Глава 37. Екосистеми каналів

37.1. Загальна характеристика каналів України

Канали належать до дотичних, тобто проточних систем. У цьому відношенні вони нагадують річки, але мають чимало важливих в екологічному відношенні особливостей. Річище каналів спрямлене, правильної форми, поперечний профіль його майже незмінний на всій довжині, немає відмілин, піщаних кіс та перекатів. Немає заток та глибоких ям. Ложе каналів формується на основі штучно зробленого поглиблення, з якого повністю виймається ґрунт. При будівництві каналів для запобігання ерозії широко застосовують бетонні та щебінчасті покриття ложа, а також протифільтраційні з використанням високоміцної полімерної плівки, якою повністю покривають ложе каналів. На цю плівку зверху насипається шар добре утрамбованого ґрунту.

Канали як гідротехнічні споруди можуть будуватись у вигляді відкритого русла або закритих водоводів з безнапірним або напірним (за допомогою перекачування насосними станціями) рухом води. За призначенням вони поділяються на судноплавні, іригаційні, меліоративні, водопостачальні, дериваційні, рибопропускні. Великі канали, як правило, мають комплексне призначення і забезпечують територіальне перекидання частини стоку річок, водосховищ або озер у малозабезпечені водними ресурсами регіони. На півдні України створена ціла система каналів, якими подається вода у маловодний Крим, промислові центри Донбасу і Кривбасу, на зрошувальні землі Миколаївської, Одеської, Херсонської та інших областей. Довжина магістральних і розподільних каналів України становить близько 300 тис. км, і вони охоплюють значні території (табл. 26).

Основним джерелом води, яка подається цими каналами, є дніпровські водосховища. Значно менше використовується вода Дунаю, Сіверського Дінця та інших дрібніших річок. Для забезпечення водою Криму побудований Північно-Кримський канал (400 км) з Червонознаменським відгалуженням від нього. Основне призначення каналу — зрошення земель та обводнення південної частини Херсонської області і степового Криму, а також водопостачання кримських міст і населених пунктів (рис. 140).

З Дніпродзержинського водосховища бере початок канал Дніпро—Донбас (263 км), який забезпечує водопостачання Донбасу і м. Харкова, поповнення водою пересихаючих малих річок, обводнення р. Сіверський Донець та водопостачання промислових центрів Луганської області.

Канал Сіверський Донець—Донбас має довжину 131,6 км, з яких 101 км — відкрита частина, а 30 км — дюкери та напірні трубопроводи. Основним джерелом води для цього каналу є р. Сіверський Донець. Фактично для забезпечення водою великого промислового регіону, до якого належать райони Харківської, Донецької і Луганської областей, утворено єдину систему водозабезпечення, а вода по каналах Дніпро—Донбас та Сіверський Донець—Донбас подається у самі віддалені райони південно-східної частини України. Траса каналу Сіверський Донець—Донбас перших 9 км проходить по заплавах річок Бритай та Берека.

Канал Дніпро—Кривий Ріг (41,3 км) здійснює подачу води з Каховського водосховища для господарсько-питного та промислового водопостачання Кривбасу. Крім того, для забезпечення водою Кривбасу та зрошення земель Херсонської, Миколаївської і Кіровоградської областей побудовано Інгу-лецький магістральний канал (54 км), який бере початок з правої притоки Дніпра р. Інгулець. По ньому подається змішана інгулецька і дніпровська вода. Дніпровська вода іде протитоком по руслу р. Інгулець, тобто у зворотному напрямку по відношенню до стоку цієї річки. Зворотна течія води забезпечується головною насосною станцією з наступним проходженням по каналу самопливом.

Для зрошення посушливих степових районів Херсонської і Запорізької областей побудовано Головний Каховський магістральний канал, який бере початок з Каховського водосховища біля м. Каховки і далі проходить у напрямку м. Мелітополя (129,7 км). Завдяки подачі води по каналу забезпечено зрошення майже 784 тис. га земель.

Таблиця 26.