4. Роль і місце України на міжнародному і глобальному ринках

З різних причин Україна, яка була периферією колишнього Союзу, тепер знаходиться здебільшого осторонь процесів інтеграції та інтернаціоналізації у світовій економіці, що сильно стримує розвиток України як суб`єкта господарського механізму світу.

У даний час, час переходу до ринкових відносин, необхідно переглянути теоретичні основи і практику функціонування економіки України, і на цій основі шукати шляхи входження молодої держави у світове співтовариство не як сировинного придатка і ринку для третьосортних товарів, а як повноправного учасника, на якого треба зважати як у політичних, так і в економічних перипетіях сучасного життя.

Аби визначити місце і роль країни в сучасних зовнішньоекономічних відносинах, доцільно з’ясувати ии сукупний ресурсовий потенціал та структуру зовнішніх економічних зв’язків. Останню утворюють експорт і імпорт промислових і сільськогосподарських товарів, капіталу робочої сили а також послуги субектах господарської діяльності. Слід наголосити, що сучасна структура та масштаби зовнішньоекономічної діяльності України не відповідають ні ии інтересам, ані потенційним можливостям. Основну ии частину становить торгівля. При цьому приблизно 85% усіх постачань України за кордон припадає на сировину та матеріали. Водночас рівень індустріального розвитку істотно перевищує середньосвітовий показник, і вона з повною підставою могла би постачати на світовий ринок значну кількість товарів із закінченим циклом технологічного виробництва.(Світова економіка/А.С. Філіпенко. - К:Либідь,2007.)

Сьогодні Україна переживає важкі часи. Головними диспропорціями в економіці України є дефіцит бюджету, спад національного доходу, порушення платіжного й торговельного балансів, істотне перевищення імпорту над експортом [24,c.15], що в сукупності визначає фінансові можливості держави, якій необхідно вирішувати багато складних питань і виконувати національні й регіональні програми, що потребують інтелектуальних та матеріальних витрат.

Перехід України до відкритої економіки може виявитися неможливим без синхронізації її економічної структури та реформ, аналогічних високорозвиненим країнам. Нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів з розвитку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміни зовнішньоторгової системи, що повинно прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок.

Завдання України - в найкоротший час вивчити досвід вирішення цих проблем, визначити шляхи реалізації інноваційної політики з урахуванням реальних умов. [24,c.130]( 24. Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина. - К.: Демос, 2006. - 354 с.)

Зовнішньоекономічна діяльність посідає одне з найважливіших місць і є вагомою складовою економічної системи Української держави. [24,c.7].

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим (як це було в нещодавно у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку.Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії.

Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно) ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки.

Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед, змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищити ефективність експортних операцій; відновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції.

Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної Європи та країнами, що мають українську діаспору.

За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу. Так, на кінець 2003року її визнали понад 170 країн світу, 130 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За даними Мінстату в 2002 році Україна мала з країнами далекого зарубіжжя позитивне сальдо розміром 1,3 млрд. дол. США. Основна частина експорту України припадає на Європу (49%), Азія (39%), Америка (8,3%), Африка (4%).

У структурі експорту України у 2010 р. найбільшу частку складає сировина, матеріали, товари народного споживання – 78,7%, машини і устаткування – 10,3%, інші товари – 2,1%. Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, кава, цитрусові. Найтісніші економічні зв’язки існують з Угорщиною, Польщею, поставки донецького вугілля в Італію, Францію, Єгипет. Залізна руда вивозиться до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. До Великобританії з України надходить прокат чорних металів, до Німеччини експортуються чорні метали, віконне скло, олія. З Німеччини імпортуються різні машини, промислове устаткування, прокат чорних металів. Українські машинобудівельники виготовили для США унікальний трансформатор на 500 тис. кВт для Фінляндії – комплекс устаткування для атомної електростанції. Традиційні товари експорту країн, що розвиваються є: бавовна, арахіс, рис, оливкова олія, каучук, цитрусові, кава.

У 2004 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8% і склав 18,1 млрд. дол., а імпорт відповідно – на 18,2% і 15,3 млрд. дол. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд. дол. у 1999 р. до 2,8 млрд. у 2006 р. Ця позитивна динаміка стала потужним фактором загального зрос­тання української економіки.Статистичний щорічник Украини за 2004 рік, - К:2005.

