2.2.2. Телебачення

Провідним каналом поширення інформації для масової аудиторії виступає телебачення (69,4%), Інтернет використовують як основне джерело лише 15,5 відсотків, пресу і радіо – відповідно 7,9 і 7,2 відсотків респондентів. На основі цього можна говорити про практично повне домінування саме телевізійних медіа. Це, в свою чергу, викликає запитання – чим воно спричинене? Якщо для Інтернету основною проблемою залишається масовість поширення, то для радіо і друкованих джерел мають бути інші пояснення. Перш за все, можна зробити висновок про те, що матеріал в даних медіа може мати інший характер, бути направлений на задоволення інших потреб, що безпосередньо не пов’язані з отриманням актуальної інформації.

Пояснити дані факти достатньо легко опираючись на дані про те, в отриманні якої інформації зацікавлені її споживачі. Половина опитаних називає суспільно-політичну тематику такою, що становить для неї найбільшу цікавість. 45,1% віддають перевагу пізнавальній інформації, 43,8% - інформації про події в світі. Далі за пріоритетністю йде розважальна, культурна, економічна і спортивна тематика.

В контексті цього, каналам подачі інформації можна дати наступну оцінку:

- телебачення може представити найбільш широкий спектр інформації для максимально великої аудиторії, в результаті задовольнити весь спектр інформаційних потреб. Телебачення володіє найбільш прийнятним для аудиторії співвідношенням змісту і форми подачі матеріалу, відтак і є основним джерелом його отримання;

- переваги Інтернету в подачі інформації, практично необмеженому її обсязі і оперативності не використовуються в більшій мірі через недостатній рівень оснащеності споживачів;

- отримання інформації з друкованої періодики натикається на бар’єри сприйняття в тому плані, що освоєння матеріалу потребує затрачування зусиль з боку споживача у вигляді читання. Слід відмітити, що захід країни в цьому плані є найбільш читаючим (11,7%, на відміну від 7,9% по-країні вцілому і 6,5% на південному сході) Виходячи з цього формується стилістика друкованих ЗМІ, їх змістовне наповнення. Насправді, можна говорити про те, що в Україні як і в західних країнах існує відносно невелика кількість авторитетних видань які орієнтовані не на сферу розваг, а на повне і всебічне висвітлення інформації;

- характеризуючи матеріали в радіоефірі можна зробити висновок, що вони в більшості своїй виконують розважальну функцію, а як джерело отримання актуальної інформації не проявляють себе.

Насправді існує ціла низка особливостей даної ситуації і загроз що з нею пов’язані. В першу чергу це визначається специфікою каналів передачі інформації, що закладена в самій їх природі. Примітною тут виявляється саме роль телебачення. Медіа-продукт який створюється має низку характерних особливостей. Телебачення подає цілісний образ подій, уже готовий до засвоєння. Така інформація завжди має оціночний компонент, тобто саме телебачення доцільно використовувати як засіб формування громадської думки. Тут і закладена основна небезпека викривлення суспільної свідомості через нав’язування деструктивних міфів, пропаганду девіантної поведінки, створення негативних образів і стереотипів.

Саме в цьому випадку великого значення набуває здатність держави здійснювати контроль інформаційного простору. Контроль в даному випадку не розглядається як цензура, чи нав’язування певних методів роботи з інформацією. Тут це можна розуміти як забезпечення присутності в інформаційному просторі максимальної кількості альтернативних ЗМІ при недопущенні провокативного матеріалу, чи спрямованого на розпалювання конфліктів в суспільстві.

Найбільш авторитетними на всій території України, є загальнонаціональні телеканали, які мають найбільшу площу покриття. Це – Інтер, 1+1, ICTV, Україна. Такий висновок можна зробити на основі того що випуски новин на цих каналах мають найбільший рейтинг серед інших ( 62,5%, 50,4%, 32,2%, 26,2% відповідно). Але при цьому рейтинги довіри до випусків новин і суспільно-політичних передач на порядок нижчі. Крім того в рейтингу довіри на п’ятій позиції стоїть «5 канал» який за популярністю займає лише сьоме місце. Це може свідчити як про високий рівень довіри серед своєї аудиторії, так і про її обмеженість яка спричинена зокрема і фактором покриття.

