275Тема 10

лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я та що­річним літнім оздоровленням;

— засобами медичної корекції слуху та зору, зубопротезу-ванням, протезно-ортопедичними виробами, немоторизовани-ми засобами пересування (інвалідними колясками), медика­ментами та життєво необхідними ліками відповідно до медич­ного висновку;

— комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, тепло- водопостачання, радіофікація тощо);

— засобами навчання і виховання;

— засобами корекції і виховання;

— спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-спортивної корекції фізичних вад вихованців;

— придбанням сільськогосподарської техніки та інвентарю для виробничих підрозділів і молодіжних відділень будинку-інтернату;

— організацією працетерапії у виробничих підрозділах бу-динків-інтернатів;

— умовами, що сприяють адаптації вихованців у новому середовищі, організацією культурно-масової роботи.

До будинку-інтерн ату приймаються на державне утриман­ня діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумо­вого розвитку, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати.

При влаштуванні до будинку-інтернату діти проходять са­нітарно-гігієнічну обробку зі зміною одягу та взуття і розміщу­ються в приймально-карантинне відділення на 14 днів для по­дальшого спостереження, після чого переводяться на постійне місце проживання у відповідні кімнати.

Після досягнення 18-річного віку вихованці:

1) відраховуються з будинку-інтернату на утримання бать­ків, опікунів (піклувальників) чи родичів за їх заявою;

2) за особистою заявою або заявою батьків, опікунів (піклу-

276

Соціальне обслуговування

вальників) та на підставі висновку лікарської комісії за учас­тю лікаря-психіатра переводяться до психоневрологічного інтернату;

3) ті, у яких сформувалися відповідні трудові навички, за бажанням, можуть бути переведені до молодіжного відділення цього самого або іншого дитячого будинку-інтернату.

Реабілітація та адаптація інваліда — це комплекс за­ходів, спрямованих на відновлення здоров'я і здібностей інва­ліда та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності.

Документом, що визначає види, форми й обсяг реабіліта­ційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальна програма реабілітації інваліда, що розробляється медико-соціальними експертними комісіями з урахуванням місцевих можливостей, соціально-економічних, географічних і національних особливостей.

Основні види реабілітаційної допомоги такі: медична реабі­літація (відновна терапія і реконструктивна хірургія з посту­повим протезуванням); професійна реабілітація (професійна орі­єнтація, професійне навчання або перекваліфікація, раціо­нальне працевлаштування); соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування).

Індивідуальна програма реабілітації має рекомендаційний характер. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду, форми й обсягу реабілітаційних заходів або від реалізації про­грами в цілому. За наявності згоди інваліда з індивідуальною програмою реабілітації він зобов'язується активно сприяти її реалізації.

Індивідуальні програми реабілітації інвалідів фінансують­ся відповідно за рахунок коштів Фонду України соціального захисту інвалідів І республіканського чи місцевих бюджетів.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда протягом 2 місяців з дня її одержання від медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржена інвалідом до вищестоящого орга­ну або до суду.

Соціально-медичною установою для інвалідів І—-III груп для тимчасового перебування незалежно від віку, які мають