Розділ 1.4. Толерантність як ціль виховання підлітка.

Мета виховання толерантності - виховання в підростаючого покоління потреби і готовності до конструктивної взаємодії з людьми і групами людей незалежно від їх національної, соціальної, релігійної приналежності, поглядів, світогляду, стилів мислення та поведінки.     Досягнення даної мети можливе при вирішенні конкретних завдань, які об'єднані в два взаємопов'язані блоки[16].

I. Виховання у дітей та підлітків миролюбності, прийняття і розуміння інших людей, уміння позитивно з ними взаємодіяти:

II. Створення толерантного середовища в суспільстві і в сфері освіти:

1) формування негативного ставлення до насильства і агресії в будь-якій формі;  2) формування поваги і визнання до себе і до людей, до їх культури;  3) розвиток здатності до міжнаціонального і міжрелігійного взаємодії;  4) розвиток здатності до толерантного спілкування, до конструктивної взаємодії з представниками соціуму незалежно від їх приналежності й світогляду;  5) формування вміння визначати межі толерантності.

1) профілактика тероризму, екстремізму і агресії в суспільстві;  2) гуманізація і демократизація існуючих взаємин дорослих і дітей, системи навчання та виховання;  3) включення до реформування освіти провідних ідей педагогіки толерантності;  4) реформування системи підготовки майбутніх педагогів до виховання толератності у дітей та підлітків.

Підходи до виховання толерантності: 

1. Особистісно-орієнтований:  -визнання права кожної особи на свободу, самовизначення, індивідуальність і самовираження;  -визнання і виконання своїх обов'язків перед собою та іншими; опора при взаємодії на мотивацію, цінності, досвід, "Я-концепцію" партнера; індивідуальний підхід 

2. Діяльнісний:  -орієнтація не на вербальний вплив, а на діяльність самої дитини; забезпечення суб'єктивної свободи у виборі діяльності та її компонентів; побудова виховання через спеціально організовану діяльність і спілкування дітей.

Виховання толерантності вимагає чіткого усвідомлення доцільності педагогічних впливів, чіткого визначення мети педагогом. Однак формування даної якості, основою якого є активна соціальна позиція і психологічна готовність, можливо тільки при наявності мотивації та усвідомленні дитиною те, навіщо саме йому необхідно ця якість (особиста мета) і усвідомлення значущості для суспільства (соціальна мета). Єдність цілей педагога і дитини є одним з факторів успішності виховання толерантності. При цьому педагог повинен реалізовувати персоніфіковану мету (розвиток конкретної дитини). Звідси необхідність дотримання наступного принципу - врахування індивідуальних і статевовікових особливостей.

Врахування індивідуальних і статевовікових особливостей:

Виховання будь-якої моральної якості (толерантності в тому числі) багато в чому залежить від індивідуальних особливостей вихованця: вже наявних моральних усталень поведінки, етичних установок, розвиненості інтелектуальної та емоційно-вольової сфер, рівня розвитку психічних процесів, характерологічних рис, особистого досвіду взаємин, наявності та розвитку природних і духовних здібностей і т. д. При формуванні толератності слід враховувати так само гендерні особливості і, перш за все, відмінності в рисах особистості та соціальну поведінку. До таких відмінностей відносять: форми вияву агресивності (хлопчики фізично агресивніше дівчаток, які частіше проявляють агресію в іншій формі, намагаючись зіпсувати відносини інших дітей з однолітками), ступінь емоційної чутливості, схильність до впливу інших людей і переконання себе іншими (дівчата цього більш схильні)[17]. При цьому необхідно пам'ятати і про вікову динаміку розвитку моральних якостей і спиратися на неї при вихованні толерантності.  У підлітковий період: проявляється негативізм і критицизм по відношенню до оточуючих, егоцентризм, конфліктність, заперечення виховних впливів і моралі, тому слід допомогти підлітку зрозуміти і прийняти свій внутрішній світ,розвинути толератність як засіб запобігання противостояння соціальному світу.