ВСТУП

Тема дослідження антикризового управління, як стратегії запобігання банкрутства представляється досить актуальною (особливо в період сьогодення), адже в теперішній час окрім внутрішніх проблем підприємств, які є основними для підприємства, на перший план виходять макрочинники, пов’язані зі світовою економічною кризою. І в сукупності внутрішні та зовнішні чинники справляють дуже негативний вплив на показники фінансово-господарської діяльності вітчизняних підприємств. Це пов’язане, в першу чергу, з тим, що знижується купівельна спроможність населення та суб’єктів господарювання. Підприємства на даний час більш заклопотані власним виживанням, ніж проведенням активної діяльності на ринку, відповідно, знижується й ділова активність контрагентів та партнерів діяльності. В результаті цього значно погіршується збут продукції на підприємстві, що приводить до зниження оборотності активів підприємства, до зниження його ділової активності та фінансової стійкості. Відповідно, значно скорочуються обсяги прибутків, що отримує підприємство, збільшуються накладні витрати підприємства на виробництво продукції і все це відбувається на фоні зростання постійних витрат підприємства. Це підвищує собівартість продукції та не дозволяє знижувати її реалізаційну вартість. Відповідно, замовники, що знаходяться також в скрутному фінансовому становищі можуть або не придбавати продукцію, або придбати її з відстрочкою платежу, що в свою чергу, призводить до збільшення дебіторської заборгованості підприємства, яка в майбутньому може стати безнадійною. Тема антикризового фінансового управління розглядалась в працях таких вчених, як Л.Довгань, В.Воронкова, І. Нинюк, Л.Лігоненко та М. Туган-Барановським на макроекономічному рівні.

Об’єктом дослідження в дипломній роботі є фінансова діяльність, державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», а також стан та рівень розвитку наявної системи антикризового фінансового управління та органи, що займаються проведенням антикризового управління на заводі.

Предметом дослідження є антикризове управління, як невід’ємна система фінансового менеджменту в діяльності підприємства, методи проведення антикризового фінансового управління на державному підприємстві «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», а також етапи та методи запровадження ефективної системи антикризового управління на заводі.

Метою нашої дипломної роботи є вивчення, аналіз та дослідження антикризового управління підприємством, методики запровадження його на підприємстві, проведення фундаментального багатофакторного аналізу загрози банкрутства ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», визначення основних шляхів запобігання банкрутства даним підприємством та висування конкретних пропозицій щодо впровадження програми антикризового управління на даному підприємстві.

Нашею задачею ми ставимо: досконально вивчити теоретичні основи антикризового управління, підходи щодо прогнозування банкрутства та кризових ситуацій в діяльності підприємства серед різних авторів, визначити фінансовий стан підприємства ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» та основні показники його фінансово-господарської діяльності. Також розрахувати найвідоміші моделі прогнозування банкрутства та визначити ступінь фінансової кризи на підприємстві, визначити шляхом порівняння результатів моделей найбільш реальну загрозу банкрутства підприємства та визначити напрямки щодо подолання кризи на досліджуваному підприємстві, запропонувати етапи впровадження антикризової програми.

Окрім цього, завданням дипломного проекту є виявлення недоліків в діючій системі фінансового антикризового управління, що функціонує на державному підприємстві «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» та формування адекватних пропозицій щодо усунення виявлених недоліків в управлінському апараті та організації фінансового менеджменту заводу і побудувати модель фінансової діагностики підприємства, що матиме можливість на прикладне застосування не тільки на досліджуваному підприємстві, а й на суміжних підприємствах машинобудівної галузі.

Відтак, в процесі виконання нашої роботи буде досягнуто теоретичних результатів у всебічному освоєнні поняття антикризового управління, кризи та банкрутстві підприємства і будуть відпрацьовані практичні навички щодо проведення фінансового аналізу показників господарської діяльності підприємств, оцінки його фінансового стану та загрози банкрутства в довгостроковій та середньостроковій перспективі. Також будуть опрацьовані найбільш відомі моделі прогнозування банкрутства підприємств: модель Альтмана, модель Ліса, модель Талера і Тішоу та багатофакторна дискримінантна модель. З них будуть визначені найбільш об’єктивні моделі, результати за якими співпадають з результатами аналізу розрахованих фінансових коефіцієнтів і, виходячи з отриманого найбільш реального результату буде дана оцінка загрози банкрутства підприємства ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», а також буде виконано комплексне багатофакторне дослідження підприємства за допомогою методів економіко-математичного планування.

1 Сутність антикризового управління підприємством

1.1 Теоретичні основи антикризового управління підприємством

Поняття „криза" - одне з найбільш складних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Даний термін походить від грецького Krisis — різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність.

