Підприємства оптової торгівлі є найважливішою організаційною ланкою інфраструктури товарного ринку, на них припадає найвагоміша частка його товарообороту.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство — це самостійний статутний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство оптової торгівлі є організаційно-адміністратив­ною одиницею, яка об’єднує колектив працівників і має свої органи управління. Характерною рисою підприємства є його економічна діяльність та єдність, спільність результатів праці, матеріальних ресурсів та фінансових коштів, єдність обліку та звітності.

Разом із тим підприємства оптової торгівлі є суб’єктами дуже динамічного сектору економіки, в якому відбуваються процеси концент­рації та спеціалізації у відповідь на загострення конкуренції на товар­ному ринку й зростання вимог покупців до рівня обслуговування.

Це зумовлює багатоманіття підприємств оптової торгівлі. Опто­ві підприємства відрізняються одне від одного за масштабами діяльності, обсягом виконуваних функцій та рівнем обслуговування, відношенням до права власності на товар, товарною спеціалізацією тощо. Вітчизняних оптовиків доцільно класифікувати за ознаками, представленими в табл. 5.1.

Оптові підприємства різних масштабів і зон діяльності станов­лять єдину систему оптової торгівлі на двох функціональних рів­нях — загальнодержавному (міжрегіональному) і регіональному.

На загальнодержавному рівні формуються засади оптового процесу. Оптові підприємства міжрегіонального рівня є опорою всієї оптової торгівлі і забезпечують її стратегічну стабільність. Вони реалізують товари споживачам (покупцям) по всій території держави. Головне завдання цих підприємств — створити необхідну систему каналів переміщення товарів для обслуговування вітчизняних і зарубіжних товаровиробників і постачальників товарів.

Т аблиця 5.1

Класифікація оптових торговельних підприємств

Класифікаційна ознака	Вид	Організаційно-правова форма	Функціональна характеристика
1. Масштаб та зона діяльності	Загально-державні	Акціонерні товариства	Найбільші підприємства, які здійснюють оптову закупівлю та продаж товарів по всій країні. Голов­не завдання — створити необхідну систему каналів товароруху для обслуговування вітчизняних і зарубіжних товаровиробників та постачальників
	Регіональні	Закриті акціонерні товариства, відкриті акціонерні товариства, змішаної форми власності	Незалежні комерційні підприємства, які зазвичай завершують процес оптової реалізації. Здійснюють закупівлю товарів, розподіляють великі партії на малі, зберігають товарні запаси, доводять товари до покупців у зоні свого розміщення, надають їм різноманітні послуги. Головне завдання — забезпечення товарами регіональних товарних ринків.
	Адміністративно-територіальних одиниць	Усі форми власності та гос­подарювання: від акціонер­них товариств до приватних	Здійснюють оптові закупівлі та продаж товарів, виконують як повний, так і обмежений цикл обслуговування, завершують процес оптової реалізації
2. Обсяг викону­ваних функцій	Оптово-торговель­ні підприємства із повним циклом об­слуговування	Оптові фірми, які дістають право власності на товар, мають високомеханізоване складське господарство. Створені як акціонерні товариства різ­них видів власності та господарювання	Здійснюють оптовий продаж переважно роздрібним торговцям, надаючи їм повний набір послуг: формують товарний асортимент, роздрібнюють великі партії товарів, формують партії товару для доставки покупцям, завозять товари згідно із узгод­женими графіками, надають маркетингові послуги тощо. Можуть працювати зі змішаним асортиментом (кількома товарними групами); зі спеціалізованим (одна-дві товарні групи); із вузькоспеціалізованим

