Національна Академія прокуратури України Інститут підготовки кадрів

методичнi рекомендації

для проведення семінарських,

практичних занять, ділових ігор

з навчальної дисципліни “УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ”

Тема 6. Процесуальні особливості доказування слідчим органів прокуратури по кримінальній справі та його елементи. 4 години Питання для обговорення:

1. Джерела доказів в кримінальному судочинстві.

2. Вимоги до належності, допустимості, достовірності і достатності доказів.

3. Визначення суб‘єктами доказування предмету і меж доказування.

4. Встановлення істини – мета доказування у кримінальній справі.

5. Кримінально-процесуальне доказування як діяльність суб‘єктів доказування, її елементи:

а) збирання доказів;

б)перевірка доказів;

6. Оцінка доказів суб‘єктами кримінально-процесуального доказування і судом.

Література до теми:

Балакшин В. Истина в уголовном процессе. Рос. Юстиция. 1998. № 2.

Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. М., "Наука", 1966.

Белкин А.Р. Теория доказывния. М., 1999. – 429 с

Белоусов А.В. Процессуальное закрепление доказательств при расследовании преступлений. М.: ООО "Юрлитинформ", 2001.

Білоусов О.І. та інші. Теорія і практика оцінки доказів у кримінальному судочинстві. Кіровоград. 1997

Бентам И. О судебных доказательствах. К., 1986.

Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах . 1910 г. Тула, Автограф, 2000.

Гмирко В.П. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікація. Дніпропетровськ, Академія митної служби України. 2002.

Гончаренко В.Г. Onus probandi в контексті процесуальних функцій і етики спілкування. Вісник Академії адвокатури України. 2006. № 3. С. 5-9.

Горский Т.Ф., Кокарев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. Воронеж, 1978.

Громов Н.А., Зайцева С.А. Оценка доказательств в уголовном процессе. М.:Приор, 2002. -124 с.

Грошевой Ю.М. Поняття і класифікація засобів доказування в кримінальному процесі. Вісник Академії правових наук України. 1997. № 3 (10). С.69-76.

Грошевой Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. К.; Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.

Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность. Под ред. Власихина А.В. М.; "Юрист", 2001.

Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. М., "Спарк", 1996.

Зеленецкий В.С.Проблемы формирования совокупности доказательств в уголовном процессе. Харьков, Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив. 2004. 108 с.

Зинатулин З.З. Уголовно-процессуальное доказывание. Ижевск, 1993.

Ищенко А.В. та інші. Теорія і практика криміналістичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинів. Навч. Посібник. К.: Центр учбової літератури, 2007. – 160с.

Іщенко В. Способи збирання доказів у кримінальному процесі України. Право України. 2000. № 10. с. 75-77.

Іщенко В. Принцип допустимості і достатності засобів кримінально-процесуального доказування. Право України. 2003. № 7 с.90-93

Капустинський В.А. Істина як важливий елемент розвитку судочинства. Вісник Верховного Суду України. 2005. № 11. с. 45-47

Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. Волгоград, 1988.

Капнис Н.Н. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. М., 1995.

Коваленко Є.Г. Теорія доказів в кримінальному процесі. Київ, 2006

Кокорев Л.Д., Кузнецов И.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание. Воронеж, 1995.

Комлев Б. Использование доказательств в обвинительном заключении. Законность. 1997. № 7. с. 16-18

Костенко Р.В. Понятие и признаки уголовно-процессуальных доказательств. М.2006. 240с.

Куценко О. Докази і доказування у кримінальних процесах ФРН, Франції, Англії, США. Вісник Прокуратури. 2006. № 5. с. 114-118.

Левицький О. Інститут допустимості доказів і прояви незаконного фізичного насильства в кримінальному судочинстві //Право України. – 2000. № 10. – С.47-50

Лисенко В. Проблеми отримання та використання у доказовому процесі інформації, що міститься в електронному вигляді на магнітних, оптичних чи інших носіях. Вісник прокуратури. 2007. № 4, с. 61

Лупинская П.А. Актуальные проблемы доказывания в уголовном процессе. // Зб. Правова держава Україна. Проблеми, перспективи розвитку. Харків, 1995. с. 289-290.

Михеенко Н.М. Доказывание в советском уголовном процессе. К., 1984.

Мельник В.В. Искусство доказывания в состязательном уголовном процессе. М., 2000. 192 с.

Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (стадия предварительного расследования). М., 1996.

Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процес се. М., 2000.

Рыжаков А.П. Собирание (проверка) доказательств. Показания как средство доказывания: научно-практическое руководство. М.: Издательство : "Экзамен", 2007, 349 с.