Характеризуючи яким чином впливають на сприйняття політичної ситуації в країні політичні ток-шоу, на скільки визначальною є їх роль в інформаційному просторі, в сприйнятті суспільно-важливої інформації, можна зробити наступні висновки. Великий відсоток населення який їх не дивиться взагалі – 36,6%. Ток-шоу на центральних каналах мають рейтинг в діапазоні від 30-ти до 40-ка відсотків аудиторії, однак більша частина опитаних не може назвати програму яка найбільше подобається. Такий стан справ може свідчити лише про те, що рівень дискусії в програмах не відповідає очікуванням аудиторії. Завдання спілкування на живо, таким чином, не виконується.

За експертними оцінками, електронні ЗМІ (телебачення, Інтернет, радіо) становлять лише дещо більше 11% загальної кількості суб’єктів поширення інформації, однак за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку значно переважають інші ЗМІ.

Головна перевага телебачення полягає в самій його природі: це «картинка», демонстрація рухомого відеоряду, який робить глядача свідком певної події. Не дарма кажуть, що краще один раз побачити, ніж сім разів почути». Саме ця унікальна властивість надає телебаченню ні з чим не зрівняну емоційну силу. Поєднуючи зорові та слухові образи, показуючи події в динаміці, розвитку, телебачення є найбільш впливовим засобом сучасної масової телекомунікації. Спостерігаючи за розвитком подій на телеекрані, глядач ототожнює себе з очевидцями чи навіть учасниками подій. Таким чином досягається головний психологічний «ефект присутності», ідентифікації аудиторії з подіями, які зображуються. Це робить телебачення надзвичайно емоційним засобом комунікації, чий вплив межує з впливом на підсвідомість. Спрацьовує дивний для здорового глузду принцип: «я бачив – отже, це правда!»

Порядок діяльності телебачення в Україні регламентується Законом України «Про телебачення і радіомовлення», який було розроблено відповідно до базового Закону України «Про інформацію». Технічно телевізійні трансляції здійснюються у трьох формах:

• за допомогою частот, виділених для мовлення;

• кабельних мереж (кабельне телебачення);

• супутникових трансляцій.

Відповідно до Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», Національна Рада є єдиним державним органом , що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення – ефірне, кабельне, проводові, супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування, а також, згідно із законодавством, може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії.

Порядок видачі ліцензій регламентується Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, що було затверджене рішенням Національної ради.

З огляду на поширеність, доступність та популярність телебачення воно виступає найефективнішим засобом доведення інформації до широких верств населення. Така характеристика не могла залишитися поза увагою держави, яка зацікавлена в повному та своєчасному висвітленні діяльності її органів (бажано з привабливої сторони). Крім цього, у випадках виникнення надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, техногенні катастрофи, оголошення війни) існує невідкладна необхідність доведення інформації до населення саме у такий спосіб.

Із цією метою ст. 27 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено обов’язок державних телерадіоорганізацій безкоштовно передавати офіційні повідомлення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Конституційного Суду України на територію всієї країни, а офіційні повідомлення Верховної Ради АР Крим, місцевих рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій – на підвідомчу їм територію.

Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, не мають права відмовитися від поширення повідомлень про надзвичайні обставини. Право на використання телебачення й радіомовлення з цією метою належить органам і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних обставин. Телерадіоорганізації також зобов’язані безкоштовно повідомляти рішення суду, що набрали чинності й містять розпорядження про оголошення їх через цю телерадіоорганізацію.

З огляду на значну роль телебачення у житті пересічного українця на нього також покладено пропагандистську та агітаційну функцію під час проведення виборів і референдуму. Контроль за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства про вибори та референдуми стосовно передвиборчої агітації та політичної реклами здійснюють Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Центральна виборча комісія України, окружні (територіальні) виборчі комісії, що проводять відповідні вибори чи референдуми.

Українське телебачення сьогодні – це 11 загальнонаціональних та низка регіональних і місцевих телекомпаній, провідні з яких ведуть мовлення на базі каналів УТ-1, УТ-2 та УТ-3. При цьому під час отримання телекомпаніями ліцензій питання про стратегію розвитку інформаційного простору, а тим більше про інформаційну безпеку не стояло на порядку денному. В результаті Україна сьогодні фактично не має власних освітнього, культурного, спортивного, дитячого каналів. Необхідно враховувати, що велику частку ефіру займає трансляція реклами – до 25 %, яка є класичним маніпулятивним матеріалом. Крім цього, найбільш рейтинговими в Україні є комерційні канали. Державне телебачення (УТ-1, «Рада») значно програє комерційному за бюджетними, рекламними та іншими показниками.

