А.Чехов “Дітвора”
Дітлахи грають в лото на гроші. Ставка – копійка. Грають з азартом. Найбільший азарт – на обличчі у Гриші. Це маленький дев’ятирічний хлопчик, з повністю остриженою головою, пухкенькими щічками і повними, як у негра, губами. Грає він виключно із-за грошей. Якби не було на тарілочці копійок – він давно б уже спав. Страх, що він може не виграти, заздрощі і фінансові розмірковування, що наповнюють його стрижену голову, не дають йому всидіти і спокійно зосередитися. Крутиться він, неначе на голках. Вигравши, він із жадністю схоплює гроші і швидко ховає їх до кишені.
Сестра його Ганнуся, дівчинка років восьми, з гострим підборіддям і розумними блискучими очима, також боїться, щоб хто-небудь не виграв. Копійки її не цікавлять. Щастя в грі для неї – питання самолюбства. Інша сестра Соня грає в лота заради процесу гри. Хто б не виграв – вона однаково сміється і плескає в долоні. Олексій дивиться на карти, не заради самолюбства і грошей, а заради непорозумінь, які виникають під час гри. Страшенно йому приємно, якщо хтось полається чи вдарить одне одного. Андрій до виграшу і чужих успіхів ставиться байдуже, тому що захоплений арифметикою гри, її нескладною філософією: скільки на цьому світі різних цифр і як це вони не переплутаються. Гра в лото – одна, а мотиви – різні.
Вчені порівнювали мотиви навчання сучасних підлітків та підлітків 50-60 рр. У сучасних підлітків домінують мотиви самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації (“Чому ти навчаєшся:” – “не хочу бути гірше всіх”, “хочу глибоко у все вникати”, “хочу глибоко пізнати себе”). У 50-60 рр. домінували суспільні мотиви (“я навчаюсь для того, щоб бути корисним батьківщині”, “навчання – мій обов’язок перед країною”). Для сучасних підлітків домінуючими є матеріальні потреби.
Поняття про інтереси та їх види.
У психології можна зустріти різні визначення інтересу – цього складного психологічного утворення. Н.Ф.Добринін і Т.Рібо під інтересом розуміли прояв вибіркової спрямованості уваги людини. За С.Л.Рубінштейном, інтерес – це прояв розумової і емоційної активності. Д. Фрейєр називав інтерес активізатором різноманітних почуттів, а Л.А.Гордон особливим сплавом емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, які підвищують активність свідомості і конкретної діяльності людини. В.Н.Мясищев, В.Г.Іванов розглядали інтерес у якості активного і пізнавального, а Н.Г.Морозов – емоційно-пізнавального відношення людини до оточуючої дійсності. Н.Г.Менчинська звернула увагу на наявність інтересів як показників загального розвитку учнів. За А.Г.Ковальовим, інтерес – це специфічне ставлення людини до об’єкту, яке викликало усвідомлення його життєво важливого значення і емоційною привабливістю.
Інтерес – це вибіркове ставлення особистості до об’єкта в силу його життєвого значення чи емоційної привабливості.
Інтереси рухають життям людини, вони змушують особистість активно шукати способи задоволення її потреб в пізнанні. Інтерес – це складна синтетична властивість, яка включає в себе:
Пізнавальні процеси (якщо щось розуміє, уявляє, запам’ятовує – це щось викликає інтерес);
Увага як форма організації діяльності;
Емоційні процеси (де є інтерес, там завжди виявляється емоційне ставлення). Інтерес – це емоційний прояв пізнавальних потреб за А.Петровським.
Чим відрізняється інтереси від нахилів? І – це спрямованість людини на предмет пізнання, а нахил – це спрямованість на діяльність (приклад про спорт: інтерес – читає спортивні газети, є болільником, але в діяльності це не проявляється).
Отже, інтерес – це спрямованість уваги, думок, пам’яті, і ця спрямованість пов’язана з широкими людськими емоціями.
Види інтересів:
за предметним змістом: матеріальні, духовні та суспільні;
за тривалістю: короткотривалі та довготривалі (матеріал з біології англійською мовою, які учень не любить; для підлітка характерні нестійкі інтереси: він шукає себе);
за глибиною: глибокі і поверхові (дилетанти);
за широтою: широкі (до багатьох галузей пізнання) і вузькі (широкі і глибокі: у Аристотеля, Леонардо до Вінчі, Ботвіннік (чемпіон світу - з шахів, доктор технічних наук);
активні та пасивні (споглядальні) – “Подросток в учебнике и в жизни” – С. 36-41;
безпосередні (прямі) – до самого процесу пізнання; опосередковані (непрямі) – до кінцевого результату діяльності – отримання високого балу (інтерес до біології і укр. літ.).