П родовження табл. 5.1

Класифікаційна ознака	Вид	Організаційно-правова форма	Функціональна характеристика
	Оптовики з обме­женим циклом обслуговування	Оптові фірми — дистри­б’ютори товарів виробни­чо-технічного призначення	Незалежні підприємства оптової торгівлі з високомеханізованим складським господарством. Продають товари переважно виробникам, надають широкий спектр послуг: виробничо-технологічні, транс­портно-експедиторські, інформаційні, кредитні, мар­кетингові. Можуть працювати із широким, зміша­ним або спеціалізованим товарним асортиментом
		Оптовики, які торгують за готівку без доставки	Мають обмежений асортимент ходових товарів, який продають дрібним оптом роздрібним торговцям із негайною оплатою. Покупець самостійно виконує частину торговельних функцій: вантаження, доставку тощо
		Оптовики-комівояжери	Оптовик розвозить і продає за готівку товари обмеженого асортименту (продукти) нетривалого зберігання.
		Оптовики-організатори (транзитники)	Оптовик приймає замовлення від клієнта, шукає виробника відповідного товару, укладає угоду, згід­но з якою виробник забезпечує відправку товару безпосередньо покупцеві. Оптовик-організатор перебирає на себе право власності на товар і пов’я­заний з ним ризик із моменту оформлення завершення до моменту завершення поставки.
		Оптовики-консигнатори	Працюють на засадах консигнації, тобто зберігають право власності на товар поставлений роздрібному торговцеві до завершення реалізації споживачеві. Оптовик призначає ціну на товар, забезпечує його збереження, розміщує рекламні матеріали в місцях продажу та веде облік товарних запасів з метою своєчасного поповнення

З акінчення табл. 5.1

Класифікаційна ознака	Вид	Організаційно-правова форма	Функціональна характеристика
		Оптовики-посилторговці	Розсилають каталоги роздрібним торговцям, вироб­ничим і невиробничим організаціям, пропонуючи ювелірні вироби, косметику, делікатеси та інші дрібні товари. Отримавши замовлення, відправляють товари поштою, вантажівками чи в інший спосіб
3. Підпоряд-кування	Незалежні	Різних форм власності й господарювання	Підприємства оптової торгівлі всіх рівнів господарювання, незалежно від обсягів виконуваних функцій.
	Створені галузевими виробниками	Сільськогосподарські кооперативні спілки, колективної власності	Належать фермерам, які є членами спілки, створеної з метою оптового продажу виробленої ними продукції на місцевих ринках. Працюють над поліпшенням якості товарів та рекламуванням їх.
	Створені підпри­ємствами-вироб­никами	Структурний підрозділ підприємства	Збутовий відділ (відділ продаж) підприємства-виробника самостійно здійснює оптовий продаж виготовлених товарів, забезпечує управління збутовими запасами та виконує замовлення покупців.
		Дочірнє підприємство-тор­говельний дім	Юридично може виступати як самостійне оптове підприємство. Фактично здійснює оптову торгівлю продукцією підприємства-товаровиробника, яке є його засновником.
	Створені підпри­ємцями-покуп­цями	Закупівельна контора — структурний підрозділ під­приємства	Підприємства роздрібної торгівлі засновують власні закупівельні контори у великих ринкових цент­рах, які здійснюють оптову закупівлю товарів для забезпечення власної торгової мережі
		Оптові склади	Ті самі функції
4. Чисельність працюючих	Великі	Акціонерні товариства різних типів	100 і більше осіб
	Середні	Акціонерні товариства різних типів	до 100 осіб
	Малі	Колективні, приватні	до 25 осіб

Оптові підприємства регіонального рівня, як правило, завершують процес оптової реалізації товарів. Вони здійснюють закупівлю товарів у підприємств міжрегіонального рівня або безпосередньо у товаровиробників і доводять їх до покупців у зоні свого розміщення. Головне завдання їх — забезпечення товарами регіональних товарних ринків, роздрібних торгівельних підприємств у зоні обслуговування.

До групи підприємств регіонального рівня, поряд із незалежними підприємствами оптової торгівлі, належать також збутові підрозділи промислових підприємств (опт виробника), а також оптові структури великих роздрібних підприємств (опт роздрібного торговця).

