Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра менеджменту

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з дисципліни

«Історія туризму»

на тему:

«Подорожі в пошуках міфічних країн»

Студента(ки) групи МТІ-21

факультету документальних

комунікацій та менеджменту

Теселько Тетяни Вадимівни

Керівник: ст. в. Щесюк С.В.

Рівне 2012

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………...3

1. ПЕРЕЛІК МІФІЧНИХ КРАЇН………………………………………………………..4

2. НАЙБІЛЬШІ ТА НАЙВІДОМШІ МІФІЧНІ КРАЇНИ:…………………..…………5

2.1 Атлантида……………………………………………………………………….5

2.2 Ельдорадо……………………………………………………………………….8

2.3 Шамбала…………………………………………………………………..…...10

2.4 Гіперборея………………………………………………………………..........12

Висновки……………………………………………………………………………...…15

Перелік посилань………………………………………………………………..……...16

ВСТУП

В історії планети Земля існували багато країн, відомості про яких залишилися лише в міфах і легендах...

Але дозволили ж міфи Генрі Шліману знайти міфічне місто Трою!

Хто знає, може бути незабаром, такі ж напористі і удачливі дослідники, як Шліман знайдуть легендарні Атлантиду, Лемурію і багато інших країн...

Адже їх пошук продовжується...

Перелік міфічних країн

У історії людства збереглися перекази про держави і землі, існування яких сучасною наукою спростоване або не підтверджене.

Арктида — гіпотетичний північний полярний континент, що імовірно існував у минулому.

Атлантида — легендарна країна, що описана Платоном в діалогах «Тімей» і «Критій» із засланням на якісь віддання, знаходилася в сучасному Атлантичному океані і загибла в середині X тисячоліття до н.е. в результаті стихійного лиха разом зі своїми жителями — атлантами.

Гіперборея — в старогрецькій міфології і традиції, що успадковує її, легендарна північна країна, житло блаженного народу гіпербореїв.

Земля Саннікова — острів-примара в Північному Льодовитому океані.

Китеж

Лемурія — міфічна земля в Індійському океані.

Офір — згадувана в Біблії країна, яка славилася золотом, коштовностями і іншими чудесами.

Пайтіти — загублене або міфічне золоте місто Інків в Андах, саме там інків «заховали незчисленні золоті багатства, які не дають спокою дослідникам і авантюристам ось вже декілька століть».

Пацифіда — гіпотетична затонула земля в Тихому океані.

Сагеней

Фрісланд — острів-примара, що з'являлася на картах Північної Атлантики в XVI-XVII століттях.

Шамбала — міфічна країна в буддизмі Тибету.

Ельдорадо — міфічна країна золота і коштовних каменів в Південній Америці, «де скарби ці так само звичайні, як у нас звичайний булижник».

Найбільші та найвідомші міфічні країни Атлантида

Атлантида (грец. Ατλαντίδα) — міфічний острів; Платон у діалогах «Критій» і «Тімей», посилаючись на давньоєгипетські перекази, що їх Солон почув від єгипетських жерців, повідомляє, що Атлантида нібито була квітучою державою, якою правили могутні володарі, а з мешканцями острова — атлантами — воювали предки афінян.

Атлантида — буквально, земля атлантів, тобто велетнів. За давньоєгипетською легендою, це був нібито великий острів, який зник під водою внаслідок землетрусу. На Атлантиді начебто існувала могутня держава, яка підкорила народи Середземномор'я, крім греків. За велінням Зевса атланти були затоплені Атлантичним океаном за надмірну гордість.

Вчені робили багато спроб встановити, де була Атлантида. Атлантиду часто ототожнювали з «островами блаженних». Під Атлантидою розуміли Америку, Канарські острови, Скандинавію, острови Егейського моря, уявний зниклий острів біля Криму, зруйноване карфагенянами місто Тартес («місто етрусків») на півдні Іспанії тощо. Проте більшість учених заперечує існування Атлантиди в Атлантичному океані. Грецький геолог Галанопулос висунув гіпотезу, що міф про загибель Атлантиди виник як спогад про вибух острова Тіри (Санторіну) в XIV ст. до н. е., від якого постраждав також Крит і занепала мінойська культура.

Найчастіше Атлантиду поміщають або у Середземному морі, Атлантичному океані або на затоплене дно Чорного моря.

Метафорично Атлантида — прекрасна заповідна країна; пошуки Атлантиди — самовіддані спроби зробити відкриття.

Після відкриття Америки з'явилися припущення про те, що цей материк і є легендарна Атлантида. З такою гіпотезою, зокрема, виступав Френсис Бекон.

X. Шультен в 1922 році виступив з ідеєю про те, що під Атлантидою слід розуміти відоме в давнину місто мореплавців Тартесс, що знаходилося в Іспанії, в гирлі річки Гвадалквівір, і що пішов під воду близько 500 року до н.е.

У 1930-і роки А. Геррманн висловив гіпотезу про те, що Атлантида водилася на території сучасного Тунісу і виявилася засипаної Пісками Сахари.

Французький учений Ф. Гидон передбачав, що в легенді про Атлантиду приведена історія занурення в морі північно-західного побережжя Франції. У 1997 році цю гіпотезу відродив і розвинув російський учений — член Географічного суспільства В. Кудрявцев висловив гіпотезу про те, що в результаті цієї події затопленим виявився так названий Кельтський шельф — дно сучасного Північного моря між Франції і Південною Англією. Шельф цей неглибокий і має деяку подібність береговій лінії. Майже в центрі цієї затопленої території знаходиться банка Літтл Сол — примітне підводне піднесення, на якому, як вважає Кудрявцев, і знаходилася столиця Атлантиди: «місто, що знаходиться на горбі з обривом у бік моря». Правда, по гіпотезі Кудрявцева, Атлантида являється не островом, а частиною Європейського континенту, але автор дослідження вважає, що в староєгипетській мові не було окремих слів для передачі понять «земля» і «острів».

Німецький пастор Юрген Шпанут висунув в 1953 році теорію про те що Атлантида знаходилася в Балтійському морі, поблизу острова Гельголанд. Він засновував свою гіпотезу на тому, що в цьому місці на глибині 8 метрів, в найвищій частині підводного хребта Штейнгрунд, були виявлені залишки зруйнованого поселення.

У 1972 році Л. Фігуй висловив думку, що платонівська Атлантида була островом в Егейськім архіпелазі, затонулим в результаті катастрофи. Цим островом міг бути лише Санторін, частина якого занурилася в море, а частина, що залишилася, була покрита товстим шаром вулканічної пемзи. А 19 січня 1909 року К.Т. Фрост опублікував в лондонській газеті «Тайм» свою гіпотезу про те, що розповідь Платона про Атлантиду є літературно-філософським оповіданням про загибель кріто-мінойської цивілізації. А подальші розкопки і дослідження показали, що близько 1520 року до н.е. на Санторіні стався вибух вулкана, в результаті якого центральна частина острова була зруйнована і затоплена. Вибух викликав катастрофічні наслідки у всьому Середземномор'ї. Більше всіх постраждали Мінойська держава Селенію і поля були похоронені під вулканічним попелом і шлаками, гігантські цунамі змили в морі десятки міст.