3. Механізми державного регулювання економіки

У процесі функціонування та розвитку національної економіки цілком природно виникає ряд як суто економічних, так і соціальних, політичних та адміністративних проблем, які не можуть бути вирішені тільки ринковими механізмами, здатність вільного ринку до саморегуляції.

Тому виникає обґрунтована необхідність державного регулювання економіки, наприклад, в області нерентабельного для ринку виробництва суспільних благ. Потреба в державному регулюванні національної економіки також викликана низкою галузевих і загальногосподарських криз, масовим безробіттям, порушеннями в грошовому обігу, потребою в регулюванні інфляції. Можливість здійснити державне регулювання економіки виникає тільки при досягненні певного рівня розвитку економіки, концентрації виробничого потенціалу.

Державне регулювання економіки - це одна з основних форм участі держави в національній економіці, що включає в себе вплив на ключові етапи процесу розподілу доходів і ресурсів, темпи економічного зростання, рівень життя населення, для чого інститутами держави використовуються виконавчі, законодавчі і контролюючі методи. Підходи до державного регулювання національної економіки були різними на кожному з етапів розвитку людства.

Об'єктами державного регулювання національної економіки є:

• економічні підсистеми (економіка регіонів й областей, структу­ра економіки, стадії відтворення);

• соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, НТП, екологія, умови конкуренції);

• соціально-економічні відносини (кредитні, фінансові, зовніш­ньоекономічні);

• ринки або ринкова інфраструктура (ринки товарів, послуг, ін­вестицій, цінних паперів, валютні, фондові, капіталу).

Звичайно виділяють три види засобів (регуляторів) впливу дер­жави на економіку:

• економічні;

• адміністративні;

• правові.

Економічні регулятори є основними в ринковій економіці. Тут немає прямого втручання держави в діяльність суб'єктів ринку. Цілі, які ставить перед собою держава, досягаються не примушенням, а створенням такого економічного середовища, що змушує підприєм­ців діяти в бажаному для держави руслі.

Адміністративні регулятори необхідно застосовувати в ринковій економіці, але вони є підпорядкованими порівняно з економічними регуляторами.

Правові регулятори спрямовані на створення законодавчої бази («правил гри») й здійснення контролю за її виконанням. Особливе значення має правова основа підприємництва - рушійна сила розвитку ринкової економіки.

Основними механізмами державного регулювання економіки є:

1) прямі;

2) непрямі.

Прямі механізми державного регулювання є найбільш поширеними з причини своєї дієвості. Основною їх формою є господарська діяльність держави, представлена державним сектором економіки, який має достатньо великі масштаби в економічно розвинених країнах. У його рамках держава може, наприклад, самостійно надавати кредити, брати пайову участь в компаніях, бути прямим власником господарюючого суб'єкта. Тим самим воно не лише отримує прибуток, але і створює робочі місця, знижуючи рівень безробіття. Зазвичай держава бере під свій контроль ті галузі, які потребують значних інвестицій, наприклад, атомну енергетику, повітряний і морський транспорт.

До прямих механізмів відносяться і нормативно-правові методи державного регулювання. Прикладом їх використання може служити прийняття нормативно-правового акта, який встановлює правила поведінки господарюючих суб'єктів у певній сфері національної економіки. Це найбільш поширений механізм, так як він не вимагає для реалізації залучення значних обсягів ресурсів.

Пряме державне регулювання може бути реалізовано і у вигляді прямих інвестицій у пріоритетні галузі, за допомогою субвенцій, субсидій і дотацій. Воно зазвичай спрямоване на регулювання господарської діяльності, що істотним чином спотворює дію ринкових механізмів, що не завжди приводить до сприятливих наслідків. У нього також включаються і витрати на створення і підтримання функціонального стану соціальної інфраструктури - охорони здоров'я, освіти, науки і т. д.