Серед регіональних оптовиків, які діють на ринках адміністративно-територіальних одиниць, вирізняються оптові підприємства, що набувають права власності на товар і спеціалізуються лише на оптовій торговельній діяльності із повним комплексом операцій купівлі-продажу (незалежні оптові торговці) та наданням покупцям широкого спектру різноманітних послуг. Важливим завданням цих оптовиків є створення найпривабливіших умов для виходу на ринок товаровиробників і задоволення інтересів роздрібних торговців.

До цієї групи оптовиків належать також дистриб’ютори товарів виробничо-технічного призначення. Вони продають товари переважно виробникам для подальшого професійного використання. Коло їхніх послуг охоплює збереження товарних запасів, підготовку товарів до виробничого використання, забезпечення доставки товару, надання кредитів.

Досить велику групу становлять оптовики з обмеженим циклом обслуговування, які перебирають на себе право власності на товар, але пропонують значно менше послуг своїм постачальникам і клієнтам. До них належать оптовики, які торгують за готівку без доставки товарів. Вони мають обмежений асортимент ходових товарів, який продають дрібним оптом роздрібним торгов­цям із негайною оплатою і, як правило, не займаються доставкою їх.

Продаж і доставку обмеженого асортименту продуктів нетривалого зберігання здійснюють оптовики-комівояжери. Вони продають дрібні партії товару за готівку, доставляють його в універсами, дрібні бакалійні магазини, лікарні, кафетерії заводів та готелі. До цієї категорії належать також оптовики-організатори, які перебирають на себе право власності на товар із моменту його замовлення клієнтом і до завершення поставки. Вони не зберігають запасів, а працюють на умовах транзиту. Прийнявши замовлення від клієнта, вони шукають виробника необхідного товару, який, згідно з контрактом, забезпечує відправку товару безпосередньо клієнту.

Оптову торгівлю товарами особистого споживання здійснюють і оптовики-консигнатори. Вони торгують на засадах консигнації, тобто зберігають за собою право власності на товар до моменту його продажу. Роздрібні торговці оплачують консигнато­рові лише ті товари, що продано. Оптовик-консигнатор забезпечує доставку товарів у магазин, розвантажує й розміщує їх у місцях продажу разом із рекламними матеріалами, визначає ціну, стежить за якістю товарів, здійснює облік товарних запасів та поповнення їх.

У зарубіжній практиці відомі також оптовики-посилторговці, які розсилають каталоги товарів роздрібним торговцям, виробничим і невиробничим організаціям, а потім виконують їхня замовлення поштою чи в будь-який інший спосіб.

Оптову продажу сільськогосподарської продукції можуть здійснювати виробничі кооперативи, що їх створюють фермери для збуту оптом на місцевих ринках виготовленої ними продукції.

Деякі підприємства-виробники самостійно здійснюють оптову торгівлю, не вдаючись до послуг незалежних оптовиків. Для цього вони створюють власні збутові підрозділи: збутові відділи та контори.

Оптову закупівлю товарів для роздрібної торгівлі можуть здійс­нювати оптові склади і закупівельні організації, створені підприємствами роздрібної торгівлі у великих ринкових центрах.

У сфері оптового товарного обігу діють також різноманітні посередники й організатори оптового обігу, склад і діяльність яких розглядатимуться в наступних темах.

5.2. Загальна характеристика діяльності підприємств оптової торгівлі

Відповідно до законодавства України підприємства оптової торгівлі, незалежно від форм власності, обсягів та методів господарювання здійснюють торговельну діяльність після їх державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності.

Найчисельнішу групу вітчизняних оптовиків становлять оптово-торговельні підприємства із повним та обмеженим циклами обслуговування. Працюючи на товарному ринку, вони виконують різноманітні функції (рис. 5.1), які можна розподілити на загальні та мікрофункції.

Рис. 5.1. Класифікація мікрофункцій підприємств оптової торгівлі

Сукупність цих функцій формує головний зміст діяльності оптової торгівлі.

Діяльність, яку здійснює оптово-торговельне підприємство, поділяється на основну операційну, іншу операційну, інвестиційну, фінансову, надзвичайну. Зміст робіт, виконуваних за кожним видом діяльності, представлено на рис. 5.2.

