Академія прокуратури України Інститут підготовки кадрів

методичнi рекомендації

для проведення семінарських,

практичних занять, ділових ігор

з навчальної дисципліни “УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ”

”

Тема 7. Процесуальні дії слідчого прокуратури по збиранню та дослідженню доказів. 4 години Питання для обговорення:

1. Види доказів в кримінальному судочинстві України.

2. Показання свідків, особливості одержання показань від неповнолітніх свідків і свідків, які мають психічні або фізичні вади.

3. Показання потерпілого. Особливості їх оцінки суб‘єктами доказування і судом.

4. Показання підозрюваного, обвинуваченого. Умови покладення їх показань в основу обвинувачення.

5.Висновок експерта, особливості його оцінки суб‘єктами доказування і судом.

6. Речові докази, порядок і строки їх зберігання.Вирішення питання про речові докази.

7. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій.

8.Протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

9. Документи як докази, їх відмінність від речових доказів.

Література до теми:

Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду. Затверджена наказом Першого заступника Генерального прокурора України від 13 травня 2004 р. № 05/1 – 139 ОКВ та наказами керівників інших правоохоронних органів і суду.

Белкин А.Р. Теория доказывния. М., 1999. – 429 с

Вольниченко К. Новий вид доказів у кримінальному процесі протоколи ОРЗ з відповідними додатками складеними уповноваженим органом: значення, практика, та проблеми використання. Вісник прокуратури. 2007. № 4, с.52

Гмирко В.П. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікація. Дніпропетровськ, Академія митної служби України. 2002.

Горбачов О.В., Хотенець В.М. Процесуальні документи у кримінальному процесі. Х., 1994.

Горский Т.Ф., Кокарев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. Воронеж, 1978.

Грошевой Ю.М. Поняття і класифікація засобів доказування в кримінальному процесі. Вісник Академії правових наук України. 1997. № 3 (10). С.69-76.

Грошевой Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. К.; Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.

Давиденко С.В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування. Монографія. Х.: ФІНН, 2008. -296 с

Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность. Под ред. Власихина А.В. М.; "Юрист", 2001.

Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. М., "Спарк", 1996.

Зажицкий В.И. Объяснения в уголовном процессе. Сов. Юстиция. 1992. № 6. с. 10.

Зинченко И.А. Вещественные доказательства при расследовании преступлений: уголовно-процессуальный аспект. Ташкент, 1991

Ищенко А.В. та інші. Теорія і практика криміналістичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинів. Навч. Посібник. К.: Центр учбової літератури, 2007. – 160с.

Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. Волгоград, 1988.

Кокорев Л.Д., Кузнецов И.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание. Воронеж, 1995.

Костенко Р.В. Понятие и признаки уголовно-процессуальных доказательств. М.2006. 240с.

Куценко О. Протокол здійснення оперативно-розшукових заходів – новий вид доказів у кримінальному судочинстві. Вісник прокуратури. 2002. № 2. с.41-43.

Куценко О. Докази і доказування у кримінальних процесах ФРН, Франції, Англії, США. Вісник Прокуратури. 2006. № 5. с. 114-118.

Лисенко В. Проблеми отримання та використання у доказовому процесі інформації, що міститься в електронному вигляді на магнітних, оптичних чи інших носіях. Вісник прокуратури. 2007. № 4, с. 61

Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса. К., 1991.

Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка по уголовным делам: учебное пособие. М., 1996.

Погорецький М.А. Протоколи оперативно-розшукових заходів з відповідними додатками, складені оперативно-розшуковими підрозділами – новий вид доказів у кримінальному процесі. Вісник Академії правових наук України. 2002. № 1. с 208-216.

Рыжаков А.П. Собирание (проверка) доказательств. Показания как средство доказывания: научно-практическое руководство. М.: Издательство : "Экзамен", 2007, 349 с.

Сівочек С. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України. Право України. 2001. № 9. с. 76-78

Стахівський С. М. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі: Навчальний посібник. – К., 2001.

Теория доказательств в советском уголовном процессе. М.: "Юридическая литература", 1973.