Рыжаков А. П. Следственные действия и иные способы собирания доказательств. М., 1997.

Савицкий В.М., Ларин А.М. Уголовный процесс: словарь-справочник. М., Контракт, Инфра – М. 1999.

Савонюк Р.Ю. Доказування в досудовому слідстві. Сімферополь, Вид-во ДОЛЯ, 2003. – 184 с.

Сівочек С. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України. Право України. 2001. № 9. с. 76-78

Сибилева Н..В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. К.,1990.

Сильнов М.А. Вопросы обеспечения допустимости доказательств в уголовном процессе (досудебные стадии). М.,2001

Спасович В.Д. О теории судебно-уголовных доказательств в святи с судоустройством и судопроизводством. – СПб., 1861. – 432 с..

Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування . Монографія. – К., 2005.

Строгович М.С. Теория судебных доказательств. М., 1991.

Теория доказательств в советском уголовном процессе. М.: "Юридическая литература", 1973.

Теорія доказів у кримінальному процесі: Підручник / Є.Г.Коваленко.- К., 2006

Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: учебное издание. Х., 1998.

Трагнюк Р. Прокурорський нагляд за забезпеченням допустимості доказів на досудовому слідстві: актуальні питання. Право України. 2006. № 6. с. 63

Хмыров А.А. Косвенные доказательства в уголовных делах. С-Птербург. Изд-во Асланова "Юридический центр Пресс"2005.

Фурса С., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі. Київ, КНТ, 2005.

Чучукало О. Встановлення істини як мета доказування. Право України. 2006. № 1. с.57-60.

Шейфер С.А.О понятии и цели доказывания в уголовном процессе. Государство и право.1996.№ 9.

Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе. Саратов, 1986.

1.При вивченні першого питання слід мати на увазі, що перелік процесуальних джерел, у яких може міститись доказова інформація, наведено у ч. 2 ст. 65 КПК України. Під джерелами доказів слід розуміти як процесуальну форму, завдяки якій фактичні дані, що виступають як докази, залучаються до сфери процесуального доказування так і носіїв цієї фактичної інформації. Цей перелік, як відомо є вичерпним, але на відміну від ст. 65 діючого КПК України останній проект КПК з одного боку розширив цей перелік, а з іншого виключив одне з джерел доказової інформації. З наведеного можна зробити висновок про те, що перелік джерел доказів в кримінально-процесуальному законі не є абсолютно вичерпним, тобто при доказуванні можна посилатись на ті види доказів, які вказані в законі, але цей перелік може бути змінений законодавцем. Порівняйте ч. 2 ст. 65 КПК України із відповідною нормою проекту КПК України.

2. Доказами у кримінальному процесі, як відомо, можуть бути фактичні дані, які встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При використанні доказів необхідно враховувати їх допустимость, належність до конкретної кримінальної справи, достовірність і достатність. Допустимими визнаються такі фактичні дані, які зібрані уповноваженою особою, одержані із законного джерела, законним способом і з додержанням процесуальної форми. Наведіть приклади фактичних даних, які хоча і підтверджують певний факт, що встановлюється у кримінальній справі, але не можуть бути допущені у процес.

Належними є такі фактичні дані, які здатні підтверджувати або заперечувати обставини, що підлягають доказуванню в конкретній кримінальній справі. Наведіть приклади належності доказів.

Достовірність доказів означає відповідність їх змісту тому, що мало місце в дійсності. Вона передбачає відомість, перевіреність та добротність як самого джерела так і способу одержання фактичних даних, надійність процесуального носія та засобів фіксації.

Достатність доказів означає зібрання і дослідження такої сукупності доказів та їхніх процесуальних джерел, які дозволяють з вичерпною повнотою з’ясувати усі компоненти предмета доказування з урахуванням особливостей рослідуваної кримінальної справи або справи, що розглядається судом.

3. Кримінально-процесуальне доказування як одна із форм пізнання має свій предмет дослідження. Предметом доказування у кримінальному процесі являється сукупність фактів що необхідно встановити для правильного вирішення кримінальної справи. Мінімальний перелік обставин, які належить доказати у кожній кримінальній справі, визначений у ст. 64 і ст. 23 КПК України. Слід враховувати, що незалежно від характеру злочину - убивство чи зловживання службовим становищем - предмет доказування, встановлений законом, єдиний і обов‘язковий для всіх кримінальних справ, а вже у залежності від виду розслідуваного злочину з‘ясовуються й інші фактичні дані, що мають значення у справі (див. ст. 433 КПК України). Крім того, при обговоренні цього питання слід виділити співвідношення понять “предмет доказування” і “межі доказування”. Під межами доказування розуміється необхідна і достатня сукупність зібраних і перевірених доказів, яка забезпечує правильне вирішення справи. Щодо співвідношення цих понять, слід мати на увазі, що вони взаємопов‘язані і взаємозалежні: перше відображує мету, а друге – засоби її досягнення.

