Адміністративне оскарження

Процедура адміністративного оскарження закріплена п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181 та Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби [2] (далі – Наказ № 29).

Ключовими моментами процедури адміністративного оскарження є дотримання строків (до того ж як платником податків, так і податковим органом) та порядку оскарження, оскільки наслідком недотримання зазначених положень буде:

- у разі недотримання строків платником податків – узгодження податкового зобов’язання (несвоєчасна оплата якого призведе до виникнення у такого платника податків податкового боргу), передача активів у податкову заставу;

-у разі недотримання строків податковим органом – задоволення скарги платника податків, навіть якщо фактично рішення за результатом розгляду скарги прийняте не на користь такого платника;

-у разі недотримання процедури оскарження – відмова у розгляді скарги, що призведе знову ж таки до узгодження податкового зобов’язання.

Порядок адміністративного оскарження

Первинна скарга подається до органу державної податкової служби, який прийняв оскаржуване рішення, повторна до вищестоящого податкового органу у разі повного або часткового незадоволення первинної скарги. Слід зазначити, що рішення, прийняте за результатом розгляду як первинної, так і повторної скарг може бути менш сприятливим для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося у разі збільшення податковим органом суми податкового зобов’язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу.

За загальним правилом відмова в прийнятті скарги (заяви) платника податків забороняється (абзац 3 п. 3 наказу № 29). Зазначене правило стосується навіть тих випадків, коли питання, порушені у скарзі (заяві), одержаній органом державної податкової служби, не належать до повноважень органів державної податкової служби. При виникненні зазначеної ситуації таку скаргу (заяву), податковий орган зобов’язаний протягом п’яти днів переслати за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що письмово повідомити особу, яка подала скаргу (заяву).

Причиною для відмови у розгляді поданої скарги (заяви) по суті є недотримання строків її подання та вимог, встановлених Наказом № 29 для її оформлення, зокрема, незазначення в ній:

1. ПІБ, місця проживання платника податку, а для юридичної особи – платника податку – її найменування, місцезнаходження, а також адреси, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) за скаргою (заявою);

2. найменування органу державної податкової служби, яким видано податкове повідомлення.

3. суті порушеного питання.

4. інформації про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення або рішення органу державної податкової служби.

5. підпису фізичної особи – платника податку, а для юридичної особи – платника податку – підпису керівника або особи, яка виконує обов’язки керівника юридичної особи – платника податку.

6. переліку документів і розрахунків, що додаються до скарги (заяви), а у разі надсилання скарги (заяви) поштою недодання опису укладеного та повідомлення про вручення.

Так, особа, яка подала скаргу наділена такими правами:

1. особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу (заяву), та брати участь у перевірці поданої скарги (заяви);

2. ознайомитися з матеріалами перевірки;

3. подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом державної податкової служби, який розглядає скаргу (заяву);

4. бути присутньою при розгляді скарги (заяви);

5. користуватися послугами адвоката або уповноваженого представника, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

6. одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги (заяви);

7. висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги (заяви);

8. вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом неправомірних рішень;

9. відкликати або анулювати подану скаргу (заяву) в будь-який час до прийняття рішення за наслідками розгляду скарги (заяви).