Рис. 5.2. Схема складу робіт за видами діяльності оптово- торговельного підприємства

Здійснюючи основну операційну діяльність, оптовики вив­чають та визначають поточний і перспективний попит у товарах підприємств, організацій та роздрібної торгівлі свого регіону. Під час вивчення споживчого попиту доцільно розмежовувати методи вивчення попиту оптових покупців, так званих професійних споживачів, та методи вивчення попиту в споживчих товарах.

Працівники підприємства оптової торгівлі регулярно відвідують підприємства роздрібної мережі, ознайомлюються із перебігом продажу товарів, проводять опитування покупців і реально аналізують отримані матеріали.

Опитування споживачів уможливлюють з’ясування їхніх намірів щодо попиту на товари, мотивації, ставлення до певних марок і якостей товару. Збирання даних здійснюють різними методами із подальшим заповненням розроблених анкет чи листів опитування. Найпоширенішим цей метод є в разі вивчення попиту на товари широкого вжитку. Під час оброблення даних використовують метод підсумовування відповідей і визначення струк­тури їх за варіантами відповідей; методи статистичного аналізу попиту (кореляційний та регресивний аналізи) тощо. За даними розрахунків виявляють чинники, що впливають на попит і споживчі переорієнтації покупців. Це дає змогу прогнозувати попит, виявляти типологічні групи споживачів, на які можна орієнтуватися в майбутньому, тощо.

Підприємства роздрібної торгівлі на підставі власних дослід­жень і розрахунків формують замовлення на закупівлю необхідних їм товарів, які передають оптовому підприємству для виконання. Поєднання даних цих замовлень із прогнозованими розрахунками дає можливість точніше визначити обсяг та асор­тимент необхідних покупцям товарів, правильно й обґрунтовано сформувати замовлення на поставку продукції товаровироб- никам.

Аналогічні методи застосовують і в разі визначення потреб у товарах виробничо-технічного призначення.

Підприємства-оптовики, які мають тривалі комерційні відносини із підприємствами-споживачами, тобто з організованими споживачами, заздалегідь отримують від них замовлення на постачання товарів, в яких зумовлено не лише обсяги й терміни постачання, а й вказано потрібний асортимент та якість товарів. Оброблення цих замовлень дає змогу визначити основну частину очікуваного попиту.

Загальний попит на товари виробничого технічного приз- начення можна визначати за допомогою коефіцієнта еластичності.

Здатність попиту підвищуватися або знижуватися під впливом різноманітних чинників називають еластичністю попиту. Рівень еластичності вимірюють коефіцієнтом еластичності, який характеризує відносну зміну попиту під впливом зміни чинника (групи чинників). Відомо кілька методів визначення цього показника, але найпростішим є розрахунок за формулою:

, (5.1)

де К_ел — коефіцієнт еластичності попиту;

Δy — приріст (скорочення) попиту в звітному періоді порівняно із базовим;

y — показник попиту в базовому періоді;

Δx — приріст (скорочення) чинника в звітному періоді порівняно із базовим;

x — показник чинника у базовому періоді.

Коефіцієнт еластичності показує, на скільки відсотків змінить­ся попит y в разі зміни чинника x на один відсоток.

Якщо в базовому періоді показники y та x дорівнюють 100 %, то формула розрахунку К_ел матиме вигляд:

, (5.2)

звідси: (5.3)

де y — зміна попиту в прогнозованому періоді;

x — зміна чинника в прогнозованому періоді;

К_ел — коефіцієнт еластичності між попитом та обраним чинником впливу.

За цією формулою обчислюють, на скільки відсотків зміниться попит в прогнозованому періоді порівняно з його останнім значенням у ряду динаміки. Потім можна визначити абсолютний обсяг попиту в прогнозованому періоді за формулою:

, (5.4)

де П_n — обсяг попиту в прогнозованому періоді;

П_{n – 1} — обсяг попиту в останньому перед прогнозованим періодом.