Збільшенню експортних поставок сприяла зовнішньоекономічна кон'юнктура, особливо з Росії, у торгівлі з якою експорт українських товарів зріс на 46,7% і за­безпечив 24,1% від усіх експортних поставок. Позитивною е динаміка торговель­них відносин з Азербайджаном, Ка­захстаном, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Істотно збільшився експорт товарів у країни Євросоюзу, передусім Іспанію (37,9%), Італію (39,1%), Нідерланди (в 1,7 рази), Німеччину (32,4%), Фінляндію (в 32,4%), Францію (31,4%), Швецію (в 1,7 рази), а також у держави-кандидати на членство в цій організації Латвію (в 3,4 рази), Болгарію (29,9%), Польщу (38,7%), Румунію (в 2,2 рази), Чехію (33,5%). В 1,7 рази зріс експорт у США та Канаду.

Прискореними темпами зростали експортні поставки продукції тваринництва (33,6%) та харчової промисловості (30,9%).

Поліпшилася товарна структура експорту за рахунок зростання поставок про­дукції фармацевтичної промисловості (37%), пластмас та виробів з них (1,6 рази), машин та устаткування (47,5%), електричних машин (49,5%), засобів наземного транспорту (48,5%).

За рівнем запасів та видобутку мінеральносировинних ресурсів Україна входить до числа провідних країн континенту. В її надрах виявлено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20 тис. родовищ. Маючи лише 0,4% світової суші та 0,8% населення світу, Україна виробляє до 5% світової мінеральної сировини та продукції її переробки. Мінеральна сировина, що видобувається в Україні, у вартісному виразі оцінюється в $15 млрд. Україна має значний потенціал міжнародної спеціалізації в галузях АПК. Вона володіє понад 25% найбільш родючих чорноземів світу, має сприятливі кліматичні умови. Завершення реформування відносин власності на селі, технічне переоснащення сприятимуть нарощуванню виробництва сільськогосподарської продукції. Крупні підприємства харчової промисловості вже сьогодні істотно модернізовані і випускають продукцію, що відповідає світовим стандартам якості.

Порівняно із промислово розвиненими і навіть із деякими постсоціалістичними державами Украіна мае відносно низький показник обсягу експорту в перерахунку на душу населення – 668 дол. У ФНР він перевищує 6200, Франції – 4850, Чехії – 2650, Угорщині – 2440, Словаччині – 1900. .(Світова економіка/А.С. Філіпенко.-К:Либідь,2007.)

Набуття Україною у травні 2008 членства в СОТ зробило Україну рівноправним партнером на світових товарних ринках. У результаті було скасовані окремі обмеження та лібералізовані умови доступу на зовнішні ринки для цілого ряду українських товарів металургійної, хімічної, машинобудівної галузей та сільського господарства. Вступ до СОТ забезпечує зменшення тарифних і нетарифних обмежень на шляху просування українських товарів практично на всі головні товарні ринки розвинутих країн земної кулі;спричиняє збільшення обсягів валютних надходжень від експорту вітчизняних надходжень.ДАХНО

Через системну внутрішню та світову фінансово-економічну кризу у 2009 обсяги експорту скоротилися майже вдвічі і досягли рівня 2005 — 2006 років.

Для України характерні низькі показники експорту високотехнологічних товарів та послуг. Це віддзеркалює недосконалу структуру конкурентних переваг української економіки, яка базується передусім на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів та робочої сили. При цьому не використовуються належним чином наявні високотехнологічні можливості окремих галузей промисловості.

Розвиток виробництва товарів з високою доданою вартістю є головним пріоритетом у створенні бази для нарощування обсягів та поліпшення структури українського експорту в напрямі збільшення в ньому питомої ваги високотехнологічних товарів. Обсяг експорту товарів та послуг за І квартал 2009 р. становив 10,4 млрд. дол. США, імпорту - 10,8 млрд. дол. США

Україна поки що програє конкурентну боротьбу за вітчизняні та іноземні інвестиції. За даними статистичного відомства, чистий приріст прямих іноземних інвестицій у січні вересні-2010 становив $2,5 млрд, що на 14,3% менше, ніж цей показник за аналогічний період 2009 року. Що не дивно. Журнал "Контекст" No. 2(14), лютий 2002 року

Згідно з дослідженням Global Competitiveness Report-2010-2011 Всесвітнього економічного форуму, Україна за рівнем конкурентоспроможності посіла 89-е місце, спустившись із 82-го минулого року. Країні вдалося зберегти такі переваги, як високоосвічене населення, гнучкий та ефективний ринок праці, перспективний обсяг внутрішнього ринку.