Найбільш поширеними сферами використання цього терміну є:

1) медицина - швидке зниження температури тіла хворого, переломний момент під час перебігу хвороби при гострому лихоманковому захворюванні;

2) економіка - перевиробництво товарів, які не знаходять попиту, що має ознаки повторювальності та періодичності;

3) політика - момент загострення протиріч між виробничими силами та виробничими відносинами, між системою управління та станом суспільства.

Усі ці визначення об’єднує те, що «криза» - це крайнє загострення певних явищ, яке негативно відбивається на предметі дослідження.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан суб’єкта господарювання полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак дозволяє правильно визначити діагноз фінансової неспроможності підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог антикризових заходів. Взагалі кризовий стан підприємства може характеризуватись різноманіттям кризових явищ, що на ньому виникають. Класифікація кризових явищ підприємства подана на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 – Класифікація кризових явищ на підприємстві [19; с.160]

Оскільки підприємство являє собою мікроекономічну систему, його розвитку притаманні властивості циклічності. У перебігу своєї життєдіяльності (від створення до ліквідації) підприємство проходить сукупність стадій, що в теорії менеджменту отримали назву „життєвий цикл підприємства". Кожна з цих стадій особливостями формування ресурсного потенціалу, досягнутими результатами функціонування.

У перебігу функціонування (життєдіяльності) підприємства відбувається зміна його кількісних та якісних характеристик, що дозволяє використати поняття „цикл розвитку підприємства" та розглядати його як процес послідовного проходження п'яти фаз розвитку (еволюції), кожна з яких закінчується революційною кризою:

1. стадія підйому, яка характеризується зростанням кількісних та покращенням якісних ознак функціонування підприємства; порушення стану рівноваги на цій стадії призводить до переходу підприємства до нового рівноважного стану з більш високими якісними параметрами або має короткостроковий характер та не зачіпає „параметрів життєдіяльності підприємства";

2. стадія гальмування розвитку - для неї характерні відносна стабільність кількісних та якісних показників функціонування; як правило, підприємство зберігає досягнутий стан рівноваги або забезпечує незначні та відновлювальні коливання в його царині;

3. стадія кризи - її проявом є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства, яке обумовлює порушення спочатку „показників-індикаторів життєздатності", а потім поступово і „параметрів життєздатності" підприємства як мікро-економічної системи; це призводить до порушення стану рівноваги, яке підприємство вже неспроможне самостійно відновити;

4. стадія пожвавлення - проявом її є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності підприємства, що розглядається як перший крок подолання кризових явищ та виходу з кризового стану.

Характерною особливістю є те, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства. Однак реалізація всієї сукупності процедур антикризового управління починається лише на певному етапі життєвого циклу: в умовах різкого спаду, який характеризується, як правило, неплатоспроможністю підприємства.

Слід наголосити, що на мікроекономічному рівні кризи не можна ототожнювати з будь-яким окремо взятим етапом ЖЦП, стадія "старість" не є її аналогом. Також хибним є уявлення, що кризові явища характерні лише для стадії "старість". Кожна наступна фаза життєвого циклу стає можливою тільки в результаті подолання кризових явищ. Зовнішнім проявом зародження кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат підприємства у бік збільшення, а обсягу та норми прибутку — у бік зменшення. Подальше поглиблення кризи характеризується істотним погіршенням усіх показників його стану (як кількісних, так і якісних), що призводить до поступової втрати власного капіталу та виникнення дефіциту фінансових ресурсів для розрахунку за зобов'язаннями. Період зміни якісних характеристик процесу функціонування підприємства характеризує поняття "цикл розвитку підприємства.

Подолання кризи дає можливість продовжити життєдіяльність підприємства, забезпечити його відродження на тому ж або вищому рівні організації та ефективності. Порушення циклічності (невихід з кризового стану) зумовлює припинення його діяльності як суб'єкта господарювання.

У розумінні кризи велике значення мають не тільки причини, але й можливі наслідки кризи: імовірне оновлення організації або її руйнування, ймовірне оновлення організації або її руйнування,оздоровлення або виникнення нової кризи.

Визнано, що розвиток підприємства можливий лише за умови подолання кризових явищ, що виникають на відповідному етапі діяльності підприємства.

Так, на Україні протягом досить тривалого періоду часу прослідковується негативна тенденція щодо збільшення кількості збиткових підприємств. Згідно даних державного комітету статистики в 2005 році кількість неплатоспроможних підприємств складала 34,2%, в 2007 році – 32,5, а в 2009 році цей показник склав вже 41,3%, що безумовно свідчить про наявність досить складне становище українських підприємств. (рис. 1.2). Серед підприємств харківської області відсоток підприємств, що отримали збиток дещо вищий – 42,9% [57]. В абсолютному виразі серед підприємств Харківської області станом на кінець 2009 року було зафіксовано збиток на суму 1997,6 млн.грн. Найбільш збитковими галузями на Харківщині є переробна промисловість (2122396,4 грн збитку) та сфера торгівлі (2159262,1 грн. збитку) [58].