Наприклад: у базовому періоді загальний обсяг реалізованого попиту (х) становив 100 %, відповідно обсяг попиту (у) на товар А також 100 %, у звітному періоді загальний обсяг реалізованого попиту досяг 107 %, а попит на товар А зріс до 109 % і становив 1500 грн.

Коефіцієнт еластичності попиту (у) на товар А відносно загального обсягу реалізованого попиту (х) дорівнює:

.

Це означає, що при збільшенні загального обсягу реалізованого попиту на 1 % попит на товар А зріс на 1,29 %, тобто виперед­жає зростання загального обсягу реалізованого попиту на 0,29 %.

Відповідно до проведених раніше розрахунків у прогнозованому періоді загальний обсяг реалізованого попиту збільшиться на 3 %. У зв’язку з цим попит на товар А в цьому періоді зросте на:

.

Оскільки у звітному періоді обсяг реалізації товару А становив 1500, то в прогнозованому періоді він може досягти:

Таким чином, прогнозований попит на товар А становить 1558 грн.

Прогнозування попиту на товари виробничо-технічного призначення можна виконувати й нормативним методом. Цей метод не пов’язаний із трудомістким процесом збирання даних і побудовою рядів динаміки і водночас дає можливість прогнозувати попит на певний період. Він ґрунтується на використанні системи раціональних норм і нормативів витрат та споживання окремих товарів на певну одиницю виміру (наприклад, нормативи витрат вугілля на виробництво 1 тис. кВт год електроенергії на теплових електростанціях).

Для забезпечення стабільності й безперебійності оптових продаж, задоволення попиту покупців оптово-торговельні підприємства формують достатні й комплектні товарні запаси, постійно контролюють стан їх.

Якщо асортимент, кількість та якість товарів не задовольняють попит покупців, це означає відсутність належних товарних запасів у оптовика. Для успішної діяльності підприємства оптової торгівлі найважливішою умовою є підтримання товарних запасів на такому рівні, який цілком забезпечуватиме попит споживачів і не змушуватиме їх шукати інші джерела закупівлі товарів.

Товарними запасами підприємств оптової торгівлі вважають товари, зосереджені на їхніх базах і складах та призначені для подальшої реалізації покупцям — і організованим споживачам, і в роздрібній мережі. За абсолютну величину запасу приймають його кількість у натуральному або вартісному вираженні, а за відносну — кількість днів, упродовж яких наявний запас забезпечує безперебійну реалізацію товарів покупцям.

Величина товарних запасів формується під впливом різних чинників: обсягу й асортименту продукції, що реалізується, періодичності виробництва її, надходження на підприємство оптової торгівлі та відпускання покупцям, діючих умов замовлення і відвантаження різних видів товарів, умов приймання, зберігання й реалізації товарів з бази тощо.

Оптимальна величина товарних запасів, яку поділяють на поточну, підготовчу і страхову, має враховувати всі ці нормоутворювальні чинники.

Поточну частину товарного запасу створюють з метою забезпечення покупців товарами в період між черговими надходженнями продукції на базу; підготовчу частину — в межах циклу складської обробки товарів для реалізації споживачам упродовж часу приймання, розвантажування, розсортування, розміщення за місцями зберігання, формування партії відпуску, вантаження та документального оформлення надходження на базу. Страхову частину товарного запасу передбачають на випадок непередбачуваного зростання попиту на товари, можливих відхилень періодичності та величини партій закупівлі від прогнозованих.

Найпростіша формула визначення нормативної величини товарного запасу в днях і-го найменування товару ( ) має вигляд:

, (5.5)

де Т_під — час складської обробки і-го виду товарів для реалізації споживачам;

Т_пот — час між черговими надходженнями і-го товару на базу;

Т_с — час, необхідний для організації термінового поповнення поточного запасу товару і-го виду.

Для визначення величини оптимального товарного запасу дедалі ширше застосувують економіко-математичні методи. Одним із них є розрахунок оптимального розміру поточного запасу за мінімальних витрат на закупівлю та збереження їх. Класична модель розрахунку найбільш економічної величини поточного товарного запасу З_о, або розміру оптимальної партії закупівлі з врахуванням витрат обігу має вигляд:

, (5.6)

де В₁ — витрати зі збереження й складського оброблення товарів;

В₂ — витрати на закупівлю товарів;

Р — обсяг реалізації (товарообороту).

