12.5. Особисті фінанси, їх розвиток в умовах ринку

З переходом економіки України до ринкових засад господарювання перед вітчизняною фінансовою наукою постало завдання вироблення нових підходів до досягнення сучасних соціальних стандартів та максимізації добробуту насе­лення. На жаль, для сучасної вітчизняної фінансової науки характерна певна фрагментарність у концептуальних підходах до розуміння ролі окремої особи як важливого суб'єкта фінансових відносин, у той час як західні-вчені в епі­центрі знань про фінанси насамперед бачать не просто грошові потоки, доходи чи витрати, а людину як суб'єкта прийняття фінансових рішень та носія ін­дивідуальних і суспільних інтересів. Вважаємо, що без урахування людських цінностей і пріоритетів як домінанти суспільного устрою в Україні неможливо побудувати демократичну державу із соціально орієнтованою ринковою еко­номікою, забезпечити справедливий розподіл суспільних благ та задоволення як індивідуальних, так і загальнодержавних потреб та інтересів.

Саме тому нами зроблена спроба виокремити в самостійний напрямок осо­бисті (персональні) фінанси як сукупність розподільних і перерозподільних відносин, у які вступає громадянин з приводу розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, формування і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів суспільства з метою збереження чи підви­щення свого соціального статусу, а також вирішення основних завдань поточ­ного і перспективних етапів життєвого циклу. На кожному з цих етапів індивід має різні можливості для отримання доходів, а також у нього формуються і різноманітні потреби у процесі реалізації відповідних цим етапам завдань. Різ­номанітними також є ризики, яким піддається громадянин та особа на різних життєвих етапах.

Принагідно зазначимо, що грошові відносини найманого працівника з робо­тодавцем з приводу розподілу частини валового внутрішнього продукту, які передбачають виплату заробітної плати працівнику, до фінансових відносити не правомірно, оскільки заробітна плата — не фінансова категорія, а її можна розглядати лише як одне із джерел фінансових ресурсів громадян (хоча форму­вання фонду заробітної плати належить до фінансових відносин). Отримані фі­зичною особою доходи будуть зараховуватися до фінансових відносин лише тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит іншій фізичній особі, покладе на депозит у банк або зробить інші дії, внаслідок чого матиме певний дохід. Аналогічно недоцільним є зара­хування до фінансових відносин фізичної особи з комерційними банками з приводу залучення і погашення споживчих кредитів. Тобто особисті фінанси громадян відображають розподільні процеси, пов'язані, з одного боку, з фор­муванням доходів і нагромаджень, а з іншого — їхнім використанням.

При дослідженні особистих фінансів доцільно виділяти грошові відносини, пов'язані з виробничою діяльністю як однією з форм індивідуального або сі­мейного підприємництва, і відносини, пов'язані з діяльністю щодо відтворен­ня самої людини як суб'єкта соціально-економічних відносин.

У процесі реалізації фінансових відносин відбувається перерозподіл влас­ності між фізичними особами, їх взаємодія з бюджетом, участь у страхуванні, інвестиційна діяльність, а також перерозподіл коштів, спрямованих на задо­волення особистих потреб.

Першоосновою фінансової діяльності громадян можна назвати розподіл до­ходу на податкові платежі, фонди споживання, нагромадження, самостраху­вання. Фонд нагромадження, у свою чергу, може поділятися на фонди інвести­цій у нерухомість, предмети довготривалого користування, антикваріат, банківські ощадні сертифікати, цінні папери, заощаджувальні види страху­вання. Названі вище фонди можуть поповнюватися за рахунок заробітної пла­ти, дивідендів від інвестицій, застави, дарування, отримання спадщини, гоно­рарів, авторських винагород тощо.

Доходи громадянина залежать від належності до певного класу, умов жит­тя, здоров'я, працездатності, ризикової ситуації в практичній діяльності тощо. Належність до певного суспільного класу спонукає індивідуума вести власти­вий цьому класу спосіб життя. Для забезпечення можливості слідувати цінніс­ним уявленням і схемам поведінки, задовольняти свої інтереси і потреби необ­хідний певний рівень грошових доходів. Залишки коштів, що формуються у сприятливі роки, можуть розподілятися і спрямовуватися в конкретні інвес­тиції з наступним їх перерозподілом у менш сприятливі роки. У цьому процесі важливу роль відіграє страхування життя, майнове страхування, страхування відповідальності, страхування комерційних ризиків.

Головною турботою кожної людини є підтримання відчуття власної фінан­сової безпеки, тобто впевненості, що вона матиме достатні фінансові ресурси, які відповідатимуть її сьогоднішнім і майбутнім потребам, для забезпечення гідного та якісного рівня життя незалежно від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз. Основними загрозами фінансовій безпеці громадян є зубожіння насе­лення та падіння його реальних доходів, несвоєчасна виплата пенсій і заробіт­них плат, знецінення заощаджень громадян, посилення майнового розшару­вання і диференціації доходів та інші негативні фактори.

