Література.

Бичко А.К. та ін. Історія філософії. – К., 2001, с. 306-404.

Бичко І.В. та ін. Філософія. – К., 1991, с. 197-225.

Велесова книга. — К., 1994. - 315 с.

Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К., 1996. - 288 с.

Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К., 1991. - С. 14-32.

Драгоманов М. Вибране. – К., 1991.

Історія філософії України: Підручник. – К., 1994. С. 3-407.

Історія філософії України: Хрестоматія. – К., 1993. - 553 с.

Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 2000, с.145-156.

Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. – К., 1990.

Леся Українка. Твори: У 2 т. — К., 1986. — Т. 1. - С. 16-115; Т. 2. - С. 42-228.

Лосский Н.О. История русской философии. – М., 1991, гл. 8,10, 14-17.

Лосский Н.О. Условия абсолютного добра. – М.: Политиздат, 1991. основы этики (бэм)

Лук М.І. Етичні ідеї в філософії України. – К., 1993.

Мицько 1.3. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. – К., 1990. - С. 28-76.

Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1990. - С. 18-241.

Сілаєва Т.О. Філософія. – Тернопіль, 2000, с. 79-87.

Сковорода Г.С. Твори: У 2-х т. – К.: АТ "Обереги", 1994.

Сковорода Григорій. Повне зібрання творів: У 2 т. – К , 1973.

Соціально-філософські ідеї Мих. Драгоманова. – К., 1995.

Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М., 2001, с. 217-240.

Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. – К., 1995.

Філософія відродження на Україні. — К., 1990. - С. 43-91.

Філософія/За заг. ред. Горлача М.І. та ін. – Х., 2000, с. 232-330.

Філософія/За ред. Заїченка Г.А., Сагатовського В.М. – К., 1995, с. 51-62, 77-127.

Філософія/За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997, с. 166-184.

Философия./Отв. ред. Кохановский В.П. – Ростов-Дон, 2000, с. 73-88.

Флоренский П.А. Столп и утверждение истины: В 2 т. – М., 1990.

Франко І.Я. Зібрання творів: У 50 т. - К., 1986. -Т. 45. - С. 13-82.

Хижняк 3.1. Києво-Могилянська академія. — К., 1981. - 224 с.

Чижевський Д. Нариси історії філософії на Україні. – К., 1992. - С. 17-88.

Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. - К., 1978-1979. - Т. 5. - С. 12-68.

Юркевич П.Д. Философские произведения. — М., 1990. - С. 7-58.

Теми рефератів

1. Своєрідність філософії України в контексті світової культури.

2. Християнство і філософія у Київській Русі.

3. Філософські мотиви "Слова о полку Ігоревім".

4. Філософія Г. Кониського.

5. "Український дух" філософії Г.Сковороди.

6. Філософські принципи "Кобзаря" Т.Шевченка.

7. Національний характер філософії І.Франка.

8. Розвиток філософських традицій у творчості вітчизняних природознавців (кінець XIX — початок XX ст.).

Завдання: Контрольні запитання

1. Основні етапи історико-філософського процесу в Україні.У чому полягає своєрідність українського філософствування?

2. Назвіть основні етапи розвитку української філософії і найвидатніших представників кожного з них.

3. Назвіть основні риси філософських пошуків у Київській Русі. Хто був автором “Слова про закон і благодать”?

4. Новітній характер філософії Г. Сковороди. Чому Сковороду називають українським Сократом? Які його філософські праці та провідні ідеї ви можете назвати?

5. Основні ідеї і представники української філософії ХІХ ст.

6. Сутність “філософії серця” Памфіла Юркевича.

7. Що означає принцип “всеєдності” у філософії Вол. Соловйова і його послідовників?

8. Розкрийте сутність екзистенційно-персоналістської філософії М. Бердяєва.

9. Дайте загальну характеристику російсько-українському “антропокосмізму”.

10. Яка проблематика переважала в українській філософії радянської доби?

3. Сформулюйте принципи філософії "братських шкіл".

4. Філософія у Києво-Могилянській академії.

6. Гуманізм філософії Т. Шевченка.

7. Сутність філософії І. Франка.

8. Філософія лірики Л. Українки.

Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров’я душі — її радість, кураж.

Таким чином, Сковорода намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення.

На грунті об'єднання любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку. Вони отримують не щастя, а його привид, який у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г. Сковорода своїм власним життям підтверджує, що заклик "Пізнай себе" — це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.

Людина як мікрокосм містить у собі два начала — тлінне і нетлінне, які поєднуються: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Залишаючись тільки плоттю, не намагаючись вийти за її межі, людина губить свою схожість до образу та подібності Бога і в кінцевому підсумку перетворюється в прах. Філософ вважає, що наше зовнішнє тіло саме по собі не працює, воно перебуває у рабстві нашої думки. Плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка — це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.