Зміст інтересів, їх глибина, широта і стійкість – це показники рівня розвитку особистості.
Умови, необхідні для самоактуалізації людини за К.Роджерсом.
Людина з дня народження переживає потребу у п р и й н я т т і себе, тобто у позитивному теплому ставленні до себе як до людини безумовно цінної, не залежно від того, в якому вона знаходиться стані, як себе веде, як почуває себе.
Бути особистістю – значить мати активну життєву позицію, здійснювати вибори, які виникли в силу внутрішньої необхідності, вміти оцінювати наслідки прийнятого рішення і відповідати за них перед суспільством і собою. Бути особистістю – це значить володіти свободою вибору.
Поняття про переконання.
Переконання – це погляди, у правидльності яких людина впевнена і які служать керівництвом до дії. Це принципи, що регулюють поведінку у всіх ситуаціях. Переконання є раціональною основою моральної поведінки. Це стійкі моральні уявлення.
Професійні переконання майбутніх вчителів розлядають одні вчені як уявлення про професію, дидактичні уміння, як самосвідомість. Інші вчені розглядають переконання як світогляд, як система поглядів, узагальнені знання, внутрішня позиція, усвідомлена потреба, потреба поступати у відповідності з наявними знаннями, знання у якості мотивів поведінки, єдність знань і практичної дії, єдність знань і емоцій.
Переконання – це складне синтетичне утворення, яке має таку структуру:
Знання та їх логічний аналіз (когнітивний компонент );
Переживання свого відношення до знань ( емоційно-особистісний компонент);
Потреба діяти певним чином у відровідності з наявними знаннями ( практично-дійовий компонент).
Переконання є особистісним утворенням, яке визначає оцінне ставлення людини до дійсності і характеризується єдністю когнітивного і потребністно-особистісного компонентів.
Отже, переконання включають до своєї структури знання, але до них не зводяться.. не всякі знання є переконаннями. Інколи людина знає, як потрібно діяти, але так не діє. У цьому випадку її знання не є переконаннями, бо немає єдності знань і поведінки.. Виникає проблема: як перетворити нейтральні знання в такі, що мають для суб’єкта значущий смисл, перетворити знання у “зброю пристрасті”, зробити знання дійовими. У педагогічній діяльності часто спостерігається амбівалентність ( двоїстість) смислових оцінок: “і добре і погано”, “і подобається і не подобається”, “і важливо і безкорисно”. Це тому, що педагог часто здійснює складний вибір між рівнозначними цілями, прагне до одного результату, а отримує інший, знає спосіб досягенння мети, але не може застосувати його, виконує ті завдання, які не мають особистісного сенсу.
Психологічними умовами переходу знань в переконання є система стосунків у колективі, емоційне переживання, усвідомлення знань, закріплення їх у звичних формах поведінки. Знання, які утворюють внутрішню організовану систему поглядів, можуть стати переконаннями
Велику роль у перетворенні знань у переконання відіграють способи засвоєння цих знань. Вони можуть посилювати або послаблювати особистісну значущість набутих знань, полегшувати перехід їх у переконання. Так, якщо знання засвоїлись за принципом конформного підкорення ( за деформації когнітивного компоненту), то вони не стають справжніми переконаннями. Якщо знання засвоюються так, що робиться акцент на запам’ятання, на авторитет учителя і підручника, спостерігається безпроблемність викладу, в ході якого учнів знайомлять лише з одним рядом фактів, з однією позицією, без співставлення з іншими точками зору – все це негативно впливає на формування переконань. Тут недооцінюється роль логічного аналізу як інструменту засвоєння знань, роль логіки, яка володіє силою переконань.
Важливу роль у перетворенні знань у переконання має урахування психологічного грунту, на основі якого формуються переконання. Адже учень не посудина, яку можна наповнювати “заннями”. Необхідно виявляти, в уякому відношенні знаходяться нові знання і знання, які були засвоєні раніше, чи розуміє життєве значення цих знань. Негативно впливає на процес формування переконань звичка до бездумного прийняття уже існуючих думок і поглядів. Але ще гірше, коли хибні думки приймаються і засвоюються з допомогою хибної аргументації, створюючи ілюзію самостійного прийняття прийняття рішення. Такий “логічний конформізм” шкідливий саме тим, що він викривляє характер вироблення переконань, позбавляє людину цілеспрямованого формування власної особистості, самовиховання.