Рисунок 1.2. - Статистика збиткових підприємств в Україні станом 2005-2009рр., %

Для підтримання фінансової рівноваги, забезпечення стабільної ліквідності, платоспроможності та прибутковості фінансовий менеджмент повинен організувати фінансове господарство на підприємстві таким чином, щоб операційна, інвестиційна та фінансова діяльність здійснювалися з врахуванням вимог політики антикризового фінансового управління.

В першу чергу доцільно було б визначити, що ж собою являє управління.

Управління — цілеспрямований програмований чи довільний вплив на об`єкти задля досягнення кінцевої мети посередництвом процесорів, явищ, процесів, коли є з ними взаємодія в режимі детермінованої чи довільної програми/регламенту. Управління проектом/об`єктом-системою, її компонентами та процесами, з метою підвищення ефективності функціонування систем відбувається ще на етапі системного проектування, створення/утворення, формування, розвитку, становлення, функціонування/життя системи. Ефективність управління визначається адекватністю дій управління що до об`єкта управління. Управління є першим етапом тактичного рівня в алгоритмі системно-організаційній діяльності.

Дослідженням системи антикризового управління, а зокрема активного антикризового управління займалися багато вчених – економістів, серед яких Г.А.Александров [10], В.А. Богомолов [20], Л.О. Лігоненко [43], H.В. Родіонова [54], О.О. Терещенко [61], А.Д. Чернявський [75], З.Є. Шершньова [77] та інші. Всі вони сходяться на тому, що система антикризового управління потребує подальшого розвитку з урахуванням розвитку економічних відносин.

В чому ж полягає антикризове фінансове управління? В загальному вигляді - це система прийомів та методів управління фінансами спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризовий фінансовий менеджмент у значній мірі повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом” [2], який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств. Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

1. по-перше, - це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;

2. по-друге, - це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання.

Враховуючи ту обставину, що одним із головних факторів виникнення фінансової кризи та неефективності заходів щодо оздоровлення багатьох вітчизняних підприємств є низький рівень менеджменту і фінансового менеджменту зокрема, елементи системи антикризового управління доцільно запроваджувати як на підприємствах, які є порівняно благополучними і функціонують успішно, так і на тих, які опинилися у фінансовій кризі. У першому випадку, основне завдання системи полягає в недопущенні фінансової кризи, а в другому - подолання фінансової кризи, тобто фінансове оздоровлення підприємства.

Антикризове управління є визначальним фактором економічного розвитку не лише окремого підприємства, а й регіону, країни в цілому. Даний вид управління створює необхідні умови для стабілізації, подальшого розвитку та активізації діяльності підприємства не лише на вітчизняному ринку, але й при виході на зарубіжні ринки.

Антикризове управління дає можливість одержати надійні відомості про проблеми підприємства та забезпечити керівників рекомендаціями, які дозволять регулювати та контролювати кризовий стан організації, а також застосувати необхідні саме в даному випадку методи запобігання банкрутству. Доведено, що фінансові труднощі на підприємствах обумовлені синергічним поєднанням негативних наслідків світової фінансової кризи, певних дисбалансів у розвитку усіх видів діяльності підприємств в Україні, а також рядом внутрішніх проблем, що характерні для більшості вітчизняних підприємницьких структур.

На даний момент немає єдиного розуміння мети та завдань антикризового управління як важливого важеля підприємницької активності, що стимулює господарські суб'єкти до постійного пошуку нових ідей, покращення виробничого та фінансового стану підприємства. Так, частина фахівців зводить антикризове управління до суто фінансового процесу, пов'язаного з ліквідацією заборгованості підприємства. Інша група науковців вбачає у ньому діяльність менеджерів підприємства в умовах банкрутства.

На наш погляд, доцільно розглядати антикризове управління як спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства. Тобто дане управління необхідно розглядати як комплексний, багатоплановий процес, включаючи спеціальні фінансові процедури, відповідний маркетинговий план і також надзвичайні заходи щодо мобілізації ресурсів підприємства

Система антикризового управління базується на таких основних принципах:

1. рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. Враховуючи, що виникнення кризи на підприємстві несе загрозу самому існуванню підприємства і пов'язане з відчутними втратами капіталу його власників, можливість виникнення кризи має діагностуватися на самих ранніх стадіях з метою своєчасного використання можливостей її нейтралізації;

2. терміновість реагування на кризові явища. Кожне що з'явилося кризове явище не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом, а й породжує нові супутні йому явища. Тому чим раніше будуть застосовані антикризові механізми, тим більшими можливостями до відновлення буде мати у своєму розпорядженні підприємство.

3. адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовому рівноваги. Використовувана система механізмів з нейтралізації загрози банкрутства в переважній своїй частині пов'язана з фінансовими витратами або втратами. При цьому рівень цих витрат і втрат повинен бути адекватний рівню загрози банкрутства підприємства. В іншому випадку або не буде досягнуто очікуваний ефект (якщо дія механізмів недостатньо), або підприємство буде нести невиправдано високі витрати (якщо дію механізму надмірно);

4. повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового стану. У боротьбі із загрозою банкрутства підприємство повинне розраховувати здебільшого на внутрішні фінансові можливості.

Таким чином, можна сказати, що антикризове управління – це цілий комплекс взаємопов’язаних заходів від ранньої діагностики кризи до заходів по її подоланню.

1.2 Фактори виникнення кризових явищ та загрози банкрутства підприємства

Як відомо, поняття „фактор" - одне з основних у будь-якому економічному дослідженні. Виходячи зі змісту даного терміну, фактор (лат. faktor - той, що робить, обумовлює) - рушійна сила будь-якого процесу (явища), яка визначає його характер або характерні ознаки. У економічних дослідженнях під фактором прийнято розуміти умови, що є необхідними та визначальними для даного процесу (явища), а також причини, що безпосередньо обумовлюють його виникнення або отриманий результат.

Кризові фактори можна класифікувати за такими ознаками:

1. залежно від місця виникнення кризових факторів;

2. залежно від наслідків прояву окремих факторів;

3. залежно від ступеня впливу в межах кожної групи можуть бути визначені основні та другорядні кризові фактори. Критерієм поділу на ці групи є ступінь впливу на виникнення кризових явищ та ситуації банкрутства;

4. залежно від ступеня взаємообумовленості - незалежні та похідні кризові фактори. Незалежні фактори визначаються певними подіями або тенденціями, похідні - є їх наслідком у результаті дії причинно-наслідкового зв'язку;

5. залежно від часу дії - постійні та тимчасові кризові фактори. Постійні фактори визначають загальний рівень загрози появи кризових явищ, тимчасові - посилюють цей рівень внаслідок тих чи інших подій;

6. залежно від підходу до визначення — потенційні та фактичні кризові фактори. Перелік потенційних кризових факторів визначається сутністю явищ та процесів, що обумовлюють імовірність виникнення ознак кризи та неплатоспроможність підприємства, фактичні - є результатом дослідження процесу розвитку кризи конкретного підприємства.

Найважливіше значення в процесі дослідження має виокремлення груп зовнішніх та внутрішніх кризових факторів. Це дасть можливість більш детального дослідження кожної із груп.

Схематично ця класифікація подана на рис. 1.3.

Рисунок 1.3 – Класифікація кризових явищ в діяльності підприємства [19; с.65]

Зовнішні кризові фактори зазвичай класифікують за такими ознаками:

1. залежно від місця виникнення - міжнародні та національні кризові фактори. Міжнародні кризові фактори обумовлюються ситуацією поза межами країни, станом та тенденціями світової економіки. У їх складі можуть бути виділені такі підгрупи:

   1. політичні (ставлення до соціально-економічних та політичних перетворень в Україні, розвиток контактів на міждержавному рівні та сприятливість міждержавних угод з питань економічного співробітництва, розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків, обсяги та умови надання технічної допомоги в ринкових реформах);

   2. пов'язані з діяльністю окремих іноземних партнерів (економічна стратегія та політика діяльності на зовнішніх ринках, насамперед -цінова та інвестиційна, рівень конкурентоспроможності продукції (товарів, послуг), технологій, організація міжнародного маркетингу, форми конкурентної боротьби, фінансовий стан іноземних партнерів, їх можливості та ціни доступу до фінансових ресурсів, нормальний рівень прибутковості, стандарти співробітництва тощо).

2. залежно від причин виникнення фактори класифікуються за такими підгрупами:

   1. демографічні, дія яких визначає розмір і структуру потреб споживачів (населення), а за відомих економічних передумов - його платоспроможний попит;

   2. економічні, які характеризують стан розвитку економіки, її галузеву та територіальну структуру, насиченість ринку окремими товарами; тенденції зміни реального рівня доходів населення, обумовлюють сприятливість розвитку бізнесу через рівень інфляції, податків, кредитних ставок, характер та стабільність інструментів державного регулювання бізнесу, особливо регулюючого та податкового, обсяги державного замовлення та фінансування, інвестиційний клімат тощо;

   3. політичні, що визначають стабільність та спрямованість внутрішньої політики, ставлення держави до підприємницької діяльності, характер державного регулювання економіки, заходи щодо захисту споживачів, з одного боку, та підприємця - з іншого;

   4. соціальні, що виявляються у звичках та нормах споживання, відданні переваги одним товарам та негативному ставленні до інших;

   5. науково-технічні, дія яких пов'язана із впровадженням досягнень науки й техніки, визначає конкурентоспроможність окремих товарів, імовірність технологічних проривів тощо;

   6. природні, які визначають кон'юнктуру ринку сировинних та сільськогосподарських ресурсів, обсяги розвитку натурального споживання населення.

