичний біологічний природо-антропогенний антропогенний (в т.ч. техногенний, забруднення середовища) антропічний (в т.ч. неспокій)		За середовищем виникнення атмосферний водний (вологість) геоморфологічний едафічний фізіологічний генетичний популяційний біоценотичний екосистемний біосферний
За характером інформаційний матеріально-енергетичний фізичний географічний термічний хімічний солоності кислотності біогенний (біотичний) комплексний системоутворювальний екологічний-2 географічний еволюційний кліматичний (світла, опадів та ін.)		За об'єктом впливу індивідуальний груповий екологічний соціально-психологічний соціально-економічний видовий (у т.ч. людський, життя суспільства)
За спектром впливу відбірковий загальної дії

Чинник екологічний — будь-яка умова середовища, на яку жива істота реагує пристосувальними реакціями (за межами пристосувальних здатностей знаходяться летальні чинники). Склад та характер факторів наведено у таблиці 2.1 [8].

Комплекс визначених небезпек і відповідних чинників формують у біосфері специфічне середовище — техносферу. В умовах формування техносфери мають місце негативні впливи, які зумовлені такими елементами, як машини, будівлі та інше, а також дією людини (Лj) — стан людини у цьому випадку визначають комфортні умови (мал. 2.2.). Рівень впливів небезпек на середовище визначається рівнем розвитку техносфери, промисловості, сільського господарства та іншого, що фактично відображає економічне і соціальне становище суспільства і його розвиток, тому система впливів на біосферу визначається також і соціально-економічними чинниками середовища (в даному випадку це середовище утворене суспільством з відповідним рівнем його розвитку).

Характер відносин між визначеними об'єктами і чинниками впливу наведено на мал. 2.2 (лівий верхній кут). Як наслідок впливів, заподіяних людською діяльністю, в біосистемі мають місце зміни в організації біосистеми. Ці зміни реалізуються у визначеному просторі за якийсь термін і формують стан безпеки (небезпеки), що відповідно впливає на людину (Л2 — стан людини в біосистемі у визначеному просторі за визначеним терміном мал. 2.2). Співвідношення між станом Лj і Л2 дає змогу визначити варіанти стану людини і середовища в залежності від рівня ГДК та ін. Таким чином, у процесі своєї діяльності людина постійно впливає на навколишнє середовище, суспільство, середовище виробничого підприємства та ін. Результати таких впливів відображують відповідні небезпеки щодо людини, суспільства, довкілля, середовища виробничого підприємства та ін. Дія таких небезпек проявляється через вплив конкретних небезпечних і шкідливих чинників. Небезпечні і шкідливі фактори впливають безпосередньо на об'єкт чи елемент середовища; на систему чи органи людини тощо. На мал. 2.6 наведена структура СЗБЖ. На схемі показано взаємодію підсистем за прямими і зворотними зв'язками.

Усі визначені підсистеми (1—8) мають тісні зв'язки між собою. Можливість роботи системи ґрунтується на впровадженні цих зв'язків та повного використання підсистем за своїм призначенням.

Забезпечення безпеки від дії небезпечних та шкідливих чинників

Основним завданням безпеки життєдіяльності є визначення і реалізація надійних засобів захисту і заходів, необхідних і достатніх для реалізації умов виживання. Вирішення такого завдання можливе тільки з позицій системного підходу, який реалізує одночасно комплексні рішення у всіх сферах матеріального виробництва і життєдіяльності суспільства.

Виконання поставлених завдань досягається на основі аналізу стану безпеки на трьох рівнях взаємодій:

1. На першому рівні розглядається існування і встановлення взаємодій у системі «природа—суспільство».

2. На другому — визначаються небезпеки, які мають місце за функціонування вищезгаданої системи.

3. На третьому — визначаються небезпечні чинники, що формують небезпеки і безпосередньо впливають на об'єкт (суспільство, людину, довкілля та ін.).

У загальному вигляді визначено три рівні пошуку, що складають системний підхід у здійсненні аналізу безпеки (мал. 2.3).

Відповідно до діючих небезпек, небезпечних та шкідливих чинників формується зміст системи забезпечення безпеки життєдіяльності (СЗБЖ), яка утворюється з таких підсистем:

1) науково-методологічного забезпечення — вирішується питання теоретичних основ (їх елементів), що дають змогу сформувати уявлення про процеси, які мають місце в практиці встановлення стану безпеки;

2) проектно-конструкторська та технологічна підсистема — формує умови безпеки під час проектування та експлуатації обладнання, системи машин та технологій виробництва;

3) організаційно-методичного забезпечення — створює оптимальні побудови форми організації виробничих процесів за принципами встановлення безпеки;

4) правового регулювання — формує передумови розробки законодавчо обґрунтованих засобів і заходів безпеки та ін.;

5) комплексного контролю стану безпеки — дає можливість своєчасно впроваджувати заходи попередження, ліквідації небезпек і поліпшення стану безпеки;

6) інформаційного забезпечення — реалізує принципи накопичення, передавання, зберігання та дозування інформації;

7) кількісної оцінки і прогнозування — формує апарат і методи оцінки для визначення об'єктивного стану безпеки життєдіяльності;

8) оптимального управління — формування управлінського простору методів та заходів, які у своїй сукупній реалізації сформують комфортні умови життєдіяльності людини.

Комплексний підхід ґрунтується на всеосяжному розгляданні й обліку впливів на людину, середовище.

До середовищ у цьому випадку належать (див. мал. 2.4): помешкання (а також суспільство, що у ньому мешкає), території (робочі зони) виробничих підприємств, довкілля та території дії надзвичайних ситуацій.

При цьому необхідно розглядати три елементи, що формують безпеку життєдіяльності: стан людини; стан середовища; характер взаємодій.

Розглядаючи систему впливів, треба використовувати відповідну систему небезпечних чинників, які впливають на стан людини і формують його, а також механізми їх впливів на ці три елементи. При цьому небезпечний чинник (за змістом) виконує роль універсального елемента, який дає змогу визначити вплив, стан, систему взаємодій і систему реалізації безпеки життєдіяльності.

Елементи теорії, що складають зміст предметної сфери дисципліни

У попередніх розділах встановлені основні поняття «Безпека життєдіяльності»: «людина», «життя», «безпека» («небезпека»), «чинники» та ін. Між собою ці поняття за своїм звичайним змістом не мають видимого зв'язку. Проте такі зв'язки існують на рівні глибинного змісту. Перехід на глибинний рівень змісту — це перехід від звичайного змісту слова людського спілкування до уявлень певної системи професійної діяльності. У нашому випадку — це безпека життєдіяльності (існування) людини. Перехід до розгляду понять на рівні глибинного змісту дозволяє збільшити глибину опису явищ, що необхідно в практиці встановлення безпеки.

Наприклад, основні змістові уявлення понять «людина» і «життя» є такі:

«людина» відіграє роль головного об'єкта, а також об'єкта, який потребує захисту; «життя» є показником стану людини, а також впливу небезпек.

За основу смислового розгляду прийняті пари:

«людина» — «життя»;

«життя» — «небезпеки»;

«небезпеки» — «чинник»;

«чинник» — «людина».

Взаємодія кожної пари має визначений смисловий зв'язок. Перелічені пари створюють базове коло понять безпеки життєдіяльності.

Категорії є універсальною формою мислення, які відображують загальні властивості і відносини об'єктивної дійсності і пізнання. Виходячи з того, що цілісність і єдність явищ матеріального світу, їхні універсальні зв'язки і закономірний рух можуть бути відображені лише в системі логічних категорій (ЛК), в цьому розділі і використовують ці можливості відповідно до конкретних питань безпеки життєдіяльності.

Смисл теоретичних основ на рівні розгляду ЛК полягає в тому, щоб за допомогою основних похідних і логічних категорій відтворити основні і похідні логічні категорії безпеки життєдіяльності, на базі поєднання всіх категорій скласти механізм визначення взаємодій компонентів дисципліни (науки), оцінки стану безпеки, розробки рішень із запобігання аваріям та травмам.

У попередньому розділі вже було наведено деякі уявлення і приклади використання логічних категорій, які сприяють узагальненню та вилученню інформації щодо понятійного рівня.

Цей розділ підпорядковано завданням, які вирішують проблеми систематизації логічних категорій у формуванні дисципліни «Безпека життєдіяльності». Система логічних категорій покликана стати обов'язковим інструментом під час аналізу стану безпеки, встановлення небезпечних та шкідливих чинників, розробки систем захисту життєдіяльності людини.

За допомогою логічних категорій основних, похідних та інших можна створити відповідну систему безпеки.

Найпоширенішими у використанні дисципліни «Безпека життєдіяльності» є такі основні логічні категорії: «життя», «час», «простір».

Зміст організації безпеки за основною логічною категорією стану «Життя» наведено в попередньому розділі.

Визначені основні логічні категорії складають базу для формування та інтерпретації основних і похідних логічних категорій безпеки життєдіяльності.

У більшості випадків практики розгляду послідовного розвитку подій під час негараздів (травм, аварій, катастроф) і забезпечення безпеки для пояснень необхідно використовувати основну логічну категорію «час» та її похідні категорії. З цього приводу завжди треба уявляти:

1) засіб уведення часу в описання ситуацій;

2) можливості упорядкування у часі стану різних об'єктів.

Щодо першого пункту яскравим прикладом є зміст інструкцій з охорони праці. В інструкціях загальна систематизація забезпечення безпеки зорієнтована на засіб уведення часу в опис виробничих ситуацій. Встановлення безпеки кожного разу прив'язане до похідної категорії часу, що реалізується на тлі праці: «до початку роботи», «під час роботи», «під час аварійної ситуації» і «після виконання роботи» (Такий зміст інструкції з охорони праці затверджено Держнаглядом з охорони праці України).

Щодо другого пункту — можливість упорядкування у часі різних об'єктів реалізується в деяких випадках у два етапи. Наприклад, на першому етапі — через послідовність виконання операцій та їх елементів у технологічних процесах. На другому етапі — через відповідне співвідношення елементів і операцій технологічних процесів з певними заборонами, які встановлюють безпеку в рамках послідовностей виконання виробничого процесу. Це вже і є реалізація упорядкування в часі стану небезпеки.

У безпеці життєдіяльності багато теоретичних понять і практичних рішень використовують основну і похідну логічні категорії простору. Поняття простору є добре позначена та легко ідентифікована сфера. Уявлення цієї логічної категорії для опису конкретних ситуацій безпеки життєдіяльності потребує відповідних характеристик, за якими це проводитиметься. Або це — абсолютні (метричні) просторові характеристики, або — відносні, що якісно визначають відповідну взаємну орієнтацію об'єктів у просторі.

У першому випадку простір може орієнтуватися за ознаками координат чи відстані. У другому випадку характеристикою є терміни просторових відносин у вигляді «всередині», «зовні», «встановлено на», «нанесено на», «поблизу», «впритул», «зверху» та ін.

Більшістю цих термінів оперує безпека життєдіяльності в текстах, що описують конструкції засобів, приладів захисту, правил та інструкцій з безпеки тощо. Найбільші уявлення про логічні категорії простору можна здобути за допомогою схеми на мал. 2.7 [5].

У роботі Г. Н. Гряніка та інших [10] небезпечні події описуються за допомогою логічних категорій безпеки життєдіяльності. Наведена блок-схема (мал. 2.9) формує загальні уявлення про виникнення аварій (А), травм (Т), наслідків без аварії і травми (БН).

Більш глибоке розуміння процесів створення небезпечних подій вимагає вивчення природи аварій і травм. Це відбувається завдяки деталізації змісту в частині переходу небезпечних чинників у травмуючі.

Елементи теорії, що складають закони, принципи, аксіоми і правила

Сучасна безпека життєдіяльності як наука ґрунтується на сукупності законів, правил, принципів і аксіом. У межах цього посібника є можливість наведення лише основних фундаментальних узагальнень (у вигляді законів), які претендують на відтворення систематизуючих уявлень, що відображують найважливіші закономірності науки.

Зазвичай зміст законів викладається у скороченому вигляді аксіом-прислів'їв, що сформульовані Б. Коммонером (1974 p.).

