- •І розділ. Загальний історичний огляд розвитку філософських знань.
- •Тема 2. Зародження класичної філософії. Філософія індії і китаю. План лекції:
- •Причини й умови виникнення та головні осередки класичної філософії.
- •Індійські ортодоксальні й некласичні школи філософії.
- •Китайські школи конфуціанської і даосистської традицій.
- •2.1. Причини й умови виникнення та головні осередки класичної філософії.
- •2.2. Індійські ортодоксальні й некласичні школи філософії.
- •Школи (даршани) ведичної ортодоксальної традиції (астіка):
- •Школи неортодоксальної традиції (настіка):
- •Китайські школи конфуціанської та даосистської традицій.
- •Доля філософських традицій у подальшому й у сучасному Китаї.
- •Література.
- •Запитання для контролю:
Доля філософських традицій у подальшому й у сучасному Китаї.
З’являлися деякі нові школи та видатні імена мислителів.
Цзацзя – школа еклектиків.
Ван Чун (27-біля 98) – давньокитайський оригінальний мислитель, не належав до жодного напрямку. Автор ряду філософських трактатів. Збереглася тільки книга «Зважування міркувань» («Луньхен»), перекладена в Англії у 1907-1911. Скептично відносився до вчення конфуціанців. Матеріалістично переосмислюючи багато світоглядних понять, утверджував, що небо і земля тілесні і тому можуть знаходитися в русі. Основа неба – «ці» – неосяжне, блакитне, що не має ні початку, ні кінця («першоефір», «споконвічна субстанція»). Небо не має ні волі, ні бажань, ні розуму. Воно підлегле законам природності й недіяння. Усі речі природно і спонтанно виникають з "ці". Різний ступінь згущення споконвічного "ці" у кожній речі – причина розходження речей і їхніх властивостей. Людина також зароджується зі споконвічних часток "ці". Але на відміну від всіх інших істот вона має розум і здатність пізнання.
Ван Чун уважав, що джерело тлумачення Неба як здатного діяти, переживати радість або сум, карати і заохочувати людину за вчинки – сама людина. Намагаючись пізнати небо, люди також виходять з людського. Головне ж джерело знань – у чуттєвому досвіді. Відкидав він думку про уроджені знання мудреців, однак думав, що і відчуття не можуть дати повного знання. Суть речей осягається лише за допомогою строгого мислення, тобто розуму. Тому він учив шанувати авторитет мудреців стародавності, зберігати традиції минулого. У соціально-етичній галузі його поглядам властивий традиціоналізм і певний фаталізм, віра в долю. Особливу популярність погляди Ван Чуна здобувають лише в 20 ст.
Ван Янмін (1472-1529) – найзначніший представник суб’єктивного ідеалізму середньовіччя. Відродив тезу Конфуція про вроджені знання, надавши їй абсолютного і загального значення. Подолав дуалізм Чжу-Сі (неоконфуціанця).
Ван Чуань-шань (ХVІІ ст.) – матеріалістичне тлумачення «ці»; „лі”; „інь”; „ян”. Підвалинами буття є матеріальна субстанція. Відродив ідею Мо-цзи про розвиток людства від звірячого стану до справедливості, втіленої державою.
У ХVІІ – ХVІІІ ст. філософія переважно коментує „священні книги”, компілює й інтерпретує канонічні твори Конфуція, Мен-цзи, Чжу Сі, Чжан Цзая, Ван Чуань-шаня.
Ван Фучжи (1619-1692). Розробка деяких нових поглядів.
ХІХ ст. – розробка політичної ідеології Просвітництва, соціальних реформ. Велика утопія зрівняльного селянського комунізму, що збурила Тайпінське повстання і вплинула на реформаторів. Вимога заміни абсолютистської монархії конституційною: Кан Ю-вей, Лян Ци-чао, Тань Сі-тун. Їх концепції держави ґрунтувалися на уявленнях у дусі суспільного договору. Відкидали революційний шлях (крім Тань Сі-туна), а головним методом уважали діяльність освічених людей (представників державної знаті) та виховання всіх людей у дусі початкових етичних норм конфуціанства.
На початку. 20 ст. у Китаї одержують широке поширення буржуазна політична філософія і соціологія, позитивістські й еволюціоністські теорії (ідеї англійського філософа Г. Спенсера, соціал-дарвіністські погляди, що пропагувалися Ян Фу й ін.). В обстановці загальної кризи китайського суспільства і наростання революційної ситуації в країні посилюється ідеологічна боротьба. Реформатори Кан Ю-вей, Лян Ци-чао різко схиляються вправо. Прогресивні ідеї реформаторів розвиває і революційна демократія: напрямок видатного китайського мислителя Сунь Ят-сена, в основі політичної доктрини якого лежать три принципи: нації, народовладдя і «народного благоденства».
Під впливом Жовтневої революції в Росії в Китаї поширюються ідеї марксизму-ленінізму, особливо після утворення КПК. Помітну роль у цьому зіграв журнал «Синь цинянь» («Нова молодь»), а потім «Гунчандан» («Комуніст»). Перші китайські марксисти Да-чжао, Цюй Цю-бо, Ден Чжун-ся й інші вели гостру ідейну боротьбу з буржуазною і феодальною ідеологією.
Після утворення в 1949 році Китайської Народної Республіки марксизм-ленінізм, діалектичний і історичний матеріалізм, став керівною теоретичною основою в боротьбі за соціалізм і одержав широке поширення в країні. Були створені філософські установи, об’єднуючим центром яких став Інститут філософії АН Китаю. Філософами-марксистами був створений ряд праць з питань діалектичного й історичного матеріалізму, критики сучасної буржуазної філософії. Велика увага приділялася вивченню історії філософії (Хоу Вай-лу, «Історія китайських ідеологій», т. 1—5, 1957—60). Перекладалися і видавалися найважливіші праці радянських філософів, було завершене видання Повного зібрання творів Леніна, почалося видання зібрання творів К. Маркса і Ф. Енгельса. З кінця 50-х років і особливо з часу «культурної революції » (2-я половина 60-х), перемогли «ідеї» Мао Цзедуна. Маоїзм — еклектична суміш традиційних поглядів з войовничим націоналізмом, елементами утопічного соціалізму і вульгарних інтерпретацій марксизму – проголошується вищим досягненням філософії.
З 1966 закривається журнал «Філософське дослідження», не видаються праці з філософії (деякі видання відновлені у 1971 році). Як і завжди в Китаї мало цінувалися досягнення природознавства, техніки, високо – моралістів і чиновників.