Теорія доказів у кримінальному процесі: Підручник / Є.Г.Коваленко.- К., 2006

Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: учебное издание. Х., 1998.

Фурса С., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі. Київ, КНТ, 2005.

1. Під джерелами доказів слід розуміти як процесуальну форму, завдяки якій фактичні дані, що виступають як докази, залучаються до сфери процесуального доказування так і носіїв цієї фактичної інформації. На відміну від ст. 65 діючого КПК України останній проект КПК України як джерела доказів вказує: показання цивільного позивача, цивільного відповідача, судового експерта. І в той же час відсутні у порівнянні із діючим КПК як джерело доказів протоколи із додатками, складені уповноваженою особою про провадження оперативно-розшукових заходів, що з новою силою сприятиме відродженню запеклих дискусій про можливість використання як доказів матеріалів, одержаних шляхом оперативно-розшукових заходів. З наведеного також можна зробити висновок про те, що перелік джерел доказів в кримінально-процесуальному законі не є абсолютно вичерпним, тобто при доказуванні можна посилатись на ті види доказів, які вказані в законі, але цей перелік може бути доповнений законодавцем.

2. Показання свідка як джерело доказу це – відомості, повідомлені ним на допиті, який проведено в ході досудового розслідування у кримінальній справі чи в суді. Малолітня особа може бути допитана як свідок з дотриманням вимог цього Кодексу лише в тому разі, коли її показання можуть містити відомості, які не можна одержати іншим шляхом. Свідок не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Відомості, які виступають як показання свідка, формуються шляхом сприйняття інформації про обставини, що мають значення у справі, її фіксації і відтворення. Кожний з цих етапів має свої особливості, які залежать від віку, рівня інтелектуального розвитку, освіти, психологічних особливостей особи.

3. Показання потерпілого як джерело доказу це – відомості, які повідомлені ним на допиті, який проведено в ході досудового розслідування у кримінальній справі чи в суді. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають доказуванню в даній справі, а також про його взаємини з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним. Потерпілий не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Особливістю показань потерпілого є, по-перше, те, що він, як правило, є особою найбільш інформованою про злочин і особу злочинця, і, по-друге – потерпілий схильний до перебільшення завданої йому шкоди і применшення своєї негативної поведінки, яка спровокувала злочин.

4. Показання підозрюваного як джерело доказу – відомості, які повідомлені ним на допиті, який проведено в ході досудового розслідування у кримінальній справі. Підозрюваний вправі бути вислуханим і давати показання з приводу обставин, які стали підставою для підозри у вчиненні ним злочину, а також із приводу обставин, що підлягають доказуванню в справі, про його взаємини з іншими особами, які притягуються до відповідальності у справі, та з потерпілим.. Визнання підозрюваним своєї вини у вчиненні злочину може бути покладено в обґрунтування обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю достатніх доказів, зібраних у справі.

Показання обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого – відомості, які повідомлені ним на допиті, який проведено в ході досудового розслідування у кримінальній справі чи в суді. Обвинувачений і підсудний вправі давати показання по пред’явленому обвинуваченню, з приводу всіх інших відомих йому обставин, що підлягають доказуванню, висловлювати свої міркування щодо наявних у справі доказів та про його взаємини з іншими особами, які притягуються до відповідальності у справі, і з потерпілим. Відмова обвинуваченого, підсудного від дачі показань не може бути використана проти нього. Показання обвинуваченого, у тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим, підсудним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Слід мати на увазі, що серед видів показань підозрюваного, обвинуваченого – в яких він визнає себе винним повністю чи частково, не визнає винним, обмова інших осіб найбільш небезпечні для слідства і суду само обмова.

5. Висновок судової експертизи як джерело доказу це – наданий у письмовій формі зміст проведеного судовим експертом (судовими експертами) дослідження та висновки на питання, які поставлені перед судовим експертом (судовими експертами) особою, яка здійснює дізнання, слідчим, суддею, судом або учасниками судового розгляду. Судова експертиза призначається у разі, якщо під час провадження в кримінальній справі виникають питання, для вирішення яких необхідні спеціальні знання. Випадки обов‘язкового призначення судової експертизи передбачені ст. 76 КПК України.