Закон внутрішньої динамічної рівноваги — речовина, енергія, інформація і динамічні якості окремих природних систем в їхній ієрархії взаємопов'язані настільки, що будь-яка зміна одного з цих показників спричиняє супровідні функціонально-структурні якісні і кількісні зміни, які зберігають загальну суму матеріально-енергетичних, інформаційних і динамічних якостей системи, де мають місце ці зміни, або в їх ієрархії.

Емпіричні наслідки закону внутрішньої рівноваги:

1. Будь-яка зміна середовища (речовини, енергії, інформації, динамічних якостей екосистем) неминуче призведе до розвитку природних реакцій, ланцюгових за формою, які розвиваються убік нейтралізації виробничої зміни чи формування нових природничих систем, утворення яких за значних змін середовища може набути незворотного характеру.

2. Принцип Ле-Шательє — при зовнішньому впливові, що виводить систему зі стану стійкої рівноваги, ця рівновага порушується у напрямі, за якого ефект зовнішнього впливу зменшується. Розроблений спочатку для умов хімічної рівноваги, цей принцип став використовуватися для опису поведінки будь-яких самопідтримуючих систем. На біологічному рівні він реалізується у вигляді здатності екологічних систем до авторегуляції.

3. Взаємодія матеріально-енергетичних екологічних компонентів (енергії, організмів, консументів і редуцентів), інформації і динамічних якостей природничих систем за кількістю — нелінійна, у т.ч. слабкий вплив чи зміни одного з показників можуть спричинити значні відхилення в інших, а також у всій системі в цілому.

4. Зміни у великих екосистемах мають незворотний характер. Пересування за ієрархією відбувається в напрямку знизу— угору — від місця впливу до біосфери в цілому; вони змінюють глобальні процеси і тим самим переводять їх на новий еволюційний рівень (див. Закон необоротності еволюції).

5. Будь-яке перетворення природи спричиняє в глобальній сукупності біосфери та її великих підрозділах відповідну реакцію, що призводить до відносної незмінності еколого-еконо-мічного потенціалу («правило Тришкіного жупана»), збільшення якого можливе шляхом змінного підвищення енергетичних вкладень (див. Закон зниження енергетичної ефективності природокористування). Штучний підйом еколого-економічно-го потенціалу обмежений термодинамічною стійкістю природних систем.

Примітка. Закон внутрішньої динамічної рівноваги — одне з вузлових положень у природокористуванні. Доки зміни середовища слабкі, а їх розташування обмежене порівняно невеликою площею, то вони або локалізуються, або «згасають» в ланцюзі ієрархії екосистем. Проте тільки-но зміни досягають суттєвих значень для великих екосистем, наприклад відбуваються в масштабах басейнів великих річок, чи в розмірах, обмежених правилами одного або десяти відсотків, вони призводять до суттєвих зрушень в цих великих природних утвореннях, а через них, відповідно до наслідку-2 з вищезгаданого закону й у всієї біосфери, як відносно незворотними (3-й наслідок цього ж закону) врешті-решт можуть бути нейтралізовані значними витратами з соціально-економічної точки зору.

Зсув динамічної (квазістаціонарної) рівноваги стану природних систем за допомогою значних вкладень енергії (наприклад, шляхом оранки та інших агротехнічних прийомів) порушує співвідношення екологічних компонентів, досягаючи збільшення корисної продукції (врожаю) чи стану середовища, сприятливого для життя і діяльності людини. Коли ці зсуви «згасають» в ієрархії природних систем і не спричиняють термодинамічного розладу цієї природної системи, то такий стан вважається нешкідливим. Однак залишкове вкладення енергії і матеріально-енергетичний розлад, що виникає як наслідок, призводять до зниження природно-ресурсного потенціалу аж до спустошення території.

Закон константності (В. І. Вернадського) — кількість живої речовини біосфери (для певного геологічного періоду) є константа. Закон константності тісно пов'язаний із законом внутрішньої динамічної рівноваги, є його кількісним виразом для масштабів всієї біосфери. Згідно із законами константи, будь-яка зміна кількості живої речовини в одному з регіонів біосфери неминуче тягне за собою таку ж за його розміром зміну в іншому будь-якому регіоні, але зі зворотним знаком. Полярні зміни можуть бути використані в процесах управління природою, однак слід ураховувати, що не завжди має місце адекватна заміна. Як правило, високорозвинені види й екосистеми витискаються іншими, що стоять на порівняно еволюційно нижчому рівні, великі організми — меншими, а корисні для людини форми — менш корисними, нейтральними чи навіть негативними. Наслідком закону константи є правило обов'язкового заповнення екологічних ніш, а побічно і принцип винятку.

Закон мінімуму (Ю. Лібіха) — основний закон: витривалість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб, таким чином життєві можливості лімітуються екологічними чинниками, кількість і якість яких близькі до необхідного відносно організму чи екосистеми мінімуму. Подальше їх зниження призводить до загибелі організму чи деструкції екосистеми.

Додаткове правило взаємодії чинників: організм відповідною мірою здатний змінити дефіцитну речовину (діючий чинник) іншою, функціонально ближчою речовиною (чинником).

Примітки (до правила). Встановлення слабкої ланки ланцюга надзвичайно важливо в екологічному прогнозуванні, плануванні та експертизі проектів. Правило взаємодії факторів дозволяє раціонально замінити дефіцитні речовини і впливи на менш дефіцитні, що важливо в процесах експлуатації природних ресурсів.

Закон нерівномірності розвитку систем чи закон різночасового розвитку (змін) підсистем у великих системах — системи одного рівня ієрархії (як правило, підсистеми — більш високого рівня організації) звичайно розвиваються асинхронно: у той час, як одні з них досягли більш високого рівня розвитку, інші ще залишаються у менш розвиненому стані. Наприклад, еволюційний рівень розвитку видів різний, екосистеми суші мають різну еволюційну та історичну давність формування, суспільно-економічний розвиток народів і держав у різних частинах планети нерівномірний тощо. Значення закону для природокористування полягає в тому, що він «забороняє» абсолютну одноманітність (також як і закон необхідної різноманітності), створену людиною в просторі (наприклад, суцільна оранка, таким чином рівномірне граничне сукцесійне омолоджування екосистем на великому просторі), а у сфері управління виробництвом «потребує» нерівномірної уваги до його різних боків, у тому числі нерівномірного капіталовкладення з метою підвищення ефективності в роботі.

Закон розвитку природної системи за рахунок навколишнього середовища — будь-яка природна система може розвиватися тільки завдяки використанню матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Закон є наслідком начал термодинаміки. Він має надзвичайне теоретичне і практичне значення завдяки основним своїм наслідкам:

1. Абсолютно безвідходного виробництва не існує (бо це рівнозначно створенню вічного двигуна).

2. Будь-яка більш високоорганізована біотична система (наприклад, вид живого), використовуючи і змінюючи середовище, створює потенціальну загрозу для більш низькоорганізо-ваних систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе повторне відродження життя — воно буде знищене існуючими організмами).

3. Біосфера землі як система розвивається за рахунок ресурсів планети, але опосередковано за рахунок і під управлінським впливом космічних систем (перш за все Сонця).

Примітки. Відповідно до першого наслідку: ми можемо розраховувати тільки на маловідхідне виробництво, тому першим етапом розвитку технології повинна бути їх мала ресур-сомісткість (як на вході, так і на виході — економність і незначні відходи); другим етапом буде утворення циклічного виробництва (відходи одних можуть стати сировиною для інших); третім — організація розумного депонування (захоро-нення) неминучих залишків і нейтралізація неусунутих енергетичних відходів (усі три етапи можуть бути одночасними). Уявлення, що біосфера працює за принципами безвідходності, помилкове, оскільки в ній завжди накопичуються речовини, що вибувають з екологічного обігу і формують осадові породи.

Відповідно до другого наслідку цього закону — вплив людини на природу потребує заходів з нейтралізації цих впливів, тому що вони можуть стати руйнівними і, згідно з правилом співвідношення умов середовища і генетичної визначеності організму, загрожує і самій людині. У зв'язку з цим охорона природи — одна з обов'язкових складових соціально-економічного розвитку високорозвиненого суспільства.

Третій наслідок закону має особливе значення для довгострокового прогнозування. Воно повинне враховуватися при розгляді всіх процесів, які реалізуються на Землі. Однак необхідно усвідомити, що космічний вплив коригується земними процесами і встановлення прямих зв'язків має вірогідний характер. Наприклад, у роки високої сонячної активності не обов'язково проявляється весь аспект явищ, що спостерігався в попередній цикл тієї самої активності світила. Вони тільки можуть виникнути.

Закон зниження енергетичної активності природокористування — з розвитком історичного часу, під час вилучення з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому зростають енергетичні витрати. Збільшуються й енергетичні витрати на одну людину.

Закон обмеження ресурсів («на всіх не вистачить»). Цього формулювання немає в аксіомах-прислів'ях, що складають «Закони» Б. Коммонера. Але цей закон відображає загальну системну закономірність.

Закони і закономірності функціонування інформаційного середовища

Причиною виникнення небезпек може бути відсутність знань про закономірності функціонування інформаційного середовища, властивостей інформації та можливостей її впливу на окрему людину та на суспільство у цілому. Тому наведемо основні закони та закономірності функціонування інформаційного середовища. Основні закони функціонування інформаційного середовища людства ґрунтуються на універсальних законах функціонування інфосфери, що сформульовані акад. І. І. Юзвіши-ним [38] та О. В. Асауляк [48].

Найважливішим є закон збереження інформації. Для інформаційного середовища він формулюється так: будь-яка інформація, створена людиною, не зникає, а безперервно перетворюється в інформаційному середовищі. Закон постійного змінювання інформації є також універсальним законом інфосфери.

Наслідком цих законів є невичерпність інформаційних ресурсів.

Закон чергування. Будь-яка форма періодично знищується із збереженням ідеї, яка покривається новою формою, більш досконалою, ніж попередня. Із законом чергування пов'язане явище «старіння» в інформаційному середовищі. Інформація не старіє, старіє її представлення, старіють носії інформації, «старіють», тобто змінюються ситуації — на зміну ситуації, в якій інформація була актуальною, приходить інша ситуація, яку ця інформація вже не характеризує. Але можливе виникнення знову ситуації, коли та ж сама інформація знов буде актуальною. Одного разу здобута інформація багаторазово перетворюється так, щоб форма викладення відповідала сучасним вимогам надання інформації.

Закон спадкоємності. Виникнення нової інформації завжди відбувається на основі вже відомої інформації. Аналіз будь-якої ситуації має враховувати інформацію про попередню ситуацію (попередній стан системи, процесу).

Закон циклічності та взаємопроникнення. У функціонуванні інформаційного середовища як окремої людини, так і людства в цілому, є певні цикли: сукупність однотипних процесів, які завершуються конкретним типом результатів. Розвиток будь-якої підсистеми інформаційного середовища повинен відбуватися таким самим чергуванням циклів, як і розвиток великої системи, до якої належить ця підсистема. Велика система повинна мати інформацію про усі свої підсистеми. Кожна підсистема повинна мати інформацію про загальні умови функціонування великої системи в цілому.

Закон збереження інформації тісно пов'язаний з універсальним законом внутрішньої динамічної рівноваги, з якого випливає закон постійності (балансу) інформаційної рівноваги. Цей закон є основою процесів самоорганізації. Він реалізується шляхом формування постійних відносин, взаємозв'язків та взаємозалежності інформаційних процесів на різних рівнях структури інформаційного середовища. Це забезпечує взаємну адаптацію підсистем та зворотні зв'язки, завдяки яким підтримується динамічна рівновага на різних рівнях інформаційного середовища.

Закон інформаційної єдності. Інформаційне середовище — це єдина система взаємозв'язаних підсистем. Випадіння із загальної структури будь-якої ланки веде до порушення динамічної рівноваги усієї системи й є початком руйнування цієї системи.

Закон ієрархії. В інформаційному середовищі повинна діяти система цінностей для оцінки інформації. Ця система цінностей повинна мати ієрархічну структуру пріоритетів. Інформація про велику систему в цілому повинна мати вищий пріоритет, ніж інформація про її окремі підсистеми.