Навіть міцно засвоєні і значущі для особистості знання далеко не завжди переходять у переконання. Засвоєні людиною соціальні норми часто існують як
би паралельно з її особистісними прагненнями.
Перетворення знань у переконання є тривалим і складним процесом. Людина повинна переконатись в істинності знань всією своєю сутністю – і розумом і серцем.. у переконанні думка виступає у єдності з почуттями. Переконання є дуже стійкою рисою особистості.. Знання, які стали переконаннями, людина завжди відстоюватиме, бо вони визначають принципову лінію у її поведінці.Без переконань обійтись не можна, бо вони володіють цілеутворюючою функцією, придають смисл життю, становлять суть особистості і одну із умов її формування. Образ людини, що служить для даної особистості зразком життя.
Переконання особистості є складовою частиною її світогляду. Система поглядів на суспільство, на природу та на людське мислння називається с в і т о г л я д о м. Техніки переконань.
З необхідністю перконувати учнів вчитель стикається кожний день, якщо особливо прийняти до уваги не виконання учнями прохань вчителя. Прямі поради можуть викликати опір.
Краще прямих порад працюють не прямі переконання. Психологічні кліше:”Я б на вашому місці, можливо , зробила б так…”. Ефект непрямого впливу пов’язаний з тим, що він викликає мінімальний опір учня, особливо, коли значуща інформація надходить від значущої людини.
На основі переконань виростають ідеали.
І д е а л – це образ людини, що служить для даної особистості зразком життя. Ідеали завжди відображають життя людини (позитивні чи негативні його боки), але в ідеалі у значній мірі відображається бажане майбутнє. Наприклад, у меті освіти ( закон України «Про освіту») відбиті ті якості особистості, до яких повинна прагнути кожна людина, якою вона хоче стати у майбутньому.Ідеал – це найбільш бажаний взірець. Він посідає чільне місце у світогляді людини і людських цінностей. Вю життєдіяльність людини спрямовує ідеал.. він грунтується на розумінні сутності людини і смислу її життя.
Ідеали людей формуються під впливом суспільних умов життя. Кожна історична епоха створює свій ідеал, в якому час і середовище, дух епохи втілює найбільш значущі риси. Такий, наприклад, ідеал софіста і філософа у стародавній Греції (Век просвещения?), ідеал відважного лицаря і покірного монаха у феодальну епоху. Характеризиючи ідеали нашої епохи, можна також переконатись в їх суспільно-історичному характерові. Стрижневим ідеалом (ідеєю) у американців є свобода особистості; у англійців – аристократизм, шляхетність, добробут; у французів – вишуканість, витонченість; у японців – досконалість, філіграння довершеність у всьому; у німців – завзятий педантичний дух. Для українців характерні індивідуалізм, прагнення до свободи духу, очікування ззовні правди, емоційність, інтроверсія, висока чутливість, співпереживання тощо.Але не може бути шляхетності без свободи, досконалості без впорядкованості, тому описані ідеали споріднені.
Ідеали проходять довгий шлях розвитку. Вони формуються у процесі життя і діяльності людини, у процесі її навчання та виховання. Уже в дошкільному та молодшому шкільному віці у дітей складається уявлення про те, що краще і що гірше, що слід і можна робити і чого не слід і не можна робити; про те, яким треба бути і яким не варто бути. Дитина виділяє серед близьких тих людей, які мають для неї особливий авторитет, поведінку яких вона наслідує. У дошкільному та молодшому шкільному віці ідеалами є конкретні люди (мама, тато, старший брат, сестра, вихователька, вчителька , інші близькі люди). У середньому шкільному віці поширюються, закріплюються, стають свідомішими. Підліток глибше і правильніше усвідомлює, що саме його приваблює в улюбеному героєві і чому саме. Підлітковий вік – це вік читання художньої літератури, перегляду кінофільмів, тому ідеалами часто стають герої художніх книг, кінофільмів. Задумаємось, які кінофільми дивляться сучасні підлітки? Мабуть багато з них стають причиною формування у підлітків таких «ідеальних» рис, як агресивність, сила, жорстокість тощо
Шукання ідеалу, зароджуючись у підлітковому віці, виростає у юнацькому віці у внутрішню потребу. Перед старшокласниками часто постають питання про те, ким бути і яким бути, яке місце зайняти у житті.
Поступово ідеали набувають синтетичного характеру, стають стійкішими і дійовішими. Синтетичний характер проявляється у тому, що в ідеалі людина об’єднує найращі риси не однієї особистості , а багатьох людей..Так, ідеальними для людини можуть стати розумові якості (розум, інтелект, ерудиція, компетентність) моральні якості (доброта, чуйність, взаєморозуміння, співпереживання і ін.), вольові якості (рішучість, впевненість і ін.), зовнішність людини, матеріальна забезпеченість тощо. Ідеальними можуть стати для людини як позитивні, так і негативні якості, в залежності в якому соціальному середовищі вона живе.
Розрізняють два типи ставлень до ідеалу: споглядально-захоплюючий (людина багато говорить про свій ідеал, але нічого не робить , щоб наблизитись до нього) та пристрастно-дійовий (людина долає труднощі, щоб наблизитись до свого ідеалу).
Поняття про у с т а н о в к у.
Установка належить до неусвідомлюваних мотивів поведінки. Установка – це неусвідомлювана гатовність особистості задовольняти певні пізнавальні потреби. Це неусвідомлюваний стан особистості, який спонукає до виконання певної діяльності. Установки – це ті орієнтири, які спонукають до готовності діяти на несвідомому рівні Прикладом установки може бути характеристика студентами людини за портретом, описана О.О.Бодальовим у його книзі “Особистість і спілкування”. В одній студентській аудиторії людина, зображена на портреті, була представлена як герой, в іншій – як злочинець, у третій – як вчений. Характеристики цієї людини різюче відрізнялись у трьох аудиторіях, в залежності від установки. Наприклад, зі слів студентів , великий лоб та зморшки біля очей свідчили про розумові якості вченого, чи погляд з під лоба та масивний підбородок підтверджували злочинні якості цієї людини, зображеної на портреті.
Установки мають три виміри.
1. Когнітивний вимір - думки (істинні, хибні ) відносно предметів, людей тощо.
2.Афективний вимір – емоційне офарбування (позитивне, негативне ) поведінки, яку людина збирається здійснювати.
3.Поведінковий вимір – реакція людини. Наприклад, викладач надто строгий чи мені здається, що дана дівчина освічена (когнітивний вимір); я не люблю, коли мене заставляють щось робити чи мені подобається обговорювати проблеми, в яких дівчина , мабуть, розбирається ( афективний вимір ); я рідко буду відвідувати заняття у викладача чи я буду шукати товариства з цією дівчиною ( поведінковий вимір ). Установки структуруються у віці 12-20 років, “кристалізуються” у 20-30 років і після цього змінюється з великими труднощами Установки досліджують вчені експериментально, в лабоаторних умовах.
Так, грузинські психологи на чолі з Д.Н.Узнадзе , починаючи з 30-х років ХХ століття описали різні види ілюзій (устанокок), які проявляли досліджувані у лабораторних умовах. Наведемо приклади. (описати їх).
Установки також проявляються у повсякденному житті. Наведемо приклад розмови двох людей.
- З гордістю заявляю, що немаю негативних установок.
- А я впевнений, що вони в тебе є . У кожного вони є.
- Тільки не в мене.
- Негативні етнічні установки – це негативне ставлення до етнічної приналежності, яке немає під собою етнічної основи.
- Ого, я й не думав, що ти здатний на такі розмірковування.
- Добре, давай полишим.
Установка – це прояв діяльності центральної нервової системи. Фізіологічною основою установки є динамічний стереотип ( сукупність рухливих тимчасових нервових зв’язків, які закріпились у корі великих півкуль головного мозку ).
Установки можуть бути позитивними та негативними і визначаються як потребами особистості так і конкретними умовами життя і виховання. Позитивні установки необхідні для навчання і виховання особистості. Дуже важливо, що в учителів були сформовані позитивні установки на сприймання учнів. Спостерігаються також національні, професійні, статеві та інші установки..
Установки – це результат поспішних і недостатньо обгрунтованих висновків із деяких фактів особистого досвіду, або результат некритичного засвоєння стереотипів мислення – стандартизованих суджень.
