4. Економічна політика держави
Економічна політика держави - це система соціально-економічних ідей і цілей розвитку країни; основні завдання згідно з цією політикою й засоби їхнього досягнення; функціонування органів державної влади й управління їх діяльністю.
Основні види економічної політики:
Антициклічна політика, яка спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання.
Структурна політика, що передбачає формування сучасної прогресивної і ефективної структури національної економіки.
Амортизаційна політика, за допомогою якої здійснюється накопичення капіталу, що у майбутньому забезпечить розширення й відновлення виробництва.
Інвестиційна політика, що регулює капіталовкладення з метою структурної перебудови виробництва, його технічного й технологічного відновлення й модифікації.
Науково-технічна й інформаційна політика, тобто діяльність держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів; впровадження результатів НТП у виробництво.
Фіскальна (бюджетно-податкова) політика, що визначає джерела створення державної скарбниці, забезпечує формування податкової системи й державного бюджету.
Монетарна (кредитно-грошова) політика, яка передбачає державне забезпечення економіки необхідною кількістю грошей, регулювання грошового й кредитного ринків.
Цінова політика, коли держава впливає на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва та ін.
Зовнішньоекономічна політика, яка, охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталу й робочої сили, підтримку вітчизняного підприємництва за рубежем та ін. з метою усунення диспропорцій платіжного балансу і досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.
Соціальна політика держави, що зосереджується на формуванні ефективних соціально-економічних умов життя суспільства, регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій та умов для підвищення добробуту, членів суспільства.
Конкурентна політика держави, яка передбачає розроблення заходів щодо створення конкурентного середовища, підтримки й захисту сумлінної конкуренції, боротьби з монополізмом.
Регіональна політика, покликана забезпечити збалансований і комплексний розвиток окремих територій країни виходячи із загальнодержавних і регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних і відносних переваг регіонів.
Екологічна політика, призначення якої - створення екологічної рівноваги, охорони навколишнього середовища, безпечних умов життя громадян.
Оскільки економічна політика держави формується в результаті взаємодії та боротьби різних економічних інтересів і є їх рівнодіючою, то завжди існує можливість тиску різних політичних сил на державні інститути.
За роки реформування в Україні виникли майже всі основні ринкові інститути, сформувались важелі державного макроекономічного регулювання, які дозволяють в певних межах впливати на економічну поведінку. Однак в Україні розвиток інститутів ще не завершено, що потребує відповідних змінювань функцій держави.
Непродумана державна економічна політика в процесі приватизації, реорганізації банківської системи, лібералізація цін та інші дії були спрямовані на створення вільного ринку, але призвели не до очікуваних позитивних результатів, а до негативних. Прийнята економічна політика сприяла появі невеликого класу власників (олігархів) і переходу власності під управління кримінальних структур. За оцінками фахівців для лібералізації ціноутворення не було відповідної економічної бази - ринкової інфраструктури, конкуренції. Результатом цього стало різке збільшення темпів інфляції і формування системи ціноутворення не на підставі конкуренції, а при односторонньому встановлення продавцями. Тому найважливіша функція ціноутворення - регулювання виробництва - тривалий час не працювала.
Як оцінюють фахівці, економічна політика, що реалізується останнім часом Україною, не може бути визнана об'єктивної та ефективною. Основні фінансові ресурси були спрямовані не на економічне зростання, а на утримання державного апарату. Декларовані цілі державного регулювання економіки, оформлені у вигляді національних проектів, на практиці не несуть суттєвих структурних змін національної економіки та виробленої системи стратегічних напрямків розвитку.