Закон жертви. Для того щоб уся велика система розвивалася, необхідно, щоб розвиток будь-якої її підсистеми не заважав розвиткові інших підсистем, для чого їй іноді треба жертвувати частиною своїх можливостей. Підсистема, яка має більше знання, ніж інші, для розвитку усієї великої системи повинна «опуститись» до рівня інших підсистем, щоб її знання переробити на інформацію для інших підсистем. Наприклад, коли академік читає лекції першокурсникам, він повинен «опуститись» на рівень розуміння випускника середньої школи і пояснити знання, які він здобув, мовою, зрозумілою для студентів.

Закон об'єднаної творчості. Основа творчості — це інформаційна взаємодія. Уся наукова творчість ґрунтується на кооперації праці через наукову інформацію. Творча діяльність людства зумовлена існуванням інформаційного середовища людства як єдиної системи.

Закон аналогії. В аналогічних (які мають однакову структуру) ситуаціях для прийняття рішень можна використовувати однакову інформацію. Наприклад, коли ми бачимо виникнення пожежі, то набираємо номер телефону 01. Ця інформація діє незалежно від інших характеристик ситуації.

Закон вільного вибору. Будь-яка людина має право вільного вибору інформації для своєї діяльності та свого подальшого розвитку. Щоб кожна людина мала не тільки право, а й можливість вільного вибору інформації, необхідно, щоб усі люди діяли відповідно до всіх описаних вище законів. Це означає, що ніхто не має права обмежувати «поле вибору» людини, а також без дозволу втручатись в її інформаційне середовище.

Багато явищ в інформаційному середовищі підлягають закономірності концентрації-розсіяння інформації Дж. Ципфа— А. Лотка—С.Бредфорда [40, 41, 43, 46], яку можна розуміти так: чим ближче до зони дії будь-якої ситуації знаходиться людина, тим у меншій кількості джерел інформації вона може знайти інформацію, яка повністю характеризує цю ситуацію. А також: стільки ж інформації для повної характеристики ситуації можна знайти у зонах далекого впливу цієї ситуації, але у значно більшій кількості джерел інформації. Ця закономірність проявляється у розподіленні статей будь-якої галузі за певний період часу за часописами. Із кожним часописом х можливо зіставити величину d(x) — кількість статей із даної галузі, які надруковані у цьому часописі. Це число називають продуктивністю джерела інформації. Якщо видання розподілити за зменшенням величини d(x), то матимемо послідовність величин d1 d2, ..., d n, де dn— число статей у часописі, якому ми надали ранг п. Закономірність розсіяння полягає в тому, що величини d приблизно задовольняють залежності, де С і а — сталі, та а приблизно дорівнює 1. Подібна залежність у лінгвістиці має назву закону Ципфа. У лінгвістиці ця закономірність означає розподілення кількості слів, які є у тексті. У тлумаченні Б. Викері ця закономірність визначається так: коли періодичні видання розташувати у порядку зменшення в них статей з конкретного питання, то в одержаному списку можливо виділити ряд зон, кожна з яких має однакову кількість статей. Ця закономірність має вигляд Tx-T2x:T3x:...Tnx = l:b:b2:b3:...b»,

де Тх — кількість журналів, що містять х статей, Т2х — кількість журналів, що містять 2х статей, Т3х — кількість журналів, що містять Зх статей, Тпх — кількість журналів, що містять пх статей; b — відношення кількості журналів другої зони до кількості журналів першої зони. Ця закономірність пов'язана із законом збереження інформації. Інформація безперервно перетворюється в інформаційному середовищі і в результаті вона безкінечно переміщується в ньому. Таким чином, може виникати нескінченна кількість зон розсіяння інформації. Але є й протилежний процес. З часом інформація стискується та переходить з одного рівня інформаційного середовища до іншого: від мікросередовища до глобальних рівнів, але вже у сконцентрованому вигляді. Інформація про структуру макрорівнів уже у вигляді різноманітних класифікацій, руб-рикаторів, оглядів переміщується на нижчі рівні інформаційного середовища.

Є ще одна дуже важлива закономірність у інформаційному середовищі — так званий принцип збереження рефлексії (суб'єктивного фактора) [40]. Цей принцип полягає у тому, що спроба так перетворити інформаційне середовище, щоб виключити або зменшити частку суб'єктивного фактора (рефлексії), обов'язково викликає збільшення суб'єктивного фактора в іншому місці інформаційного середовища. Наприклад, коли ми одержуємо список літератури, який створив відомий фахівець, ми можемо з довір'ям поставитися до цього списку. Але коли ми одержуємо інформацію від автоматизованих систем, ми повинні враховувати принципи відбору інформації у цих системах.

Принципи (основні) та їх зміст

Принцип неповноти інформації (принципи невизначеності) — інформація під час проведення акцій з перетворення природи завжди недостатня для апріорного судження про всі можливі результати (особливо у віддаленій перспективі) заходів, що здійснюються. Пов'язано це з надзвичайною складністю природних систем, їх особистою унікальністю і неминучістю природних ланцюгових реакцій, напрями яких важко дослідити заздалегідь. Для зменшення ступеня невизначеності, особливо під час експертизи проектів, моделювання слід доповнювати безпосередніми дослідженнями природи, натурними експериментами і визначенням динаміки природних процесів. Принцип неповноти інформації служить важливим обмеженням у використанні методу аналогій в екологічному прогнозуванні, тому що аналогія завжди неповна через особливості природних систем.

Принцип обманного благополуччя — перші успіхи (чи невдачі) в природокористуванні можуть бути короткочасними: успіх заходу з перетворення природи чи з її управління об'єктивно оцінюється тільки після з'ясування ходу і результатів природних ланцюгових реакцій у межах натурального природного циклу (від кількох років до декількох десятків років).

Принцип системного доповнення — підсистеми однієї природної системи в своєму розвитку забезпечують передумову для успішного розвитку і саморегуляції інших підсистем, що входять в ту саму систему (коли система не підлягає потужній зовнішній інформації). Фактично сформульований закон — динамічний варіант закону упорядкування заповнення простору і просторово-часової визначеності. У сфері глобального природокористування і охорони навколишнього середовища (як і в рамках світової економічної політики) цей закон визначає переваги взаємодопомоги над конфронтацією будь-якого виду. Глобальна соціологічна система розвиватиметься швидше і матиме більший успіх, ніж ширше міжнародне співробітництво між країнами і народами. Врахування принципу системного доповнення стало необхідною умовою життя людини з моменту перевтілення людства в єдину, цілу, загальну «геологічну силу» (за В. І. Вернадським).

Правило міри перевтілення природних систем — у ході експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, що дозволяють цим системам зберігати властивості само-підтримки (самоорганізації, саморегулювання) і звичайно обмежені помітними змінами систем трьох співупоряджених рівнів ієрархії. Ця властивість і саморегулювання природничих систем підтримується двома механізмами — співвідношенням екологічних компонентів усередині системи і взаємодією підсистем того ж рівня і надсистем в їх ієрархії. Надсистема вищого рівня ієрархії може підтримувати деякі підсистеми порушеної системи нижчого рівня, але не відновлювати їх. Наприклад, чорноземи, що виникли як результат зональних біогенних процесів у луго- і лісостепах з їх оранкою, зонально підтримуються, але поступово деградують, зберігаючи при цьому тенденцію до відновлення тільки за утворення натуральних умов під час їх будови.

З правила міри перевтілення природничих систем випливає низка висновків:

1. Одиниця (поновленого) ресурсу може бути отримана тільки за деякий, визначений швидкістю функціонування систем (та їх ієрархії) відрізок часу.

2. Переступити через фазу послідовного розвитку природничої системи за участю живого, як правило, не можливо.

3. Проведення господарчих заходів раціональне тільки в межах якихось оптимальних розмірів, вихід за котрі в меншу чи більшу із сторін знижує їх господарчу ефективність.

4. Перетворююча діяльність не повинна виводити природничі системи зі стану рівноваги шляхом створення надлишків якогось з компонентів, що утворюють середовище, чи, коли це необхідно, вимагається достатня компенсація у вигляді відносно неперетворених природничих систем (оптимальна територіальна структура — оптимальна лісовина та ін.).

5. Перетворення природи (коли воно не відновлювальне, «нем'яке») дає локальний чи регіональний виграш за рахунок погіршення показників у суміжних місцевостях чи в біосфері загалом (це також наслідок закону внутрішньої динамічної рівноваги).

6. Господарський вплив займає не тільки ту систему, на яку він скерований, а й її надсистеми, «покликані» нівелювати здійснені зміни. У зв'язку з цим витрати на перетворення природи ніколи не обмежуються тільки вкладеннями на безпосередньо запланований вплив (див. також наслідки із закону внутрішньої динамічної рівноваги).

7. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються змінами речовини та енергії, але зачіпають і динамічні якості систем природи.

8. Вторинна поступово складена екологічна рівновага, як правило, більш стійка, ніж первинна, але потенційний «запас перетворення» (майбутніх його можливостей) при цьому скорочується.

9. Неспіввідношення «цілей» природно-системної регуляції і цілей господарства може призводити до деструкції природного утворення (таким чином сили природи і господарчих перетворень при більшому значенні останніх у ході протиборства спочатку «гасять» один одного, а потім руйнують природну складову).

10. Технічні системи впливу в кінцевому підсумку (під час тривалого терміну) завжди господарчо менш ефективні, ніж природноспрямовані.

11. Технічні впливи мають тенденцію перетворення в перманенті і дедалі більш посилені, аж до повної заміни саморегуляції природних систем техногенним регулюванням, що в кінцевому підсумку економічно руйнівно.

Правило «м'якого» управління природою — «м'яке» (опосередковане, спрямоване відносно екологічного балансу) управління природними процесами, як правило, здатне викликати позитивні природні ланцюгові реакції і тому за соціально-економічними наслідками більш сприятливе, ніж «жорстке». Це правило спрямованого перетворення природи. На відміну від «жорсткого» управління, «м'яке» управління передбачає відновлення попередньої натуральної продуктивності екосистем чи її підвищення шляхом цілеспрямованої і заснованої на використанні об'єктивних законів природи серії засобів, дозволяє спрямувати природні ланцюгові реакції в сприятливий для господарств і життя людей бік.

Правило (неминучих) ланцюгових реакцій «жорсткого» управління природою — «жорстке», як правило, технічне управління природними процесами може призвести до ланцюгових природних реакцій, значна частина яких виявляється екологічно, соціально й економічно неприпустимими в довгостроковому інтервалі часу. Дія цього правила пов'язана перш за все з тим, що грубе, «хірургічне» втручання в життя природних систем викликає дію закону внутрішньої динамічної рівноваги і значно підвищує енергетичні витрати на підтримку природних процесів (посилює дію закону зниження енергетичної ефективності природокористування). Як правило, порушується і закон оптимальності. У зв'язку з вищезгаданим «жорсткі» управлінські рішення типу міжзонального, перерозподілу річкових вод, зрошення історично сухих степів та ін. заходи потребують чи суттєвих відшкодувань (промивка засолених земель, боротьба з новими спалахами захворювань і масового розмноження шкідників, що виникли, та ін.), чи повинні проводитися з великою обережністю й обачністю.

Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, коли повсякденні потоки речовини, енергії та інформації в техносфері перевищують порогові значення.

Порогові, чи інакше, гранично припустимі значення (ГПЗ) небезпек встановлюють, виходячи із умов зберігання функціональної і структурної цілісності людини і природного середовища. Дотримання ГПЗ потоків утворює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами технічних небезпек є елементи техносфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють у просторі і часі.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки негативно впливають на людину, природне середовище й елементи техносфери одночасно.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують стан здоров'я людей, призводять до травм, матеріальних витрат і до деградації природного середовища.

Аксіома 6. Захист від техногенних небезпек досягається удосконаленням джерел небезпек, збільшенням відстані між джерелом небезпеки й об'єктом захисту, шляхом вживання захисних заходів.

Аксіома 7. Компетентність людей щодо небезпек та їхня здатність захиститися від них — необхідні умови досягнення безпеки життєдіяльності.

Основні постулати безпеки життєдіяльності (* — номер наслідку із закону внутрішньої динамічної рівноваги)

Структурні

Закон системоперіодичний. Закон періодичний Д. І. Менделєєва. Закон гомологічних рядів Н. І. Вавилова. Закон біогенної міграції атомів. Закон фізико-хімічної єдності живої речовини. Закон упорядкування заповнення простору і просторо-часової

визначеності. Принцип зв'язку біотопбіоценоз. Закон киральної чистоти. Закон константності. Закон кореляції. Закон суб'єктивної

кількісної оцінки подразника. Правило острівного подрібнення. Правило Аллана. Правило Бергмачі. Правило Глогера. Принцип Оллі.