Схематично класифікація зовнішніх факторів подана на рис. 1.4.

Рисунок 1.4 – Класифікація зовнішніх кризових факторів на підприємстві [19; с.72].

Внутрішні фактори, що обумовлюють появу кризових явищ, також достатньо різноманітні.

Первинним внутрішнім фактором (першопричиною кризи) є погане керівництво. Команда, яка добре керує, реагує на несприятливі зовнішні обставини та може застосувати дії, які сприяють відродженню; погане керівництво - зазнає краху. Виокремлюються такі недоліки керівництва, які зумовлюють кризовий тип менеджменту: владний склад керівників; недостатні знання керівництва; незбалансована адміністративна команда; команда, яка погано працює; відсутність стратегічного підходу; слабка дисципліна; аморальність та недостатність ентузіазму.

Погане керівництво посилює дію такого фактора кризи і банкрутства, як недостатній контроль. Даний фактор виявляє себе в трьох найважливіших царинах: відсутність планування та необґрунтоване прийняття рішень; недостатній фінансовий контроль; недостатність маркетингових зусиль.

Типовою причиною краху підприємств є погане планування та прийняття рішень. Якщо керівники не планують роботу своєї компанії, то проблеми виникають „сьогодні на сьогодні". Неправильні рішення або їх відсутність свідчать про неможливість реагувати на зміну ділової кон'юнктури.

Доведено, що для ефективної роботи підприємства керівник повинен: оцінювати кон'юнктуру, в якій діє компанія, приділяючи першочергову увагу зовнішнім факторам; оцінювати наявність ресурсів; встановлювати цілі та визначати стратегію діяльності підприємства; розроблювати довгострокові та короткострокові програми дій для досягнення поставлених цілей. Незнання або неспроможність якісно та своєчасно виконувати ці функції підштовхують підприємство до неминучого краху.

Недостатній контроль обумовлює ситуацію, за якої підприємство не знає про свій стан, не має необхідної інформації, щоб визначити напрям та шлях руху. Типовими помилками в цій сфері визнаються: недостатній бюджетний контроль; невикористання планів руху готівки; неповна інформація про рентабельність виробництва та реалізацію окремих продуктів (робіт, послуг, напрямів діяльності); поганий контроль за кредиторами; надмірні витрати; недостатність маркетингових зусиль для розширення обсягів збуту.

Недостатній контроль зумовлює включення до процесу розвитку банкрутства третього фактора, який названо дисбалансом дій. Зовнішнім проявом дії цього фактора є:

1. недостатність власного капіталу, у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів засновників та (або) нездатністю до самофінансування;

2. надмірна залежність від кредитних ресурсів або перевищення кредиту як джерела капіталу та можливу втрату контролю над частиною бізнесу;

3. „глибока залученість", під якою розуміється висока питома вага умовно-постійних витрат, насамперед на оплату позикового капіталу; за цих умов підприємства змушені значну частину валового доходу спрямовувати на фінансування позикового капіталу, в результаті чого підприємство стає вразливим через погіршення умов торгівлі (зниження обсягу товарообороту);

4. високий рівень витрат на одиницю обороту; якщо підприємство з високим рівнем витрат встановлює ціни близькі до цін конкурентів, то норма отримуваного прибутку буде нижча, з'явиться необхідність додаткових позик;

5. неефективна структура витрат внаслідок високих відсотків, низької продуктивності праці або надмірної інвестиції в основні фонди (постійні активи), негативної дії ефекту операційного важеля при скороченні обсягів виробництва;

6. „перерозвиток бізнесу", тобто ситуація, за якої бізнес розширюється швидше, ніж його спроможність фінансувати себе; вартість залучення позик в умовах критичної структури капіталу критично зростає, що і може зумовити збитковість діяльності;

7. здійснення великих інвестиційних проектів, особливо тоді, коли у випадку невдачі ставиться під удар весь власний капітал підприємства;

Дещо інша концепція класифікації кризових факторів на підприємстві подана на рис 1.5.

