42. Заміна осіб у зобов’язаннях.

розвиток товарообігу та територіальне розширення Римської держави призвели до пом’якшення правила про абсолютну не¬передаваність прав та обов’язків сторін за зобов’язанням. Законом були врегульовані випадки та порядок заміни осіб у зобов’язанні.

Найдавнішою підставою заміни осіб у зобов’язанні було універ¬сальне правонаступництво в результаті спадкування1. У зв’язку з тим, що майно, яке належало на праві власності pater familias, фактично задовольняло потреби всієї сім’ї, то в разі смерті глави сім’ї (pater familias) його права та обов’язки переходили до підвладних членів сім’ї разом із правом власності. У Законах ХІІ таблиць зазначається, що права вимоги та борги спадкодавця розподіляються між його спадкоєм¬цями пропорційно до їх часток у спадщині

Для заміни кредитора у зобов’язанні у Давньому Римі використо¬вували такий інститут, як новація (лат. novatio — оновлення зобов’язання). Сутність новації полягала в тому, що в результаті встанов¬лення нового тотожного за змістом зобов’язання між боржником і третьою особою припинялося існуюче зобов’язання між тим самим боржником і кредитором. Таким чином, для здійснення передачі права вимоги кредитором іншій особі необхідною була і згода боржника

43. Наслідки невиконання зобов’язань.

Невиконання або неналежне виконання зобов’язання — це по¬рушення умов договору або вимог, що пред’являються до належно¬го виконання зобов’язання.

За загальним правилом, у разі невиконання (неналежного виконан¬ня) зобов’язання боржник несе відповідальність перед кредитором.

у найдавніші часи вона мала особистий характер, тобто в разі невиконання боржником обов’язку до нього застосовувалися заходи впливу, спрямовані безпо¬середньо на його особистість (продаж у рабство, позбавлення життя тощо). Ці заходи застосовувалися саме кредитором. Особистий харак¬тер відповідальності боржника за невиконання зобов’язання, як пра¬вило, не відповідав інтересам кредитора, оскільки останній залишався без задоволення своїх вимог. Отже, з часом форми відповідальності пом’якшувалися і боржник став відповідати за порушення зобов’язання своїм майном. Майнова відповідальність боржника за невиконання зобов’язання була встановлена ще законом Петелія в ІV ст. до н. е. Однак і після прийняття цього закону кредитор міг затримати боржни¬ка в разі порушення ним зобов’язання.

У класичному та післякласичному періоді майнова відповідальність практично витіснила особисту

Історичний розвиток інституту відповідальності за невиконання зобов’язання завершився закріпленням другої обов’язкової умови відповідальності — вини (culpa) боржника.

Вина в римському праві — це недодержання особою тієї поведін¬ки, яка вимагається правом. Якщо все зроблено, як необхідно зроби¬ти достатньо обачливій людині, вини немає

Вина у широкому розумінні цього слова розподілялася на дві фор¬ми: умисел (dolus) і необережність (culpa).

Умисел (dolus) має місце, якщо боржник передбачає наслідки своєї дії або бездіяльності та бажає їх настання. Відповідальність за умисне невиконання зобов’язання наставала завжди. Це положення мало ім¬перативний характер, тобто не могло змінюватися за домовленістю сторін. Отже, якщо продавець відчужує раба, що є предметом застави, то, хоча б і було застереження про звільнення його від відповідальності, він буде відповідати за те, що діяв з умислом.

Необережність (culpa), або вина у вузькому розумінні цього слова, має місце, коли боржник не передбачає, але повинен був передбачити наслідки своєї дії чи бездіяльності. Необережність, у свою чергу, поді¬лялася на грубу (culpa lata) і легку (culpa levis).

При грубій необережності особа не виявляє елементарної турботи, якої можна вимагати від будь-кого1. Легка необережність була наявною у разі, якщо особа не виявила тієї міри турботи і обачливості, що притаманні дбайливому, доброму господарю.

Хоча відповідальність і була загальним наслідком невиконання (неналежного виконання) зобов’язання, за певних обставин правопо¬рушник міг бути звільнений від неї. Підставами звільнення від від¬повідальності римські юристи вважали випадок (casus) і непереборну силу (vis major).

Випадок (casus) — це спеціальний правовий термін, який вказує на те, що загибель, пошкодження речі або інша неможливість виконан¬ня зобов’язання сталися без вини боржника. За загальним правилом, за випадок ніхто не відповідає.

У разі відповідальності за custodia боржник не звільнявся від від¬повідальності за випадок. У цьому разі межею відповідальності була непереборна сила (vis major).

Непереборна сила (vis major) — це надзвичайна та невідворотна подія, якій неможливо протистояти. Як непереборна сила розглядалися стихійні явища: землетрус, аварія корабля, повінь, напад розбійників