УНа першій, академічній фазі певна нація стає предметом уваги дослідників, які збирають і публікують народні пісні і легенди, прислів'я, досліджують звичаї і

вірування, складають словники, досліджують історію. РУ другій фазі -культурницькій-мова, яка раніше була предметом вивчення, стає літературної і загальновживаною у науці, технічній літературі, політиці, громадському житті, побуті і взагалі в місті (бо на селі нею користувалися здавна). ^Завершенням наїронального відродження і одночасно його політичною фазою єусвідомлення потреб політичного самоврядування та суверенності, висунення вимог власної держави та досягнення або реалізація цієї мети.

Своєрідність ситуації в Україні полягає в тому, що досягнення мети національного відродження - проголошення української самостійної незалежної держави - ще не означає остаточного вирішення завдань всіх трьох попередніх фаз відродження нації. В Україні не можна вважати повністю завершеною академічну фазу, бо нагромадження знань українського народу про себе лише розпочалося і триває. І Ідеться не тільки про повернення та очищення від фальсифікацій наукових здобутків українських соціогуманітарних наук. Слід нарощувати науковий потенціал сучасних соціогуманітарних дисциплін з метою одержання достовірної наукової інформації про націо- і державотворчі процеси в Україні. Дані сучасної науки мають стати основою державної національної політики в нашій країні.

Нині стоять і проблеми вирішення багатьох завдань культурницької фази: відродження культурних традицій, історичної свідомості, повернення в повному обсязі комунікативних функцій української мови в усіх регіонах України та на всіх щаблях суспільного життя - від Верховної Ради до школи і дошкілля, досягнення структурної повноти української культури та виведення її на світовий щабель. Нарешті, не знімаються з порядку денного завдання наповнення реальним змістом політичного самоврядування і суверенності, розбудова політико-правових норм національної свідомості як в окремих осіб спільноти, так і українського народу в цілому.

Отже, специфіка національного відроджешія в Україні полягає втому, що основні

його фази не можна вважати завершеними із досягненням основної мети - здобуттям своєї власної держави. Консолідація української нації ускладнюється наявністю багатьох проблем етнонаціонального розвитку.

Звуження сфери вживання української мови.

Поділ населення України на три великі лінгвоетнічні групи:

україномовних українців, російськомовних українців та російсь­комовних росіян. Навіть серед тих,хто вважає себе українцями, більше третини - російськомовні.

Існування різного ставлення до проблем державного суверенітету: прихильників входження України до міжнаціонального утворення на зразок союзу Росії та Білорусі нараховується значно більше у східному та південному регіонах, натомість в західному і частково у північному

та центральному регіонах переважають прагнення до існування України як самостійної незалежної держави. Наявність різних політичних симпатій населення у цих регіонах, коли на Сході традиційно підтримують ліві сили, а на Захооі — праві сили і почасти центристів. Вибори до Верховної Ради у березні 2006 р. підтвердили поляризацію населення цих регіонів України за політичними уподобаннями.

академічна

Фази національного віл родженії я.

культурницька

політична

Водночас наведені проблеми, багато з яких зумовлені сшдщиною радянських часів, не можуть перешкодиш процесам поступової консолідації українського суспільства. Соціологи дедалі частіше фіксують факт поступового нівелювання різниць і відмінностей серед меижашіів основшіх регіонів країни, тендешіію творення єдиної політичної нації, всі представники якої зможуть усвідомлювати себе українцями у сенсі громадянства, незалежно від своєї етносоціальної чи лінгвоегнічної приналежності. Цьому сприяє й виважена державна національна політика України, для вироблення якої великою мірою прислужилися й українські соціологи, досліджуючи проблеми етнонаціонального розвитку суспільства і постачаючи матеріал для ігоїшііяття законодавчих рішень і актів у цій сфері.

Етнополітнка - це діяльність держави (або її структури) у сфері етносоціального життя суспільства, що передбачає розробку і здійснення заходів, спрямованих на регулювання міжетнічних стосунків та забезпечення функціонування існуючих етнічних структур.

В.Єетух

Державна національна політика базується насамперед на Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, Декларації прав національностей України, а також на низці спеціальних законів. Зокрема, у Законі України "Про національні меншини" визначено статус, права та обов'язки осіб, що належать до титульної нації та інших етнонаціональїгих гру п як колективних суб'єктів. Нині українське законодавство у цій галузі, і це визнано міжнародною громадськістю, є одним з найдосконаліших у Європі.

Одним з пріоритетів державної національної політики є збереження міжетнічного миру та стабільності у суспільстві. Україна - чи не одна з республік колишньою СРСР, де не відбулося міжетнічних та міжнаціональних конфліктів та зіткнень. До інших пріоритетів цієї політики відноситься віднайдення адекватних можливостей задоволення етнічних потреб як титульної нації (української), так й інших елементів етнонаціональної структури українського суспільства, тобто національних меншин, оскільки всі вони нині перебувають на стадії етно-політичного відродження. Завданням соціології нині є ґрунтовне дослідження проблем розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності етнонаціональних спільнот країни, вироблення науково обгрунтованих пропозицій ] [резидентові, Верховній Раді, уряду України щодо формування і реалізації державної національної політики.

Резюме

суттєво ій^

® Етносоціологія - спеціальна соціологічна наука, іцо вивчас форми і закономірності

життя етносоціальних спільнот (етносів, націй та етнічних груп). їх спільне

промивання, взаємодію та взаємозалежність. <2> Предметом етносоціології є єзаємозв язок загальних соціальних явищ і процесів з

явищами і процесами етнічними, а об єктам - особливості етнічних виявів соціального. ® Роль етносоціології в розвитку суспільства проявляється через реалізацію таких її

соціальних функцій, як теоретико-пізнавальна, описово-інвЬормаційна, світоглядна,

критична, інтеграційна, функції шанування і прогнозування.

® Основними поняттями етносоціології є етнос і нація. Етнос - це специфічна природно-соціальна і антропологічно стала спільнота людей яка виникає і розвивається на основі єдності природно-ландшафтних умов, кровної спорідненості, мови, особливостей зовнішнього вигляду, спільної культури і релігії, яка володіє самоусвідомленням себе як соціальної солідарності і відмежуванням себе від інших спільнот

3) Нація - це паліетнічна соціальна спільнота людей, що історично склалася, яка виникла і розвивається на основі спільності їх території, економічних зв'язків, особливостей національної самосвідомості, психічного складу, єдиної уніфікованої мови в її літературній фх>рмі. поліфонічної культури з своєю системою цінностей і символів, державно-правового регулювання усіх сфер життєдіяльності

® Основні тітання розвитку етносу і нації охоплюються поняттями етногенезу і націогенезу. Етногенез - це сукупність історичних явищ і процесів, пов'язаних з формуванням і функціонуванням етносів, гцо володіють сталими ознаками, які проявляються в особливостях господарювання, мовгі, культури, психології і поведінки членів і(их етносів.

ф Націогенез - шлях розвитку наїцї як вищої форми етносу від етапу її дЬормування до

утворення власної держави ф Національне відродження - процес відновлення політичного, культурного,

економічного життя нагиї в нових умовах, пов язаних насамперед із здобуттям власної

суверенної держави.

® Державна національна політика (етнополітика держави) - це діяльність держави (абоїіструл<пгургі)усцЬеріетносоціальногожгіттясусігільсіігва, гцо передбачає розробку і здійснення заходів, спрямованих на регулювання міжетнічних стосунків та забезпечення срункціонування існуючих етнічних структур.