Рисунок 1.5 – Класифікація внутрішніх кризових факторів на підприємстві [19; с.84]

Фактори кризи діють не ізольовано, а системно, що посилює негативні наслідки дії окремо взятого фактора. Поглиблення кризи до стадії юридичного банкрутства не є результатом дії одного із зазначених вище (окремо зовнішніх або окремо внутрішніх) факторів. За наявності достатнього рівня надійності усього економічного механізму підприємство протистоїть поглибленню кризи. Однак комбінація причин, взаємно посилюючи їхній вплив на ситуацію, а також ефект „доміно", що виникає, підривають життєздатність підприємства і призводять до катастрофічних наслідків. Дія кожного кризового фактора обумовлює певні причинно-наслідкові зв'язки, вивчення та формалізація яких може стати підґрунтям моделювання процесу розгортання кризи.

Набір факторів, що зумовили виникнення кризових явищ та банкрутство окремого підприємства, завжди індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється у часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги. Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їх негативний вплив на підприємство. Жоден з факторів розвитку кризи, а також їхній сумісний вплив не мають фатального характеру, його прояву можна та потрібно протидіяти. Засобом такої протидії є спеціальним чином організоване антикризове управління.

1.3 Методичне забезпечення антикризового управління

Методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства характеризується великою різноманітністю підходів та інструментів її проведення.

Наявність різноманітних методик діагностики кризових явищ підприємства обумовлює доцільність їх системної класифікації, яка надасть можливість об'єднати різноманітні методичні підходи в окремі групи, визначити спільні проблеми та недоліки, що притаманні окремим розробкам. Класифікація методичного забезпечення антикризового управління подана на рис. 1.6.

Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагностики поділяються на державні (обов'язкові) та наукові (рекомендаційні).

Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агентством з питань банкрутства, іншими державними органами та є обов'язковими для використання в певних ситуаціях, перелік яких визначено.

Проте, перш за все необхідно визначити поняття «банкрутство».

Банкрутство – це підтверджена документально нездатність суб’єкта господарювання платити за своїми борговими зобов’язаннями і фінансувати поточну основну діяльність через відсутність коштів [26; с.159].

Банкрутство визначено самою сутністю ринкових відносин, які пов’язані з невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиком втрат.

Головні завдання інституту банкрутства в ринковій економіці є такі:

1. стимулювання розвитку бізнесу (підприємництва) і зростання ефективності економіки;

2. контроль господарських відносин між окремими суб’єктами ринку, забезпечення рівності прав, обов’язків і відповідальності;

3. очищення ринку від недієздатних учасників;

4. справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами;

5. створення умов для відродження бізнесу у випадку доцільності і бажання власників підприємства.

Законодавство у сфері банкрутства належить до основоположних правових актів регулювання підприємницької діяльності і повинно, виходячи із сучасних уявлень про його стратегічну мету, виконувати такі дві основні функції, а саме слугувати:

1. механізмом припинення непродуктивного використання активів підприємства, що виявилися неспроможними вести свій власний бізнес, остаточного сплачення боргу та зупинення відповідальності за боргами; ця функція забезпечується механізмом ліквідації;

2. механізмом реабілітації підприємств, які хоча й опинилися на межі банкрутства, проте мають резерви для подальшої роботи як самостійні компанії і можуть уникнути ліквідації, а також мають потенціал для оздоровлення бізнесу; ця функція забезпечується механізмом реорганізації.

Рисунок 1.6 – Методичне забезпечення антикризового управління [53; с.47]

Розрізняють такі види банкрутства:

1. реальне – характеризує повну неспроможність підприємства відновити свою фінансову стійкість через реальні втрати капіталу;

2. технічне – характеризує стан неплатоспроможності, викликаний значним простроченням його дебіторської заборгованості, величина якої перевищує величину кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевищує обсяг фінансових зобов’язань;

3. навмисне – навмисне створення (збільшення) власником (керівником) неплатоспроможності підприємства в особистих інтересах; переслідується законом;

4. фіктивне – оголошення підприємством про свою неплатоспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання від них відстрочки платежів; переслідується законом .

Банкрутство, як правило, є наслідком сумісної дії внутрішніх та зовнішніх факторів. За даними країн з ринковою економікою, стійкою економічною та політичною системами, розорення суб’єктів господарювання на 1/3 пов’язано із зовнішніми факторами і на 2/3 – із внутрішніми.

Для діагностики ймовірності банкрутства використовується декілька підходів, пов’язаних з використанням:

1. аналізу обширних систем критеріїв та ознак;

2. обмеженого кола показників;

3. інтегральних показників, розрахованих за допомогою скорингових моделей, багатомірного рейтингового аналізу, мультиплікативного дискримінантного аналізу та інших.

Ознаки банкрутства у відповідності з рекомендаціями Комітету з узагальнення практики аудіювання (Великобританія) зазвичай поділяють на дві групи.