Одним із методів мінімізації економічних ризиків, які становлять найбільшу загрозу життю, здоров'ю і добробуту громадян, є страхування. Послуги зі страхування фізичних осіб, які надаються страховими компаніями в Україні, поділяють на такі види:

— страхування життя, здоров'я та працездатності, пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків;

• страхування майна;

• страхування відповідальності.

Страхування життя і здоров'я громадян є найпоширенішим видом страхування в усьому світі. Компанії, які здійснюють страхування життя, забезпечу­ють внутрішні довгострокові інвестиції в розмірі до 5—7 % ВВП розвинених країн. До цього виду страхування належать насамперед страхування життя, пенсійні програми страхування, страхування від нещасних випадків, медичне страхування. На Заході не зустрінеш людину, яка б не мала принаймні цих полісів. Конкретними об'єктами страхування життя є саме життя і здоров'я людини, а також деякі події в її житті — повноліття, шлюб, народження дити­ни та ін. В Україні страхування життя тільки починає розвиватись і має доволі значні перспективи розвитку, проте його стримує не лише брак вільних кош­тів у населення, а й недовіра як до окремих компаній, які здійснюють такий вид страхування, так і до всієї сфери страхування загалом.

Боротьба за клієнтів (особливо фізичних осіб) змушує сьогодні провідні страхові компанії усвідомлювати необхідність надання фізичним особам комплексних програм зі страхування їхнього майна і транспортних засобів на досить привабливих умовах. Наприклад, договори страхування можуть не мати франшизи. Надаються знижки при страхуванні автомобіля за всіма ризиками при одночасному страхуванні автомобіля та іншого майна, а також можливість «сплати страхового платежу частинами. Клієнтам надаються й безкоштовна юридична допомога, послуги з технічного асистансу. Одним із видів страхування, який сьогодні користується серед населення найбільшим попитом, є автомобільне страхування.

Страхування відповідальності забезпечує відшкодування фінансових збитків фізичної особи, спричинених претензіями з боку третіх осіб щодо майнового збитку або шкоди життю чи здоров'ю, завданих цим третім особам діяльністю фізичної особи. Головним видом страхування відповідальності є обов'язкове рахування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Важливою складовою фінансової безпеки громадянина є гарантія належного матеріального забезпечення людей похилого віку. Економічно розвинені країни світу вже давно усвідомили необхідність реформування системи пенсійного забезпечення, частково переклавши тягар відповідальності за гідний рі­нь життя людей, котрі вийшли на пенсію, з держави на самих громадян та ринкові інститути (насамперед фінансові). Сьогодні є щонайменше чотири способи матеріального забезпечення людей похилого віку:

• продовження роботи поряд із молодими працівниками

• утримання родиною;

• одержання пенсії по старості;

• життя за рахунок раніше зароблених заощаджень.

Але внаслідок низького рівня правової культури наші співвітчизники не за­вжди приділяють достатню увагу питанням свого пенсійного забезпечення, за традицією покладаючись на державу. Проте демографічна ситуація, щодо якої спеціалісти роблять невтішні прогнози, змушує багатьох людей замислитись над тим, чи справді держава спроможна забезпечити належний рівень життя своїм майбутнім пенсіонерам? У такій ситуації вбачається лише один вихід — формувати додаткові особисті накопичення.

Реалізацію системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення покладено на три види фінансових установ: компанії зі страхування життя, не­державні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні та професійні), банки. Най­поширеніші фінансові послуги у системі недержавного пенсійного забезпечен­ня такі: пенсійний депозитний рахунок, пенсійні накопичення для виплати пенсій на визначений строк, довічне пенсійне страхування. Причому право пропонувати один із перелічених видів пенсійної послуги надано тій фінансовій установі, для якої саме цей вид послуги є основним видом діяльності: страху­вання — страховим компаніям, депозити — банкам, накопичувальні пенсії на визначений строк — пенсійним фондам. Лише споживач пенсійних послуг, зважуючи на шальках терезів їхній зміст, прибутковість, ризикованість, мас визначати, кому і на яких умовах доручати свої пенсійні заощадження

На стан персональних (особистих) фінансів опосередкований вплив здій­снює держава, встановлюючи засади та норми оподаткування доходів, спад­щини, дарувань, рухомого і нерухомого майна тощо.

Оподаткування фізичних осіб в Україні включає не лише податок на дохо­ди, а й фіксований податок з громадян, єдиний податок, податок з власників транспортних засобів, земельний податок та податок на промисел.

Найбільшу частку в структурі оподаткування доходів фізичних осіб займас податок з доходів фізичних осіб, згідно з яким доходи громадян оподаткову­ються за єдиною ставкою — 15 %. Головною метою впровадження пропорцій­ного податку було зниження податкового навантаження на доходи фізичних осіб. Це мотивувалося тим, що плоска шкала оподаткування доходів, на відмі­ну від прогресивної чи регресивної шкали, забезпечує рівні стимули для отри­мання доходів як для бідних, так і багатих верств населення, а тому сприяє активізації економічної діяльності у державі. Крім того, уніфікований підхід до кожного платника податку, незалежно від його соціального чи майнового стану, забезпечує горизонтальну справедливість оподаткування. Відмова віх складної системи ставок та скасування численних податкових пільг і податко­вих кредитів роблять такий податок простішим та ефективнішим в адміністру­ванні. Проте вітчизняна практика засвідчує, що заміна прогресивної шкали ставок прибуткового податку з громадян, яка діяла до 1 січня 2004 р., на пропорційну спричинила зниження податкового навантаження і збільшення чистого доходу насамперед заможних верств населення, тобто порушився прин­цип вертикальної справедливості оподаткування. В умовах України мак­симальна ставка прибуткового податку з громадян застосовувалась до відносно незначної частки населення (за даними державної податкової служби, близько 15 % найманих працівників сплачували прибутковий податок за ставками 30 та 40 %), тому зменшення податкової ставки не зменшило податкового на­вантаження для основної маси платників.