Ефект Пігмаліона
2 квітня 1968 року побачила світ книга Роберта Розенталя і Ленори Якобсон “Пигмалион в школьном классе”, яка заставила критично переосмислити багато уявлень в галузі педагогіки і психології. Відкритий Розенталем і Якобсон феномен отримав назву “ефект Пігмаліона” і уже більше 30 років постійно цитується і дискутується в світовій психологічній літературі.
Назва цьому феномену була дана по імені міфічного Пігмаліона – легендарного царя Кіпра, який створив (изваял) статую прекрасної жінки і пристрастними проханнями переконав богів оживити її. І отже, з стародавніх часів цей образ символізує нежданний животворящий ефект, викликаний настирним бажанням і істовою вірою .
Психологи Розенталь і Якобсон провели експеримент серед дітей початкової школи у Сан-Франціско. В якості досліджуваних були відібрані по три вчителі в кожній із шести паралелей. Експеримент полягав в наступному. На початку навчального року було проведене тестування учнів з метою визначення їх IQ. З результатами були ознайомлені вчителі. Не вдаючись у деталі, психологи пояснили їм, що використані тести спеціально сконструйовані для виявлення учнів, у яких протягом навчального року, який розпочався, повинен спостерігатися стрибок в інтелектуальному розвиткові. Специфіка експерименту полягала в тому, що педагогам повідомлялися фіктивні результати. В кожному з 18 класів довільно вибрали по декілька учнів.; їм необхідно буде грати роль потенційних інтелектуальних “зірок”. Вчителів поставили до відома, що ці діти, за даними тестування, повинні в найближчий час проявити великий пізнавальний прогрес.
Як показало вимірювання IQ в кінці навчального року, у цих дітей, у порівнянні з іншими інтелектуальні можливості в середньому суттєво підвищились.
Як стверджують Розенталь і Якобсон, їм вдалося продемонструвати вплив очікувань вчителів на пізнавальний прогрес учнів. Автори відмічали, коли вчителі очікують від дітей високих інтелектуальних досяггнень, вони починають вести себе по відношенню до них дружелюбно, прагнуть надихнути їх, використовують дещо інші методи викладання, допускаючи велику ступінь свободи в їх пізнавальній і творчій активності. Все це сприяє покращенню навчання, так як уявлення дітей про себе, їх власні очікування, мотивація і когнітивний стиль змінюються у кращий бік. Сприймання дитиною хорошого ставлення до неї вчителя позитивно і значущо корелюється з її самосприйманням, що в свою чергу впливає і на успішність. Учень бачить, що вчитель відносить до нього добре, це укріплює його в ролі дисциплінованого і встигаючого учня.
В наступні роки хвиля подібних досліджень зростала. Вивчались особливості самооцінки, поведінки і успішності учнів у залежності від зафіксованого ставлення до них з боку вчителів. Зокрема, було встановлено, що погано встигаючі учні волдодіють, як правило, низькою самооцінкою.
Відкриття Розенталя і Якобсон вселило в педагогів віру у великий інтелектуальний потенціал учнів, навіть в тих, які вважалися відстаючими.
Зараз вченими піддається більш глибокому аналізу феномен Розенталя і Якобсон. Часті дискусії з цього приводу стимулювали інтерес до досліджень учительських очікувань.
С т е р е о т и п – стандартизований, спрощений образ об’єктивної дійсності. Він не відображає дійсність такою, якою вона є. Стереотип учителя – правильний, інтелігентний, чесний. Стереотип бухгалтера - людина в окулярах, з портфелем, рахівницею. Установки – це динамічний стан особистості. Вони можуть поступово переростати у переконання.
Цілі особистості і рівень домагань.
Всяка свідома діяльність людини – цілеспрямована. Цілі – це уявлюваний кінцевий результат діяльності . якщо мотиви спонукають до діяльності, то цілі визначають зміст і спосіб діяльності. Вони породжуються суспільним життям. Виділяють суспільні та індивідуальні цілі, близькі (короткотривалі)та далекі (довготривалі) цілі. Все життя людини – це переслідування нею цілей. Одні цілі задовольняються, а на зміну ним приходять нові цілі.
Усвідомлення не лише цілі, як ідеального передбачення результату діяльності, але й реальності ( можливість) її досягнення називається п е р с п е к т и в о ю.
Якщо цілі не задовольняються, поступово згасають, до втрачається стимул до життя, людина не живе, а животіє.