До першої групи відносять показники, які свідчать про можливі фінансові труднощі та ймовірність банкрутства в недалекому майбутньому: суттєві втрати в основній діяльності, які повторюються і виражаються у хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продаж та хронічної збитковості; наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованостей; низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція до їх зниження; збільшення до небезпечних меж частини позичкового капіталу в загальній його сумі; дефіцит власного оборотного капіталу; несприятливі зміни в портфелі замовлень; зниження ринкової вартості акцій підприємства, його виробничого потенціалу тощо.

До другої групи показників входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому за неприйняття дієвих мір. До них відносяться: завищена залежність підприємства від будь-якого одного конкретного проекту, типу обладнання, виду активу, ринку сировини чи збуту; втрата ключових контрагентів, досвідчених співробітників апарату управління; вимушені простої, неритмічна робота, недостатність капіталовкладень тощо.

До переваг цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків – більш високий ступінь складності прийняття рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб’єктивність прогнозного рішення.

У відповідності з діючим законодавством про банкрутство підприємств для діагностики їх неспроможності застосовується обмежене коло показників: коефіцієнт поточної ліквідності (покриття), який можна розрахувати за формулою; коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами, що розраховується за формулою; коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, що можна розрахувати за формулою.

Відповідно до даних правил підприємство визнається неплатоспроможним при наявності одного із наступних умов:

1. коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;

2. коефіцієнт забезпечення підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;

3. коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності менший за одиницю.

В Україні прикладом державних методик визначення банкрутства є такі:

„Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій" [48], яка затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству № 37 від 21.03.1997 p.; її цільове призначення - надання методичної допомоги фахівцям Агентства, спеціалістам міністерств, відомств, податкових органів тощо стосовно прийняття рішення про визнання структури балансу підприємства задовільною (незадовільною), підприємства - платоспроможним (неплатоспроможним), подання пропозицій щодо доцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій;

„Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001р. №10 [48].

Наукові методики діагностики кризи і загрози банкрутства підприємства розроблюються та пропонуються для практичного використання фахівцями - фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління. Вони використовуються на вибір та за потреби. Як правило, існують базові (загальновідомі) та авторські (комерційні) методики. Перші широко висвітлюються в спеціальній літературі, застосовуються в навчальному процесі та науково-дослідній роботі, інші - є комерційною таємницею та нематеріальним активом консалтингових фірм, що спеціалізуються на професійній діяльності з питань антикризового управління та фінансового консультування. Творчо розвиваючи базові методики, комерційні методичні розробки передбачають використання оригінального переліку критеріїв (показників) та стандартів оцінювання (визначення критичних меж), технології отримування експертного висновку тощо.

Залежно від напряму дослідження (функціонального спрямування оціночних показників) методичні підходи до проведення діагностики можуть бути орієнтовані на дослідження таких сфер діяльності підприємства:

1. фінансово-майновий стан;

2. результати господарської діяльності підприємств з окремих напрямів (операційної, фінансової, інвестиційної);

3. організація управління підприємством;

4. ресурсний потенціал підприємств;

5. комбінований підхід (збалансована система діагностичних показників у розрізі різних аспектів діяльності підприємства, наприклад ресурсна, клієнтська, фінансова, менеджерська складова).

Залежно від джерел інформації, які використовуються для розрахунку кількісних показників, виокремлюються методичні підходи, що базуються на використанні:

1. виключно затверджених форм фінансової та статистичної звітності підприємств;

2. поєднання інформації форм фінансової та статистичної звітності з матеріалами оперативного та управлінського обліку підприємств.

Перший підхід використовується для проведення експрес-діагностики, тобто для попередньої, негайної та зовнішньої діагностики, яка доступна широкому колу зацікавлених осіб та може здійснюватися навіть без згоди оцінюваного підприємства, на базі його публічної звітності.

Другий підхід використовується для поглибленої (фундаментальної) діагностики та передбачає в обов'язковому порядку допуск експерта-діагноста до внутрішньої інформації стосовно діяльності підприємства. Безумовно, перелік оціночних показників, що використовується в цьому випадку, може бути досить широким та різноплановим.

Залежно від методики визначення оціночних показників можуть бути виділені такі методичні підходи:

1. коефіцієнтний підхід, який передбачає розрахунок та використання різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), що обраховуються шляхом порівняння певних абсолютних показників (наприклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії, прибутковості тощо);

2. індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних показників зміни стану об'єкта дослідження у часі (темп зростання, приросту тощо); у перебігу діагностики предметом дослідження може бути як одиничний індекс (оцінка значення відносно одиниці), пара індексів (перевірка співвідношення між ними), так і динамічний ряд індексів за певний період, вивчення якого дозволить визначити швидкість уповільнення або прискорення відповідних процесів;

3. агрегатний підхід, суть якого полягає в обчисленні оціночних агрегатів - абсолютних оціночних показників, що розраховуються за спеціальними методиками, наприклад нормальні джерела фінансування запасів, нетто-результат експлуатації інвестицій, результат господарсько-фінансової діяльності тощо; у перебігу дослідження провадиться порівняння абсолютних значень певних пар агрегатів або перевірка їхньої позитивності.

