Глава 27. Екологія української частини басейну Дунаю

27.1. Загальна гідролого-гідрохімічна характеристика екосистеми Кілійської дельти

Дунай -- одна з найбільших річок Європейського континенту. Площа басейну становить 817000 км². Водність Дунаю формується, в основному, в гірських районах Альп, Карпат і Балкан. Подолавши відстань 2960 км, води Дунаю надходять до Чорного моря. Від міста Рені до гирла 174 км Дунай тече по території України. Середньорічний баланс води становить 204 км³, він може досягати 313 км³ у багатоводні роки або знижуватись до 123 км³ у маловодні. З Дунаю в Чорне море надходить в середньому близько 6500 м³/с води.

На території України в середній за водністю рік формується близько 5% (10,8 км³) водних ресурсів Дунаю. У межах Закарпатської області формується близько 8 км³/рік, або 7,3 %, у верхів'ях Прута — 2,25 км³/рік і Сірета — 0,5 км³/рік водного стоку. З території Одеської області в українську частину Дунаю надходить дуже незначна кількість води, яка практично не впливає на водність ріки.

У верхів'ях, що акумулюють водний стік на східних схилах Шварцвальду, Швабсько-Баварському плоскогір'ї та долинах, які утворюються між гірськими масивами, Дунай характеризується як типова гірська річка з високою швидкістю (1—2,8 м/с) течії і значною каламутністю води. Верхній Дунай поширюється від витоків і до м. Відень. На ньому побудовано ряд водосховищ, які забезпечують вільне судноплавство на цій частині ріки.

У середній частині Дунаю нижче м. Братислава і до м. Оршов значно зростає швидкість течії (2,2—4,7 м/с) та водність Ріки. З метою регулювання водного стоку та забезпечення судноплавства на середньому Дунаї побудовано водосховище Джердап біля Золотих Воріт, а в останні десятиріччя гідрокомплекс Габчиково—Надьмарош.

На українській ділянці нижньої течії Дунаю, нижче м. Рені, Розташовано 21 озеро-лиман, які здебільшого утворились у гирлових частинах річок — приток Дунаю (рис. 133). Найбільше серед них Ялпуг. Його довжина 25 км, ширина на різних ділянках — від 2 до 7 км, середня глибина — 2,6 м, максимальна — 6 м. Площа водного дзеркала становить 149 км². Піщаний пересип відокремлює від нього оз. Кугурлуй (площа 82 км²), яке протоками з'єднується з Дунаєм і живиться його водами. Між Ізмаїлом та Кілією розташовані досить великих розмірів озера Катлабуг (67 км²) та Китай (60 км²). Вище м. Вилково дунайська вода по штучно створеному каналу (довжина 14 км) надходить в оз. Сасик. У минулому це був солоний морський лиман, який відгороджено від Чорного моря греблею та розпріснено.

Нижче румунського м. Тульча Дунай розділяється на Кілійський, Сулинський та Георгієвський рукави. Швидкість течії на цій ділянці зменшується до 0,5—1,0 м/с, що пов'язане з розширенням руслової частини та наявністю розгалуженої мережі (понад 300) дрібних протоків.

Три рукави є головними в дельті Дунаю. Дельта - - це динамічне природне утворення, що пов'язане з виносом завислих частинок з дунайською каламутною водою, взаємодією ріки і моря та багатьма іншими факторами. Серед трьох рукавів Кілійський — найбільш багатоводний. Його довжина становить 112 км, ширина 500 — 1 200 м. Середня глибина коливається від 10 до 20 м, а швидкість течії в ньому досягає майже 1 м/с. Середньорічний розподіл стоку за рукавами характеризується такими цифрами: Кілійський рукав — 65,6 %, Георгієвський — 20,3 % і Сулинський — 14,1 %. До території України належить частина Кілійської дельти, яка починається поблизу м. Ізмаїл, та придунайські озера-лимани Ялпуг, Катлабуг, Китай, Кагул та інші.

Особливістю дунайської води є підвищена каламутність, яка обумовлена значним вмістом у ній завислих частинок та наносів, їх середньорічний вміст становить за довгостроковий період 170 г/м³ при коливаннях від 107 до 242 г/м³ і максимальних величинах 417—2 300 г/м³.

Вода української частини дельти Дунаю характеризується невеликою амплітудою коливань мінералізації — 374—475 мг/дм³ при середній величині — 375 мг/дм³. Вона забруднена органічними речовинами, має підвищений вміст біогенних елементів, нафтопродуктів, фенолів, деяких важких металів (табл. 23). Значення БСК₅ систематично перевищує гранично допустимі величини для джерел централізованого господарсько-питного водопостачання. Переважно БСК₅ становлять 2—4 мг О₂/дм³, максимально досягають 7 мг О₂/ дм³, а біля міст випуску стічних вод зростають до 10—12 мг 0₂/дм³.

Таблиця 23.