Інструменти прямого втручання:

1. Держконтракт і держзамовлення - це договори між державою й суб'єктами господарювання на виготовлення певного товару або ви­конання певного виду послуг з метою задоволення потреб споживача, стимулювання й розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впро­вадження нових технологій, виконання міжнародних угод.

Держконтракт укладається з державними підприємствами й фі­нансується з держбюджету.

Держзамовлення реалізується на підприємствах недержавної форми власності й звичайно фінансується з власних джерел підпри­ємства, а держава надає при цьому певні преференції і пільги (в опо­датковуванні, кредитуванні, гарантуванні ринку збуту та ін.).

2. Субсидії, субвенції й дотації.

Субсидія - це форма цільової фінансової або матеріальної до­помоги держави окремим суб'єктам економіки (областям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам).

Субвенція - форма грошової або матеріальної допомоги, що на­дається державою в екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, війна, економічні кризи та ін.).

Дотація - різновид субсидій, а саме: асигнування, доплата з держбюджету з метою збалансувати бюджети нижчих рівнів.

3. Ліцензування й квотування.

Ліцензування - видача державою дозволів на право займатися певним видом діяльності, у тому числі й експортно-імпортними опе­раціями.

Квотування - встановлення державою розмірів, частки в загаль­ному просторі продажу, збуту, експорту або імпорту.

4. Установлення фіксованих цін і валютних курсів, тобто певного рівня цін на ті або інші товари, тарифів на послуги.

5. Прийняття економічних, соціальних, екологічних стандартів. Державні стандарти й нормативи визначають однакові вимоги

й норми відносної якості, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, розмірів, кількості та ін.

Економічні стандарти втілені в показниках ефективності вироб­ництва (наприклад, норма рентабельності, енерго-, матеріало-, трудо­місткості та ін.)

Соціальні стандарти - це офіційно встановлені державою нор­мативи в сфері соціальних відносин (мінімальна зарплата, пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпуст­ки й ін.).

Непрямі механізми державного регулювання - це такі методи впливу держави на економіку, які дозволяють досягти поставлених цілей без прямого втручання держави і спираються на основні закономірності функціонування національної економіки. Зазвичай вони спрямовані на підтримання нормального рівня зайнятості, стимулювання збільшення вивозу товарів, формування в інтересах населення стабільного ціноутворення, стійких темпів економічного зростання, перерозподіл ресурсів, стимулювання інвестиційного процесу. Основним способом досягнення поставлених цілей є фіскальна та грошово-кредитна політика. Фіскальна політика здійснюється через державний бюджет за допомогою зміни його доходної та видаткової частин. Грошово-кредитна система побудована на регулюванні та регламентації грошового обігу.

Податкова система входить в перелік основних непрямих механізмів державного регулювання економіки. З її допомогою відбувається формування бюджету - його дохідної частини. Зміна ставок податків дозволяє ефективним чином регулювати темпи і масштаби економічного зростання. Одним з видів дії податкового механізму є прискорене амортизаційне списання основного капіталу. Воно дозволяє стимулювати темпи і масштаби накопичення обсягів інфраструктурних змін. Модифікація ставки та порядку амортизаційного списання змінює норму капітальних інвестицій у розвиток виробництва. Цей механізм є дієвим для поліпшення загальної економічної кон'юнктури, трансформації інфраструктури національної економіки і стимулювання темпів науково-технічного прогресу.

Дерегуляція національної економіки – це обмеження втручання у діяльність підприємницьких суб'єктів господарювання на території держави.

Дерегуляція в національній економіці передбачає:

• створення умов для реалізації економічної свободи фізичним та юридичним особам в державі;

• усунення адміністративно-організаційних та управлінсько-економічних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

• здійснення заходів з дебюрократизації на всіх рівнях реєстрації та ліцензування підприємницьких структур;

• подолання корумпованості у різних сферах національної економіки;

• сприяння розвитку економічної кон'юнктури;

• децентралізація управління розвиток місцевого самоврядування;

• створення передумов для вільної конкуренції в галузях і сферах національної економіки.