6 Способів викликати у людей прихильність до себе
1. Щиро цікавтесь іншими людьми.
2. Усміхайтесь.
3. Пам'ятайте, що для людини її ім'я звучить найсолодше і найвагоміше будь якою мовою.
4. Будьте добрим слухачем. Спонукайте інших говорити про них самих.
5. Ведіть бесіду в руслі зацікавлень вашого співрозмовника.
6. Допомагайте людям реалізувати прагнення власної значущості й робіть це
щиро.
9 Способів спонукати людину змінити свою позицію, не завдавши їй образ і не викликавши в неї обурення
Правило № 1. Починайте з похвали та щирого визнання чеснот людини.
Правило № 2. Вказуючи людині на її помилку, робіть це в непрямій формі.
Правило № 3. Перш ніж когось критикувати, визнайте свої власні помилки.
Правило № 4. Не віддавайте наказів.
Правило № 5. Надавайте людині можливість зберегти своє обличчя.
Правило № 6. Хваліть людину за кожен, навіть найменший успіх. При цьому будьте щирі й не скупіться на похвалу.
Правило № 7. Створіть людині добру репутацію, і вона намагатиметься відповідати їй.
Правило № 8. Застосовуйте заохочення. Дайте людині зрозуміти, що її недоліки легко виправити, а справа, якою ви її захопите, досить приємна і не становить особливих труднощів.
Правило № 9. Спонукайте людей з приємністю робити те, що вам потрібно.
12 Правил, дотримання яких дозволяє схилити людей до вашої точки зору
Правило № 1. Єдиний спосіб отримати перемогу в суперечці - це ухилитись від неї.
Правило № 2. Проявляйте повагу до думки вашого співрозмовника. Ніколи не говоріть людині прямо, що вона помиляється.
Правило № 3. Якщо ви помилились, визнайте це швидко і рішуче.
Правило № 4. З самого початку дотримуйтесь дружнього тону.
Правило № 5. Знаходячи ті аспекти, у яких ви однодумці, спонукайте свого співрозмовника відразу ж відповісти “так”.
Правило № 6. Надавайте можливість своєму співрозмовнику висловити все, що він вважає за потрібне.
Правило № 7. Зробіть так, щоб ваш співрозмовник думав, що ця ідея належить йому.
Правило № 8. Щиро намагайтесь дивитись на речі з точки зору вашого співрозмовника.
Правило № 9. Ставтесь зі співчуттям до проблем інших людей.
Правило №10. Апелюйте до благородних почуттів людини.
Правило №11. Унаочнюйте свої ідеї, ілюструйте їх фактами, прикладами тощо.
Правило №12. Кидайте виклик, зачіпайте за живе.
Однією із складових частин проблеми національно-культурної специфіки спілкування українського народу є його мовленнєвий етикет. У вітчизняному мовознавстві під цим терміном розуміють “національно специфічні правила мовленнєвої поведінки, які застосовуються в ситуаціях вступу співрозмовників у контакт і підтримання спілкування в обраній тональності відповідно до умов спілкування”.
Мовленнєвий етикет є одним із феноменів і виразників загальної культури кожного народу і разом з тим свідченням його самобутності. Недаремно об’єктами перших етнографічних описів різних етносів були саме правила спілкування, етикет. Останній виробляється впродовж усієї культурної еволюції народу під впливом цілого ряду чинників: біопсихічних, географічних, соціально-політичних, культурологічних і т.д.
В українській мові етикетні правила спілкування реалізуються в основному в одиницях лексичного/дякую, вибачте, прощайте/, фразеологічного/будьте ласкаві, добрий день, бувайте здорові, ласкаво просимо/ і частково морфологічного/вживання займенникових і дієслівних форм пошанної множини/рівнів. Спеціалізуючись на обслуговуванні різних соціально визначених етикетних ситуацій/зустріч, прощання, прохання, подяка, вибачення і т.п./, вони утворюють відповідні, чітко окреслені функціонально-семантичні групи.
1. Звертання: товаришу/товаришко/, тітко, дядьку, чоловіче, парубче, пане/пані, панно/, добродію/добродійко/, паніматко, пане-добродію, ласкавий пане/добродію/, товариші, товариство, панове-товариші та інші.