Аналіз українського імпорту вказує на необхідність диверсифікації імпортних поставок, оскільки частка лише однієї країни — Росії, сягає половини загального імпорту. Таким чином, економіка України зберігає критичну залежність від внутрішніх процесів у сусідній державі.

За 2008 р. з країн СНД та Балтії було ввезено 59,2% від загального обсягу імпор­ту в Україну, з інших країн - 40,8% (у 2002 р. – відповідно 58,6% і 41,4%). Найбіль­ше імпорту надходить з Російської Федерації – 41,7% від загального обсягу імпор­ту, Німеччини – 8,1%, Туркменістану – 6,8%, Білорусі – 4,3%, Казахстану – 3%, США – 2,6%, Італії – 2,5%, Польщі – 2,2%.

43% від вартості імпорту припадає на мінеральне паливо, нафту та продукти її переробки (у т.ч. 23,8% - природний газ). В Україну надійшло 6,6 млн. т кам'яно­го вугілля, 5,8 млн. т нафти сирої (у т.ч. з Російської Федерації - 3,9 млн., Казахста­ну - 1,9 млн. т), 59,2 млрд. м3 природного газу (у т.ч. з Російської Федерації - 39,3 млрд., Туркменістану - 17,8 млрд., Узбекистану - 2,1 млрд.).

Україна з Кременчуцького заводу поставляє вантажні автомобілі до Індії, Пакистану, Сірії. У 2008 р. на території України діяло понад 3.2 тис. спільних підприємств. За участю фірм США створено 120 СП, Німеччини – 40, Австрії – 22. Україна має приділяти велику увагу міжнародному туризму (приймає лише 250 тис. іноземних туристів). Резервом для надходження валюти до України є плата за транзитні залізничні, автомобільні, повітряні перевезення, транспортування нафти і газу (щороку 6 млрд. дол.)

Україна протягом усього періоду спостереження була нетто-імпортером в торгівлі з країнами СНД, передусім, через істотні обсяги імпорту енергоносіїв, а з 2005 р. обсяги імпорту товарів почали переважати над обсягами експорту, що зумовило формування від’ємного балансу торгівлі товарами та послугами. Порівняно з 1998 р., структура зовнішньої торгівлі послугами істотно змінилася. Частка транспортних послуг в експорті послуг зменшилася з 81% в 1998 р. до 45% в 2009 р. через зниження ролі послуг трубопровідного транспорту, а частка імпорту транспортних послуг зросла на фоні збільшення експорту товарів та попиту на його транспортування. Розвиток фінансового посередництва в країні призвів до збільшення частки фінансових послуг в імпорті послуг до 12% в 2009 р. з 4% в 1998 р.

В імпорті послуг переважають країни ЄС, на які припадає 58,8% імпорту станом на кінець 2009 р. Це пояснюють як істотним товарообігом з країнами ЄС, так і високим попитом на туристичні послуги цих країн. На СНД припадає лише 15,2% всього українського імпорту послуг.

Товарну структуру імпорту України утворюють мінеральна сировина та енергоносії(36%), механічне устаткування машини та механізми, електроустаткування, прилади, аудіотехніка(15%), хімічна продукція(13%), металопродукція(5%), готові харчові продукти(5). За рахунок ввезення з інших країн практично цілком задовольняються потреби України в синтетичному каучуку, на 80-88% – нафті та газі, на 60-80% - у кольорових металах, автомобілях, продукції текстильної і медичні промисловості. Довозить краина бавовну, вугілля, хлорні і калійні добрива, азбест. Країни СНД посідають провідне місце в імпорті України – 51,3%. Головну роль тут також відіграє Росія, на яку припадає понад 40% загального імпорту.

Щодо торгівельних партнерів, то Росія залишається основним торгівельним партнером України, хоча частка північної сусідки в обороті зовнішньої торгівлі України за останнє десятиліття впала в 1,6 разів. Росія займає перше місце в українському експорті: 7495,8 млн. дол. у 2008 р., тобто 21,9% загальних вивезень до світового ринку, що перевищує сукупний експорт до п’яти наступних основним партнерів – Туреччини, Італії, ФРН, Польщі та США. Ще істотнішою є питома вага Росії в українському імпорті: 35,5% у 2008 р., тобто більше імпортних поставок із восьми наступних світових партнерів по імпорту й 75,4% сукупного надходження товарів із країн СНД.