Міжсистемні

Закон обмеження природних ресурсів. «Закони» екології Б. Коммонера. Закон відповідності... виробничих сил... Правило прискорення розвитку. Правило міри перетворення природних систем. Правило демографічного насичення. Закон зменшення родючості. Закон спадної віддачи. Правило соціально-екологічного заміщення. Правило інтегрального ресурсу.

Закон спаду природно-ресурсного потенціалу. Закон зниження ефективності природокористування.

Функціональні

Правило оптимального компонентного доповнення. Закон розвитку за рахунок навколишнього середовища.

Закон максимізації біогенної енергії. Правило максимального «тиску на життя». Закон максимізації енергії. Принцип «нульового» максимуму. Правило взаємопристосо-ваності. Правило внутрішнього не-протиріччя. Принцип системного доповнення. Закон рівнозначушості всіх умов життя. Закон сукцесійного уповільнення. Закон толерантності. Закон мінімуму. Закон сукупності дії чинників. Закон екологічної кореляції. Закон заміщення екологічних умов. Закон збіднення різнорідної живої речовини в острівних його згущеннях. Закон оптимальності. Правило обов'язкового заповнення екологічних ніш. Принцип винятку. Принцип існування (парадокс Дж. Хатнісона). Принципи видового об'єднання (заміщення). Закон системи хижак— жертва.

Правило географічного оптимуму. Закон послідовності проходження фаз розвитку. Принцип Ле-Шательє. Закон внутрішньої динамічної рівноваги.

Еволюційні

Правило відповідності генетичної визначеності організму. Закон максимуму біогенної енергії. Принцип геоісторичний. Принцип спрямованості еволюції. Закон прискорення еволюції. Принцип катастрофічного поштовху. Принцип переривчастості і безперервності еволюції. Закон збільшення розмірів і ваги. Правило харчової кореляції. Закони еволюції К. Рульє. Закон незворотної еволюції. Закон еволюційно-екологічної незворотності. Закон ускладненості організації. Закон системогенетичний. Закон біогенетичний. Принцип засновника.

Емпіричні наслідки

Правило неминучості ланцюгових реакцій (1)* Правила нелінійностей внутрішніх взаємозв'язків (2)*. Принцип сукцесійного заміщення. Правило незворотних порушень (3)*. Правило сталості еколо-го-економічного потенціалу (4)*. Принцип натуральності. Правило «м'якого» управління. Принцип обманного благополуччя. Принцип віддалення подій. Принцип неповноти інформації. Принципи інтенсивного заперечення-визнання. Правило 1-го відсотка. Закон піраміди енергій. Правило 10-ти відсотків.

Класифікації в безпеці життєдіяльності

Класифікація — ділення множини будь-яких об'єктів (елементів) на групи. Кожна група може, в свою чергу, бути поділена відповідно на підгрупи.

Правильна класифікація має відповідати таким умовам:

1. Складові множини не повинні мати сумісні елементи (не перетинатися).

2. За сумою складові множини повинні дати початкову множину класифікованих об'єктів.

3. Кожний елемент повинен входити в будь-який один клас.

4. Множини мають розподілятися за групами за однією ознакою.

Бажано, але необов'язково, щоб під час продовження поділу груп на нові підгрупи за основу бралася одна й та сама ознака. Ділення множини на складові можна виконувати різним способом.

Класифікація може мати за змістом штучний характер. В науці відбір системи класифікації диктується змістом і не може бути взятий за простою угодою з точки зору її зручності. Оскільки класифікація — це необхідний елемент у системі отримання уявлень, у практиці розвитку науки мають бути такі системи класифікацій, які відображають глибинні закономірності руху і розвитку об'єктивної дійсності. Класифікації є суттєвою частиною, результатом розвитку теоретичних систем, істинність яких перевіряє практика.

До основних класифікацій у безпеці життєдіяльності належать:

— класифікація водних об'єктів — перелік фізико-географічних, режимних і морфологічних особливостей водних об'єктів (ГОСТ 17.1.1.02—76), що дозволяє їх поєднати в господарчо значущі об'єкти;

— класифікація водостоків — перелік величин, які відображують термін і період стоку, гідрологічний режим, розмір і водність водостоків (ГОСТ 17.1.1.02—76), що характеризує певні їх групи;

— класифікація шкідливих речовин (забруднювачів) — поділ шкідливих речовин (забруднювачів) за ступенем небезпеки, агрегатного стану, характеру впливу на людину, господарчими об'єктами та іншими ознаками;

— класифікація розкривних порід — перелік груп придатності розкривних порід; перелік груп показників хімічного і гранулометричного складу розкривних порід (ГОСТ 17.5.1.1.03—78), що є в основі їх класифікації;

— класифікація забруднення — поділ забруднення за значенням для людства (за походженням чи джерелом виникнення, хімічним складом і властивостями, фізичними показниками, шкідливістю для людей, природних об'єктів, господарства, окремих його галузей та ін.);

— класифікація підземних вод — перелік горизонтів за режимними характеристиками, параметрами фільтрації (ГОСТ 17.1.1.02—76), що дозволяє об'єднати підземні води в господарчо значущі групи;

— класифікація природних ресурсів:

1) за джерелами і знаходженням;

2) за швидкістю вичерпання — швидке чи повільне вичерпання;

3) за можливістю самовідновлення і рекультивації — віднов-лювальні і невідновлювальні;

4) за темпами економічного відновлення;

5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими;

— класифікація всіх видів небезпек, які формуються в процесі виконання виробничого процесу, у вигляді небезпечних чинників встановлена ГОСТом 12.0.003 — 74 ССБТ. Поділ здійснено за групами:

1) небезпечні і шкідливі фізичні чинники: машини і механізми, що рухаються; будь-які вантажно-підйомні пристрої, а також вантажі, які пересувають; незахищені елементи виробничого обладнання, що рухаються та обертаються; частини оброблюваного матеріалу та інструменту, що розлітаються після руйнування та ін. Шкідливими для здоров'я фізичними чинниками є: підвищена чи знижена температура повітря робочої зони, підвищена вологість і швидкість руху повітря, підвищені рівні шуму, вібрацій, ультразвуку і будь-яких випромінювань — теплових, іонізуючих, інфрачервоних та ін., підвищена концентрація пилу і газу повітря робочої зони, ненормоване освітлення робочих місць, проходів і проїздів; підвищена яскравість світла і пульсація світлового потоку;

2) хімічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники за характером дії на організм людини розподіляються на такі групи: загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі (що спричиняють алергічні захворювання), канцерогенні (що спричиняють розвиток пухлин), мутагенні (що діють на статеві клітини організму). До цієї групи входять численні пари і гази: пара бензолу, толуолу, оксид вуглецю, ангідрид сірки, оксид азоту, аерозолі свинцю та ін., токсичний пил, що утворюється, наприклад при обробці різанням берилію, свинцевих бронз, латуней і деяких пластмас. Сюди також належать такі агресивні рідини (кислоти, луги), які можуть спричинити хімічні опіки шкіряного покрову під час дотику до них;

3) біологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники: мікроорганізми (бактерії, віруси й інше), а також мікроорганізми (рослини і тварини), вплив яких викликає травми чи захворювання у працівників;

4) психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники: фізичні перевантаження (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перевантаження, перевантаження аналізаторів слуху, зору та ін.);

— класифікація санітарна — перелік оптимальних і дозволених норм температури, відносної вологості і швидкості руху повітря у виробничих (житлових) приміщеннях (за сезонами року, за категорією робіт) відповідно до санітарно-гігієнічних вимог (ГОСТ 12.1.005 — 88), що складає основу санітарно-гігієнічного угруповання цих параметрів;

класифікація виробничих отрут здійснюється за:

1) хімічною структурою;

2) агрегатним станом;

3) ступенем токсичності і небезпечності;

4) характером і механізмом впливу на організм людини;

— класифікація хімічних речовин за гранично припустимою концентрацією (ГПК), LD50 при введенні у шлунок, нанесенні на шкіру, LD50 — при інгаляційному надходженні в організм. Ця класифікація використовується під час встановлення класів небезпечності нових хімічних речовин;

— класифікація виробничих отрут (загальна):

1) за характером впливу на організм людини: загальноток-сичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію;

2) за шляхом проникнення в організм людини: крізь легені, шкіру, травний канал;

3) за хімічними класами сполук: органічні, неорганічні, елементоорганічні та ін.;

4) за ступенем токсичності: надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні, малотоксичні;

5) за ступенем впливу на організм людини: речовини надзвичайно небезпечні, речовини високонебезпечні, речовини помірнонебезпечні, речовини малонебезпечні;

— класифікація виробничих отрут (клініко-гігієнічна) — всі леткі промислові речовини поділяють на чотири великі групи:

1) перша група — задушливі речовини:

а) прості задушливі, дія яких полягає у витисненні кисню із вдихуваного повітря (азот, водень, гелій);

б) хімічно діючі, які порушують газообмін у крові і тканинах, хоча кисень доставляється вдихуваним повітрям у достатніх кількостях (оксид вуглецю, синильна кислота);

2) друга група — подразнюючі речовини, які спричиняють подразнення слизової оболонки дихальних шляхів або безпосередньо легенів, що сприяє розвиткові загальної реакції (оксиди сірки, азоту, хлор, хлороводень, фторо-водень, аміак тощо); при гострому отруєнні ці речовини можуть призвести до набряку легенів;

3) третя група — леткі наркотичні і споріднені з ними речовини, які діють після надходження у кров; гостру дію ці речовини справляють на центральну нервову систему, викликаючи наркоз.

Виходячи з фізико-хімічних особливостей і біологічної дії, виділяють п'ять підгруп летких наркотичних речовин, які:

а) не відзначаються ясно вираженою післядією (оксид азоту, вуглеводні жирного ряду, ефіри);

б) справляють шкідливу дію переважно на паренхіматозні органи (галагенопохідні вуглеводні жирного ряду);

в) впливають насамперед на органи кровотворення (ароматичні вуглеводні);

г) діють переважно на нервову систему (алкоголь, сірчані сполуки жирного ряду);

д) діють переважно на систему крові і кровообігу (анілін, нітробензол — органічні сполуки азоту).

4) четверта група — неорганічні і металоорганічні сполуки — протоплазматичні отрути (ртуть, свинець, фосфор, миш'яковиста кислота, фосфороводень тощо):

— класифікація за Гендерсоном і Хагардом — усі хімічні речовини поділяються на реагуючі і нереагуючі:

1) реагуючі виробничі отрути вступають у біохімічні реакції і зазнають перетворень в організмі; токсична дія реагуючих отрут може бути викликана як самою речовиною, так і її метаболітами (наприклад, ураження органів кровотворення при отруєнні бензолом зумовлене дією продуктів його перетворення — фенолу піропітехіну, гідрохінону);

2) нереагуючі речовини не зазнають значних змін в організмі людини; не вступаючи у біохімічні реакції, вони виводяться з організму в основному в тій самій формі, в якій і надходять; прикладом нереагуючих речовин можуть бути вуглеводні жирного ряду;

— класифікація біологічних чинників виробничого середовища з урахування механізму виникнення і специфіки впливу на працівників:

1) природна група — збудники інфекційних захворювань і інвазійних захворювань людей, тварин і птахів, природні відходи тваринного світу, продукти розвитку рослин, зокрема продукти цвітіння тощо;

2) виробнича, або індустріальна група, до якої входять: чинники промислово-тваринницьких комплексів, виробництв засобів біологічного захисту рослин, антибіотиків, білково-вітамінних концентратів, стимуляторів росту, сироваток, фізіологічно активних препаратів тощо;

— класифікація збудників інфекційних хвороб та інвазій у людей і тварин:

1) бактеріальні: туберкульоз, бруцельоз, сальмонельози, лептоспірози, сибірка, лістеріоз, меліоїдоз, ієрсиніози, еризпіцелоїд;

2) вірусні: орнітоз, сказ;

3) рикетсіози — ку-лихоманка;

4) фугільози: аспергільоз, актиномікоз, гістоплазмоз, бластомікоз, кадидоз, коцидіоідоз, криптококоз та ін.;

5) найпростіші: кокцидіоз, токсоплазмоз;

6) гельмінтози: тепіози, трихінельоз та ін.

