7.2 Суб’єкти трудового права.

Суб’єктами трудового права можуть виступати громадяни, роботодавці, профспілки. Кожен суб’єкт трудового права наділяється специфічною властивість – правовим статусом.

Громадяни як суб’єкти трудового права повинні насамперед, мати фактичну здатність до праці. Як сторона правовідносин працівник наділяється правами та обов’язками, тобто має правосуб’єктність. Правосуб’єктність складається з правоздатності і дієздатності. Цивільна правоздатність виникає в момент народження людини і припиняється зі смертю. У трудовому праві тільки з досягненням трудового повноліття (16 років), а в окремих випадках – 15 років, особа набуває трудові права та обов’язки (трудову правоздатність). Тоді ж виникає і трудова дієздатність, тобто здатність набувати своїми діями трудові права та обов’язки. У трудовому праві працездатним є той хто і дієздатний.

Роботодавець – сторона трудових правовідносин. Він надає роботу, він організовує працю і керує нею. Його права і обов’язки пов’язані з правами і обов’язками працівника за схемою: правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої сторони і навпаки. Трудова правосуб’єктивність роботодавця починається з моменту його державної реєстрації та триває до його ліквідації.

7.3 Робочий час і час відпочинку.

Тривалість праці визначається робочим часом. В його основі лежить норма робочого часу, тобто встановлено законом кількість годин, протягом яких працівник повинен працювати у визначений календарний період. Норма робочого часу є і максимальною тривалістю праці для працівників. Існує три види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний. Відповідно до ч.2 ст. 52 КзпПУ нормальна тривалість робочого дня при шестиденному робочому тижні не може перевищувати семи годин при тижневій нормі 40 годин. При п’ятиденному робочому тижні тривалість робочого дня законом не регламентуються. Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу менше нормальної, але з оплатою, як за нормальну тривалість.

Скорочений робочий час встановлюється:

- для працівників від 16 до 18 років – 36 годин;

- для працівників від 15 до 16 років – 24 години. Для учнів які працюють у період канікул - 24 години. Під час навчання цей час зменшується вдвічі;

- для працівників зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці – 36 годин на тиждень.

За угодою між працівником і работодавцем може встановлюватися неповний робочий день. При неповному робочому часі праця оплачується пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

Часом відпочинку в трудовому праві розуміють такий відрізок часу, протягом якого працівник звільнений від виконання своїх трудових обов’язків і який він може використовувати на свій розсуд.

Трудове законодавство встановлює такі види часу відпочинку: перерва протягом робочого дня, зміни; щоденний відпочинок між робочими днями, змінами; щотижневі вихідні дні; щорічні святкові неробочі дні; щорічні відпуски.

7.4 Індивідуальні трудові спори.

Індивідуальні трудові спори згідно з діючим трудовим законодавством розглядаються комісіями з трудових спорів (КТС).

Працівник має право впродовж тримісячного терміну з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права а у спорах про виплату заробітної плати - без обмеження будь яким строком звернутися до КТС з заявою. У разі незгоди з рішенням комісії працівник або роботодавець можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм витягу з протоколу засідання комісії чи його копії.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спроту безпосередньо до міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення, або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком.