8. Зовнішня техніка вчителя.

Важлива передумова творчого процесу  гармонійна єдність внутрішнього змісту діяльності і зовнішнього його вияву.

Елементами зовнішньої техніки вчителя є вербальні (мовні) і невербальні засоби. Саме через них педагог виявляє свої наміри, саме їх “читають” і розуміють учні.

8.1. Невербальна комунікація (за е.В.Кузнецовою):

1. Мова тіла:

1.1. Статична експресія (експресія  виразність; яскраве вираження почуттів):

 Фізіогноміка  експресія обличчя і фігури, зумовлена будовою тіла.

 Артефакти – прикраси зовнішності: манера одягатися, зачіска, косметика.

 Система запахів  природні і штучні.

1.2. Динамічна експресія:

 Текесика – система дотиків, потиску руки, поплескування.

 Просодика – характеристика голосу: темп, тембр, висота, гучність, наголоси, акцент.

 Екстралінгвістика – включення в мову пауз, покашлювання, сміху, позіхань, (зітхань), плачу;

 Кінесика – комунікативно значущі рухи:

 Виражальні рухи  міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода.

 Контакт очей  спрямованість руху, частота контакту, тривалість.

 Авербальні дії – дії з предметами; тілесні рухи –почісування, потирання рук.

2. Міжособистісний простір (проксеміка):

 дистанція;

 взаємне розміщення у спілкуванні.

3. Часові характеристики у спілкуванні:

 час спілкування;

 запізнення;

 затримки дій.

Зрозуміло, що не всі засоби вираження людиною свого ставлення є рівнозначними, проте кожен з них зчитується вихованцями, підсилюючи або нейтралізуючи враження ввід слів педагога.

Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, можуть мати більше ваги у спілкуванні, аніж слово. Експеримент показав, що, якщо ми говоримо “Ти гарний хлопчик” і водночас супроводжуємо висловлювання жестом негативної оцінки, то 85% респондентів сприймуть цю інформацію за змістом жесту, а не слова. (Ермолаева Е.А. Психосоматический анализ жестов как знаковых средств общения (в соотношении с языком) //Психосемиотика познавательной деятельности и общения.  М., 1983.  С.85).

Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним.

Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємною є й надмірна увага до неї. Головна вимога до одягу вчителя  скромність та елегантність. (Химерна зачіска, незвичайний фасон сукні й часті зміни кольору волосся відвертають увагу учнів).

(Грехнев В.С. Культура педагогического общения: Кн. для учителя.М., 1990.С.39).

Однак учитель все ж повинен стежити за модою, адже його вигляд має викликати позитивне ставлення учнів. Проте першим приносити моду в школу і цим привертати загальну увагу не варто.

Зачіска, одяг і прикраси завжди повинні бути підпорядковані розвязанню педагогічної задачі  ефективній взаємодії задля формування особистості вихованця.

У всьому вчитель повинен дотримуватись міри й розуміти ситуацію.

Неприпустимі для педагога:

 кривляння;  метушливість;

 штучність жестів;  вялість.

Навіть у тому, як зайти до класу, подивитися, привітатися, як відсунути стільця, виявляється сила впливу на дитину. У рухах, жестах, погляді діти повинні відчувати:

 стриману силу;  цілковиту впевненість у собі;  доброзичливе ставлення.

8.2. Пантоміміка  виражальні рухи всього тіла або окремих його частин (окремої його частини), пластика тіла.

Пантоміміка допомагає виділити у зовнішності головне, малює образ.

Ніяка, навіть найідеальніша, фігура не може зробити людину красивою, якщо у неї неправильна постава або, якщо їй не вистачає:

 вміння триматися;

 зібраності.

Гарна, виразна постава вихователя виражає внутрішню гідність.

Пряма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах.

Згорбленість, опущена голова, млявість рук свідчать про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі.

Як правило, красива постава  це результат спеціальних вправ і сформованої звички.

Виробленню правильної постави сприяють заняття спортом, спеціальні прийоми: уявити себе стоячим навшпиньки, постояти біля стіни; дуже важливий самоконтроль учителя, вміння подивитися на себе збоку (очима дітей).

Учитель повинен виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці (ноги на ширині 12-15см, одна нога трохи висунута вперед).

Усі рухи і пози повинні відзначатися витонченістю й простотою.

Естетика пози не терпить поганих звичок, зокрема:

 похитування вперед-назад;

 тупцювання;

 манера триматися за спинку стільця;

 крутіння у руках сторонніх предметів;

 почухування голови;

 потирання носа;

 тримання себе за вухо.

Хода також є носієм інформації про стан людини, її здоровя, настрій. (З ходи іноді можна навіть довідатися про професію людини). Хода (за К.С.Станіславським) повинна бути “летючою”.

Жест педагога повинен бути органічним і стриманим, без різких широких вимахів і гострих кутів. Перевага віддається округлій і скупій жестикуляції.

Жести:  описові;  психологічні.

Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки.

Психологічні жести виражають почуття.

(Психологічні жести важливіші за описові).

(1. Говорячи “Будь ласка”  піднімаємо кисть руки на рівень грудей долонею догори, трохи відводячи її від себе.

2. Подив  розведені в сторони руки.

3. Застереження  притиснутий до губ палець руки. Тощо.).

Основні вимоги до жестів:

 невимушеність;  стриманість;  доцільність.

