2. Інформаційний простір України та українські мас-медіа

Інформаційний простір України та українські мас-медіа – до цих термінів ми давно звикли, але окреслити межі цих просторів, вказати на їхні особливості та найбільші неспівпадіння, оцінити можливості і передбачити тенденції розвитку – завдання, як виявилося, зовсім не просте.

За умов поглиблення глобальної інтеграції та посилення жорсткої міжнародної конкуренції головною ареною зіткнень і боротьби різновекторних національних інтересів держав стає інформаційний простір. Сучасні інформаційні технології дають змогу державам реалізувати власні інтереси без застосування воєнної сили, послабити або завдати значної шкоди безпеці конкурентної держави, яка не має дієвої системи захисту від негативних інформаційних впливів [4].

Не є секретом, що єдиний інформаційний простір в Україні нині відсутній. Регіони живуть власним життям, про яке пишуть регіональні ЗМІ, а Київ – власним і, з власними же ЗМІ, відповідно. В столиці не читають регіональну періодику і не цікавляться регіональними ТБ каналами, одночасно у регіонах майже неможливо придбати київську пресу, хоча теле- та радіотрансляції з Києва доступні (проте, це зовсім не означає, що вони когось надто цікавлять!) в українській глибинці.

З одного боку, в Україні зареєстровано майже 20 тис. газет і журналів, понад 1 тис. телеканалів, тобто вибір джерел інформації величезний. Але якісного вітчизняного інформаційного продукту - й досі немає, а дуже нечаста та виняткова ситуація, коли читачеві чи глядачеві вдало подають інформацію, - лише підкреслює загальне правило. Кількість та якість доступних газет і каналів телебачення для жителів столиці набагато вищі, ніж обсяги доступних носіїв інформації для мешканців периферії.

Відтак, нерівномірність розподілу інформаційного ресурсу, обмежений доступ до важливої інформації, яка, наче свіже повітря, має бути присутня всюди, відразу ставить населення регіонів у нерівні умови при реалізації власних прав і свобод, передусім, - права на свободу слова і інформації.

Багатьом очевидно, що сучасні інформаційні технології спроможні покращати ситуацію в суспільстві: вже понад 10 років вони відчутно впливають на розвиток економіки, науки, культури. Інформаційні інструменти нині доступні і звичні складові бізнесу, управління, освіти. Проте, тенденції розвитку, що притаманні онлайновому бізнесу і його відчутний технократичний ухил можуть залишити за бортом інформаційного суспільства багато життєвих потреб, погіршити соціальне та територіальне розмежування громадян. Проблемою соціальної єдності, як в нашій країні, так і в багатьох країнах світу стає так зване «цифрове розділення» – розрив між тими, у кого є доступ до Інтернету, й тими, хто його не має.

Це, так зване, техніко-економічне обмеження, - лише одне з багатьох. Для України й досі лишається невирішеною інформаційна розрізненість між окремими частинами країни, іноді, навіть, сусідніми. Часами, це виглядає абсурдно, бо люди поінформовані про те, що відбувається у сусідніх країнах, на інших континентах, але не здогадуються про те, що відбувається в сусідній області або місті!

Ще одне питання, яке б не хотілось обійти увагою, це питання змістовного наповнення вітчизняного інформаційного простору й, передусім, українських ЗМІ. Суспільство, яке надає перевагу демократичному шляху розвитку, не може ігнорувати твердження, що демократичних ідеалів можна досягти лише тоді, коли всі виборці в цілому освічені й поінформовані настільки, що розуміють суть найважливіших політичних проблем і ухвалюють щодо них відповідні рішення. Зрозуміло, що комерційні ЗМІ не можуть грати просвітницьку роль відповідним чином. Багато хто, з їхніх представників заявляють, що мас-медіа мають давати людям лише те, що вони хочуть, а хочуть вони, в першу чергу, розваг.

Проте, не можна не звертати уваги на те, що мас-медіа фактично формують у людини смак. А смаком (так само, як і думками, або уподобаннями), як відомо, легко маніпулювати. Для прикладу можна навести наступне:

– Використання почуття страху та небезпеки задля привернення уваги найчастіше викликає дотичний ефект, коли люди починають боятися не того, чого варто було б остерігатися. Страх, штучно створюваний мас-медіа, іноді переростає в паніку, починається «полювання на відьом». Провадяться дуже дієві заходи щодо боротьби з невеликими небезпеками, одночасно нехтуючи великими.

• Для української політики характерно привертати увагу глядача або читача «проблемою мови» чи мильним політичним серіалом за допомогою ЗМІ, бо це набагато легше, ніж демонструвати реальні результати роботи та покращувати реальний рівень життя людей (до того ж, не з касти обраних!). Мас-медіа полюють за скандалами з приватного життя політиків та їхніх сімей, але ігнорують майже всі наслідки їхньої державної або політичної діяльності.

• Телепередачі швидше розважають, ніж інформують, загалом поширюючи плітки, скандальні повідомлення, секс та насильство. Політичні програми здебільшого стосуються персоналій політиків або їхнього позиціонування, але не ідеологій. Але, за відсутності серйозного обговорення проблем, виборці залишаються заручниками політичної пропаганди та безглуздих гасел. А це, своєю чергою, вбиває у виборців інтерес до політики і культивує цинізм.

• Новини добираються мас-медіа не за ступенем важливості для суспільства, а за принципом «комерційної» привабливості для цільової аудиторії з подальшим вигідним продажем.

Відтак, інформаційні технології, які нині існують, отримали можливість для формування громадської думки та соціального управління, до того ж, у випадку з Україною, ще й конкуруючими соціальними устроями, кожний з яких передбачає та впроваджує за допомогою реклами власні стандарти. Проте для суспільства важливим є збереження критичної (на противагу до пасивно-споживацької) позиції сприйняття, яка, на жаль, свідомо утискається. «Фрагментований світ часткових змістів » унеможливлює «синтезування реальності в її змістовній неподільності », а це, в свою чергу, спроможне породити ще більше «зло» - безвідповідальність тих, хто пропонує той чи інший соціальний устрій, за наслідки його реалізації.[1, ст. 2]

Розділ 2. Вплив засобів масової інформації на інформаційний простір України