Тема 5. Дивідендна політика підприємства

Дивідендна політика – це сукупність принципів і методів виплати дивідендів до задач фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу.

Відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” дивіденд – це платіж, якмй здійснюється юридичною особою емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав в зв’язку із розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Також, до дивідендів прирівнюється платіж, який здійснюється державним, казенним чи комунальним на користь держави або органів місцевого самоврядування в зв’язку з розподілом частини прибутку; платіж, який виплачується власником сертифіката фонду операцій з нерухомості в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомості.

Метою дивідендної політики є оптимізація розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

• виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

• визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

• оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

• визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

• узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

• вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

• оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

При рішенні питання про розподіл прибутку між дивідендними виплатами і реінвестуванням дуже важливе проведення обгрунтованої дивідендної політики не тільки на рівні підприємства, але і в аспекті руху ринкових курсів акцій на фондових біржах. Це пов'язано з тим, що зміна курсів акцій служить для інвестора основною інформацією про роботу конкретного емітента. За наявності у суспільства достатньої кількості об'єктів для інвестування, забезпечуючих високу норму прибутковості, привабливість грошових дивідендів прагнутиме до нуля: ніж більшу прибутковість можуть принести інвестиції, тим більше інвестори схилятимуться до отримання прибутку не за рахунок дивідендів, а за рахунок зростання курсової вартості акцій. Інакше кажучи, ніж більше передбачувана прибутковість інвестицій АТ по відношенню до необхідної ринкової норми прибутковості по акціях, тим дивіденд, що менше нараховується. Звичайно, необхідно враховувати, що курс акцій підвищується не тільки в результаті інвестування, але і при збільшенні засобів, що направляються на виплату дивідендів акціонерам. Крім того, на ринкову вартість акцій вплив роблять внутрішні і зовнішні чинники: внутрішні - прибуток, фінансова стійкість, популярність АТ; зовнішні - стан ділової активності в країні, рівень інфляції (поточний і очікуваний), законодавчі і податкові зміни, зростання кількості акціонерних суспільств, ефективність ринку цінних паперів.

У будь-якому випадку, дивідендна політика акціонерного суспільства - це активний спосіб дії на курсову вартість акцій. Тому модель дивідендної політики необхідно будувати з прив'язкою до курсу акцій, вартості підприємств.

Складовою частиною дивідендної політики підприємства є вибір форми виплати дивідендів, оптимальної для всіх зацікавлених сторін.

Обрана підприємством дивідендна політика має узгоджуватися з податковим законодавством. Згідно із законодавством України підприємство, яке виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі 23% нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат, незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток. Отже, ставка оподаткування розподіленого прибутку (як і нерозподіленого) становить 23%, безпосереднім платником податку на дивіденди є суб’єкт підприємни­цької діяльності — емітент корпоративних прав; об’єкт оподаткування — сума дивідендів; строк сплати — до/або одночасно з виплатою дивідендів. На нерезидентів не поширюються положення Податкового Кодексу України щодо оподаткування дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів, установлено в розмірі 15 %.

Дивіденди можуть виплачуватися в грошовій і не грошовій формах, а також в змішаній формі.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова форма. Після прийняття рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позиковий капітал. Заборгованість підприємства його власникам, пов'язана з нарахуванням дивідендів, відображається по статті «Поточні зобов'язання по розрахунках з учасниками». Після виплати дивідендів підприємство погашає цей борг.

На практиці дуже часто приймається рішення про виплату дивідендів в не грошовій формі:

• корпоративними правами;

• іншими фінансовими інструментами;

• товарами;

• знижками на товари;

• інші форми.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може мані­пулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звіт­ності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників. На Заході відповідні маніпу­ляції здійснюються, як правило, з допомогою інструменту прихо­ваних резервів. Виконавчі органи підприємств за узгодженістю з окремими власниками досить часто вдаються до прихованого розподілу прибутку. Приховані виплати дивідендів здійснюються безпосередньо на користь власників підприємства або на користь так званих пов'язаних, або афішованих, осіб. Ці доходи можуть утворюватися в результаті здійснення таких операцій:

• продаж товарів (робіт, послуг) зазначеним особам за зани­женими цінами;

• придбання товарів (робіт, послуг) у таких осіб за завищени­ми цінами;

• виплата завищених процентів за депозитами, позичками тощо;

• одержання позичок за зниженими процентними ставками;

• оплата фіктивних угод за невиконані послуги, в т. ч. за ноу-хау, консультаційні чи рекламні послуги, інші види нематеріаль­них активів з подальшим одержанням готівки для виплати вина­городи працівникам та власникам;

• оплата закордонних відряджень тощо.

Приховування керівництвом підприємства реального чис­того прибутку на свою користь або на користь окремих влас­ників є суттєвою проблемою в галузі дивідендної політики, яка загострює принципал-агент-конфлікт. Причини прихова­ного розподілу прибутку криються здебільшого в недоліках податкового законодавства та законодавства про господарські товариства.