За наслідками судової експертизи складається мотивований висновок в письмовій формі, який долучається до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким, на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання. Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання, він має вправо вказати на них у своєму висновку. Висновок підписується експертом. У висновку судової експертизи обов’язково повинно бути зазначено і засвідчено підписом експерта, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Висновок судової експертизи оцінюється особою, яка здійснює дізнання, слідчим, прокурором, судом, суддею, слідчим суддею в сукупності з іншими доказами. Висновок судової експертизи не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідній постанові, ухвалі, вироку. Якщо висновок судової експертизи буде визнано неповним або недостатньо ясним, або виникли нові питання, що стосуються раніше досліджуваних обставин кримінальної справи, особа, яка здійснює дізнання, слідчий, суддя, суд можуть призначити додаткову судову експертизу. Якщо висновок судової експертизи викликає сумнів у його правильності, обґрунтованості, суперечить іншим доказам у справі або встановлено нові факти, які можуть вплинути на висновки експерта, або при призначенні і проведенні експертизи було допущено істотне порушення вимог цього Кодексу, особа, яка здійснює дізнання, слідчий, суддя, суд призначають повторну судову експертизу.

6. Речовими доказами як джерелами доказів є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, здобуті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які придатні для з’ясування обставин, що підлягають доказуванню. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, вказані в частині першій цієї статті. Речові докази повинні бути оглянуті, докладно описані в протоколі огляду, судової дії або журналі судового засідання і долучені до справи постановою особи, яка здійснює дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. Якщо речові докази з якихось причин не можуть бути вилучені, вони можуть бути передані для зберігання, особа, яка здійснює дізнання, слідчий самі або за допомогою спеціаліста можуть зняти з них відтиски, виготовити зліпки, фотознімки, діапозитиви, голограми, відеозаписи, кінофільми чи виготовити із них копію, зображення або відтворення іншим способом, які додаються до справи.

Відомчим наказом Генеральної прокуратури, МВС України та інших правоохоронних органів затверджено Інструкцію про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду. Цією Інструкцією встановлюються єдині правила вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна.

Речові докази повинні зберігатися при кримінальній справі до набрання вироком суду законної сили або до закінчення строку оскарження постанови або ухвали про закриття провадження в кримінальній справі та передаватися разом із кримінальною справою, за винятком випадків, передбачених цією статтею. У разі, якщо спір про право на майно, що є речовим доказом, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, речовий доказ зберігається до набрання законної сили рішенням суду. Речові докази у вигляді:

1) предметів, які в силу громіздкості або інших причин не можуть зберігатися при кримінальній справі, у тому числі великі партії товарів, зберігання яких утруднено або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких прирівнюються до їх вартості або перевищують її:

а) фотографуються або знімаються на відео- або кіноплівку, по можливості опечатуються і зберігаються в місці, вказаному особою, яка здійснює дізнання, слідчим. До матеріалів кримінальної справи долучається документ про місце знаходження такого речового доказу, а також може бути долучений зразок речового доказу, достатній для порівняльного дослідження;

б) повертаються їх законному володільцеві, якщо це можливо без шкоди для доказування;

в) передаються після проведення необхідних досліджень для реалізації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти, виручені від реалізації, зараховуються на депозитний рахунок органу, який прийняв рішення про вилучення вказаних речових доказів, на строк, передбачений частиною першою цієї статті. До матеріалів кримінальної справи може бути долучено зразок речового доказу, достатній для порівняльного дослідження;

2) товарів і продукції, а також майна, які можуть швидко зіпсуватися, втрачають свою вартість у зв’язку з моральним старінням, зберігання яких утруднено або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких прирівнюються до їх вартості або перевищують її, можуть бути:

а) повернуті їх володільцеві;

б) у разі неможливості повернення володільцеві – після проведення необхідних досліджень передані для реалізації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти, що виручені від реалізації, зараховуються на депозитний рахунок органу, який прийняв рішення про вилучення вказаних речових доказів. До матеріалів кримінальної справи може бути долучено зразок речового доказу, достатній для порівняльного дослідження;