2. Привітання: добрий день/доброго дня/,/добридень/,/добрий вечір, /на/добривечір, добрий ранок/доброго ранку/, добрисвіток, здрастуй/ -те, здоров/ва, - ві, здоровенькі / був/ -ла, -ли/, доброго здоров'я, дай Боже, Слава Ісусу-навіки слава та ін.
3. Прощання: до побачення, прощай/-те,-вайте/, будь-здоров, до завтра, бувай/-те/ та ін.
4. Побажання: а/при прощанні: щасливої дороги, щасливо залишатися, у добрий час, дай Боже, час добрий, на все добре, з Богом,/на/добраніч, будь/-те/щасливий/-ві/; б/при частуванні: будьмо, будьмо/-те/ здорові, доброго здоров'я, смачного; в/при роботі: Бог на/у/ поміч, Боже поможи, дай Боже; г/при урочистих подіях: бажаю/зичу/здоров'я/ щастя, добра, доброго віку, всього найкращого і т.п., щоб тобі/Вам/ з роси й води йшло.
5. Подяка: /дуже сердечно, щиро, красно/дякую, /велике/, спасибі, дуже вдячний/-на/.
6. Вибачення: даруй /-те/ /ласкаво/, даруйте на слові, прошу вибачити /пробачити/, прошу вибачення, вибач /-те/ /ласкаво/, пробач /-те/ на /цьому, цім/слові, пробачай/-те/ на цьому, цім /слові, вибачайте ласкаво, прости/-іть/ на цьому /цім/ слові, /дуже/ перепрошую.
7. Прохання: будь ласка, будь/-те/ ласкавий /-ва, -ві/, коли /як- якщо/твоя, ваша і т.п. /ласка, з ласки вашої/твоєї, своєї/; зробіть ласку, з вашого дозволу, дозволь/-те/, ласкаво прошу, ради Бога.
8. Запрошення: ласкаво/уклінно/ прошу /просимо/, прошу покірно, милості прошу/просимо/.
9. Поздоровлення: /сердечно, щиро, від душі і т.п. /поздоровляю/ вас, тебе/, вітаю /вас, тебе/, віншую /вас, тебе/, а також еліптичні конструкції: зі святом, з Новим роком, з днем народження /з уродинами/ і т. п.
10. Утішання, співчуття: не беріть /близько/ до серця, /до душі/, не падайте духом, не впадайте у відчай, прийміть співчуття, глибоко співчуваю.
Уже загальний огляд матеріалу свідчить, що функціонально-семантична система висловів мовленнєвого етикету українського народу дуже багата і різноманітна як у плані вираження, так і у плані змісту. Вона забезпечує реалізацію культуроносної функції української мови.
Законодавці сучасного етикету рекомендують дотримуватися таких правил задля тактовного ведення бесіди.
Не треба розмовляти так голосно, щоб ваша бесіда привертала увагу навколишніх.
Під час розмови можна лише помірно жестикулювати, у жодному разі не слід гримасувати, злісно говорити й різко і суперечити. Нетерпимістю до чужої думки характеризуються люди запальні чи психічно неврівноважені або ж просто некультурні. До того ж гнів заважає розуму бачити істину.
Для розмови потрібно обирати теми, які становлять спільний інтерес, можуть зацікавити вашого співрозмовника. Слід розмовляти не тільки про власні проблеми, а й про стан справ інших. Проте настійливо запитувати про чужі інтимні справи – нечемно.
У товаристві треба вміти підтримувати розмову, правильно висловлюючись, не вживаючи вульгарних виразів, не переобтяжуючи мову іноземною лексикою й абстрактними поняттями. Адже мудре прислів'я мовить: «Малі люди вживають великі слова, а великі люди — малі».
Ввічлива людина має відповідати на запитання чи розмовляти тією мовою, якою до неї звертаються (зрозуміло, якщо вона нею володіє). Однак у товаристві, де говорять однією мовою, нечемно розмовляти з кимось іншою.
Необхідно уважно вислуховувати співрозмовника, цікавитися його поглядами, симпатіями, проблемами. Нетактовно ігнорувати його запитання чи робити вигляд, що ви їх не розчули. Прислів'я мовить: «Хто не поважає інших, той не шанує себе”.