Щоб спілкування було активним, слід мати відкриту позу:

 не схрещувати руки;

 стояти обличчям до класу;

 зменшити дистанцію, що створює ефект довіря.

Рекомендуються рухи вперед і назад по класу, а не в сторони.

Крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії. Відступаючи назад  начебто даємо можливість слухачам перепочити.

8.3. Міміка  виражальні рухи мязів обличчя.

Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.

Обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід “нести” до класу тягар домашніх турбот, негараздів.

Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, яка свідчить про духовне здоровя і моральну чистоту особистості.

Важливі виразники почуття  брови і очі.

Підняті брови вказують на подив;

зсунуті  зосередженість;

нерухомі  спокій, байдужість;

у русі  захоплення.

(Схема опису мімічних ознак емоційних станів наведена у книзі:

Лабунская В.А. Невербальное поведение: социально-перцептивный подход.  Ростов н/Д, 1986.  С. 51-57).

Знайомство з еталонами поведінки (за Лабунською) надзвичайно корисне для роботи вчителя.

Еталон поведінки в стані радості:

 посмішка;  сяючі очі;

 надмірна жестикуляція;  багатослівя;

 бажання допомогти іншому.

Еталон поведінки в стані страху:

 очі розширені;  постава застигла;

 брови підняті;  голос тремтить;

 обличчя скривлене;  погляд бігає;

 рухи різкі.

Еталон поведінки в стані гніву:

 рот відкритий;

 куточки губ опущені;

 очі розкриті або примружені; блищать;

 брови зсунуті до перенісся;

 зовнішні куточки брів піднято догори;

 вертикальні зморшки на чолі і переніссі;

 обличчя динамічне.

Еталон поведінки в стані презирства:

 рот закритий;  куточки губ опущені;

 очі звужені;  далі, як у стані гніву.

Станові страждання притаманні:

 тьмяні очі;  застигле обличчя.

Стан подиву характеризується:

 відкритим ротом;  піднятими кутиками губ;

 широко розкритими очима;  піднятими догори бровами;

горизонтальними зморшками на чолі.

Найвиразнішими на обличчі людини є очі.

“Пусті очі  дзеркало пустої душі” (К.С.Станіславський).

Учителеві слід уникати:

 як надмірної динамічності мязів обличчя і очей (“бігаючі очі”),

 так і неживої статичності (“камяне обличчя”).

Погляд учителя повинен бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт.

Контакт очей (візуальний контакт)  погляд співрозмовників, фіксований один на одного, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому, про що він говорить.

Дослідники встановили, що упродовж розмови співбесідники дивляться одне на одного ~ 35-50% часу, протягом якого триває бесіда. Погляд звичайно спрямований на очі співрозмовника і затримується на них 5-7сек. На співрозмовника частіше поглядають тоді, коли слухають, а не тоді, коли говорять.

Люди дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова: чи зрозуміли, чи погоджуються?

(Тривалий погляд, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане.

Коли йдеться про надто особисті справи, недоцільно дивитись прямо на мовця).

Візуальний контакт (у стосунках з дітьми) виконує ще й таку важливу функцію, як емоційне живлення. Відкритий, природний доброзичливий погляд просто у вічі дитини потрібний для задоволення її емоційних потреб. Погляд передає дітям наші почуття.

Дитина найбільш уважна, коли ми дивимось їй просто у вічі, і найбільше запамятовує саме те, що сказано у такі хвилини.

Візуальний контакт з учнями повинен бути постійним. Найбільше він потрібний для того, щоб учні відчували наше доброзичливе ставлення до них, нашу підтримку й любов.

ЗАУВАГА!!! З дітьми, котрі не дивляться на співрозмовника, або, “кинувши погляд”, одразу ж опускають очі чи відвертаються, набагато важче спілкуватись. Такі діти непопулярні, не викликають симпатії; тому їх уникають, що поглиблює у них почуття самотності. Таким дітям особливо потрібний ласкавий погляд дорослого, його підбадьорливий дотик, що знімає тривожність, страх і виховує впевненість у собі, у своїх силах.

(Кэмпбэлл Росс. Как на самом деле любить детей.  М., 1982.  С.41).

Поради:

 не звертайтесь до стін, вікон, стелі;

 прагніть тримати у полі зору всіх учнів;

 систематично (постійно) свідомо розвивайте візуальний контакт (що є нічим іншим, як технікою).

Міжособистісний простір (або дистанція у спілкуванні)  відстань між тими, хто спілкується. Є ознакою характеру взаємодії.

Прийнято вважати дистанцію

до 45 см  інтимною;

45 см ÷ 1м 20см  персональною;

1м 20 см ÷ 4м  соціальною;

4 м ÷ 7 м  публічною.

Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (12м)  жести й рухи корпуса, що призводить до барєрів у спілкуванні.

Зміна дистанції  прийом привертання уваги під час уроку. Скорочення дистанції збільшить силу впливу.

У процесі спілкування важливо враховувати й розміщення співрозмовників. Так,

суперники, спілкуючись, сидять один навпроти одного;

при звичайній бесіді, особливо випадковій  співрозмовники розміщуються навскоси за столом;

друзі  сидять поруч (розташовуються поруч).

(Лабунская В.А. Невербальное общение: социально-перцептивный подход.  Ростов н/Д, 1986.  С.31).