Ризик зараження людей залежить від епізоотичного стану району, розповсюдженості збудників серед тварин і в навколишньому середовищі, чисельності популяції тварин (птахів), від якої залежить кількість інфікованих особин. Крім того, ризик зараження зооантропонозами людини визначається терміном (стажем) роботи в цій галузі господарства, ступенем контакту людини з тваринами та її професією.

Класифікація пестицидів проводиться залежно від призначення, способу проникнення, характеру впливу на організм, хімічної природи, ступеня небезпеки для теплокровних і навколишнього середовища.

Класифікація пестицидів за призначенням поділяється на такі основні групи: інсектициди — пестициди для боротьби зі шкідливими комахами, акарициди — для боротьби з кліщами, овоциди — для знищення яєць шкідливих комах, нематоциди — для боротьби з круглими черв'яками, німациди — для боротьби з різними молюсками, в тому числі черевоногими, фунгіциди — для боротьби з хворобами рослин і різними грибами, бактерициди — для боротьби з бактеріями і бактеріальними хворобами рослин, антисептики — для запобігання руйнуванню мікроорганізмами неметалевих матеріалів, зооциди (родентициди) — для боротьби з гризунами, гербіциди — для боротьби з бур'янами, арборициди — для знищення небажаної деревної і кущової рослинності, альгіциди — для знищення водоростей та інших шкідливих рослин.

Класифікація пестицидів за способом проникнення їх в об'єкт обробітку. їх умовно поділяють на: контактні, що отруюють комах контактом з будь-якою частиною тіла; кишкові, що проникають разом із їжею в травний канал; фуміганти — проникають в організм комах і тварин дихальним шляхом у вигляді пари або газу. За зазначеним принципом усі пестициди поділяють також на дві великі групи — контактної і системної дії. Контактні пестициди вбивають або пригнічують шкідливі організми при контакті з ними, системні проникають у рослини, змішуються у їхніх тканинах і призводять до загибелі шкідливі організми (бур'яни, збудники хвороб, шкідники).

Класифікація пестицидів за хімічною будовою:

1) пестициди неорганічного походження (сполуки ртуті, міді, бору, фтору, сірки, барію, хлорати);

2) пестициди рослинного, бактеріального і грибного походження (хлор, фосфорорганічні, похідні карбамінової, тіо-і дитіокарбамінової кислот, різноманітні гетероциклічні сполуки, фталіміди, похідні речовини, нітропохідні феноли, хінони, похідні триазинів, металоорганічні сполуки, мінеральні масла).

Гігієнічна класифікація за ступенем безпеки для теплокровних тварин і людини ґрунтується на врахуванні фізико-хімічних властивостей, а також параметрів токсичності і небезпек пестицидів.

Гігієнічна класифікація оцінки дії пестицидів на організм людини:

1) за токсичністю при надходженні в шлунок препарати поділяють на сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), LD50 яких менше від 50 мт/', високотоксичні — LD.. від 50 до 200 мг/кг; середньотоксичні — LD50 від 200 до 1000 мг/кг; малотоксичні — LD50 понад 1000 мг/кг;

2) за рівнем леткості речовини класифікують як: дуже небезпечні — насичують повітря робочої зони концентрацією більшою або такою, що дорівнює токсичній; небезпечні — насичують повітря концентрацією, меншою від порогової; малонебезпечні — насичують повітря концентрацією, меншою від порогової;

3) за ступенем стійкості розрізняють пестициди дуже стійкі — процес руйнування починається не раніше ніж через 2 роки; стійкі — від півроку до двох років; помірно стійкі — від одного до 6 місяців; малостійкі — в межах місяця;

4) за загрозою надходження препарату в організм через шкіру поділяють на: різко виражену — LD50 менше від 300 мг/кг; виражену — LD50 від 300 до 1000 мг/кг; слабо виражену — LD50 понад 1000 мг/кг;

5) за здатністю накопичуватись в організмі розрізняють чотири групи пестицидів: надкумулятивні — коефіцієнт кумуляції менший за одиницю; вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції від одиниці до трьох; помірно вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції від трьох до п'яти; слабо вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції понад п'ять. Наведені класифікації безпеки життєдіяльності складають

лише основну частку з них. Здебільшого всі класифікації в рамках дисципліни утворюються на основі певного небезпечного чинника. Такий підхід дає змогу прогнозувати стан і напрями встановлення безпеки, формувати відповідні рішення під час проектування й аналізу результатів контролю тощо.

Елементи теорії, що відновлюють моделі безпеки життєдіяльності

Модель у широкому розумінні — це предмет, явище, система (опис, схема, знак, графік, план, макет та ін.), які за певних умов відіграють роль замінника або представника будь-якого іншого предмета, явища чи системи.

З точки зору науки модель — це матеріальна чи уявна система, що відображає чи імітує принципи внутрішньої організації, функціонування, певні властивості чи характеристики об'єкта дослідження, безпосереднє вивчення якого неможливе. Модель може замінити цей об'єкт у пізнавальному процесі з метою отримання нових знань про нього. Таким чином, відношення «модель—оригінал» не природне, а зумовлене процесом пізнання, і питання про їх співвідношення, ступінь їх подібності, адекватності — одне з найважливіших і найскладніших у процесі використання моделей у науковому пізнанні.

Сам процес моделювання — це непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнання на їх моделях, коли з певних причин безпосереднє їх вивчення неможливе.

Моделі в дисципліні «Безпека життєдіяльності» можна систематизувати за об'єктом зв'язків. Усі моделі можна умовно поділити на дві множини залежно від обсягу зв'язків, які вони демонструють.

Перша множина об'єднує моделі, що характеризуються структурою зв'язків.

Друга множина об'єднує моделі парних зв'язків. Певна умовність щодо цієї множини пов'язана з тим, що запровадження глибокого аналізу дозволяє уявити механізми реалізації цих зв'язків діючих великих систем.

Для характеристики довкілля на глобальному, державному і регіональному рівні використовують поняття структури зв'язків (на світовому рівні — навіть загальної). Відповідно до визначеної послідовності рівнів (за територією, від світового до регіонального) зменшується кількість таких зв'язків — з одного боку, а з іншого — збільшується рівень їх деталізації.

Під державним рівнем у цьому випадку розуміють сукупність діючих галузей виробництва як джерел забруднення і географічні чинники території, що одержує це забруднення. Відповідно до двох визначених рівнів подано моделі, що формують уявлення про стан світового довкілля (мал. 1.4) і держави (на прикладі сільськогосподарської галузі, мал. 1.5). На регіональному рівні модель, що формує стан довкілля, може бути представлена у вигляді взаємодій комплексу діючих (діючого) підприємств із середовищем виробництва.

Для визначення умов роботи підприємства найбільшу увагу для застосування привертають моделі, що відображають зв'язки:

1) «регіональний природно-виробничий комплекс — середовище виробництва»;

2) «виробниче підприємство — довкілля»;

3) «виробниче середовище виробничого підприємства (середовище робочого місця) — людина».

Здобуття найбільш деталізованої інформації (за п. 1 і 2) за взаємодії можливе на рівні парних (взаємодій) у вигляді: забруднювач середовища (джерелом є підприємство) — елемент довкілля. Таким чином, необхідно розробити відповідні моделі парної взаємодії.

До таких моделей (як зразок) належать:

а) модель розповсюдження елемента забруднення в середовищі (елементи довкілля — атмосфера, гідросфера, літосфера);

б) моделі обігу елемента забруднення в елементах довкілля;

в) моделі обігу елементів середовища;

г) моделі взаємних впливів на елементи довкілля;

д) моделі взаємодій екологічних компонентів і організації екосистем;

е) моделі впливів небезпечних і шкідливих чинників;

ж) моделі ієрархії екосистем та ін.

У рамках пари «виробниче середовище — людина» (п. 3) певний зміст взаємодій реалізується на базі спрощення уявлення «виробниче середовище» і представлення його як «технологічний процес, обладнання, види господарських робіт тощо».

В період виконання «технологічного процесу...» виникають небезпеки. Це може бути ініційовано як з боку «технологічного процесу, обладнання, видів господарських робіт», так і з боку — «людини». Виходячи з цього, у схемі розгляду нещасного випадку необхідно йти двома шляхами відносно:

— технологічного процесу, обладнання, видів господарських робіт та ін.;

— «людини» як джерела небезпек.

Розвиток подій вивчають за допомогою ступеневих логіко-імітаційних моделей [10]. На мал. 2.11 наведено зразок такої моделі виконання робіт на заточувальному верстаті. Характер ступеневої суті моделі визначає перехід від події до події. Події і переходи за змістом формуються трьома складовими: 1) технологічний процес, його операції й елементи; 2) конструкція обладнання; 3) стан охорони праці при їх взаємодії.

За наявності небезпечних обставин під час виконання будь-яких робіт людина сприяє, усвідомлює, приймає і реалізує відповідні рішення в послідовності.

Обидві моделі в межах поєднання свого змісту дають змогу усвідомити комплексний розвиток подій, причини аварій та ін., сприяють створенню безпечних умов праці і запобіганню травматизму.

Елементи теорії, що формують системні уявлення

Система — сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія. Важливими ознаками системи є її нероздільність і цілісність. Природа складових елементів і характер структури системи можуть бути найрізноманітнішими. Система утворює окремі тіла, явища, процеси, що взаємодіють між собою, обмінюються енергією чи виконують загальну функцію, а також окремі думки, наукові положення, галузі знань, між елементами яких виникають відносини виведення, підпорядкування, послідовності тощо.

Залежно від характеру елементів і структури виділяють різні види систем, найбільш розповсюдженим є поділ систем на матеріальні, що існують в об'єктивній реальності, та ідеальні, які відображують об'єктивний світ і становлять вираження людської свідомості.

Матеріальні системи містять як системи неорганічної природи (фізичні, хімічні, геологічні та ін.), так і живі системи (клітини, найпростіші і високорозвинені організми, популяції, біологічні види, екологічні системи). Особливим класом матеріальних систем є соціальні системи (сім'я, колектив, державна політична система, суспільно-економічна формація). Ідеальною системою є поняття, гіпотеза, теорії, лінгвістичні і логічні побудови та ін. Штучною системою є система управління виробництва, безпекою життєдіяльності та ін. Кожна система характеризується внутрішньою організацією і взаємозв'язками між своїми складовими частинами, а також зовнішніми відносинами з іншими системами, що утворюють разом надсистеми.

У складі дисципліни «Безпека життєдіяльності» діє багато систем. Основним завданням використання знань, понять і уявлень про системи є здобуття нової інформації для розробки методів і заходів запобігання аваріям, травмам і негараздам.

У своїй організації кожна система повинна мати:

1) центральну (головуючу) підсистему;

2) певні зв'язки за характером «кожна підсистема пов'язана з кожною»;

3) всі підсистеми повинні мати єдиний характер (штучний чи матеріальний).

Розглянемо зміст організації системи на прикладі сільськогосподарської галузі, яка є визначною у сфері забезпечення БЖ, бо дає можливість існування людини й є основою розвитку будь-якого суспільства.

Фактично на мал. 2.4 показано декілька систем, в яких головною підсистемою є людина, а другою підсистемою є середовище у вигляді: довкілля, виробничого середовища, території, де розвивається надзвичайна ситуація в широкій інтерпретації (машина, середовище робочого місця). Таке уявлення спрощує розуміння комплексної системи «безпека життєдіяльності» і дозволяє в ній бачити два постійних компоненти (підсистеми): «людину» і «середовище». Таким чином, поєднання компонентів дає змогу поєднати систему дисциплін «людського чинника» не механічно, а завдяки ланці, що їх систематизує (поєднує).

Зміст підсистеми «людина» — «довкілля» в основному представлено у попередньому розділі. Зміст підсистеми «людина» — «середовище надзвичайних ситуацій» буде розглянуто пізніше, з методичних причин (необхідність концентрованого представлення навчального матеріалу).