в) знищені після проведення необхідних досліджень, якщо товари і продукція, що швидко псуються, стали непридатними для використання. У цьому випадку складається протокол у відповідності з вимогами цього Кодексу;

3) вилучених із незаконного обігу етилового спирту, алкогольної продукції та такої, що містить спирт, а також предметів, довге зберігання яких небезпечне для життя і здоров’я людей або навколишнього середовища, після проведення необхідних досліджень передаються для їх технологічної переробки або знищення, про що складається протокол у відповідності з вимогами цього Кодексу;

4) грошей та інших цінностей, вилучених під час проведення слідчих дій, після їх огляду і провадження інших необхідних слідчих дій:

а) повинні здаватись на зберігання в банк або іншу фінансову установу, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;

б) можуть зберігатися при кримінальній справі, якщо індивідуальні ознаки грошових купюр мають значення для доказування.

У разі передачі кримінальної справи органом дізнання слідчому або від одного органу дізнання іншому чи від одного слідчого до іншого, а так само при направленні кримінальної справи прокурору або до суду, або при передачі кримінальної справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із кримінальною справою.

7. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним Кодексом України, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії, є джерелом доказів, якщо в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи. Вони досліджуються і оцінюються в сукупності з іншими доказами. При проведенні процесуальних дій для фіксування їх перебігу і результатів особою, яка здійснює дізнання, слідчим, прокурором, суддею, судом можуть застосовуватися технічні засоби запису, про що повідомляються до початку процесуальної дії всі її учасники.

Перед закінченням процесуальної дії на досудовому слідстві із застосуванням звукозапису чи відеозапису на носій інформації вони повністю відтворюються учасникам цієї дії. Їхні зауваження і доповнення заносяться до фонограми чи відеозапису, про що зазначається у протоколі відповідної процесуальної дії. Після виготовлення кінострічки вона демонструється всім учасникам процесуальної дії, про що складається окремий протокол, до якого заносяться зауваження, зроблені учасниками процесуальної дії.

При провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання ведеться протокол. У судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій ведеться протокол судового засідання та здійснюється повне фіксування процесу технічними засобами.

8. Як докази в діючому кримінальному процесі допускаються протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів. Але діючий КПК України не має процедури проведення оперативно-розшукових заходів і форми протоколу про їх проведення. Це є предметом регулювання Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". Тому такі протоколи в кримінальному процесі слід оцінювати як документи.

9. Документи є доказами, якщо в них юридичними чи фізичними особами викладено або засвідчено фактичні дані, які мають значення для вирішення заяв і повідомлень про злочини, з’ясування обставин, що підлягають доказуванню.

Документами є предмети, на яких за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо зафіксована певна інформація. До документів можуть відноситись матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації, які містять відомості про обставини, встановлені в ході оперативно-розшукових заходів, слідчих і судових дій у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Документи перевіряються і оцінюються в сукупності з іншими доказами. Таким чином, під документом як джерелом доказів у кримінально-процесуальному смислі слід розуміти матеріальний об’єкт, що у зафіксованій формі безпосередньо відображає відомості про події і факти, які мають кримінально-процесуальне значення і викладені з допомогою знаків, що читаються людиною (власними силами або завдяки застосуванню технічних засобів ), та дозволяють однозначно відтворювати у вигляді зображень або усної мови, передавати і тлумачити думку людини, складений певною фізичною або юридичною особою, одержаний у встановленому вимогами додержання процесуальної форми порядку органом розслідування або судом і доданий до матеріалів кримінальної справи.

Документи долучаються до справи. За клопотанням заінтересованих фізичних і юридичних осіб, які є власниками долучених до справи документів, особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя або суд можуть видати копії цих документів, а при необхідності – їх оригінали, долучивши замість них до кримінальної справи завірені копії. Див. Закон України від 25 грудня 2008 року, № 807-VI „Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України”, Відомості Верховної Ради України, 2009 рік, № 19, ст.261.