6.4 Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Держава піклується про те, щоб кожна дитина виховувалася в сім’ї і отримувала нормальне фізичне і моральне виховання. Однією із форм влаштування дитини в сім’ю є усиновлення.

Згідно ст.207 Сімейного кодексу усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Усиновленою може бути дитина.

Опіка та піклування встановлюються над дітьми які залишилися без батьківського піклування. Це цивільно-правовий інститут не пов’язаний з сімейними відносинами безпосередньо. Підопічний може бути той, хто не є з опікуном у кровному споріднені. Опікун та підопічний незобов’язані проживати спільно. Це ж стосується і піклування. Опіка і піклування над дитиною встановлюється органом опіки і піклування, а також судом. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.

Новою формою опікування дітьми Сімейний кодекс зазначає договір про патронат. За цим договором орган опіки і піклування передає дитину яка є сиротою, або з інших причин позбавлена батьківського піклування на виховання у сім’ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за плату.

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя, або дитини яка досягла 14 років.

Список літератури:

1. Сімейний кодекс України.

2. Науково-практичний коментар. Сімейний кодекс України.

3. Основи держави і права України. Навч.посіб.”Університетська книга” – Суми. 2003.

4. Лукьянцев Т.Э. Эвропейские стандарти в области прав человека: Теорія и практика функционирования европейской конвенции по защите прав человека и основних свобод .- М.2000.

5. Про становище сімей в Україні. Державна доповідь за підсумками 2000 року – К., 2002.

6. Положення про центр з усиновлення дітей. Наказ Міносвіти від 30.03.96 № 98. Законодавство України про шлюб, сім’ю та спадкування. – К., 2000.

Тема № 7. Основи трудового права України.

7.1 Поняття та функції трудового права.

7.2 Суб’єкти трудового права.

7.3 Робочий час і час відпочинку.

7.4 Індивідуальні трудові спори.

7.1 Поняття та функції трудового права.

Трудове право України – це система правових норм, які регулюють сукупність суспільних відносин стосовно використання найманої праці. Нормами трудового права регулюються трудові відносини працівника і работодавця, що виникають у сфері застосування праці. Об’єктом є жива праця, її умови та оплата.

Основними принципами трудового права є:

• обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці;

• поєднання централізованого і локального правового регулювання;

• соціальне партнерство і договірне встановлення праці;

• забезпечення єдності та диференціації правового регулювання;

• визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами встановленими в н.п.а.

Соціальне призначення права в суспільстві, його місце і роль у сфері соціального регулювання виявляються у його функціях. Такими функціями є захисна, виробнича, виховна.

Захисна функція стосується охорони інтересів працівників у трудових відносинах. Виробнича функція – охорона інтересів роботодавця. Виховна функція – стосується забезпечення відповідної правової культури у трудових відносинах.

Джерела трудового права – Конституція України (ст.ст.23, 24, 42, 43 – 46, 53), Кодекс законів про працю України інші закони та підзаконні акти.