Тема 5. Психологія груп
Поняття про групи, їх класифікація. Рівні розвитку групи
Методи вивчення між особистих стосунків в групі. Соціометрія та референтометрія
Сумісність в групах і колективах. Види сумісності (самост.опрацюв.)
Лідерство в групах і колективах. Лідерство та керівництво. Типи лідерів.
Міжособистісні стосунки в групах, їх якісна відмінність. Колективістичне самовизначення, ідентифікація, згуртованість та референтність (самост.опрацюв.)
Опрацювати першоджерела:
Личность и коллектив: поиск гармонии //Педагогика.- 1992. -№2.
1. Поняття про групи, їх класифікація.
Психологія окремого індивіда існує лише як теоретична абстракція. Фактично ж психічне життя людини з перших днів її існування залежить від оточуючого соціального середовища. Це середовище, в свою чергу, є не просто сукупністю взаємно ізольованих індивідів, - воно є складним організованим суспільством, у якому люди пов’язані один з одним. У відповідності з такими зв’язками виділяється значна кількість різноманітних соціальних утворень, які в загальній психології називають групами.
В найбільш широкому розумінні група – це сукупність людей, які утворюють спільність за певною ознакою: соціальною, виробничою, економічною, побутовою, віковою, статевою тощо.
Види груп
Залежно від основної ознаки, за якою виділяють дану спільність, соціальні групи класифікують:
за кількістю об’єднаних людей: великі і малі;
за реальністю їх існування: реальні і умовні;
за рівнем формальності стосунків у групі: формальні та неформальні;
за рівнем розвитку: розвинені (колективи) и низько розвинені (асоціації, корпорації, дифузні групи);
за ступенем ідентифікації людини з даною соціальною спільністю: первинні та вторинні;
за статевою ознакою: чоловіки та жінки;
за національністю чи етнічною приналежністю (американці, європейці);
за віросповіданням;
за віком;
за видом професійної чи непрофесійної діяльності;
за соціальним статусом (керівники, підлеглі; сімейні, ті, що не мають сім’ї);
за тривалістю свого існування (постійні, тимчасові).
Великі групи – це соціальні спільності, які включають значну кількість людей. Вони можуть бути:
А) реальними – існуючими в спільному просторі і часі;
Б) умовними, або номінальними
Малі групи (до 40 осіб) – це завжди реально існуючі контактні спільності, члени яких можуть безпосередньо взаємодіяти, спілкуватись, або принаймні знати один одного в обличчя.
Особливу роль в житті людини відіграє мала група. Це нечисленне об’єднання людей, які мають спільну ціль і безпосередньо контактують один з одним в процесі її реалізації. В межах малої групи зазвичай виникає психологічна та поведінкова спільність її членів. Це надає групі значну соціально-психологічну автономію. Тобто між членами групи існують зв’язки сильніші, ніж зв’язки з членами інших аналогічних груп. Такі зв’язки можуть бути зовнішніми, випадковими (зустрілись два земляки), або глибоко емоційними, життєво значущими (члени сім’ї, друзі).
Залежно від того, за яким принципом формуються малі групи, виділяють:
А) формальні групи – створені на основі соціально-заданої діяльності, спеціальним чином нормативно організовані, мають юридичний статус (факультет, курс, група)
Б) неформальні (неофіційні) – об’єднання, діяльність яких не закріплена офіційно, юридично, але характеризується сформованою системою міжособистісних стосунків (дружба, симпатія, взаєморозуміння, довіра тощо)
Межі між формальними та неформальними групами – відносні.
Різні соціальні групи не взаємо виключають одна одну.
В межах кожної офіційної групи, навіть якщо її діяльність чітко визначена певними інструкціями, завжди виникають додаткові стосунки, адже навіть в рамках жорсткої регламентації взаємодії в контакт вступають люди з неповторним поєднанням психічних якостей, які відрізняються своїми цінностями, світоглядом, симпатіями та антипатіями, поглядами та переконаннями. Тому ділові стосунки завжди доповнюються особистими, які не можна передбачити ніякими інструкціями. Поряд із позитивними емоційними зв’язками (симпатія, повага, дружба) можуть виникати і негативні стосунки – заздрощі, антипатія, зневага, ворожнеча.
Неофіційна група формується лише на основі однорідних мотивів: симпатії, близькості поглядів, інтересів. Переконань. Однак буває, що неформальна група об’єднує окремих членів на основі однакового ставлення до певного об’єкта чи події.
Велике значення в житті людини відіграють референтні групи. Референтна (еталонна) група – це реальна або уявна спільність людей, погляди, норми, цінності якої є зразком, взірцем для даної особистості.
Поряд з референтними, в житті людини існують не референтні та анти референтні групи. Не референтною вважається така мала група, психологія та поведінка якої байдужі (безразличны) для даної особистості. Антиреферентні групи – це ті, поведінку і психологію яких людина абсолютно не сприймає і засуджує.
Кожна реальна соціальна група знаходиться в постійних змінах та розвитку. Змінюються її розміри, склад учасників, цілі і завдання діяльності, міра формальності і значущість діяльності як для суспільства в цілому, так і для окремих особистостей.