Стан особистості, прямо протилежний до стану перспективності, називається ф р у с т р а ц і є ю ( у перекладі цей термін означає “обман”, “невдача” ).
Фрустрація виникає тоді, коли людина зустрічає бар’єри, які заважають досягти певної цілі. Ці перешкоди можуть бути реальними і ілюзійними. Фрустраційні стани можуть проявлятись у формі агресії та депресії. Агресія – це гостре афективне ( назовні виражене) переживання свого фрустраційного стану. Агресфя людини може бути спрямована на саму себе, а також на інших людей, на все суспільство. Л.М.Тостой у автобіографічній повісті “Отрочество” описує агресію : “ … только я почувствовал прикосновение его руки, мне сделалось так дурно, что я не помня себя от злобы, вырвал руку изо всех моих детских сил и ударил его. – Что с тобой делается? – сказал, подходя ко мне Володя, с ужасом и удивлением видевший мой поступок.
Оставь меня! – закричал я на него сквозь слезы. – Никто вы не любите меня, не понимаете , как я несчастлив! Все вы гадки, отвратительны, - прибавил я с каким-то иступлением, обращаясь ко всему обществу”.Це яскраво виражений приклад агресії, спрямованої проти інших людей, проти суспільства.
“Несмотря на то, что я ощущал сильнейшую боль в ухе, я не плакал, я испытывал приятное моральное чувство. Только что папа выпустил мое ухо, я схватил его руку и со слезами принялся покрывать поцелуями. – Бей меня еще, - говорил я сквозь слезы, - крепче, больнее, я негодный, я гадкий, я несчастный
человек”. У даному випадку описана агресія, спрямована проти самої себе.
Депресія – це стан без надії, суму, невпевненості в собі, стан пасивний, астенічний.. наприклад, людина переживає власне горе, замкнувшись у собі, не спілкуючись з іншими.
Фрустрація може змінювати поведінку людини. Наприклад, часті фрустраційнй стани ведуть до формування негативних рис характеру, таких як агресивність, озлобленість - в одних, безініціативність, в’ялість, байдужість – в інших.
Було б помилковим стверджувати, що фрустрація зовсім не корисна. Вона буже бути джерелом прогресу у розвитку людини. Люди, намагаючиь подолати перешкоди, які стоять на шляху до досягнення цілі, проявляють винахідливість, загострюють рішучість та формують інші вольові якості. Не можна, звичайно, щоб фрустрація була не подоланою. У противному випадку можуть формуватись не лише негативні риси характеру, а й виникати хвороби.
Розумне переключення психіки людини з одного виду діяльності, яка блокована певними причинами, на інші види діяльності, подолання бар’єрів, якщзо це можливо, наприклад шляхом роз’яснення їх ілюзійності, і саме головне створення перспективи ( впевненості у можливостях досягти ціль)- все це необхідні аспекти педагогічної діяльності вчителя.
З цілями особистості зв’язаний рівень домагань. Р і в е н ь д о м а г а г а н ь - це прагнення до досягнення цілей того рівня складності, на який людина вважає себе здатною. Це той рівень досягнень, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить така оцінка своїх можливостей, збереження якої стало для людини потребою. Рівень домагань може бути частковим, тобто відноситись до оремих галузей діяльності. Наприклад, студент має високий рівень домагань у спорті, музиці і низький рівень домагань у математиці чи фізиці. Рівень домагань може бути різним у людських стосунках (прагення зайняти певне місце у колективі, в дружніх, сімейних чи виробничих стосунках і т.д.). в основі такого рівня домагань лежить самооцінка у відповідній галузі діяльності.
Рівень домагань може носити більш загальний характер, тобто відноситись до багатьох галузей життя і діяльності людини і перш за все до тих, в яких проявляються її розумові та моральні якості. В основі такого рівня домагань лежить оцінка людиною себе як особистості.
Поняття рівня домагань було введене у психологію К.Левіном та його учнями. Рівень домагань формується на основі попереднього досвіду дюдини, під впливом її успіху чи невдач в діяльності, але вирішальним фактором в його становлення є не сам по собі об’єктивний успіх чи не успіх, а переживання суб’єктом своїх досягнень як успішних чи не успішних. Рівень домагань особистості визначається тим, які цілі за складністю ( важкі чи легкі ) вибирає особистісь для досягнення.