Система «людина — виробниче середовище» у спрощеному варіанті є системою «людина — машина». Людино-машинна система, ергатична система — система управління, в якій одна чи декілька осіб взаємодіють з технічним пристроєм. Прикладами «людино-машинних» систем є системи управління різними динамічними об'єктами з участю людини. У межах сільськогосподарської галузі поняття системи «машина» не може бути обмежене лише динамічним пристроєм. Динамізмом у даному випадку володіє і «сільськогосподарське поле», що обробляється машинами за певними технологіями. Наявність динамізму в складових «сільськогосподарська технологія — машина — поле» дає змогу включити до поняття «машина» і поняття «сільськогосподарська технологія — поле», тим самим зробивши відповідне поєднання в рамках вже комплексного поняття «машина».

Динамізм комплексного поняття «машина» визначає проблеми врожаю (продуктивності) певного виду й якості сільськогосподарської продукції. Тому в цю ергатичну систему необхідно ввести підсистему «сільськогосподарська продукція». Стан людини формує чинники середовища робочого місця. З цього приводу до системи «людина — машина — сільськогосподарська продукція» вводиться підсистема «середовище робочого місця».

Зміст взаємозв'язку і представлення самої системи «людина — машина — середовище робочого місця — сільськогосподарська продукція» наведено на мал. 2.13 і в табл. 2.2. Зміст системи треба уявляти за станом існування системи на відповідних етапах: Етап І. Встановлення системи; Етап II. Робота системи.

Перший і другий етапи формують орієнтований зміст системи. Перший — відповідно до статичного стану системи, а другий — за динамічним її станом.

Справедливим питанням до поданого змісту про системи «людина — середовище» буде — «навіщо потрібні такі знання?».

Такі знання потрібні для того, щоб виявити «що» на «що» впливає, для вилучення необхідної інформації з метою розробки комплексних заходів і засобів запобігання негараздам, травмам, аваріям. Ця система має суто інформаційний характер. Чим більшою буде можливість вилучити найбільший обсяг інформації, тим більше ми знатимемо про місця можливого втручання в життєдіяльність людини для поліпшення її стану.

Тому для другого етапу динамічного існування системи необхідні глибокі уявлення про склад, структуру й організацію кожної з підсистем. Ця деталізація збільшить джерела інформації і дасть можливість скласти «моделі пошуку інформації» у вигляді «моделей функціонування». Під «моделями функціонування» розуміємо шляхи вилучення інформації як результат розгляду та перебігу з одного елемента підсистеми до іншого елемента другої підсистеми. Шлях і зміст перебігу відповідає вимогам змісту виконання необхідного управлінського завдання виробництва. У нашому випадку це завдання щодо забезпечення безпеки.

Зміст другого етапу функціонування системи «людина — середовище» відтворюється за конкретними потребами дійсності і не може бути представлений в загальному вигляді.

Мал. 2.13. Структура взаємодій у системі «людина — машина — середовище робочого місця — сільськогосподарська продукція»

Наведена система «людина — машина» в поглибленому варіанті є однією з найважливіших в безпеці життєдіяльності, тому що дозволяє вирішувати значну кількість існуючих проблем теоретичного і практичного характеру в напрямах забезпечення нормального існування людини.

Крім цієї системи, в дисципліні існує і використовується ще низка систем. У зв'язку з доцільністю методичного характеру зміст і структуру інших систем, що використовуються в безпеці життєдіяльності, буде викладено у наступних розділах посібника.

Таблиця 2.3 Система «людина—машина—середовище робочого місця— с.г. продукція» (на прикладі виконання робіт у рослинництві)

Зміст підсистеми	Зв'язки підсистеми			Основні характеристики підсистеми			Зміст зв'язків відносно «людини» 1)прямий 2) зворотний
Підсистема «люди- на» — в системі	Реалізуються зв'язки за відповідним смислом: — на рівні роботи оператора; — на рівні роботи конструктора			Наявність головної підсистеми забезпечує ВСІХ ІНШИХ підсистем за смислом оптимізації стану людини. Стан людини (загальний) — визначає її психофізіологічний, антропометричні та інші можливості людини (на етапі початку роботи системи)			1) «Людина» впливає на «машину» при виконанні с.-г. робіт. 2) «Машина» впливає на «людину» через небезпечні та шкідливі чинники
Підсистема «машина» складена із сукупності «с.-г. технологія — машина — с.-г. продукція»	Види взаємодій: а) «Л-М» — на рівні оператора; б) «Л-Т» — на рівні розробника технологій; в) «Т-М-П» — на рівні виконання виробничого авдання; г) «Т-Л» — технологія складається з видів робіт, які впливають на людину; д) «Т-Л-М-П» — реалізується в прямих і зворотних зв'язках, які зосереджені на елементі «П»			Існує підсистема, що складається із сукупності складових елементів, які за своєю природою формують специфічні зв'язки відповідно до суті механізованого сільськогосподар- ського виробництва •			Крім вищезгада- них, існують зв'язки з третіми елементами
Підсисте- ма — «сільсько- госполяпськя продукція» «с.-г.П»	Реалізуються зв'язки: — на рівні оператора; — на рівні управління; — на рівні агрономічної та інженерної служби; — на рівні людини, яка споживає с.-г.П		Існує двоякий вплив на с.-г.П. Через управлінську ліяльнігть (вибіг) культури рослинництва, технологічних процесів її виробництва) і безпосередньо з боку оператора, що впроваджує цю технологію			1а) людина встановлює вид, якість бництва продукції; 16) людина, обробляючи землю і рослини, впливає на продукцію рослинництва 2. Людина споживає сільськогосподарську продукцію
Деталізація взаємодії підсистеми «людина» з підсисте- мою «с.-г.» через підсистему «М»			За попереднім змістом			За змістом пояснень «1а)» і «16)»
Взаємодія з підсисте- мою «середови- ще робочого місця» («СРМ») в умовах можливої появи чинників навко- лишнього середо- вища			Стан людини формує: чинники навколишнього середовища (можливі) і підсистема, що складається із сукупності елементів			Прямий! зворотний зв'язок залежить в основному від елементів підсистеми «м»
Деталізація взаємодій з підсисте- мою «СРМ» через підсистему «М»		Існує вплив навколишнього середовища			Прямий і зворотний зв'язок визначає: — прийнята технологія; — відповідно до технологій; — обрана система машин; — види робіт відповідно до технології; — стан машин, кабін, систем опалювання, герметизації та ін.

Елементи теорії, що поєднують методи і засоби оцінки стану життєдіяльності

Прогнозування ситуації завжди має на увазі будь-яку мету, яка визначає, по-перше, термін часу прогнозування (так званий «горизонт прогнозування»), і, по-друге, точність, яку пред'являють до результатів прогнозу на певному інтервалі часу. Наслідком цього є необхідний ступінь деталізації уявлень про стан процесів, розгляд яких поставлено за мету.

Реальні процеси, що мають місце в природі, незрівнянно складніші, ніж будь-які їх інтелектуальні побудови дослідниками, і тому абстрактне пророкування як самоціль не має значної цінності. Використання ж деякої мети пророкування (поняття доцільності безпосередньо до конкретного дослідження) з урахуванням багатьох припущень і обмежень дозволяє побачити прогноз як наукове бачення. Необхідними етапами наукового дослідження будь-якого процесу, що має місце в природі, в тому числі і прогнозуванням його еволюції, є такі:

— відбудова моделі процесу, який досліджується;

— відтворення меж, які є характерними для дослідження самого процесу в термінах побудови моделі, формулювання мети дослідження.

Спільна реалізація визначених етапів дає змогу побудувати моделі досліджуваного процесу. Важливо розуміти, що модель може мати як формальний вигляд (задаватися деякими математичними відносинами), так і описувальну структуру, яка задає тільки основні закономірності, що реально спостерігають. Звісно, що чим повнішою і докладнішою інформацією ми володіємо, тим точнішим буде очікуваний прогноз.

Треба розуміти обмеженість використання прогнозу на великому інтервалі часу. Тому використання наукових методів прогнозування у вивченні природних і соціальних процесів означає неможливість передбачення розвитку реальних екологічних й інших ситуацій життєдіяльності людини, а можливим робить тільки проведення досліджень з метою аналізу окремих процесів взаємного впливу і розробки рішень про подальші шляхи розвитку.

Прогнозування пов'язане з такими труднощами:

— по-перше — необхідність мати можливості і засоби (матеріальні і технічні) для відновлення з необхідною точністю прогнозу розвитку середовища під впливом певних дій з боку суспільства;

— по-друге — необхідність знання внутрішніх закономірностей соціального розвитку, еволюції соціальних цілей, які визначають той чи інший тип впливів людини на середовище;

— по-третє — необхідність розуміння впливів можливих змін у навколишньому середовищі і закономірностей розвитку суспільства.

Кожне з представлених завдань є складною проблемою, можливість розв'язання якої залежить від сформульованої мети дослідження і тим самим від критерію наслідків екологічних змін на соціальні процеси.

Екологічна безпека суспільства тісно пов'язана з рівнем культури, освіченості і виховання людей цього суспільства.

Ступінь обліку майбутнього в сучасній поведінці індивіда, колективу чи держави можна зобразити у вигляді формули:

де F — коефіцієнт майбутнього;

І — індекс цивілізованості: рівень культури, освіченості, вихованості;

R — ступінь ризику, імовірність негативних наслідків; Т — час, що визначає віддаленість наслідків.

Індекс цивілізованості посідає тут головне місце. Від нього залежить положення ще одного параметра, не наведеного у формулі — ступінь благополуччя на теперішній час, задоволеності ним. За високими значеннями індексу І благополуччя на теперішній час ставиться в чисельник, при низькому індексі І — в знаменник. Це необхідно підкреслити, оскільки коефіцієнт майбутнього характеризує також поведінку і «простих людей», і структур управління, наприклад уряду, і суспільства в цілому. Низький рівень культури впливає на смисл формули і в цьому випадку все зводиться до співвідношення жадібності і переляку.

Коефіцієнт майбутнього відіграє велику роль в умовах розвиненої економіки, в цивілізованому бізнесі, справах страхування. Сфера його впливу в економіці може бути ще ширша. Необхідно, щоб він мав не менше значення в економічній політиці, в стратегії природокористування.

Проведення прямих експериментів з біосферою планети неможливе. Тому в цьому випадку можна використати математичне моделювання.

Для прогнозування можливостей виникнення аварій і травм в роботі [12] наведено методику, за допомогою якої ведеться розрахунок імовірності подій шляхом розглядання логіко-іміта-ційної моделі (мал. 2.11). Всі події позначені послідовно від 1-ї до 18-ї. Подія 14 характеризує виникнення аварії.

За базові події з відповідним значенням імовірності їх реалізації прийняті: Рх; Р2; Р3; Р6; Р7; Р8; Р9; Рп; Р13.

Значення імовірності близькі за практикою до реальних умов виробництва і дорівнюють:

Р1 =0,2; Р2 =0,3; Р3 =0,5; Р6=0,1;Р7 =0,05;

Р8=0,2;Р9-0,3;Р11=0,5;Р13=0,5.

За допомогою зазначеної моделі обчислено послідовні імовірності події 3; 5; 10; 14:

Р3=Р1 + Р2-Р1Р2=0,44; (2.2)

р. =р4 р3 =0,22; (2.3)

Рю = ?7 +Р8 +Р9 ~Р7 • р8 -Рт р9 -р8 Р9 +Ї7 Р8 -Р9 =0.5; (2.4)

Рі4 = Рп ' рі2 різ =0,0025. (2.5)

Здобуте значення імовірності виникнення аварії (руйнування круга) Р14 = 0,0025 характеризує те, що за наявності таких подій, які відображені у моделі, на кожній 1000 одиниць аналогічного обладнання можна очікувати 2,5 аварії.

Якщо продовжити розрахунки, то можна розрахувати імовірність травми:

Р!5 =0,2 ; Р17 =0,7;

Рів = рі4 "Рів =0,0055;

Р18 = 0,00035. (2.6)

У роботі [13] запропоновано розглядати прогноз травматизму з двоетапних позицій: «ближнього прогнозу» і «довгострокового прогнозу».

«Ближній прогноз» — де прогноз травматизму в умовах використання існуючої техніки і технології.

«Довгостроковий прогноз» — це прогноз травматизму у випадках використання моделей машин, механізмів, обладнання і технологічних процесів, які побудовані на основі прогнозу.