4. Керуючись положеннями теорії пізнання, наука кримінального процесу вважає, що явища, які складають предмет дослідження у кожній кримінальній справі, можуть бути пізнані: органи дізнання, слідчий, прокурор, суд можуть встановити обставини, пов'язані з подією злочину і особами, які його вчинили. Саме таке пізнання обставин, що складають предмет дослідження у кримінальній справі, дозволяє розкрити сутність вчинку, який розглядається, і встановити істину у справі. Істина - це думка, яка вірно відображає той чи інший предмет, те або інше явище об'єктивної дійсності, відповідає йому, узгоджується з ним. Знаходження істини у кримінальному процесі полягає в розкритті злочину, виявленні обставин, що сприяють викриттю винних і реабілітації невинних. Органи дізнання, слідчий, прокурор вправі прийняти рішення про закінчення розслідування і передачу справи до суду тільки тоді, коли у справі буде встановлена об'єктивна істина, знайдено дійсного винуватця злочину. Істина завжди об'єктивна, інакше вона не істина, а омана, що помилково сприймається за істину. Теорія пізнання розуміє об'єктивну істину як відповідність людських думок, суджень, уявлень про предмети дійсності, самим цим предметам, якими вони є в дійсності, незалежно від того, як сприймає їх свідомість. Об'єктивною істиною у кримінальному процесі зветься повна і точна відповідність висновків органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду про обставини справи, яка розслідується і вирішується, про винність або невинність осіб, які притягуються до відповідальності, тому, що мало місце в дійсності.

Щоб встановити об'єктивну істину у конкретній кримінальній справі, необхідно старанно, всебічно, об'єктивно дослідити обставини справи, своєчасно і вміло, у відповідності з вимогами закону, зібрати всі можливі по обставинах справи докази і перевірити їх всіма законними засобами, підтвердити всі висновки у справі цілком достовірними фактами.

Наявність фактів, коли окремі злочини залишаються нерозкритими, винесення по окремих кримінальних справах незаконних і необґрунтованих судових рішень свідчить не про те, що органі дізнання, слідчий, суд не можуть встановити об'єктивну істину по них. Такі факти можна пояснити наступним:

- несвоєчасним виявленням скоєних злочинів, внаслідок чого багато їх свідків безповоротно втрачаються і не лишається ніяких даних, які давали б можливість пізнати злочин, встановити і викрити особу, що вчинила його;

- створенням інколи деякими працівниками штучної благополучної обстановки у боротьбі зі злочинністю, в результаті чого злочини, що представляють певну складність в їх розкритті, приховуються від обліку;

- запізненим реагуванням на заяви і повідомлення про скоєні злочини; незаконним! і необґрунтованими відмовами в порушенні кримінальної справи по них;

- суб'єктивними особливостями окремих оперативних працівників, слідчих, суддів, їх недосвідченістю, невмінням пізнати злочин, відсутністю належної спрямованості в роботі.

5.До юридичних механізмів забезпечення захисту прав і свобод людини належить інститут доказування в кримінальному судочинстві. Реалізація вимог Конституції України і виконання органами досудового розслідування завдань кримінального судочинства можливі лише за умови прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень. Помилки органів та осіб, уповноважених вести розслідування кримінальних справ під час збирання, перевірки та оцінки доказів та їх джерел можуть привести до прийняття незаконних рішень, зокрема, необґрунтованого порушення кримінальної справи, а, відповідно, й до порушення прав і свобод громадян, притягнення до кримінальної відповідальності невинуватої особи або виправдання особи, яка вчинила злочин.

