37. Поняття наказного провадження та його відмінність від позовного.

Ст.96-106 ЦПК

Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного судочинства, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, який одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом.

Характеризуючи наказне провадження, треба підкреслити, що основною умовою вирішення справи в порядку цієї судової процедури є наявність безспірної вимоги заявника, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. Даний вид провадження свідчить не про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що в силу очевидності права вимоги заявника виключається спір щодо наявності самого права.

За термінологією ЦПК сторонами у наказному провадженні є стягувач і боржник, хоча в деяких інших статтях (наприклад у ч. 2 ст. 26 ЦПК, п. 2 ч. 2 ст. 98 ЦПК) стягувач зветься заявником, а боржник - заінтересованою особою.

Стягувачем (заявником) виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового вирішення. Стягувач може брати участь у наказному провадженні через представника. У такому випадку до заяви про видачу судового наказу повинно бути додано документ, що підтверджує повноваження представника (ч. 4 ст. 98 ЦПК).

Також у випадках, встановлених законом, до суду із заявою про видачу судового наказу можуть звертатись органи та особи, визначені у ст. 45 ЦПК, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Боржником виступає особа, з якої треба стягнути грошові кошти для погашення вимоги заявника.

Таким чином наказне провадження характеризується ознаками спрощеності судових процедур до яких можна віднести:

- одноособовий розгляд заяви суддею;

- розгляд справи на підставі письмових документів;

- видача судового наказу без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їхніх пояснень;

- відсутність позовної форми захисту права (неможливим є пред'явлення зустрічної вимоги боржника);

- відсутність судового доказування у повному обсязі;

- скорочені строки розгляду і вирішення справи;

- спрощений зміст судового наказу;

- скасування судового наказу судом тієї ж інстанції.

Вирішення справ у порядку наказного провадження здійснюється у формі видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна. При цьому, судовий наказ одночасно є й виконавчим документом, тобто заявнику не потрібно отримувати ще й виконавчий лист. Судовий наказ, підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Однією із важливих умов наказного провадження є те, що за допомогою судового наказу не може бути стягнуте нерухоме майно.

Наказне провадження можна назвати відносно самостійним, оскільки порівнюючи правове значення судового наказу, який може бути скасова­ним тим самим судом, що його постановив, із судовим рі­шенням, слід визначити переваги останнього. Судовий наказ, має меншу юридичну силу, оскільки при його постановленні має місце «урізана» мо­дель цивільної процесуальної форми. Наказне провадження скоріш є ви­нятком із загального правила, оскільки спрощена процедура розгляду конкретних вимог про стягнення з боржника грошових коштів або витре­бування майна має місце у випадку необхідності захисту безспірних прав та інтересів осіб.

Наказне провадження — це особливий спрощений вид цивільного судочинства, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що водночас є судовим рішенням та виконавчим документом.

Наказне провадження характеризується відсутністю: а) виклику боржника і кредитора та заслуховування їх пояснень; б) судового розгляду; в) протоколювання процесуальних дій, що є однією із основних відмінностей наказного провадження від позовного провадження.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог.

Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

4^-1) заявлено вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Не допускається одночасне звернення до суду із заявою про видачу судового наказу та пред’явлення позову про той самий предмет і з тих самих підстав.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК України. Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.

Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.

Визначений у законні строк для подання заяви про скасування судового наказу є процесуальним. Якщо заява надійде після закінчення цього строку, то вона залишається без розгляду. Однак, боржник може звернутися до суду з клопотанням про поновлення строку подання заяви про скасування судового наказу. У разі якщо суд дійшов висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судового наказу.

Хоча процедура наказного провадження гранично спрощена, у ній можна виділити чотири етапи: порушення наказного провадження; видача судового наказу; надіслання боржникові копії судового наказу та видача судового наказу стягувачеві в разі набрання ним законної сили; скасування або зміна судового наказу.

Можна стверджувати, що судовий наказ відрізняється від судового рішення юридичною силою та змістом. Якщо рішення суду не може бути скасоване судом, то судовий наказ може бути скасований тим самим суддею, який його прийняв. Після скасування наказу вимога заявника може бути розглянута у порядку позовного провадження.

Також, це - відсутність позовної форми захисту права (неможливим є пред'явлення зустрічної вимоги боржника)