84. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів

За змістом ст. 15 ЦПК під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених ЦПК( ст. 1210. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальними судами вирішуються справи, у яких хоча б одна із сторін (позивач чи відповідач) є фізичною особою, а правовідносини, з яких виникає спір, регулюються нормами цивільного, житлового, земельного, сімейного і трудового законодавства (ст. 3, 15 ЦПК).

На перший погляд може здатися, що всі справи, які виникають із зазначених видів правовідносин, вирішуються в порядку цивільного судочинства. Однак це положення справедливе лише щодо переважної більшості справ, які виникають із цивільних і житлових правовідносин та всіх справ, які виникають із сімейних правовідносин. Що ж стосується справ, які виникають із земельних і трудових відносин, - значна їх частина розглядається у порядку інших видів судочинства.

Так, частина трудових спорів, які підпадають під ознаки спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження і звільнення з публічної служби відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС розглядаються за правилами адміністративного судочинства. При цьому під публічною службою КАС розуміє діяльність на державних політичних посадах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу державну службу, службу в органах АРК, органах місцевого самоврядування (п. 15 ст. 3 КАС). Найбільше проблем розмежування цивільної і адміністративної судової юрисдикції виникає при тлумаченні поняття "інша державна служба". Як свідчить судова практика особа вважається такою, що перебуває на державній службі якщо вона працює на посаді, віднесеній до відповідної категорії посад державних службовців і їй присвоєно відповідний ранг державного службовця122. Певні складнощі на практиці викликає також тлумачення поняття "спори з приводу" прийняття, проходження і звільнення з публічної служби. Вбачається правильним відносити до цієї категорії справ будь-які спори, які випливають із публічної служби, у тому числі про стягнення грошових компенсацій, надання житлових приміщень у зв'язку із зайняттям певної посади, відшкодування шкоди, завданої особою під час перебування на публічній службі тощо.

Інша категорія справ - земельні спори. Вони розглядаються як в порядку цивільного і господарського судочинства залежно від суб'єктного критерію, так й адміністративного судочинства, якщо спір пов'язаний із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 р. № 7, ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, розглядаються господарськими судами, всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з ПП. 1, З ч. 1 ст. 17 КАС віднесено до компетенції адміністративних судів. Однак через останній критерій у правозастосовчій практиці виникає найбільше проблем. Зокрема, у судовій практиці довгий час точилася дискусія, чи належить до компетенції адміністративних судів з огляду на п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС розгляд спорів про визнання недійсними рішень (дій, бездіяльності) органів місцевого самоврядування, якими порушуються права фізичних та юридичних осіб у сфері земельних відносин. При чому вінцем дискусії стало висловлення із цього питання різних правових позицій Верховним Судом і Вищим адміністративним судом України.

У своєму рішенні від 01.04.2010 р. у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" ст. 12 ЗК, п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС Конституційний Суд України зробив наступні висновки. Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ч. 1 ст. 10, ст. 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин. Отже, вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Однак ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, на жаль, остаточно не знімає всіх питань розмежування юрисдикції між загальними і адміністративними судами щодо земельних спорів.

У судовій практиці існують певні проблеми розмежування юрисдикції судів й у спорах, які виникають із житлових відносин. Зокрема, мова йде про випадки звернення фізичних осіб до суду із позовами з приводу захисту своїх суб'єктивних житлових прав від їх порушень з боку органів державної влади і місцевого самоврядування. Прикладом можуть слугувати справи за позовами фізичних осіб про визнання незаконною відмови державної адміністрації у постановці на квартирний облік та зобов'язати взяти на квартирний облік. Оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Схожою є ситуація із поширеними у судовій практиці позовами про зняття з реєстрації фізичних осіб за місцем їх колишнього проживання, співвідповідачами у яких виступають органи громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. У цьому випадку слід виходити із того, що спір у такій справі не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний з вирішенням питання щодо усунення перешкод у користуванні квартирою. Отже, зазначені спори розглядається в порядку цивільного судочинства.

Аналогічно вирішується питання з приводу судової юрисдикції у спорах про приватизацію державного житлового фонду. Відмову органів приватизації у приватизації житлових приміщень громадян помилково розглядати як здійснення таким органом владних управлінських функцій, які можуть бути оскаржені у порядку адміністративного судочинства. Отже, такі справи відносяться до юрисдикції загальних судів і розглядаються в порядку цивільного судочинства.