Процес доказування в кримінальному судочинстві здійснюється у встановленому законом процесуальному порядку і направлений на збирання, закріплення, перевірку, оцінку та використання доказів для встановлення всього кола обставин, які складають в своїх сукупності по кожній кримінальній справі предмет доказування. Доказування у кримінальному процесі являє собою здійснювану в передбаченому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду за участю інших суб’єктів процесуальних правовідносин зі збирання, перевірки та оцінки фактичних даних, якими є докази, використання їх у встановлені істини у справі, обгрунтуванні висновків та рішень, які приймаються по наслідках розслідування або судового розгляду кримінальних справ. У структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення, підтвердження достовірності фактичних даних) та обгрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи. Пізнавальні, комунікативні, засвідчувальні та розумові функції суб’єктів доказування утворюють органічну єдність і являють собою якісно нову діяльність – доказування. Підсумок доказування – висновок у справі – являє собою результат синтезу чуттєво-практичної (пізнавально-засвідчувальної та комунікативної) і розумової (оціночної та обгрунтовуючої) діяльності суб’єктів доказування.

Аналіз наукової літератури з питань кримінально-процесуального доказування свідчить про те, що серед науковців нема єдиної точки зору щодо визначення складових елементів процесу доказування. Його поділяють на різну кількість елементів: одні виділяють два елементи: збирання та використання доказів, причому у використання включають їх дослідження, оцінку та застосування; інші виокремлюють три елемента: збирання, перевірка та оцінка доказав; треті процес доказування поділяють на органічно пов’язані між собою чотири елементи: збирання доказів, їх закріплення, перевірка та оцінка С. А. Альперт визначав доказування, як процесуальну діяльність органів розслідування, прокурора та суду з оперування доказами, яка полягає в збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та одержанні, таким чином, обґрунтованих висновків у справі. Дайте визначення головним елементам доказування і поясніть характер дій суб‘єктів доказування при збиранні (які способи збирання доказів, передбачені КПК України?) , дослідженні (перевірці) та оцінці доказів.

6. Оцінка доказів є підсумком їх збирання, перевірки і полягає у визнанні існування або неіснування того факту, який цим доказом встановлюється. Сутність оцінки доказів полягає у визначенні їх якості і значення для прийняття процесуальних рішень. Вона складається з визначення: а)достовірності фактичних даних, одержаних з показань свідка, потерпілого, інших джерел; б)значення цих даних для доказування шуканого. Оцінці відлягають як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому. Оцінити всю сукупність зібраних у справі доказі» - це значить вирішити питання про те, чи приводить вона до достовірного висновку про наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, про винність або невинність обвинуваченого, яро всі інші обставини, які мають значення для вирішення кримінальної справи. Оцінка доказів - безперервний процес, що пронизує всю діяльність органів дізнання, слідчого, суду і властивим будь-якій стадії судочинства. В ході попереднього розслідування і судового розгляду докази аналізуються, перевіряються та оцінюються (одні - як достовірні, другі як недостовірні, треті як ті, що потребують подальшої перевірки), на основі цього встановлюються ті чи інші факти, збираються нові доказі для заповнення прогалин, що мають місце. Оцінка сукупності зібраних у справі доказів завершується відповідним висновком.

Згідно зі ст. 67 КПК України суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх, обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінка доказів по внутрішньому переконанню означає, що суддя, прокурор, слідчий, працівник органів дізнання приймають і використовують для обґрунтування своїх висновків лише такі докази, які переконують в своїй правильності, по відношенню до яких у них склалася впевненість в тому, що вони достовірні і мають відношення до справи. Оцінка доказів по внутрішньому переконанню означає перш за все, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд не зв'язані попередньою оцінкою доказів, що дана ними, а також оцінкою доказів, яка давалась іншим органам на будь-якій стадії процесу. Так, на попередньому розслідуванні може, бути змінено раніше пред'явлене обвинувачення, при направленні справи для додаткового розслідування або новий судовий розгляд не можуть бути дані обов'язкові вказівки про те, які докази вважати достовірними, а які ні і які висновки у справі повинні бути зроблені. Оцінка доказів по внутрішньому переконанню передбачає відсутність у кримінальному процесі правил про перевагу доказів одного виду перед іншим і про заздалегідь встановлену силу певної кількості доказів.

Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого І особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК) це правило вільної оцінки доказів від формальної оцінки: „Это слово „лутшие свидетели”понимается, что человек мужескаго полу більше от женскаго, и знатный более от незнатного, ученый от не ученого и духовный от светской особы уважаемым более бывает…». Артикул воинский Петра I. Раздел Короткое изображение воинских процессов или судебных споров.

В будь-якому випадку кінцевий висновок про цінність доказу може бути зроблено лише після всебічного аналізу в сукупності з даними, встановленими за допомогою інших засобів доказування як на попередньому так і на судовому слідстві.

Оцінка доказів не вичерпує процесу доказування. Складовою його частиною є використання доказів для обґрунтування учасниками процесу своїх тверджень для обґрунтування рішень, що приймаються.