Зважаючи на сказане вище, оподаткування доходів фізичних осіб в Україні повинне базуватися на таких основних принципах:

• оподаткування доходів громадян має бути прогресивним (що підтверджується як усією історією, так і сучасною світовою практикою), причому про­гресія повинна враховувати реальний діапазон доходів громадян, а з доходу у вигляді податку може вилучатися тільки та частина, яка спрямовується на на­копичення (інвестування), і в жодному разі не та, що витрачається на спожи­вання;

• оподаткування доходів обов'язково має враховувати кількість непрацездатних членів сім'ї (дітей, інвалідів, інших утриманців) і відповідно зменшу­ватись;

• неоподатковуваний мінімум доходів громадян має встановлюватися на рівні мінімальної заробітної плати, яка не може бути меншою від законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.

В Україні, як і в більшості розвинених країн світу, передбачено оподаткування спадщини та подарунків, проте не у вигляді окремого податку, а в складі системи оподаткування доходів фізичних осіб. Ставки диференціюються за­лежно від ступеня споріднення та виду об'єкта спадщини чи дарування, проте є значно нижчими, ніж у європейських країнах: 0 % (без оподаткування), 5, 15 та ЗО %. Застосування неоподатковуваного мінімуму при цьому не передба­чено.

Доходи, отримані фізичною особою як відсотки на депозит у банку або небанківській фінансовій установі, обкладатимуться податком з доходів фізич­них осіб за ставкою 5 % від об'єкта оподаткування з 1 січня 2010 р.

Оподаткування доходів фізичних осіб, включно з відрахуваннями із заробіт­ної плати у державні цільові фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страху­вання з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування на ви­падок безробіття), справляє істотний вплив на структуру доходів і витрат населення. Беручи до уваги явище "перекладання" непрямих податків з підпри­ємств на споживачів їхньої продукції, можна стверджувати, що рівень фактич­ного податкового навантаження на доходи населення в Україні є досить високим. Тому цілком природним бачиться бажання кожної людини, якою керує могутній власницький інстинкт, у міру можливості мінімізувати свої податкові зобо­в'язання (звичайно, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства).

На Заході розібратися у власних фінансових справах людині допомагають спеціальні фінансові консультанти (аналітики), які надають кваліфіковані по­ради стосовно того, як громадянину скористатися тими чи іншими нормами за­конодавства, щоб за можливості зменшити сплату своїх податкових зобов'язань, як ефективно розпорядитися власними доходами, у якій формі найвигідніше здійснювати заощадження, які перспективні види страхування обрати для себе, як найвигідніше оформити нерухомість та ін. В Україні, на жаль, спеціальні фі­нансові служби, які б консультували громадян з питань ефективного ведення їхніх фінансових справ, на сьогодні не набули належного рівня розвитку. Це по­яснюється тим, що, по-перше, особисті (персональні) фінанси — досить новий, хоча й доволі перспективний, напрямок вітчизняної фінансової науки, який має великий потенціал розвитку саме в умовах ринку; по-друге, в Україні, незважа­ючи на декларативні заклики деяких політичних сил щодо необхідності станов­лення потужного середнього класу як основи фінансової стабільності суспіль­ства, не створено реальних передумов для його формування і розвитку.

Рекомендована література:

1. Гладун О.М. Домогосподарства: функції та проблеми дослідження // Демографія та соціальна економіка. — 2005. — № 1.

2. Горбачик А. Сприйняття економічних змін і стратегії виживання домогосподарств // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — № 4.

3. Кізима Т. Суспільний добробут та прагматика його оцінки в Україні // Світ фінансів. — 2006. — № 3.

4. Кізима Т. Фінансова стабільність держави і середній клас: критеріальна класифікація та феноменологія взаємодії // Світ фінансів. — 2007. — № 3.

5. Ковалюк О.М., Лех ГЛ., Реверчук С.К. Сімейні господарства України: принципи, механізми, перспективи: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, С.К. Реверчука. — К.: Атіка, 2000. — 173 с.

6. Мірошниченко О.Ю. Оцінка рівня матеріальної забезпеченості й особисте споживання міських і сільських домогосподарств України // Формування нових відносин в Україні. — 2007. — № 7.

7. Петренко Я.В. Чинники ощадної активності домогосподарств у довгостроковому періоді // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 12.

8. Янель ЮЛ. Заощадження домогосподарств України та їх мотивація // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 6.