Не слід перепиняти співрозмовника, терпляче вислуховуючи і те, що ви знаєте, і те, з чим ви, можливо, незгодні. Нечемно відразу ж розпочинати суперечку, обстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника, можна стримано й коректно заперечити: «На мою думку, це...»; «Я схильний думати, що...»; «Даруйте на слові, але...». Боронь Боже, вживати нетактовні форми відповіді опонентові: « Я краще знаю...»; «І зовсім це не так...». Бо через «так» і «ні» суперечка довго триває.
Розмовляючи, варто дивитися на свого співбесідника і стежити за його реакцією, щоб скоригувати свою мову в разі втрати слухачами інтересу до вашого повідомлення. Повернути до себе увагу можна завдяки логічності думки, переконливості аргументації, дотепності й емоційності відповіді. Та не треба гарячкувати, поспішаючи залагодити справу, слід бути розважливим і приязним. Чемна людина, переконавшись у марності своїх зусиль зацікавити співрозмовника, припиняє розповідати.
Якщо зустрічаються колеги чи люди зі спільними професійними інтересами, зрозуміло, можлива розмова про роботу, але треба зважати на настрій навколишніх і їхнє бажання обговорювати виробничі проблеми.
Не можна нав'язувати товариству власні теми, навіть коли ви — господар. Ваш обов'язок — лише спрямувати бесіду, залучаючи до спільної розмови нових і занадто сором'язливих гостей. Нетактовно розхвалювати власну гостинність.
Неввічливо без упину говорити про власні біди, обговорювати свої й чужі проблеми, про дітей та внуків варто розповідати без надмірної відвертості.
Коли до розмови приєднується новий учасник, він не повинен запитувати про її зміст. Його мають коротко проінформувати про основні моменти розмови. Та можуть ввічливо, але ухильно повідомити: «Говорили про роботу (родину)». Тактовна людина зрозуміє, що її присутність небажана. Якщо треба сказати щось важливе віч-на-віч, не шепчуться в кутках, а виходять туди, де співрозмовникам не заважатимуть.
Під час розмови маєте стримувати свої почуття, ні в якому разі не слід насміхатися зі співрозмовника — це образа, яку він вам, напевне, ніколи не пробачить. Потрібно весь час стежити за своєю інтонацією, яка збагачує зміст сказаного, надає йому певного відтінку. Неґречно таємниче на щось натякати або двозначно відповідати співрозмовникові. Адже який голос, такий і відголос.
Сварячи і ганячи співрозмовника за певний вчинок, слід уникати критичного оцінювання його особистості. Відтак, ліпше казати: «Ти негідно вчинив», а не «Ти негідник, бо...» У противному разі людина може образитись і вдатися до психологічного захисту, що призведе до непорозумінь. Не сприяє взаєморозумінню та розвитку взаємин і характеристика себе з гіршого боку, ніж це є насправді (позаяк люди схильні вірити думці про себе). У кожному разі тактовність щодо інших й емоційна стриманість щодо себе — не зашкодять справі.
Якщо розмова між співбесідниками має відбутися не на «нейтральній» території, неввічливим буде власнику цієї території зайняти крісло, позаяк він таким чином прагне надати своїй особистості й власним словам більшої вагомості. Адже відомо, коли очі знаходяться на одному рівні, то створюється враження рівності людей, психологічного комфорту. З цієї причини суддівська лава завжди розміщена на підвищенні.
16. Запорукою дотримання приписів етикету є самоконтроль. У ході розмови треба повсякчас пам'ятати про необхідність контролю за своїми жестами, позою, інтонацією, тоном. Украй важливо володіти вмінням добирати слова відповідно до обставин і ставити чіткі запитання задля докладного з'ясування суті справи. До того ж не слід нехтувати добрим правилом: якщо немає наготові доречної відповіді на запитання співрозмовника, краще помовчати (але й відсутність реакції на нериторичне звертання може викликати у партнера роздратування і образу). Не можна уникати погляду свого співрозмовника, щоб у нього не склалося враження про нещирість намірів його партнера. Утім, не варто занадто себе контролювати, бо зникне природність і невимушеність поведінки у спілкуванні.
Нарешті, для досягнення взаєморозумінння співрозмовники мають досконало володіти не лише вмінням говорити, а й слухати один одного. Вмінням слухати співрозмовник виражає власну волю — спонукає партнера розкритись, висловити думки, передати почуття, прагнення, наміри. І тоді виникає мить щирості, істинності, коли стають можливими співпраця, кооперація зусиль, злагода. У злагоді ж міцніють навіть незначні сили.