Різниця в обсягах надходжень від реклами між комерційними і державними каналами виступає «лакмусовим папірцем» оцінки ефективності діяльності телеканалу в інформаційному просторі.

Підвищена увага суспільства до подій в сфері політики свідчить перш за все про те, що воно перебуває в кризовому стані. Відбувається винесення процесу прийняття політичних рішень у візуально-образний простір, це в свою чергу супроводжується приписуванням даній сфері ознак, що традиційно притаманні сфері розваг. Можна говорити про заміщення нормальної моделі легітимації (коли політичний діяч отримує представницький мандат в обмін на вже зроблене, що виражається в рейтингах довіри) на легітимацію внаслідок активної медіа діяльності. Традиційно, рейтинг довіри до всіх органів влади є дуже невисоким. Про заполітизованість суспільства крім факту високого рівня потреб в суспільно-політичній інформації свідчить також і те що 64 відсотки українців щоденно дивляться новини в телевізійних ЗМІ. Для членів здорового суспільства характерною є концентрація на спектрі проблем що стосується їх безпосередньо. Також треба відмітити недостатньо високий рівень підтримки місцевих засобів масової інформації. Це стосується як телебачення так преси і радіо. Така ситуація може свідчити про нерозвиненість місцевих ЗМІ, що не можуть конкурувати в плані оснащеності і інформованості з центральними. Беззаперечно, це доволі негативно позначається на динаміці і якості інформаційних процесів. В ідеальній ситуації саме місцеві ЗМІ краще обізнані з проблемами регіону в якому ведуть мовлення, також в силу свого невеликого розміру вони можуть бути більш незалежними. Однак, це реалізується лише за наявності інститутів розвиненого громадянського суспільства яке і повинне забезпечити таку незалежність. Слід також відмітити цікаву регіональну специфіку пов’язану з місцевими ЗМІ – на заході більший рівень підтримки має регіональна преса, на південному сході – місцеве телебачення. Однак їх рівень популярності залишається низьким (15,5 і 17,8 % відповідно). 5; 6, ст. 558

2.2.3. Радіо

Завдяки оперативності, а отже, простоті створення та розповсюдження інформаційних повідомлень радіо випереджає всі інші засоби масової комунікації. Пік популярності радіо припадає на 20-40 роки. Саме радіо забезпечило ефективність геббельсівської пропаганди в Гітлерівській Німеччині та на окупованих територіях. А чого вартий загальновідомий і сьогодні голос диктатора радянського радіо Левітана?

Особливістю радіопередач є те, що на слух людина здатна сприйняти лише близько 20 % інформації, отже, велика кількість цифр та фактів лише ускладнює сприйняття. Радіоновини також неможливо прослухати заново, а їх запис споживачами на інші носії не практикується. Саме тому випуски новин на радіо виходять з періодичністю найчастіше у 30 хв і містять багато повторів.

Поряд зі скороченням впливу проводового мовлення спостерігається тенденція до зростання кількості радіокомпаній, що працюють в FM-діапазоні, що свідчить про підвищення технологічного рівня мовлення. Це водночас призводить і до зниження якості радіопрограм, їх комерціалізації. Що ж до регіонального розподілу телерадіокомпаній зазначимо, що в багатьох областях, незважаючи на загальну тенденцію до зростання чисельності FM-радіостанцій, немає жодної радіокомпанії, яка б транслювала передачі про життя регіону. Тобто місцеве мовлення сьогодні фактично відсутнє.

Як наслідок, за умов над швидкого зростання чисельності телерадіоорганізацій – зі 103 у 1995 році й до 1052 у 2003 році (в 10 разів за 8 років і на 25 % лише за останній рік) – сьогодні ми маємо «аж» 1 % дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3 % пізнавальних програм тощо. Натомість аж 75,5 % художньо-розважальних телерадіопрограм. Зазначимо також, що зростання відбувається за рахунок комерційних радіостанцій, що має наслідком постійне падіння частки державного радіомовлення. 5; 6, ст. 573