4. Розділи української народної педагогіки

Українська народна педагогіка складається з таких розділів:

• українське родинознавство (фамілістика) (об’єднує знання й досвід народу щодо створення та збереження міцної, здорової, щасливої сім’ї);

• народне дитинознавство (розкриває вікові та психологічні особливості дітей, концентрує в собі усталені погляди на емпіричні знання про умову й рушійні сили розвитку людських якостей на стадії дитинства, закономірності перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових і пізнавальних процесів у дитячому віці, особливості формування дитини як особистості);

• батьківська педагогіка (визначає роль сімейного виховання; репрезентує народну мудрість передачі дитині в сім’ї батьками духовного й виробничого досвіду, культури поведінки);

• народна дидактика (концентрує в собі сукупність знань, вироблених народом, про закономірності процесу навчання, його принципи, методи, форми організації та відповідно до віку дітей особливості засвоєння ними знань, умінь, навичок; висвітлює погляди народу на знання та їх роль у житті людини, на школу як навчальний заклад, на джерела знань);

• народна педагогічна деонтологія (з грецької – потрібне, необхідне) (вивчає проблеми обов’язку, всі норми моральних вимог і співвідношення їх; те, без чого не можна уявити справжнього виховання).

Основні джерела наукового дослідження української народної педагогіки

До основних джерел наукового дослідження української народної педагогіки відносяться:

• міфологія (сукупність міфів народу);

• фольклор (народна творчість; усна словесність);

• писані та друковані пам’ятки з історії України, етнографії, філософії;

• твори українських освітніх діячів, педагогів, письменників.

Методи науково-педагогічного дослідження народної педагогіки

До методів науково-педагогічного дослідження народної педагогіки відносяться:

• самостійне опрацювання відповідної літератури;

• психолого-педагогічний аналіз фольклорного та етнографічного матеріалу;

• педагогічні спостереження;

• бесіди з батьками, літніми людьми, талановитими оповідачами, умільцями;

• анкетування;

• застосування демографічної статистики;

• оцінка та самооцінка (рейтинг);

• вивчення дитячих забав, іграшок, виробів тощо.

З народних джерел

Народна мудрість

У народній педагогіці найбільш відповідальним періодом виховання вважається дошкільний вік.

“Малі дітоньки – що ясні зіроньки – і світять, і радують у темну ніченьку”.

“Звички трирічного зберігаються до вісімдесяти років”.

“Від п’ятирічного до дорослої людини – один крок, а від новонародженого до п’ятирічного – величезна відстань”.

“Яке змалку, таке й до останку”.

“Яке в сповитку, таке й довіку”.

Так називають дітей

Кожен період до 5 років, коли найбільш бурхливо та стрімко розвивається дитина й оволодіває необхідними фундаментальними вміннями (сідати, лазити, ходити, говорити тощо), закріплений народом у назвах:

• народженятко, народженець, кришенятко, ляля, немовля, опелінок, пелюшник, пискля, пискляточко, мулятко, муляточко, молодюк ( новонароджена дитина);

• сідун, сідуха, сідунчик (дитина, котра почала сідати);

• плазунча, плазун, плазуха, плазуня, лазунець, лазуночка, (дитина, котра почала лазити);

• ходунчик (дитина, котра почала ходити);

• брехунець, белькотун, белькотуна, воркота, щебетун, сокотун, гудун, балакун, шавкотун ( дитина, котра почала говорити);

• щебетун, щебетуха, цікорун (дитина, котра вміє говорити);

• німець, німе, мовчун (неговірлива дитина);

• бігунець, джигун, жевжик (дитина, котра багато бігає);

• дід, дідуган, бабуся (дитина, котра немає зубів);

• мазунець (дитина, котра харчується маминим молоком довше чим рік);

• годовичок, дикунець, гуляка, плакуха їсть першу паску, годовичок, уже чимале, зіпака, зіпачка, плакса, плаксючка, плакуха (дитина першого року життя);

• друга паша, друге літо, стрижак, стригунець, другу паску їсть (дитина другого року життя);

• тритяк, третячок, пічкур, гулячок, гулячка, третя паша, третє літо (дитина третього року життя);

• четвертачок, четвертак, шміглик, джигун, гульвіса, метунець, жевжик, четверта паша, четверте літо (дитина четвертого року життя);

• п’ятачок, підпасич, підпасочок, п’ятиліток ( дитина, якій виповнилося п’ять років);

• первак, пер венець, первісток (перший син);

• мізинок (остання, наймолодша дитина);

• зимак, осінчук, марчук (назва дитини від пори року чи місяця, коли народилася);

Дітей називали ще й так: байстря, бахур, головань, заброда, замурза, коструба, найда, недоноска, петрівчиня, підкидень, стригунець, товкун (товкунець), ходун, хрищеня, шибеник, шморгун, старун.