Окрім країн СНД, особливе значення мають стосунки із Туреччиною як своєрідним плацдармом для проникнення на ринки країн Близького Сходу. З України до Туреччини експортується переважно сільськогосподарська продукція та товари неглибокої переробки (соняшникове насіння, мінеральні добрива, прокат чорних металів).

Належне місце у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України посідає прикордонне співробітництво, в першу чергу економічні зв'язки західних областей з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Існують, наприклад, достатньо тісні зв'язки між Чернівецькою областю України і Сучавським повітом Румунії. Але в цілому прикордонне співробітництво у загальному обсязі зовнішньої торгівлі невелике, має місцеве значення і потребує подальшого розвитку.

Незважаючи на значні потенціальні можливості входження України у систему світового господарства, нині існують об'єктивні причини, що стримують її рух до світового ринку. По-перше, треба мати на увазі, що Україна, як молода суверенна держава, ще не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світову. По-друге, значною перешкодою є те, що Україна, як частина, що входила у минулому до складу СРСР, певною мірою ліквідувала структури, за допомогою яких здійснювалася загальносоюзна зовнішньоекономічна діяльність. Але нових органів, які можуть проводити на всіх рівнях національну зовнішньоекономічну політику України, ще недостатньо. Відбувається формування відповідних структурних елементів на рівні міністерств, відомств, об'єднань підприємств, територіальних органів державної влади, які мають сприяти виходу на міжнародну арену. Сьогодні Україна як суверенна держава є членом таких міжнародних економічних організацій, як МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД та ін. У цих організаціях Україна не тільки може проводити політику захисту своїх економічних інтересів, але й сама впливати на хід подій у світовій економіці. Але головні причини стримування руху України до світових ринків сьогодні - це, насамперед, наслідки глибокої загальної кризи, яка сьогодні долається інтегрування з державами СНД (які теж знаходились у стані економічної кризи), що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних зв'язків між ними; низький рівень якості продукції, яка випускається та неконкурентоспроможність її на світових ринках; недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і відсутність чіткої й сталої правової бази для них; відсутність кваліфікованих кадрів.

Але щоб Україна зайняла належне їй місце у міжнародному поділі праці, в цих сферах національної економіки неминуче доведеться провести велику роботу щодо підвищення конкурентоспроможності всієї виготовленої продукції та послуг. Більше того, сьогодні високим критеріям світового ринку повинні відповідати не тільки окремі товари, підприємства, а й національна виробнича система і господарський механізм країни. Тому на сучасному етапі становлення незалежної держави законодавча та виконавча влади країни повинні у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки бачити одну з найважливіших цілей економічної політики держави на найближче десятиріччя.

Висновки

Міжнародні ринки є сукупністю тих ринків, що вийшли за національні межі. Це сфера міжнародного обміну товарами і послугами, факторами виробництва і фінансування на основі товарно-грошових відносин. Формування міжнародних ринків почалося після становлення національних ринків, які взаємодіють між собою, пов’язуються системою міжнародних економічних відносин.

Міжнародний ринок являє собою складну, багатогранну, цілісну систему, яка має надзвичайно ба­гату структуру. Маючи саме таку розгалужену й багаторівневу структуру, ринок за своїми функціями може бути товарним, де здійснюється кругообіг засобів виробництва і предметів споживання; фінансовим, де обертаються кредити й цінні папери; ринок капіталу, де обертаються кошти, призначені для інновацій; валютний ринок, де здійснюються фінансово-валютні операції; ринок праці – виступає як форма руху робочої сили; ринок технологій та інновацій.

У сучасних умовах міжнародні ринки все більше набувають рис цілісності, встановлюють тісніші економічні та торговельні зв’язки і як наслідок перетворюються в глобальний ринок.

Внаслідок інтернаціоналізації господарських відносин через міжнародний поділ праці, кооперацію та спеціалізацію підприємств та пришвидшення розвитку науково-технічного процесу, коли жодне підприємство чи галузь не в змозі самостійно використовувати новітні досягнення науки та техніки, найактивніше відбувається розвиток глобального ринку з усіма його особливостями.

Значну роль у глобалізації відіграють різноманітні міжнародні організації, так як вони є основою тісних взаємозв’язків між різними державами.

Процеси глобалізації охоплюють дедалі більше територій взаємозалежного світу, різні системи якого вступають у тісне співробітництво одне з одним. Вони, тобто елементи глобального ринку характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем захопленості в МПП і світове господарство. Знамення часу — інтеграція, причому інтеграція загальна, а не тільки міжнародна.