У психології розрізняють такі види рівнів домагань. Завищений рівень домагань – особистість претендує на досягнення складніших цілей, хоч насправді досягти їх не може. Вона претендує на більше, ніж насправді може. Занижений рівень домагань – особистість досягти нескладну ціль, хоч наспавді може досяти значно складнішу ціль. Вона претендує на менше , ніж насправді може. Адекватний рівень досягень – прагнення особистості до досягнення цілей того рівня складностей, який для неї доступний. Вона претендує на те, на що дійсно здатна.
Неадекватність рівня домагань є джерелом різних конфліктів особистості як з іншими людьми так і з самою собою. Неадекватність рівня домагань може привести до відхилень у розвитку особистості. Так, наприклад, учні з завищеним рівнем домагань часто конфліктують з колективом, з іншими людьми. В.О.Сухомлинський описує такий приклад. Один учень після оголошення вчителькою оцінок за контрольну роботу розплакався. Вчителька не зрозуміла чому так трапилось, адже учень отримав п’ятірку. Як потім з’ясувалось, учень плакав тому, що за контрольну роботу отримали п’ятірки ще й інші учні і ні в кого не було двійки. Інколи вчителі, батьки самі формують завищений рівень домагань у окремих учнів, яких дуже часто чи постійно хвалять.
Занижений рівень домагань веде до невпевненості у своїх силах, не стимулює до пізнання. Якщо невдачі часто повторюються, це може привести до зривів у психічній діяльності , до емоційних конфліктів. Наприклад, вчитель, який систематично ставить двійки учневі, здавалось би об’єктивно оцінюючи знання, допускає серйозну помилку, залишаючи без уваги психологічні особливості особистості школяра. У такого учня пропадає бажання виконувати навчальні завдання, всеодно буде двійка. Сам вчитель формує занижений рівень домагань . У сімейній практиці спостерігається подібне явище, коли батьки постійно сварять дитину за будь-що ( за неохайне виконання домашнього завдання, за невчасне виконання доручень, за бездарність до певного навчального предмету і т.п.).Таке ставлення до дитини сприяє закріпленню у неї заниженого рівня домагань.
В основі рівнів домагань лежить самооцінка особистості. Рівні домагань встановлюються в результаті самооцінки особистості і оцінки її з боку інших людей. Самооцінка більшістю вчених розглядається як складова самосвідомості. Але це надто загальне уявлення. Самооцінка – це оцінка людиною себе за певною властивістю, або оцінка власного потенціалу в ціломуНасправді самооцінка особистості, як вважає Л.В.Бороздіна, - це спеціальна функція самосвідомості, яка не зводиться до вище названих понять.
С а м о о ц і н к а – це критичне ставлення людини по відношенню до того, чим вона володіє, але це не констатація наявного потенціалу, а саме його оцінка з точки зору певної системи цінностей. Дослідження соціально-психологічної природи самооцінки описані у працях Б.Г.Ананьєва, А.Г.Спіркіна, І.І.Чеснокової, О.В.Шорохової. Проблемам структури самооцінки присвячені дослідження Т.Ю.Андрющенко, В.А.Горбачової, Н.М.Трунової. Досліджуються також питання змісту самооцінки, обумовленого спрямованістю на той чи інший бік самооцінювання (праця, зовнішній вигляд, моральні, розумові якості, стан здоров’я тощо); міра об’єктивності думки про себе, висловленої у поняттях “адекватності - неадекватності”, рівнів самооцінци, які відбивають рівень запитів (високий, середній, низький); ступінь стійкості як показник реакції особистості на успіх або невдачу. Рідше зустрічаються дослідження рефлексивності самооцінки (Т.Ю.Андрущенко), її дифузність та диференційованість. (Н.Є.Енкудінова); рівнів самооцінки, що пояснюються віковими етапами самооцінювання (Л.І.Рувинський, А.Є.Соловйова); конфліктності будови самооцінки, що проявляється у наявності ефекту неадекватності. (Т.І.Юферова). Соціально-педагогічні умови формування адекватної самооцінки виділяє О.Гринько. Це - організація колективно-групових форм навчальної і позанавчальної діяльності з обговоренням її результатів; поетапне формування самооцінки, яке передбачає поступовий перехід від оцінки учителем окремих актів поведінки і вчинків учнів до оцінки їх мотивів; усунення негативних впливів зовнішніх оцінок тощо Розрізняють такі види самооцінок: завищена, занижена, адекватна та прогностична, ретроспективна.. далі їх характеристику подати.
