3.Шляхи вирішення екологічних проблем

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове су­спільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуаль­ними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства.

В діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створен­ня системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політи­ки держави, і певної науково обгрунтованої системи захисту природи. Основни­ми еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, в тому числі біологічних; б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва; г) використання здатності природи до самоочищення.

3.1. Екологічна політика України

Через невизначеність у соціально-політичному житті та економіці України найближчим часом не доводиться чекати позитивних змін в екологічному стані держави. Навпаки, навіть якщо в короткий строк вдасться стабілізувати обсяги забруднень довкілля, збільшити кількість і поліпшити якість роботи очисних споруд, пристроїв та обладнання, частково перейти на нові, не такі шкідливі довкіллю й здоров'ю людей технології виробництва, економічніше використовувати природні ресурси, все одно протягом певного періоду стан екосистем і біоти погіршуватиметься.

Причин цього кілька. Це й інерція популяційної та медико-біологічної реакції на зміни стану довкілля (наприклад, наслідки аварії на ЧАЕС даватимуть взнаки ще десятиліттями, зростання захворюваності, пов`язаної з цією катастрофою практично почалося з 1990 p. і невпинно прогресує). Це також і наслідки нагромаджених забруднень у природних геологічних системах, негативний ефект впливу яких набагато перевищує позитивний ефект невеликих зменшень обсягів забруднень середовища. Це також і не зжита психологічна настанова на пріоритет економічних інтересів, а не екологічних.

На екологічний стан України найближчим часом негативно впливатимуть також зміни структури палива, приватизація землі та підприємств. Очікуються труднощі під час впровадження ефективних ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій. Імовірними залишаються як різке погіршення екологічного стану країни загалом, так і необоротна деградація окремих природних об'єктів і районів. Проте є й позитивні фактори:

• нагромаджено багато об'єктивних даних про екологічний стан геологічних систем України;

• визначено основні причини й динаміку розвитку екологічної кризи;

• на основі цих знань розроблено програму заходів для розв'язання екологічних проблем.

Ці заходи спрямовані передусім на стабілізацію, а в подальшому на зменшення масштабів забруднення довкілля, на припинення процесів, що ведуть до деградації ландшафтів та екосистем, на відновлення порушених природних комплексів, на раціональне використання й охорону природних ресурсів. 

За умов особливо небезпечного загострення в 90-х роках екологічної кризи теперішня орієнтація України на природоохоронну й ресурсозберігаючу політику, на входження в загальноєвропейську та світову системи екологічної безпеки, на ефективне вирішення численних екологічних проблем має не тільки національне, а й міжнародне значення.

Є надія, що уряд нової України, усвідомивши пріоритетність розв'язання екологічних проблем, виробить згідно з «Порядком денним XXI століття» ефективну програму комплексної політики держави в галузі природокористування та охорони природи й знайде можливість її здійснити. Адже реалізація цієї програми означає збереження України й нашої нації.

До найневідкладніших і найнеобхідніших заходів з оздоровлення екологічної ситуації в Україні належать:активізація екологічної просвіти в середніх і вищих навчальних закладах, екологічне виховання населення за допомогою телебачення, преси, радіо, природоохоронних та інших товариств; проведення незалежних комплексних екологічних експертиз для складання екологічного прогнозу й вироблення рекомендацій регіонального масштабу (в усіх регіонах і силами всіх експертів-екологів на місцях); вишукування додаткових коштів на охорону природи та прискорення будівництва природоохоронних об'єктів, пристроїв, обладнання; стимулювання комплексного використання сировини й вторинної сировини, відходів, запровадження маловідходних та безвідходних технологій.[4,8]