Структурні елементи соціальної групи:
члени групи, їх індивідуальні риси та особливості, що визначають специфіку даної групи;
мета діяльності групи, спрямована на реалізацію поставлених завдань;
шляхи та засоби реалізації мети і завдань – визначену стратегію реалізації групової діяльності, характерну для даної групи;
правила та норми поведінки членів даної групи;
цінності, які зумовлюють діяльність членів групи;
систему контролю за виконанням групової діяльності;
функції кожного члена групи и реалізації групової мети;
систему взаємостосунків між членами групи, яка опосередкована змістом спільної діяльності (лідер, учасник тощо)
Структура офіційних стосунків в межах групи називається каналами комунікації, зміст і якість неофіційних стосунків – психологічним кліматом. Загальні правила поведінки, напрацьовані в межах групи и обов’язкові для всіх її членів, які хочуть залишатись в даній групі називають груповими нормами.
Загальні показники групи (за А.В.Петровським):
Інтегративність – міра єдності, згуртованості, спільності членів групи один з одним. За низької інтегративності між членами групи панує взаємне непорозуміння;
Мікроклімат – як інтегральний результат підсистеми неформальних стосунків. Мікроклімат групи визначає самопочуття кожного члена групи, його задоволеність групою, комфортність знаходження в ній;
Референтність – ступінь прийняття членами групи групових еталонів, організація своєї поведінки у відповідності з вимогами групи, груповими експектаціями (очікуваннями);
Лідерство – міра провідного впливу окремих членів групи на групу в цілому в напряку здійснення групових завдань;
Інтергрупова активність – міра готовності даної групи до взаємодії з іншими групами, впливу на них;
Спрямованість групи – зміст і соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій, групових норм;
Організованість – реальна здатність групи до самоуправління, єдність дій окремих членів групи у ході досягнення загально групових цілей;
Інтелектуальна комунікативність – особливості міжособистісного сприйняття, шляхи встановлення взаєморозуміння і знаходження спільної мови;
Емоційна комунікативність – характер міжособистісних емоційних зв’язків, домінуючий емоційний настрій групи (на взаємодію, уникання, опір діям окремих членів групи або в міжгрупових стосунках);
Вольова комунікативність – готовність і здатність групи протистояти труднощам та перешкодам, її стійкість стосовно стресових та фрустраційних ситуацій, надійність у екстремальних ситуаціях.
Рівні розвитку групи.
Всі групи можна поділити на високо- і слаборозвинені. В слаборозвинених малих групах відсутня достатня психологічна згуртованість, спільність, не налагоджені ділові та особистісні взаємостосунки, відсутня структура взаємодії, немає чіткого розподілу обов’язків, визнаних лідерів. Спільна діяльність членів такої групи зазвичай малоефективна. З розвитком групи всі види зв’язків між її членами налагоджуються, удосконалюються, а ефективність спільної діяльності суттєво зростає.
Початковим рівнем об’єднання людей є дифузна група (конгломерат). Наприклад: пасажири автобуса. Черга в магазині, перше зібрання студентів 1 року навчання, болільники на стадіоні. Головне, що об’єднує людей в такій групі – спільність часу і місця. Відсутня організація групи, змістовне спілкування, стійкі взаємостосунки, спільність цілей.
Якщо група зберігається і відшуковує прийоми самоорганізації, то її розвиток іде від конгломерату до кооперації.
Кооперація – це об’єднання, в якому налагоджені змістовні контакти і встановлюються стосунки взаємозалежності. Її ознаки: одночасність перебування людей в певному місці, знання членами групи своїх функцій і виконання їх, спрямованість зусиль на розв’язання спільної задачі. Наприклад, студенти через 1-2 міс. після початку навчання встигають познайомитись, встановити міжособистісні контакти, визначитись із симпатіями і уподобаннями, ознайомитись з ритмом ділового життя, запланувати певні спільні справи. У окремих членів даної групи або й у більшості з них сформований високий рівень соціальних та моральних цінностей. Однак вони практично не пов’язані із груповими процесами, а привнесені із широкого соціального середовища, інших значущих груп. Подальша доля такої групи залежить від того, чи зможуть члени групи налагодити спільну діяльність, чи зможуть вони закріпити і посилити свою спільність. Тому така група називається просоціальною асоціацією. Наприклад – дружня компанія студентів. На відміну від дифузної групи, про соціальна асоціація передбачає більш стійкі зв’язки і готовність людей до взаємодії, однак спільна діяльність ще не достатньо виражена.
Якщо ж членів групи об’єднує спільність поглядів та інтересів асоціального характеру, то виникає асоціальна асоціація (агресивно налаштовані групи хуліганів).
Якщо ж відбувається нормальний, послідовний розвиток групи, то вона стає колективом – групою з найвищим рівнем розвитку соціальної згуртованості.
Колектив – це група, в яких міжособистісні стосунки опосередковуються змістом спільної діяльності, які спрямовані на досягнення і суспільно, і особистісно значущих цілей. Саме в цьому і полягає основна психологічна відмінність колективу від інших груп. Істинному колективу притаманне максимальна соціальна цінність діяльності, норм і ідеалів, які реалізуються даною групою. Саме колектив виступає провідною референтною групою в житті всіх своїх членів, виникає найбільш сприятлива ситуація для соціалізації: колектив стає проміжною ланкою між суспільством та індивідом.
В межах колектив виникають нові психологічні явища:
- феномен колективістського самовизначення – вибіркове ставлення кожного члена групи до будь-яких явищ через призму колективних поглядів, принципів, ідеалів, спільних цілей;
- колективістська ідентифікація – така форма гуманних стосунків, коли переживання одного представника даної групи викликає у інших членів не просто співчуття, але й активні альтруїстичні дії, прагнення надати допомогу.