Для прогнозування травматизму в умовах «ближнього прогнозу» досить широко використовують методи математичної статистики, які ґрунтуються на обробці даних з травматизму за попередні роки і побудови прогнозної функції у вигляді

у = а-еь\ (2.7)

де є — основа натурального логарифма; t — час;

а і b — параметри, що шукаються.

Параметри а і b визначаються за методом найменших квадратів:

де у. — значення параметра, що прогнозується у будь-який момент;

п — кількість статистичних параметрів.

Величина можливих помилок оцінюється за середньоквад-ратичною помилкою (<т2).

За допомогою цього методу можна прогнозувати показники травматизму.

Недоліком цього методу прогнозування є те, що інформація, яка здобувається, свідчить про стан безпеки лише на рівні галузі. Відсутність даних про важливість (значущість) травмуючих чинників найбільш травмонебезпечних професій, технологічних процесів і таке інше не дає можливості визначити напрями нових рішень в розробці заходів захисту. Більш привабливим у цьому плані є використання методу кореляції з побудовою рівнянь множинної регресії для тих самих показників, однак для вузьких професій:

у - а0 + а,Хі + а2х2 + ... + amxn, (2.11)

де у — прогнозований параметр;

а0 — вільний член;

Xjj x2; ... хп — чинники, що передбачають величину прогнозу;

ах; а2; ... ап — постійні коефіцієнти.

Іноді спроба використання лінійної функції не дає очікуваних наслідків, оскільки відхилення від значень модельованої функції коливається в значних межах. Тому в ряді випадків слід проводити моделювання з використанням степеневої функції вигляду

у = аохі'х^...хп« (2.12)

Як чинники х,, х2, ...хп — беруться показники, що визначають значення функції.

Перелічені методи — реальний «інструмент» в умовах «ближнього прогнозу» травматизму.

Слід відзначити універсалізм першого способу, можливість його використання незалежно від застосованого методу аналізу причин травматизму. З іншого боку, цей спосіб дещо обмежений, тому що результати побудови прогнозу не несуть інформації про характер травмування, травмонебезпечні обставини, специфіку виробництва, використання засобів захисту і, головне, щільність взаємозв'язків щойно перелічених чинників.

У зв'язку з цим розглянутий метод непридатний для будування прогнозів травматизму в умовах оцінки стану безпеки в межах вузьких професій. У цьому випадку доцільно використовувати методи кореляції і моделювання на основі даних, здобутих під час аналізу причин травматизму за груповим і монографічним методами дослідження.

Характеристики, використані за даними групового і монографічного методів аналізу причин травматизму, не завжди відтворюють травмонебезпечну ситуацію. Тому одним із першорядних завдань для розвитку і успішного використання методів «ближнього прогнозу» є розробки спеціальної форми обліку чинників, що визначають виникнення травм.

Для прогнозування травматизму в умовах «довгострокового прогнозу» використання математичних методів у «чистому вигляді» надто проблематичне. Визначені методи напевно слід використовувати на певних етапах прогнозування. У цьому випадку найбільш прийнятним є метод експертних оцінок. Метод експертних оцінок дозволяє передбачити подальші напрями удосконалення старих машин, механізмів, технологічних процесів чи розробку нових, а також на основі цього визначати рівень, характер, тяжкість й інші можливі показники травматизму.

Як результат визначення подальшого розвитку техніки і технології виробництва, оцінку характеру і рівня травматизму доцільно вести за двома напрямами. Перший — це вишукування діючих аналогів у нових технічних рішеннях і визначення прогнозу травматизму з використанням статистичної обробки відомих даних в умовах використання існуючих рішень. Другий (напрями в умовах відсутності аналогів) — визначення травмуючих чинників нового обладнання і технологічних процесів за допомогою методу скоректованих думок, з послідовним їх ранжуванням. Тут слід також урахувати, що народження нових рішень, спрямованих на подальше придушення визначеної виробничої небезпеки чи шкоди, може призвести до появи нових небезпек (чи шкідливостей) іншого виду. У зв'язку з цим на цьому етапі необхідно виявити недоліки нових рішень, визначити їх значущість з точки зору можливого травмування.

За критерій оцінки травмонебезпеки нового обладнання і технологічних процесів можна використовувати С (показник травмонебезпеки). Методику розрахунку критерію травмонебезпеки наведено в роботі [14] для текстильного обладнання, однак в повному обсязі її може бути поширено для аналогічної оцінки в будь-якому виробництві. Розрахунок проводиться за формулою

С^Кц-К^, (2.13)

де R.a — показник кількості небезпечних ситуацій за визначений відрізок часу з обслуговування і-го механізму на машині одним робітником;

Кті — умовний показник тяжкості травм (втрати працездатності від дії цього механізму).

Під час оцінки характеристик, що визначають рівень показника травмонебезпеки, можна ґрунтуватись як на аналізі матеріально-технічних причин травматизму, що мали місце в умовах експлуатації аналогів відповідних машин, механізміві обладнання, так і на методах експертних оцінок і скоректованих думок.

Використання критерію С. дає змогу не тільки вилучити інформацію, яка свідчить про рівень травмонебезпеки, а й визначити порівняну ефективність нових рішень ще на стадії проектування.

Прогноз травматизму на основі оцінки травмонебезпеки під час використання нового обладнання і технології є неповним, оскільки не враховує фактичного стану умов праці. Цей недолік можна усунути, використавши комплексну гігієнічну оцінку умов безпеки праці за допомогою показника шкідливості та небезпеки праці, що розроблена МДУ разом з НДІ праці [15].

7-х У = х+ , (2.14)

де у — результуючий показник; х — найбільший (основний) показник, бал; L — середня арифметична величина всіх чинників, бал; 7 — максимально можлива величина оцінки, бал. Метод, який поєднує «близький і довгостроковий прогнози», є комплексним і дозволяє поширити можливості у сфері запобігання травматизму й ефективного розподілу фінансових асигнувань на безпеку життєдіяльності.

Методи оцінки травматизму

Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні показники частоти і важкості травматизму.

Коефіцієнт частоти травматизму Кч визначає кількість нещасних випадків, що мають місце на 1000 робітників за звітний період:

K4 = N1000, (2.15)

Р де N — загальна кількість нещасних випадків на підприємстві за звітний період;

р — середня кількість працюючих на підприємстві за той самий час.

Коефіцієнт тяжкості (Кв) травматизму встановлює тривалість тимчасової непрацездатності, що припадає на нещасний випадок, який мав місце на підприємстві за звітний період:

KB = fT, (2.16)

N

де Д — сумарна кількість днів тимчасової непрацездатності, що сталися на підприємстві за звітний період.

Коефіцієнт непрацездатності (Кн) оцінює об'єктивний рівень виробничого травматизму:

Кн — KuKd — приблизно матеріальні збитки від виробничого травматизму можна визначити за формулою

П3=1,5Д-3СР, (2.18)

де П3 — загальні матеріальні збитки; Зср — середня заробітна плата потерпілих; 1,5 — коефіцієнт, що дозволяє врахувати інші матеріальні збитки.

Оцінка рівня екологічної безпеки

Характер оцінки екологічної безпеки залежить від розміру території, про яку йде мова. На рівні:

— екосфери та її частин — біомів, регіонів, ландшафтів (більш чи менш великих територіальних природних комплексів) критерієм екологічної безпеки може бути ступінь відповідності між техногенним навантаженням на територію — та її граничною витривалістю під час руйнування під техногенним впливом;

— для окремих екологічних систем головними критеріями безпеки є цілісність, збереженість їх видового складу, біоріз-номанітності і структури внутрішніх взаємозв'язків. Відповідні критерії належать і до техніко-економічних систем;

— для індивідуумів — головним критерієм безпеки є збереження здоров'я і нормальної життєдіяльності.

Оцінка безпеки територіального природно-соціального комплексу ґрунтується на порівнянні природних і техногенних (виробничих) потенціалів території.

Основним критерієм безпеки і пов'язаних з ним понять є

U<Te, (2.19)

де U — природоємність території виробництва — сукупність об'ємів господарчого вилучення і враження місцевих поновлюваних ресурсів, враховуючи забруднення середовища та інші форми техногенного пригнічення реципієнтів, у тому числі і погіршення здоров'я людей;

Те — екологічна техноємність території (ЕТТ) — узагальнююча характеристика території, що відображає самовідновлю-вальний потенціал природної системи і за кількістю дорівнює максимальному техногенному навантаженню, який може витримати і перенести в межах тривалого терміну сукупність всіх реципієнтів і екологічних систем території без порушень їх структурних і функціональних властивостей.

Критерій (2.19) показує, що сукупне техногенне навантаження не повинне перебільшувати потенціал самовідновлення природних систем відповідної території. Критерій лежить в основі екологічної регламентації господарчої діяльності.

Ступінь напруження екологічних обставин території оцінюється кратністю перевищення ЕТТ:

Кс =UT • (2.20)

Залежно від природи чинників небезпеки існують різні градації Ке. Звичайно, коли Ке < 3, обставини вважаються благополучними, коли Ке =1 чи 1 < Ке < 2 — критичний стан, а коли Ке > 10 — вкрай небезпечні.

Для окремих територій їх екологічна техноємність Те об'єктивно дорівнює граничноприпустимому техногенному навантаженню (ГПТН).

Екологічна техноємність території є тільки частиною повної екологічної ємності території. Повна екологічна ємність території як природного комплексу визначається:

1) об'ємами основних природних резервуарів — повітряного басейну, сукупності водоймищ і водотоків, земельних ділянок і запасу ґрунту, біомаси, флори і фауни;

2) потужністю потоків біогеохімічного обігу, що оновлюють вміст цих резервуарів, швидкістю місцевого масо- і газо-обігу, поповненням об'ємів чистої води, процесів ґрунтоутворення і продуктивністю біоти.

За трьома компонентами середовища існування — повітрям, водою і ґрунтом ЕТТ може бути приблизно розрахований за формулою

(і =1,2,3), (2.21)

де (1, 2, 3) — це індекси, що відповідають повітрю, воді і ґрунту;

Те — оцінка ЕТТ в одиницях масового техногенного навантаження умов, т/ ;

Е. — оцінка екологічної ємності і-го середовища, т/ ік;

Х( — коефіцієнт варіації для природних коливань змісту основних субстанцій у середовищі;

X — коефіцієнт переведення маси в умовні тонни (коефіцієнт відносної небезпеки домішок, умов, т/т).

Екологічна ємність кожного з трьох компонентів середовища розраховується за формулою

E = VCF, (2.22)

де V — екстенсивний параметр, що визначений розміром території, площа чи об'єм (км2, км3);

С — зміст головних екологічно значущих субстанцій у цьому середовищі ( 2 , з ); наприклад С0„ в повітрі чи

щільність розподілу біомаси на поверхні землі;

F — швидкість кратного оновлення об'єму чи маси середовища (рік ').

Стан здоров'я населення розраховується за допомогою інтегрального показника. Цей показник ґрунтується на загальних уявленнях змісту критерію, який пов'язує узагальнені показники системи «природа — підприємство — людина». чи в загальному вигляді Н = J (R, F, Д). (2.23)

Індекс запасу природних ресурсів (R) визначається за формулою де R0J — початковий запас природних ресурсів у регіоні в незворотному стані;

Ru — об'єм вилучених на момент оцінки стану природних ресурсів;

Wj — ваговий коефіцієнт j-ro ресурсу.

Під незворушним станом j-ro ресурсу RoJ регіону розуміється деякий його природний стан у середовищі, ізольованому від впливів антропогенних факторів. Незворушний стан ресурсів оцінюється експертно чи за них береться такий стан, котрий характеризується максимальними запасами за аналізований термін.

Індекс якості середовища F оцінюється на основі даних про забруднення природних середовищ за допомогою рівняння де М — індекс забруднення середовища де С., С.ф — відповідно концентрація і-ої домішки під час оцінки і фонова концентрація, m — кількість домішок забруднення;

К, — введена експертна вага, яка характеризує різницю в характері впливів будь-яких речовин.

Значення індексу F може змінюватися від 0 до 1.

Індекс рівня життя оцінюється за формулою де flj — валовий прибуток на одну людину для певного регіону під час оцінки ситуації;

До — максимальний прибуток на одну людину для всіх регіонів держави.