Близькими за змістом до самооцінки є поняття «образ Я», «ставлення до себе», «довіра до себе», «задоволеність собою», «усвідомлення», «погляд на себе», «образ себе», «оцінка себе». Все це різні відтінки одного поняття. У зарубіжній психологічній літературі часто використовується термін «концепція Я», який означає сукупність всіх уявлень людини про себе, систему установок відносно власної особистості. «Я – концепція» - це теорія самої себе. «Я – концепція» є не статичним , а динамічним психологічним утворенням. У найбільш загальному вигляді у психології виділяють дві форми «Я- концепції» – реальну і ідеальну. Можливі також більш часткові її види, наприклад професійна «Я – концепція» особистості чи Я – професіональне. Реальна «Я –концепція» (реальне Я) - це уявлення людини про те, якою вона є. Ідеальна «Я – концепція» (ідеальне Я) – це уявлення особистості про себе у відповідності з бажаннями («якою я хотіла бути»). Ідеальна і реальна «Я- концепції» можуть співпадати, а можуть і відрізнятись. Ходіння між реальним і ідеальним Я може приволдити до різних, як негативних, так і позитивних наслідків. Так, неузгодженість між ними може стати джерелом серйозних внутріособистісних конфліктів, з іншого боку – джерелом удосконалення особистості і прагнення її до розвитку. У будь-якому випадку чекання повного співпадання Я –реального і Я- ідеального, особливо у підлітковому і юнацькому віці, є необгрунтованою ілюзією.на уявленні про те, що Я-реальне і Я-ідеальне не співпадають побудовані і деякі методики вимірювання адекватності самооцінки.
Не дивлячись на схожість психологічних понять самооцінка і «Я – концепція», вони мають відмінності У «концепції Я» виділяється описова складова – «образ Я», як деяка когнітивна підструктура, і емоційно цінністне ставлення людини до себе, тобто самоставлення. Поведінкові реакції, що породжуються «образом Я» і самоставленням, конструють поведінкову складову « Я -концепції ». «Я – концепція» є набороб швидше описових характеристик, ніж оцінних уявлень про себе. Поняття самооцінки, навпаки, швидше зв’язане з тим, як людина оцінює себе, свої власні якості. Наприклад, усвідомлення людиною того, що за темпераментом вона є сангвініком, чи того, що вона високого зросту і має карі очі, є складовою “Я – концепції”, при цьому дані властивості не розглядаються в оцінному плані. На випадок самооцінки ці ж якості розглядаються як хороші чи погані, людина оцінює себе за цими якостями у порівнянні з іншими, як кращу чи гіршу. Важливо також, що одні і тіж якості у структурі самооцінки різних людей можуть інтерпретуватись однією людиною у позитивному плані ( і тоді вони підвищують самооцінку), а іншою – у негативному ( і тоді вони занижують самооцінку).
Самооцінку найчастіше ототожнюють з емоційно-ціннісним ставленням суб’єкта до себе, рідше з “образом Я” чи “ Я -концепцією ”. “Образ Я” (знання суб’єкта про себе) відповідає на питання: “Що я маю”, самооцінка – “Чого це варте”, “Що це значить чи означає”. На основі самооцінки формується те чи інше ставлення людини до себе (позитивне чи негативне). Зрозуміло, що знання про себе необхідні для становлення самооцінки. В свою чергу, самооцінка служить джерелом поповнення знань людини про себе, а також детермінує особистісний комфорт чи дискомфорт.
Дошкільник має певні знання про себе (“Образ Я”), має певне ставлення до себе. Але в нього не сформована самооцінка, в крайному випадку опирається на оцінну позицію оточуючих відносно себе. Сам оцінної позиції себе зробити ще не в змозі. Людина ж у віці 75-90 років говорить про гіршу пам’ять, мислення (збіднюється “образ Я”), але ставлення до себе залишається таким же, а той підвищується ( жаліє себе і т.л.).
Особистість формує власну самооцінку, пізнаючи якості іншої людини, співставляючи з своїми якостями. Особистість постійно перевіряє себе з певним еталоном і в результаті перевірки залишається задоволеною чи незадоволеною собою. Самооцінка є важливим регулятором поведінки. Якщо самооцінка не стійка, то це виявляється і в поведінці людини. Її вчинки часто суперечливі вона поступає невпевнено. (дописати про підлітків), далі с244 із Крилова