Залежно від методики дослідження оціночних показників знайшли розповсюдження такі методичні підходи:

1. динамічний (ретроспективний) аналіз певних показників, який передбачає їх вивчення в динаміці;

2. порівняльний аналіз, підґрунтям якого є зіставлення фактично досягнутого значення показника із середньогалузевим або середнім по групі аналогічних підприємств;

3. еталонний аналіз, проведення якого передбачає порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначено як допустима (критична) межа його зміни.

Залежно від методики формування узагальнюючого висновку стосовно наявності кризи та загрози банкрутства підприємства сучасні методичні підходи можна об'єднати у дві великі групи [30; с.98]:

1. які передбачають формування узагальнюючого висновку суб'єктивним шляхом;

2. які передбачають отримання узагальнюючого висновку шляхом певної обробки результатів дослідження з окремих напрямків та на базі застосування різних методик.

У першому випадку узагальнення проводиться особою, що здійснює діагностику самостійно (індивідуально), враховуючи усі особливості конкретного підприємства. У другому випадку використовуються спеціально розроблені методи агрегування індивідуальних результатів дослідження, що суттєво полегшує формування узагальнюючого діагностичного висновку.

Залежно від характеру формування та спрямованості діагностичного висновку в міжнародній практиці прийнято виділяти такі види аналізу неплатоспроможності:

1. дескриптивний — який представляє результати проведеного дослідження (переважно експрес-аналіз фінансової звітності) в описовій формі;

2. нормативний - в перебігу якого діагностичні висновки формуються на основі порівняння фактичних значень показників по досліджуваному підприємству з певним нормативом або плановим показником;

3. предикативний - який носить прогностичний характер та використовуємся для прогнозування певних подій, наприклад визначення майбутніх доходів та фінансового становища підприємства.

Серед найбільш поширених методів формування узагальнюючого висновку виділяють такі методи:

1. індексний метод, при використанні якого окремі оціночні показники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, попередньо досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального індексу;

2. бальний метод, сутність якого полягає у присвоєнні кожному оціночному показникові певної кількості балів відповідно до його фактичного значення за спеціально розробленою шкалою оцінювання; залежно від суми набраних балів формується загальний висновок відносно глибини кризи;

3. графічний метод, застосування якого передбачає побудову деякого „поля оцінювання", його поділ на певні зони, які відповідають певному рівню ризику банкрутства та знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон;

4. статистичний метод, який для отримання узагальнюючого висновку передбачає використання спеціально розроблених економіко-математичних моделей (Z-рахунку та йому подібних) на основі попередньої математичної обробки (дискримінантного або кластерного аналізу) великого обсягу статистичної інформації стосовно діяльності підприємств, що реально стали банкрутами або запобігли цій ситуації [17; с.59].

Таким чином, в першому розділі дипломної роботи було проаналізовано поняття кризи в різних галузях науки і визначено головну суть терміну. Визначено позитивні і негативні сторони кризи на підприємстві. Негативний бік – подальше погіршення фінансового стану підприємства із подальшим його банкрутством або ліквідацією. Позитивною ж стороною кризи є стимули до впровадження радикальних заходів, подальше оздоровлення підприємства та, згідно теорії циклів, подальше збільшення обсягів діяльності підприємства і покращення фінансового стану підприємства відносно до кризового періоду. Було простежено динаміку збільшення кількості збиткових підприємств на Україні станом на 2007-2009 роки, що підкреслює актуальність теми дослідження.

Також були визначені головні фактори банкрутства підприємства, здійснено їх класифікацію за ознаками середовища (зовнішні і внутрішні), було проаналізовано взаємозалежність макро- і мікросередовища. Визначено, що найважчі випадки кризи на підприємствах виникають у випадку, коли власний економічний цикл підприємства співпадає із загальним макроекономічним циклом, що призводить до резонансу макроекономічного і мікроекономічного циклів. Такі випадки зазвичай призводять до катастрофічних наслідків для підприємства і найчастіше закінчуються ліквідацією останнього.

Окрім цього, були проаналізовані основні методологічні підходи щодо антикризового фінансового управління на вітчизняних підприємствах, визначено роль використання методологічних підходів в антикризовому управління суб’єктів господарювання, яка полягає, перш за все, в організованому, спланованому та чітко спрямованому здійсненні антикризового управління на кожному окремо взятому суб’єкті господарювання.