Розраховану величину оптимальної партії закупівлі товару мож­на використовувати як критичну межу для передання наступного замовлення постачальникам.

У зарубіжній практиці для управління товарними запасами широко застосовують розрахунки максимальної й мінімальної величини запасу, за межі яких не має виходити фактичний обсяг його.

Максимальний рівень встановлюють для кожної позиції товар­ного асортименту; це загальна кількість наявних і замовлених (але тих що поки не надійшли) товарів.

Під мінімальним рівнем товарних запасів розуміють їхню фак­тичну величину напередодні терміну надходження наступної партії замовленого товару. Найчастіше вона може дорівнювати або бути близькою до розрахованої раніше оптимальної партії закупівлі товару (З_о).

Для управління товарними запасами потрібно, крім оптимальної партії замовлення, встановлювати максимальний та мінімальний рівень замовлення для кожної товарної позиції. Як правило, в разі купівлі мінімальної партії товару виробник не вимагає від оптовика додаткової плати за реалізований товар, але досить часто закупівля мінімальної партії обходиться дорож­че, ніж придбання великих партій, наприклад оптимальної партії закупівлі.

Мінімальну партію поставки може визначати як виробник-постачальник, так і підприємство оптової торгівлі. Підприємство оптової торгівлі встановлює її на рівні оптимальної партії закупів­лі (З_о), яка є найвигіднішою в економічному плані.

Максимальний обсяг замовлення — це максимальна кількість товарів, яку включають у замовлення на поставку продукції конкретному постачальнику. Під час розрахунку обсягу максимальної партії враховують багато чинників, зокрема й тривалість виконання замовлення, величину транспортних тарифів, умови реалізації товару виробником, розмір знижок, які він надає в разі збільшення обсягу замовлення, швидкість обороту товарів, наявність можливостей в оптовика забезпечити якісне збереження товару.

Багато виробників встановлюють нижню межу обсягу замовлення, за якої вони покривають виробничі витрати й отримують прибуток. При замовленні меншої кількості вони можуть підвищити вартість замовлення або ввести надбавку до ціни.

Усе це передбачає тісну співпрацю оптовика з виробником-пос­тачальником під час узгодження умов оптової закупівлі товарів.

Підприємство оптової торгівлі після розміщення замовлень підприємствам промисловості на виготовлення й поставку узгод­женої кількості товару певного асортименту та якості, здійснює операції, пов’язані з організацією виконання замовлень постачальниками, прийманням товарів на склад (базу) та відпуском їх покупцям. Ці операції визначають технологічний процес складського оброблення товарів.

Технологічний процес на складах передбачає послідовно виконувані операції з розвантаження транспорту з товаром, приймання його за кількістю та якістю, організації збереження, підсортування, розподілу, підготовки до виробничого споживання чи реалізації, пакування, оброблення документів і відпуску товарів зі складів.

Від організації технологічного процесу залежить величина вит­рат обігу, загальна тривалість товароруху від виробників до споживачів товарів.

Раціональна організація технологічного процесу дає змогу забезпечити:

• своєчасне й чітке приймання товарів за кількістю та якістю;

• ефективне використання транспортно-розвантажувального та іншого складського обладнання;

• оптимальне використання площі й місткості складських приміщень та якісне збереження товарів;

• раціональну організацію операцій відбирання, комплектування й підготовки товарів до відпуску споживачам;

• чітку роботу транспортної служби з централізованої достав­ки товарів;

• ефективне виконання виробничо-технологічних операцій на замовлення покупців;

• застосування сучасного обладнання та засобів механізації для підвищення продуктивності й поліпшення праці складських працівників;

• скорочення загального рівня складських витрат і ліквідацію втрат товарів у процесі складського оброблення та збереження.

Ефективна складська робота сприяє успішному виконанню підприємством оптової торгівлі всіх інших видів його діяльності.