Величина індексу здоров'я населення (Н) визначається за формулою де Xt — чисельна кількість населення в регіоні на час оцінки стану;

Xddt — середня кількість хворого населення за обраний рік, яка може бути розрахована за формулою де і — номер нозологічної одиниці чи групи захворювань; Xti — чисельність населення вікової групи; AtJ — чисельність випадків захворювань на 1000 людей населення регіону; tti — тривалість хвороби.

Значення індексу здоров'я може змінюватися в межах від 0 ДО 1.

Оцінка рівня забруднення атмосфери

Як основний показник — встановлення ГДК береться масова концентрація домішок. Встановлені до цього часу і діють ГДК, які визначені виключно за умовами їх дії на організм людини. ГДК встановлені «на рівні дихання людини», щоб забруднення не здійснювали на людину прямого чи скісного впливу і не знижували працездатності.

ГДК встановлені за значеннями: максимально разова, разова, тригодинна, середньодобова і середньорічна.

Враховується як вплив окремого домішку, так і їх сумарний вплив декількох домішок. У випадку одночасної присутності в атмосфері п шкідливих речовин односпрямованої дії їх безрозмірна сумарна концентрація Q не повинна перевищувати одиниці

Під час викидів в атмосферу оцінюється гранично допустимий викид ГДВ домішок в середовище.

Гранично допустимий викид джерела чи групи джерел — це кількість викидів домішок, при якій досягається гранично допустима концентрація певної речовини.

ГДВ для викидів продуктів згоряння обчислюється за формулою де А — функція характеристик поверхні підстилаючої взаємодії поверхні з атмосферою й основним напрямком вітру (для України = 160); F — коефіцієнт осадження; Н — висота джерела над рівнем поверхні; Vj — об'єм викидів джерела; m і п — коефіцієнти, що визначаються шляхом інтерполяції.

ЛТ слід визначити, беручи температуру атмосферного повітря Тп — за середньою температурою зовнішнього повітря о 13-й годині найбільш жаркого місяця року за даними глави СНІП «Строительная климатология и геофизика», а температуру викидів в атмосферу газоповітряної суміші Тг — за діючими для певного виробництва технологічними нормативами.

Для холодних викидів розрахунок ведеться за формулою де Ду — діаметр труби в горлі (вихідному перерізі).

З поняттям ризику часто пов'язують уявлення про можливі чи загрожуючі події. Тому існує точка зору, що такої події треба уникнути за будь-яку ціну.

Взагалі в літературі зустрічається різне розуміння терміна «ризик» і в нього іноді вкладають зміст, який вельми відрізняється один від одного. Однак загальним у всіх цих уявленнях є те, що ризик містить якусь невпевненість — відбудеться ця небажана подія і виникне цей неблагополучний стан.

Ризик — це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діяльності й існуванні; небезпеки, пов'язаної з погіршенням здоров'я людини, змінами в довкіллі, матеріальними витратами.

Щодо ризиків екологічної небезпеки, то вона пов'язана з такими групами чинників:

техногенними; природними; військовими; соціально-економічними; політичними; терористичним.

Найбільший інтерес в межах дисципліни «Безпеки життєдіяльності» становлять чинники техногенні і природні.

Техногенний екологічний ризик виникає у зв'язку з аваріями на АЕС, танкерах, небезпечних хімічних виробництвах, руйнуванням гребель водосховищ та іншого. Отже, причинами аварій є інтенсивність технологічних процесів, висока концентрація виробництва, ресурсоємність і багатовідхідність технологій, слабке обладнання очисними утилізаційними пристроями.

Природний екологічний ризик пов'язаний з імовірністю проявлення багатьох несприятливих природних явищ.

В обох випадках необхідно урахувати особливості геологічного устрою (властивості надр, наявність чи відсутність порушень та інше), рельєфу (наприклад, посилення ризику забруднення в котловинах), ландшафтів (ступінь їх стійкості до техногенних навантажень). Необхідно також ураховувати сусідство цінних і унікальних природних об'єктів.

Урахування геологічного устрою дає змогу оцінити ризик еко-лого-геологічної небезпеки у вигляді сумарного показника за основними складовими (оціночними блоками, напрямами) — літо-геохімічному. гигаогеологічному та інженеоно-геодинамічному;

РЛГХ — ризик літогеохімічний;

РГГ — ризик гідрогеологічний;

РІГД — ризик інженерно-геодинамічний.

У більшості випадків «ризик» еквівалентний заподіяній шкоді і може бути представлений у вигляді показників економічної шкоди.

Види ризиків

У виробничих умовах розрізняють індивідуальний і колективний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує реалізацію небезпеки відповідного виду діяльності для конкретного індивідуму.

Таблиця 2.4 Класифікація джерел та рівнів ризиків загибелі людини в промислово розвинутих країнах (R — кількість смертельних випадків люд ' • рік ')

Джерела	Принципи	Середнє значення
1	2	3
Внутрішнє середовище організму	Генетичні і соматичні захворювання, старіння	Rcep=0,6-110-2
Природне середовище існування	Нещасні випадки від стихійних лих (землетруси, урагани, повені та ін.)	Rcep = i ю-6 повені 4 • 10" землетруси 3 10" грози 6 ■ 10~ урагани 1•10
Техносфера	Нещасні випадки в побуті, на транспорті, захворювання від забруднення оточуючого середовища	Keep = 110-3
Професійна діяльність	Професійні хвороби, нещасні випадки на виробництві (під час професійної діяльності)	Професійна діяльність безпечна Rcep < 10" відносно безпечна Rcep = 10-4 - 10-3 небезпечна Rcep = 10-3 - 10-2 особливо небезпечна Rcep > і<г2
Соціальне середовище	Самогубства, каліцтва, злочинні дії, військові дії тощо	Rcep =(0,5-1,5) -10-4

Колективний ризик — це травмування чи загибель двох чи більше людей від впливу небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

Класифікації джерел небезпек та рівнів ризику загибелі людини за даними літературних джерел наведено в табл. 2.4.

Прийнятний ризик сполучає в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти та є деяким компромісом між рівнем безпеки і можливим її досягненням.

Перш за все треба мати на увазі, що підвищення рівня захисту від небезпеки автоматично підвищує загальну вартість виробництва. Вимоги досягнення нульового ризику можуть повернутися до людей соціальною трагедією за сценаріями безробіття.

На мал. 2.14 наведено спрощений варіант визначення прийнятного (допустимого ризику). При підвищенні витрат на удосконалення обладнання технічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має мінімум, коли створено необхідне співвідношення між інвестиціями в технічну і соціальну сферу. Ці обставини треба ураховувати під час вибору прийнятного ризику.

Рівень прийнятного ризику за міжнародною домовленістю вирішено рахувати в межах 10 7-10~в (смертельних випадків люд1 ■ рік '), а величина 10 * є максимально прийнятим індивідуальним ризиком.

Мотивований (обґрунтований) і немотивований (необґрун-тований) ризик. У випадках виробничих аварій, пожеж, з метою рятування людей, які постраждали від аварій тощо, людині доводиться йти на ризик. Обґрунтованість такого ризику пов'язана з необхідністю надання допомоги потерпілим людям, бажанням урятувати від руйнування цінне обладнання чи споруди піприємства.

Невиконання з боку робітників правил безпеки, технологічних процесів, невикористання засобів захисту і таке інше формують необґрунтований ризик, що, як правило, складає передумови виникнення травм і аварій на виробництві.

У технічній сфері поняття ризику визначають дещо інакше в порівнянні зі звичайними оцінками. Так, за ризик мають кількісну характеристику дії небезпек, які формуються за конкретною діяльністю людини, чи інакше — кількість смертельних випадків, кількість випадків захворювання, кількість випадків тимчасової і стійкої непрацездатності (інвалідності), які спричинені дією на людину конкретної небезпеки і належать до певної кількості жителів (робітників).

У літературі [16] запропоновано формулювання ризику як величини, що визначає добуток величини події на міру можливого її початку.

Наслідок А в практиці небажаної події чи стану може відповідно до своєї величини описуватися й оцінюватися своїми специфічними параметрами. Діапазон його може бути досить широким — від економічних до етичних цінностей. Мірою можливого початку подій є ймовірність до його настання. Розрахунок ведеться за формулою

R = Aq (2.29)

У джерелах ризиків треба розбиратися шляхом систематичного аналізу. Допоміжним засобом тут є «дерево помилок», яке будують за аналогією з «деревом рішень».

Одним із методів оцінки ризику є метод порівняння цієї ризикованої ситуації з аналогічною, що мала місце в минулому. Таке порівняння дає більш надійні вихідні передумови.

Загроза безпеки людей найчастіше складається з багатьох складових ризику, наприклад з основного існуючого ризику, ризику як результату помилок, і ризику, на який ідуть свідомо під час відповідних подій.

Усі групи рішень, що беруть відповідно до змісту ризиків, складаються з трьох варіантів:

1) зменшення ризику;

2) мінімізація ризику;

3) оптимізація ризику.

Висновки

■ Твердження будь-якої теорії ґрунтується на:

— фундаментальних законах чи властивостях об'єкта, що і складає основи теорій (перша група);

— використанні другої групи законів і властивостей, які залежні від фундаментальних (першої групи);

— щільності логічної ув'язки тверджень другої групи відносно першої.

Щодо користувача теорії:

— які він має здібності щодо розгалуження — що належить до першої групи, а що — до другої;

— наскільки в нього розвинене розуміння змісту «щільності логіки».

■ В основу розуміння теорії покладено базові уявлення дисципліни (науки) БЖ та те, що впливає на кінцеву мету — забезпечення безпеки життя і діяльності людини.

■ Зміст основних елементів, що формують систему знань і теоретичні основи БЖ, становлять:

— структуру і зміст предметної сфери дисципліни;

— загальні і часткові закони, принципи, аксіоми, правила класифікації та ін.;

— логіко-інформаційні та ін. моделі;

— системні уявлення;

— методи і засоби оцінки стану та ін.

Терміни та їх визначення

Вражаючий чинник — певний вид негативного впливу під час аварійної ситуації.

Зовнішній захист (людини) — комплекс засобів і заходів з метою збереження життя та дієздатності певної особи, що можуть бути реалізованими без її активної участі.

Індивідуальне поле діяльності — простір, в якому відбувається діяльність певної особи з метою задоволення потреб.

Критерій — ознака, на основі якої реалізується порівняння альтернатив, класифікація об'єктів і явищ.

Небезпека (небезпечні умови) — явище, процес, об'єкт, властивість, або їх сукупність, що діють постійно і здатні за певних умов завдавати шкоди кому (чому)-небудь.

Небезпечна ситуація — певна сукупність небезпек(-и) та умов існування, що обов'язково призводять до небажаного наслідку, якщо не вжити превентивних заходів.

Небезпечна ситуація — процес реалізації небезпеки.

Параметр — показник, який характеризує систему (модель). Розрізняють параметри, котрі описують поведінку системи і котрі управляють нею.

Ризик — величина кількісна і визначається як добуток ймовірності негативної події на величину можливого збитку від неї. Термін ризик вживається з доповненням (чого?): ризик отруєння тощо.

Ризик — усвідомлення можливості виникнення події з певними небажаними наслідками.

Шкідливий чинник — певний вид негативного впливу під час дії небезпечної ситуації.

Види шкідливих чинників для людини — це відмінність умов існування від нормальних: тиск, температура, фізико-хімічний склад атмосфери, або їжі, рівень електромагнітного випромінювання, психологічний подразник тощо.

Контрольні запитання

1. Навіщо потрібні теоретичні основи БЖ?

2. Які базові уявлення формують зміст БЖ?

3. За яким змістом і напрямами здійснюється класифікація чинників середовища?

4. Яка структура СЗБЖ?

5. З якими середовищами взаємодіє людина?

6. За якими співвідношеннями формується понятійне поле БЖ?

7. Що дає використання основних і похідних логічних категорій у визначенні елементів теорії БЖ?

8. Які основні закони дають змогу побудувати теоретичні основи БЖ?

9. Які основні ознаки системи?

10. За якими оціночними показниками характеризується стан БЖ?

11. Які є наслідки закону збереження інформації?

12. Які умови виконання закону вільного вибору інформації?

13. Який закон інформаційного середовища є наслідком універсального закону внутрішньої динамічної рівноваги?

14. Як пов'язані закони та закономірності функціонування інформаційного середовища?