Електробури

Електробур – це вибійний буровий двигун, який перетворює електричну енергію в механічну на вихідному валу. Електробур складається з електродвигуна, шпінделя і системи захисту цих механізмів від проникнення промивальної рідини.

Електродвигун являє собою високовольтну, трифазну, асинхронну мастилонаповнену машину з короткозамкнутим ротором. Він монтується в трубних секціях, з’єднаних одна з одною з допомогою конічної різьби. У корпусі статора запресовані пакети магнітопровідної сталі, що чергуються з пакетами немагнітопровідної сталі. Вихідні кінці обмоток, які закладені в пазах статора, приєднані до кабеля, через який підводиться струм до електродвигуна.

Буріння з допомогою електробурів має ряд переваг порівняно з використанням інших вибійних двигунів:

1. Незалежність потужності і частоти обертання вала електробура від кількості і властивостей промивальної рідини.

2. Можливість вести контроль за роботою долота на вибою і попереджувати аварії з ним.

3. Можливість автоматизувати процес буріння при найкращому використанні потужності.

4. Використання спеціальної апаратури при бурінні похило-направлених свердловин.

5. Використання будь-яких видів промивальних рідин і циркуляційних агентів.

До недоліків застосування електробурів належать:

• необхідність джерела постачання електроенергією і спеціального обладнання;

• недосконалість системи струмопідводу, що призводить до частих пробоїв в ізоляції;

• неможливість регулювання частоти обертання внаслідок жорсткої характеристики двигуна;

• застосовують електробури при невисоких вибійних температурах;

• необхідність застосування спеціальних бурильних труб;

• великі втрати напруги в системі струмопроводу.

7 Викривлення свердловини. Засоби його забезпечення. Ускладнення в процесі

БУРІННЯ

7.1 Поняття про викривлення свердловин

Як уже відзначалось, свердловини бурять вертикальні, похилі, і похиловикривлені. У першому випадку вживають заходи спрямовані на запобігання викривлення, а в другому і третьому бурять свердловину з похилим або похиловикривленим положенням її осі.

Положення осі свердловини в будь-якій точці прийнято характеризувати трьома величинами:

1 Зенітним кутом , тобто кутом між вертикаллю і дотичною до осі в даній точці;

2 Азимутальним кутом , тобто кутом між напрямком на північ і проекцією до осі в даній точці на горизонтальну площину (взятий за годинниковою стрілкою);

3 Зміщенням (альтитудою), тобто найкоротшою віддалю між проекцією даної точки на горизонтальну площину і устям.

Розрізняють декілька типів причин, які сприяють мимовільному викривленню свердловин.

1 Причини геологічного характеру:

a) анізотропія, шаруватість, сланцюватість, тріщинуватість гірських порід;

б) часте чергування порід з різними механічними властивостями, особливо при їх похилому заляганні;

в) наявність у розбурюваних пластах тектонічних порушень, каверн, порожнин;

г) тверді включення в м’які незцементовані породи.

2 Причини технічного характеру:

а) наявність у нижній частині бурильної колони при (бурінні з допомогою вибійних двигунів) зігнутих труб або перекошених різьбових з’єднань;

б) непрямолінійність ведучої труби та наявність перекосів у з’єднанні ведучої труби;

в) неспіввісність талевої системи і стола ротора;

г) неспіввісність стола ротора і направлення.

Слід відмітити, що дія останніх двох причин проявляється на порівняно невеликій глибині: від декількох метрів до декількох десятків метрів, і дуже рідко - до сотень метрів.